Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

Полтавська катастрофа і запорозьке козацтво

 

Полтавська битва - розгром московитами шведських військ Карла XII біля Полтави, 27 червня 1709 року. Російська армія під Полтавою на час генерального бою складалася з 61 батальйону піхоти, 24 кавалерійських (драґунських) полків, українського козацького війська на чолі з гетьманом Скоропадським — разом понад 50 тис. чол. Артилерія мала 72 гармати.

З боку шведів – 23-24 батальйони піхоти, 41 ескадрон кавалерії — разом близько 25 тис. чол. — і тільки 4 гармати.

 

Доля Запорожжя:Формально визнаючи зверхність гетьманської влади, Запоріжжя протягом цілого гетьманування Мазепи стояло у виразній опозиції до його уряду, якому закидало ворожу інтересам українського народу національну (промосковську) і соціяльну (панську) політику. Не раз воно одверто виступало і навіть повставало проти гетьманського уряду й звичайно підтримувало різні акції полтавської старшинської опозиції. Лідер запорозьких автономістів кошовий отаман Кость Гордієнко, одна з найвизначніших постатей в історії Запоріжжя, ставився недоброзичливо до Мазепи особисто. Тим-то не дивно, що запорожці спочатку дивилися на Мазепину акцію з великим недовір’ям, і тільки згодом брутальна поведінка московської адміністрації на півдні України, терор московського війська на Гетьманщині, впливи булавинців і Криму, а передусім уміла тактика Мазепи, зробили рішучий перелом у настроях Запоріжжя.

На початку квітня на кошового отамана, замість Гордієнка, було обрано Петра Сорочинського. Це викликало поважні заколоти і «непрестанные между ними (запорожцями) бон», як повідомляв Петра І Меншіков 14 квітня 1709 р. Сорочинського вважали в московських колах за «самаго добраго человЂка» і тому сподівалися радикальної зміни в політиці Запоріжжя, зокрема розриву запорозько-шведського союзу. Але сталося зовсім інакше. Сорочинський не тільки не був прихильником Москви, а ще й сам поїхав до Криму, щоб дістати там допомогу проти московської навали.

Кость Гордієнко вивів із Січі близько тисячі запорожців, у Перевалочній до них приєдналися ще близько 500 чол. з загону полковника Нестулія. На Січі ж залишилася незначна частина війська, що трималася насторожі всіляко обмежуючи контакти з росіянами, що перебували у Кам’яному Затоні. Згодом Москва вирішила відправити на Запорожжя великий військовий загін, який мав змусити козаків до співробітництва або знищити їх. Також була домовленість з Девлет-Гіреєм ІІ, віддавати Росії козаків-втікачів до кримських земель. На чолі трьох каральних полків стояв полковник Яковлєв. Знищивши Келеберду і Переволочну військо вирушило на Січ.

Запоріжжя готувалося до оборони. Сорочинський був у Криму. Його заступник кошовий отаман (мабуть, наказний) Михайло Симоненко з невеличким загоном вирушив на північ, щоб організувати оборону Старого й Нового Кодака, але, внаслідок зради, натрапив на загін москалів і козаків Ґалаґана. У бою загін Симоненка був розбитий: «и всЂх их побили, — писав Шереметєв Петрові I 11 травня, — и самого кошевого живьем взяли и c ним 14 человЂк, по за тяжелыми ранами тому кошевому отсЂкли голову, послали к полковнику Яковлеву... для посылки в СЂчю иным на страх...». З листів, взятих у Симоненка, москалі довідалися, що кодацький полковник Довбня, якому було наказано боронитися від московського війська, не в силі цього зробити. Кодак (Старий й Новий) був зайнятий Яковлевим майже без спротиву.

11 травня Яковлев був коло Січі, що тоді, під час повені, була оточена водою. Тригодинний штурм фортеці «и на лотках, и на судах» був відбитий з великими втратами для москалів. Лише за допомогою Ґалаґана, що добре знав топографію місцевости й укріплення Січі, московське військо 14 травня захопило Січ. Під час бою загинув кошовий отаман (наказний) Кирик Копелевський і багато козаків.

Лише незначній частині січовиків на чолі з Якимом Богушем вдалося вирватися з охваченої полум’ям Січі. Переважну більшість козаків було ув’язнено або страчено.

Для того, щоб Січ не відродилася на старому місці Петро І залишив у Кам’яному Затоні спеціальний загін. 26 травня 1709 року цар видав маніфест, у якому наказував затримувати, ув’язнювати і страчувати козаків, що відмовилися добровільно скласти зброю і переселитися до помешкань Гетьманщини як прості посполиті. Землі низового козацтва відтепер віддавалися Миргородському полку.

Участь у битві: Питання про участь українського війська в Полтавській битві залишається не цілком з’ясованим. Одне ясно, що в генеральному бою воно не мало брати участи — і, справді, не брало. На думку Б. Д. Крупницького, більша частина запорожців і козацьке військо Мазепи були приділені до резерву й знаходилися біля с. Пушкарівки поруч зі шведською артилерією, обозом і частиною кавалерії. Друга (менша) частина запорожців, разом з кількома шведськими відділами, продовжувала облогу Полтави й тримала лінію р. Ворскла, зокрема міста Старі й Нові Санжари, Білики й Кобеляки. Ця допомічна, хоч досить важлива, роля українського війська цілком зрозуміла: головну силу його становили запорожці (піхота), які не надавалися для реґулярних операцій шведської армії під час генерального бою, а гетьманське військо складалося головне з компанійців, себто кавалерії, що мала свої специфічні завдання. Але зовсім слушно каже Крупницький (на підставі численних шведських джерел), що українське військо, навіть не беручи участи в генеральному бою, мало багато діла й відповідальности, охороняючи лівий флянґ шведів, забезпечуючи головні сили шведської армії від можливости обхідного руху росіян із заходу, а головне, тримаючи в облозі Полтаву й роблячи її московську залогу фактично нечинною під час Полтавської битви.

Наслідки: після поразки Карла ХІІ запорожці разом з залишками колись могутньої армії залишили Україну і перейшли у володіння турецького султана. Дійшовши до Очакова вони розділилися: більша частина (3-4 тисячі) пішла з Карлом до Бендер, інша, мало чисельніша, залишилася у пониззі Дніпра де заклала нову, Кам’янську Січ. За деякими данними 1709 року запорожці отаборилися не в Кам’янці, а в Олешках. Але скоріш за все спочатку отаборившись в Кам’янці, під тиском військ Петра І вони перебралися до Олешківського лиману.

Висновки: Точна кількість запорожців на боці шведів – хз. Вікіпедія пише про 8000, Щербак спочатку каже про бл. 1500 Гордієнка і Нестулія, а потім про 3-4 тисячі, що втікли в Бендери. За участь у битві на боці шведів козаки були жорстоко покарані Москвою. Знищено Чортомлицьку Січ – «Мазепин корень», поселення спалені, козаки=зрадники, всіх вбити або змусити жити посполитами. Ті, хто вижили тікали. Селитися на землях низовиків – заборонено Москвою. 1709 року засновано Кам’янську Січ.

 

Основа написаного: Оглоблін, Щербак, Мицик, Горобець.

 

Хто писав: Оглоблін, Крупницький, Тарле, Петер Енглунд, Горобець, куди ж без Грушевського, Мицика та Щербака.