Будова, принцип дії і призначення деяких типів вогнегасників
За кількістю вогнегасної речовини вогнегасники випускаються двох видів: переносні (об'єм корпусу 1-10 л) та пересувні.
За типом вогнегасної речовини вогнегасники ділять на пінні, газові, рідинні, порошкові. Вогнегасники маркуються буквами, які означають тип вогнегасника і одним-трьома числами, які означають їх місткість.
Хімічно-пінні вогнегасники – найбільш поширені ВХП-10, ВХПП-10, ВПП-5, ВПП-10.
Вогнегасник BXП-10 (рис. 6.2) – це балон, виготовлений з листової сталі з горловиною, яка закрита кришкою з запорним пристроєм. Запірний пристрій складається з штока, пружини і гумового клапану. Його призначення -закривати пластмасовий стакан з кислотною частиною заряду. Лужна частина заряду знаходиться в балоні. Вона складається з водного розчину гідрокарбонату натрію і солодкого екстракту. Для підвищення стійкості піни у лужну частину добавляють вспінювач (паста РАС). Кислотна частина заряду поміщена в пластмасовий стакан. Це водяна суміш сульфату заліза чи сульфату алюмінію із сірчаною кислотою. Для пуску вогнегасника необхідно прочистити сприск шпилькою, розвернути розташовану на кришці вогнегасника рукоятку запірного пристрою на 180° (до відмови), взяти вогнегасник правою рукою за бокову ручку, а лівою за скобу під нижнім дном, швидко перевернути кришкою вниз і направити сприском в джерело горіння. При повороті рукоятки клапан відкриває кислотний стакан, при цьому кислотна частина заряду виливається з склянки через отвори в балон, змішується з лужною частиною. В результаті реакції утворюється діоксид вуглецю, який створює в балоні підвищений тиск та інтенсивно переміщує розчин, утворюючі піну. При досягненні тиску 0,1 МПа розривається запірна мембрана і утворена піна викидається через сприск. Робочий тиск 0,5 МПа. Довжина струмені 6...8 м, час роботи 50-70 с, об'єм піни 40-55 л з кратністю 6 і стійкістю 40 хв. Одним вогнегасником можливо загасити рідину на площині до 1 м2.
Рис. 6.1. Напрямок струменю піни із вогнегасника:
а) - неправильно; б) - правильно.
Будова вогнегасника ВХПП-10 аналогічна ВХП-10. Різниця полягає в тому, що в цьому вогнегаснику на сприск накладається пінна насадка, яка перемішує хімічну піну з повітрям. Робочий заряд вогнегасника складається з лужної частини (це гідрокарбонат натрію, піноутворювач ПО-1 і вода) та водного розчину сірчаної кислоти. Цей вогнегасник приводиться в дію так само, як і ВХП-10. При зміщуванні кислотної і лужної частин утворюється піна, яка під дією надлишкового тиску діоксиду вуглецю розриває запірну мембрану і надходить в пінну насадку. Проходячи через розпилювач, вона дробиться на дрібні каплі, засмоктує повітря через вікно з задній частині насадки, перемішується з ним, продавлюється через сітку і викидається назовні. Об'єм піни досягає 500 л при кратності до 55, довжина струменя 3-5 м, час роботи 40-60 с.
Повітряно-пінні вогнегасники ВПП-5, ВПП-10 (рис.6.2, 6.3) – ручні; ВПП-100, ВППВ-250 – стаціонарні. В якості заряду використовується 6%-й розчин піноутворювача ПУ-1. Всередині вогнегасника є балон високого тиску 1, в якому знаходиться стиснутий діоксид вуглецю (СО2). Вогнегасник забезпечений сифонною трубкою 12 з насадкою. Для того, щоб привести вогнегасник в дію, необхідно натиснути на пусковий вентиль 4. При цьому шток 3 проколює мембрану 2 балону високого тиску 1. Вуглекислота на виході з балону створює високий тиск, під дією якого водяний розчин піноутворювача по сифонній трубці надходить до розпилювача, далі в розтруб 9, де він перемішується з повітрям і таким чином утворюється повітряно-механічна піна.
Пінні вогнегасники використовуються для гасіння різних матеріалів, в тому числі ЛЗР (бензин, гас), ГР та твердих горючих матеріалів. Вони неефективні при гасінні речовин, горіння яких відбувається без доступу повітря. їх не можна застосовувати для гасіння електроустановок, які знаходяться під напругою, а також для гасіння лужних і лужноземельних металів, оскільки до складу піни входить вода. Огляд пінних вогнегасників проводять не рідше одного разу в місяць. При цьому витирають корпус, перевіряють наявність пломб і прочищають сприск. Результати огляду записують в журнал. Корпуса цих вогнегасників випробовують під тиском 2 мПа через рік після початку експлуатації в кількості 25% партії, через 2 роки -50%. через 3 роки-100%.
Рис. 6.2. Схема вогнегасника ВХП-10:
1 – корпус; 2 – сприск; 3 – важіль запуску; 4 – кільце ущільнювальне; 5 – кришка; 6 – шток; 7 – пружина; 8 – шайба упорна; 9 – клапан; 10 – стакан; 11 – ручка
Газові вогнегасники бувають вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, аерозольні. Вони призначені для гасіння загорань електричних приладів і установок, які знаходяться під напругою до 1000 В, двигунів внутрішнього згорання автомобілів, а також загорання книг в бібліотеках, документів, архівів, картин в музеях тощо.
Вогнегасники ВВ-2 (рис. 6.4), ВВ-5, ВВ-8 складаються з товстостінного стального балону 1, в горловину якого вмонтований запірно-пусковий пристрій, який утримує вентиль 3 з голковим клапаном і сифонною трубкою 2, яка приєднана до нижньої частини вентиля.
Рис. 6.3.Схема вогнегасника ВПП-5:
1 - балон високого тиску; 2 - мембрана; 3 -шток; 4 - пускова рукоятка; 5 - рукоятка; б -пергаментна мембрана; 7 - викидна труба; 8 - розпилювач, 9 - раструб; 10 - касета; 11 - піноутворювач; 12. сифонна трубка.
Вентиль з'єднаний з раструбом 4 поворотним пристроєм (в вогнегасниках ВВ-2, ВВ-5) або гнучкою броньованою трубкою (в вогнегаснику ВВ-8). В якості робочого заряду в вогнегасниках uвикористовується стиснутий під тиском 6 МПа вуглекислий газ. Для приведення вогнегасника в дію необхідно розтруб направити в джерело загорання і повернути маховик вентиля проти годинникової стрілки до відмови. При цьому рідкий вуглекислий газ проходить через сифонну трубку, розтруб і викидається назовні, випаровуючись і займаючи в газовій фазі об'єм в 400-500 разів більший порівняно з рідким станом.
| Рис. 6.4. Схема вогнегасника ВВ-2: 1 - балон; 2 - трубка; 3 - кран; 4 -розтруб. |
Швидке випаровування приводить до утворення білих снігоподібних пластівців з температурою - 79°С. Довжина струмені заряду становить 1,5-3,0 м, тривалість роботи 30-40 с, діапазон використання в межах температур від -40 до + 50°С.Поряд з такими використовуються і вуглекислотні вогнегасники, будова яких показана на рис. 6.5.
Газові вогнегасники застосовують для гасіння рідких та твердих горючих матеріалів (за винятком тих, що можуть горіти без доступу повітря), електроустановок під напругою, а також у випадках, коли застосування води чи піни не дає належного ефекту, або воно є небажаним (у музеях, картинних галереях, архівах тощо). Вуглекислоті вогнегасники не можна використовувати для гасіння гідрофільних ЛЗР (спирт, ацетон), в яких С02 добре розчиняється, а також тліючих речовин, оскільки відсутнє змочування.
Використовуються і пересувні вуглекислотні вогнегасники типу ОУ-25, ОУ-80, ОУ-400, змонтовані на спеціальних візках. Ці вогнегасники призначені для гасіння горючих і ЛЗР на площині до 5 м2. При використанні вуглекислотних вогнегасників необхідно пам'ятати, що вуглекислий газ токсичний, вміст його в повітрі до 10% небезпечний, а при 20% смертельно небезпечний для людини (може наступити параліч органів дихання).
Заряджаються вогнегасники на спеціальних станціях; після зарядки вогнегасники пломбуються. Перевіряються - зважуванням один раз в 3 місяці. Якщо маса зарядженого вогнегасника буде на 250 г менша норми, його відправляють на дозаряджання до тиску 6-7 МПа.
Порошкові вогнегасники випускаються різних типів; ВП-1 "Момент", ВП-1 "Момент-2П",ВП-1 "Турист", ОП-2А, ВП-10А- ручні; ВП-100, ВП-120, ВП-250 - пересувні.
Вогнегасник ВП-1 "Момент" складається з пластмасового корпуса, в якому знаходиться стакан з балоном для вуглекислоти. В верхній частині вогнегасника знаходиться запірно-ударний механізм. Для приведення вогнегасника в дію необхідно вдарити головкою в твердий предмет. При цьому порошок буде виштовхуватися з корпуса тиском газу, утворюючи порошкову хмару.
Вогнегасник ВП-1 "Момент-2П" (рис. 6.5) представляє собою пластмасовий корпус об'ємом 1 л, в якому знаходиться порошок. Для приведення вогнегасника в дію необхідно різко підняти догори до відмови ручку 11. В результаті цього хвостик 10 ручки тисне на шток 8. Шток, стискуючи пружину, пересувається в вниз, відкриває клапан і проколює голкою мембрану 5 газового балона 3.
Газ з балона по сифонній трубці надходить у корпус вогнегасника. При цьому під дією пружини і тиску газу клапан знову закривається. У подальшому при піднятті ручки порошок викидається через щілину насадку, при опусканні подача порошку припиняється. Маса порошкового заряду 0,9 кг, час роботи 6-8 С тиск газу в балоні 0,8 МПа, тиск в корпусі вогнегасника 0,6 МПа, температурний інтервал використання від - 25 до + 35°С.
Рис. 6.5. Схема вогнегасника ВП-1 "Момент-2П":
1- корпус, 2 - сифонна трубка; З - газовий балончик; 4 - корпус стакану для балончика; 5 - мембрана; 6 - клапан; 7 - щілинна насадка: 8 - шток; 9 – ковпачок; 10 - хвостовик; 11 - ручка; 12 - головка; 1З - пробка.
Порошкові вогнегасники призначені для гасіння загорань електроустановок, які знаходяться під напругою, двигунів внутрішнього згорання автомобілів, для гасіння лужних і лужноземельних металів та їх карбідів, пластмас, ЛЗР, ГТ, тліючих матеріалів (бавовни, текстилю, ізоляційних матеріалів), а також для гасіння джерел пожеж у приміщеннях, де знаходяться пінні матеріали. В якості робочих зарядів найбільш поширені порошки ІІСБ-3 (гідрокарбонат натрію, аеросіл і нефеліновий концентрат), П-1А (амофос і аеросіл), ГІФ (фосфорно-амонійні солі, аеросіл і тальк), ПС (карбонат натрію, графіт), СИ-2 (силікагель МАК, хладон 114.В2) та ін. Порошок викидається з корпуса вогнегасника надлишковим тиском робочого газу (вуглекислий газ, азот, повітря).
Розміщають вогнегасники наступним чином: висота підвісу повинна бути 1.5 м до дна вогнегасника, відстань від краю дверей при її відкритті - не менше 1,2 м. Встановлюють їх так, щоб було видно інструктивний напис на корпусі. Користуватися вогнегасником необхідно за інструкцією.
Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників.
Необхідна кількість вогнегасників та їх тип визначаються залежно від їх вогнегасної спроможності, граничної захищуваної площі, категорії приміщень за пожежною та вибухопожежною небезпекою, а також класу пожежі, горючих речовин та матеріалів у приміщенні. Відповідно до міжнародного стандарту (ISO №3941-77) всі пожежі поділяються на 5 класів. Визначення необхідної кількості вогнегасників та вибір їх типу проводиться на підставі рекомендацій.
Вид вогнегасника (переносний чи пересувний) приймається залежно від розмірів можливих осередків пожеж. Комп'ютерні приміщення, приміщення з ПК, приміщення, в яких використовується електроустаткування, а також музеї, картинні галереї, архіви тощо рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками, які не допускають псування обладнання під час їх застосування.
Виробничі приміщення категорії Д, а також такі, що містять негорючі речовини й матеріали, можугь не оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 м2. Приміщення, обладнані автоматичними стаціонарними установками пожежегасіния, забезпечуються вогнегасниками на 50 % від їх розрахункової кількості. Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати 20 м для громадських будівель та споруд; 30 м - для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини): 40 м - для приміщень категорій Д.