Тема 8. Основи техніки безпеки
Мета: знати загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання, процесів та електробезпеки.
Питання:
1. Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів.
2. Безпека при експлуатації систем під тиском.
3. Безпека при вантажно-розвантажувальних роботах і на транспорті.
4. Безпека користувачів комп’ютерів.
5. Електробезпека.
6. Методика складання інструкцій з охорони праці.
Література: 34; 44, с. 228–310; 45, с. 158–241; 46, с. 86–96; 47, с. 79–95; 48, с. 107–125; 49, с. 77–135; 52, с. 4–87.
Методичні поради до вивчення теми [46, 48]
Студентам слід усвідомити сутність поняття техніки безпеки, яке можна означити як систему організаційних та технічних засобів, що запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів. Стан умов праці, за якого виключена дія на людей небезпечних і шкідливих виробничих чинників, називається безпекою праці.Виходячи з вищесказаного, можна зазначити, що важливу роль у дотриманні техніки безпеки відіграє сама людина або надійність людського фактора, тобто людина повинна навчитися постійно оцінювати кожний свій крок, кожну дію з погляду безпеки для себе та інших.
Опитування працівників показало, що, на їхню думку, причинами травматизму є: недоліки в організації праці та стан обладнання, недотримання правил безпеки, поганий настрій працівника, втома, конфлікти в колективі і з начальниками, нешанобливе ставлення керівників до підлеглих, незадовільний психологічний клімат. Важливе значення мають також особисті властивості самої людини як працівника: активність, акуратність, витривалість, рухливість, імпульсивність, самокритичність, самостійність, уважність, пам’ять, добрий зір, слух, фізичне та психічне здоров’я (або їх відсутність). На роботі людина може перебувати в збудженому чи пригніченому стані, а для ефективної та безпечної праці вона має бути в оптимальному робочому стані. Тому кожен працівник повинен уміти перед початком роботи ввести себе в такий оптимальний робочий психологічний стан (ОРПС) і зберігати його до кінця робочого дня, а керівник – сприяти цьому.
Важливу роль відіграє і безпека виробничого обладнання.
Оскільки сучасний науково-технічний прогрес вносить принципові зміни в усі сфери матеріального виробництва, необхідно визначити його вплив на умови і безпеку праці.
Науково-технічний прогрес відбувається шляхом створення і впровадження принципово нових засобів праці, матеріалів і технічних процесів, що переважають за своїми техніко-економічними показниками попередньо створені, а також заміною в широких масштабах ручної праці машинами.
У більшості галузей промисловості науково-технічний прогрес викликає поліпшення умов праці, ліквідацію на багатьох підприємствах важкої ручної праці, запровадження нових ефективних засобів захисту на підприємстві.
Науково-технічному прогресу притаманне також поширення видів і кількості небезпечних та шкідливих виробничих факторів.
Тому неабиякої ваги набуває підвищення рівня безпеки праці.
Три причини спонукають керівника підприємства займатися питаннями безпеки праці і вимагати цього від внутрішньовиробничих керівників різного рівня компетентності:
а) природний людський обов’язок у ставленні до своїх працівників;
б) мотиви економічного характеру;
в) вимоги відповідних правових норм.
При цьому ці три причини органічно взаємопов’язані.
Заходи із запобігання нещасним випадкам на виробництві мають, насамперед, уберегти працівника від травми, хвороб, інвалідності (а то й від смерті) і тих негативних наслідків, що з усього цього випливають.
Крім того, нещасні випадки завдають чималих матеріальних збитків, негативно позначаються і на добробуті окремої людини, і зменшують ефективність економіки країни. Від нещасного випадку потерпають люди і виробничий капітал не тільки безпосередньо на місці, де він стався. Аварії та нещасні випадки тягнуть за собою безліч витрат, пов’язаних із відновленням ділянки виробництва, що вийшла з ладу. Ці кошти пішли б на щось інше, якби не трапилося біди.
Слід зауважити, що на підприємствах, де ведеться посилена робота зі створення умов безпечної праці й дотримання правил техніки безпеки, серйозних аварій і нещасних випадків трапляється небагато (мають місце переважно легкі травми), і обходяться вони підприємству дешевше. Таким чином, досвід багатьох підприємств підтверджує слушність думки про економічність добре налаштованої системи безпеки праці.
Вимогам, які ставляться до працівника, мають відповідати робоче місце і знаряддя праці. Працівник повинен мати засоби і можливості формування свого трудового середовища.
Слід мати на увазі, що безпека праці досягається забезпеченням безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, а також будівель та споруд.
Вирішення питань охорони праці здійснюється на стадіях проектування, виготовлення та експлуатації різних об’єктів виробничого призначення.
Будівлі, споруди підприємств повинні відповідати будівельним нормам і правилам, санітарним нормам проектування промислових підприємств СН 245-71, а також галузевим нормативним документам.
Щодо безпеки виробничого обладнання, то його слід охарактеризувати як властивість виробничого обладнання зберігати відповідність вимогам безпеки праці при виконанні заданих функцій в умовах, установлених нормативно-технічною документацією.
Конструкції машин і виробничого обладнання повинні проектуватися так, щоб вони не були джерелом несприятливого впливу на людину. Це означає, що конструкції обладнання мають відповідати вимогам підтримки на робочому місці санітарно-гігієнічних вимог праці на рівні нормативів, які встановлені законодавством про охорону праці. У проектуванні конструкцій машин і виробничого обладнання повинно враховуватися також забезпечення його обслуговування в сприятливих для працівника положеннях тіла, із застосуванням зусиль, траєкторії, швидкості і кількості рухів суглобів у фізіологічно допустимих позах.
Вимоги виробничої ергономіки випливають з особливостей нормального функціонування органів чуття людини, наприклад: фізіологічної обумовленості кута зору, рівня інтенсивності сигналу, обсягу інформації, що її працівник має сприймати й переробляти. Це означає, що конструкція обладнання повинна відповідати анатомо-фізіологічним і психологічним особливостям будови і функціонування органів людини.
Вимоги безпеки виробничого обладнання викладені у міждержавних стандартах, наприклад: ГОСТ 12.2.003-91 «ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности», ГОСТ 12.2.049-80 «ССБТ. Оборудование производственное. Общие эргономические требования», ГОСТ 12.2.062-82 «ССБТ. Оборудование производственное. Ограждения защитные».
Рівень безпеки виробничого обладнання забезпечується технічними та організаційними заходами, проведенням атестації робочих місць, контролем за станом і експлуатацією обладнання, проведенням згідно з графіком планово-запобіжних ремонтів.
До посудин, що працюють під тиском, належать:
– герметично закриті ємності, які призначені для здійснення хімічних і теплових процесів, а також для зберігання і перевезення стиснених, зріджених і розчинених газів та рідин;
– водогрійні котли або водонагрівачі, що працюють під тиском води з температурою вище 115 °С або іншої рідини з температурою, що перевищує температуру кипіння при тиску 0,007 МПа (0,7 кгс/см2) без урахування гідростатичного тиску;
– парові котли, що працюють під тиском пари або газу вище
0,07 МПа (0,7 кгс/см2);
– балони, призначені для транспортування і зберігання зріджених, стиснених і розчинених газів під тиском вище 0,07 МПа (0,7 кгс/см2);
– мобільні (пересувні і транспортабельні) цистерни та бочки для транспортування і зберігання зріджених газів, тиск пари яких при температурі до 50 °С перевищує 0,07 МПа (0,7 кгс/см5);
– цистерни і посудини для транспортування та збереження зріджених, стиснених газів, рідин і сипучих тіл, у яких тиск вище 0,07 МПа (0,7 кгс/см2) утворюється періодично для їх випорожнення; барокамери.
Бажано зосередити увагу студентів на таких вимогах до посудин, що працюють під тиском: наявність паспорта (з характеристикою, відомостями про місцезнаходження, реєстраційним номером), забезпеченість приладами вимірювання тиску, температури, запобіжними пристроями, покажчиками рівня води.
Розміщують посудини в окремих приміщеннях.
Реєструють в ЕТЦ – за наявності паспорта, посвідчення про якість монтажу, схеми включення посудини із зазначенням джерел тиску, параметрів робочого середовища, арматури, засобів автоматичного контролю, запобіжних і блокувальних приладів.
Утримання та обслуговування здійснюють спеціально навчені працівники, не молодші 18 років, з переатестацією через 12 місяців.
Безпека при експлуатації котельних установок. Котли повинні мати автоматику безпеки. Автоматика газових котлів повинна відключати подачу газу при відключенні електроенергії, згасанні вогню в котлі. На парових котлах встановлюються сигналізатори верхнього і нижнього положень рівня води.
Безпека експлуатації компресорних установок досягається дотриманням режимів змащення, охолодження та очищення. Виключається можливість попадання масла з картера у робочі циліндри. У кисневих компресорах для змащування використовують дистильовану воду з додаванням гліцерину. У компресорах для стиснення ацетилену безпека досягається повільним ходом поршня. Система охолодження компресорів є водяна і повітряна. Акумулятори та ресивери розміщують поза виробничим приміщенням.
Безпека під час експлуатації трубопроводів гарантована при правильному прокладанні, якісному монтажі, встановленні компенсаторів і необхідної арматури та своєчасному ремонті. Фарбують: зелений колір – вода; пара – червоний; повітря – синій; гази – жовтий; кислоти – оранжевий; луги – фіолетовий; рідини спалимі і неспалимі – коричневий; інші речовини – сірий колір. Для позначення виду небезпеки наносять: червоні кільця – вибухонебезпечні, вогненебезпечні, легкозаймисті; зелені – безпечні; жовті – токсичні речовини. Прокладання є канальним і безканальним. Підлягають періодичному зовнішньому огляду та гідравлічному випробуванню.
Залежно від ступеня небезпекивантажно-розвантажувальні роботи регламентуються ГОСТ 12.3.009-76 «Работы погрузочно-разгрузочные. Общие требования безопасности» (зміни 1982) і поділяються на чотири групи:
– малонебезпечні;
– небезпечні (за габаритами);
– пилові та гарячі (цемент, крейда, вапно, асфальт);
– небезпечні (вибухо- і пожежонебезпечні).
Одномісні вантажі поділяються на три категорії:
– масою менше 80 кг, а також сипучі, дрібноштучні;
– масою від 80 до 500 кг;
– масою понад 500 кг.
Небезпечні речовини поділяються на дев’ять класів: 1 – вибухові речовини; 2 – гази; 3 та 4 – легкозаймисті рідини, речовини і матеріали; 5 – окислювальні речовини; 6 – отруйні та інфекційні речовини; 7 – радіоактивні; 8 – їдкі і корозійно активні речовини; 9 – інші.
Звертаємо увагу студентів на те, що основним документом щодо забезпечення охорони праці тих, хто працює на комп’ютерах, є ДНАОП 0,00-1.31-99 «Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин». Цей документ поширюється на всі підприємства, установи, організації, юридичні особи незалежно від форми власності, відомчої належності, видів діяльності та на фізичних осіб (що займаються підприємницькою діяльністю з правом наймання робочої сили), які здійснюють розробку, виробництво та застосування ЕОМ, у тому числі й на тих, які мають робочі місця, обладнані OEM, або виконують обслуговування, ремонт та налагодження ЕОМ.
Ці вимоги не поширюються на комп’ютерні класи вищих та середніх закладів освіти, майстерні професійно-технічних закладів освіти. Розміщення робочих місць користувачів ПК у закладах освіти повинно відповідати «Державним санітарним правилам і нормам влаштування і обладнання кабінетів комп’ютерної техніки в навчальних закладах та режиму праці учнів на персональних комп’ютерах» ДСанПіН 5.5.6.009-98), ГОСТ 12.3.032-78, ГОСТ 21889-76, ГОСТ 22269-76.
Виникнення багатьох захворювань спричиняється інтенсивною роботою за комп’ютером. Це відбувається через: незадовільні ергономічні характеристики монітора; неправильну організацію робочого місця; незадовільні санітарно-гігієнічні умови праці, які призводять до виникнення низки захворювань – порушень зору, кістково-м’язових порушень, захворювань шкіри, пов’язаних зі стресовими ситуаціями та нервово-емоційним навантаженням.
Основне профзахворювання – порушення зору – пов’язане з нераціональним освітленням, світлотехнічною специфікою робочих місць та недотриманням режиму праці.
Негативним фактором впливу на здоров’я є й тривале статичне напруження м’язів спини, шиї, рук і ніг, що призводить до втоми та специфічних скарг. Пошкодження хребта є результатом недостатнього рівня ергономічності робочого місця користувача, тобто крісло неправильно підтримує згин хребта. Плечі і шия напружуються і затікають внаслідок неприродного положення, виникає біль у ділянці шиї, спини і голови. У середньому працівник, який використовує ПК, просиджує в такому положенні за все своє життя до 80 000 годин (8 років) при монотонності більше ніж 600 однакових дій упродовж 75 % робочого часу за 1 годину, а це призводить до захворювань загально-невротичного характеру у вигляді підвищеної загальної втоми, головного болю, відчуття важкості голови, поганого сну. Негативно впливають і отрути від матеріалу корпусу, плат ПК та монітора (діоксини та фуран), а також виділення озону при роботі з лазерним принтером.
Директива Європейської економічної комісії 90/270 у розділі «Мінімальні вимоги в охороні праці» жорстко регламентує безпечні умови роботи і вимоги щодо захисту здоров’я осіб, які працюють з комп’ютерами:
– символи на екрані повинні бути чіткими і добре розрізнятися;
– зображення повинно бути позбавлене блимання;
– яскравість та(або) контрастність повинні легко регулюватися;
– екрани повинні бути вільними від відблисків і відбиття;
– випромінювання повинні бути знижені до надзвичайно малих рівнів.
Згідно з вищеназваною Директивою, площа приміщення на одне робоче місце учня повинна становити 6 м2, а об’єм – не менше 20 м3. Площа навчальних приміщень з ПК повинна розраховуватися не більше ніж на 12 осіб.
Державними санітарними правилами ДСанПіН 5.5.6.009-98 встановлено наступні вимоги до приміщень, де розміщено комп’ютерну техніку: обов’язковість окремих кімнат із природним освітленням та організованим обміном повітря та заборона розміщування на підвальних та цокольних поверхах.
Покриття підлоги, стін, стелі повинні бути матовими з коефіцієнтами відбиття відповідно 0,2–0,3; 0,4–0,5; 0,7–0,8; робочого столу –
0,4–0,5; корпусу дисплея та клавіатури – 0,3–0,5; шаф та стелажів – 0,4–0,6. Поверхня підлоги повинна мати антистатичне покриття і бути зручною для вологого прибирання.
Для оздоблення інтер’єрів приміщень комп’ютерних класів не дозволяється використовувати полімерні матеріали (деревинно-стружкові плити, шпалери, рулонні синтетичні матеріали, шаруватий паперовий пластик тощо), які виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини, що перевищують гранично допустимі норми.
Електробезпека – заходи, що захищають працівників від негативної дії електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики. Проходячи через організм людини, електричний струм викликає термічну, електролітичну, біологічну і механічну дії, наслідком чого є:
– місцеві ушкодження (електротравми): електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічне пошкодження, електроофтальмія;
– загальні ушкодження (електроудари): ураження внутрішніх органів людини, головним чином серцевої та нервової систем.
Ураження струмом можливе в таких випадках:
– двофазний або однофазний дотик;
– контакт з неізольованими електропровідними частинами під напругою понад 1 000 В або електрообладнанням, яке опинилося під напругою;
– перебування в зоні дії атмосферної або статичної електрики, у зоні дії електромагнітного поля та потрапляння під крокову напругу в зоні розтікання електричного струму;
Згідно з ПУЕ, за ступенем небезпеки ураження людей електричним струмом усі приміщення поділяються на три класи:
– звичайні;
– з підвищеною небезпекою;
– особливо небезпечні.
Заходи та засоби захисту працівників при експлуатації електричних установок:
а) технічні:
– влаштування електроустановок, мереж відповідно до експлуатаційної напруги;
– недопущення випадкового доторкання до електропровідних частин;
– облаштування захисних заземлень, занулення, відключення;
– використання електричного струму з малими напругами, що не перевищують 42 В;
– використання захисних засобів при обслуговуванні;
– використання запобіжників;
б) організаційні:
– щоденний і періодичні огляди електроустановок;
– призначення осіб, відповідальних за організацію та проведення робіт;
– допуск до проведення робіт та обслуговування устаткування;
– нагляд за працівниками під час роботи.
Важливе значення в системі роботи з охорони праці має вміння складати інструкцію з охорони праці, головне призначення якої – вказати працівнику, в якому порядку необхідно виконувати технологічні операції, звернути увагу на небезпечні фактори, правильні прийоми праці, правильне користування захисними засобами. Інструкції є нормативними документами підприємства і поділяються на типові та індивідуальні для даного підприємства, а також для окремих професій і видів робіт.
Інструкцію з охорони праці розробляють на основі типових правил безпеки, заводської інструкції і технологічного процесу під керівництвом головного інженера (нові – на основі наказу). Контроль і методичну допомогу здійснює служба ОП. Інструкція затверджується керівником і профспілковим комітетом.
Побудова: присвоєння номера і назви (із зазначенням, для якої професії і виду робіт), розділи і підрозділи, порядкова нумерація. Вимоги викладаються відповідно до технологічного процесу.
Інструкція з охорони праці повинна вміщувати такі розділи:
Загальні вимоги безпеки: умови допуску до самостійної роботи (вік, стать і т. д.); попередження про правила внутрішнього розпорядку; характеристика небезпечних і шкідливих факторів, вимоги пожежної та вибухобезпеки; порядок оповіщення у випадку травми та несправності обладнання; надання першої допомоги; правила особистої гігієни; відповідальність працівника за порушення інструкції ТБ.
Вимоги безпеки перед початком роботи: порядок підготовки робочого місця, перевірки обладнання, сигналізації, вихідних матеріалів; прийняття зміни; вимоги виробничої санітарії.
Вимоги безпеки під час роботи: способи та прийоми безпечного ведення робіт; правила використання обладнання, пристосувань, інструменту; використання транспортних засобів, тари, підйомних механізмів; рекомендації щодо безпечного утримання робочого місця; дії, спрямовані на усунення аварійних ситуацій; вимоги до використання засобів захисту.
Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях: дії при виникненні аварій і ситуацій, що можуть до цього призвести; дії при наданні першої допомоги.
Вимоги після закінчення роботи: порядок безпечного відключення, розбирання, очистки, при безперервному режимі роботи – порядок передачі зміни; порядок прибирання відходів.
Викладення вимог має бути коротким, чітким, не мати посилань на будь-які нормативні акти, в ньому необхідно роз’яснювати заборону, не вживаючи слів «категорично», «суворо» і т. ін., оскільки зрозуміло, що все написане треба обов’язково виконувати. Мають бути ілюстрації, що пояснюють вимоги. Скорочення не дозволяється.
Перевірка і перегляд інструкції періодично проводить організація або підрозділ-розробник – не частіше одного разу на п’ять років, з підвищеною небезпекою – не частіше одного разу на три роки. Якщо змін не було, то наказом інструкцію може бути продовжено ще на один строк (з написом «Переглянуто», датою та підписом).
Реєстрація, розмноження і облік. Інструкції реєструються службою ОП в журналі, відповідно до встановленого порядку. Розмноження – будь-яким способом зі збереженням ідентичності. Видача здійснюється службою ОП з реєстрацією в журналі.
У керівника має завжди бути комплект чинних інструкцій. Для працівників інструкції видають під розписку в карточці, а також вивішують.
Практичне заняття