Сутність, об’єкт, предмет, завдання, методи та етапи аналізу ЗЕД. Джерела одержання інформації для проведення аналізу ЗЕД
1) Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, яка є сукупністю виробничо-господарських, організаційно-економічних та комерційних функцій, що забезпечують обмін продукцією в матеріально-речовій формі, та має місце як на території України, так і за її межами.
Відповідно до Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.01.91р. №959-XII зовнішньоекономічна діяльність підприємств здійснюється в різних формах (див. рис. 1.1).
50.Класифікація показників, що використовуються при аналізі ЗЕД
До показників зовнішньоекономічної діяльності відносять: валовий сукупний продукт, національний дохід, валовий національний продукт, національний дохід, особистий дохід, використаний дохід. До їх складових структуроутворюючих елементів входять:
1. Матеріальні затрати.
2. Амортизація.
3. Непрямі податки.
4. Нарахування на заробітну плату.
5. Прямі податки.
6. Особисті податки громадян.
7. Оплата праці.
8. Рентні платежі.
9. Прибуток. 10. Трансфертні платежі і виплати населенню.
До них не враховують показникові діяльність – працю домогосподарок та інші роботи в домогосподарствах, які задовольняють власні потреби, товари та послуги тіньової економіки, яка в сучасних умовах виробляє до 65% обсягу ВНП.
Валовий внутрішній продукт включає продукцію та послуги, які вироблені резидентом країни протягом року.
Якщо до показника ВВП додати різницю між надходженнями від факторів виробництва з-за кордону та факторними додати, які отримали іноземні інвестори в країні, то отримаємо показник ВНД.
Валовий національний дохід обчислюється методом підрахунку ВНД за витратами на виготовлену в країні продукцію та методом розрахунку доходів, отриманих в результаті виробництва продукції.
Витрати на споживання включають витрати домашніх господарств на різні види товарів та послуг: предмети споживання тривалого використовування, предмети поточного споживання, споживчі витрати та послуги.
Валові приватні інвестиції складаються з інвестицій на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва протягом року, тобто амортизація, та чистих інвестицій.
Державні витрати об’єднують усі витрати держави, які йдуть безпосередньо на виробництво товарів та послуг.
Державні трансфертні платежі не включаються у ВНД, тому що вони не відображають зростання поточного виробництва.
Урядові трансфертні платежі – це державні витрати індивідам, які не обумовлюються безпосередньо їх участю в суспільному виробництві.
Чистий експорт – це різниця між обсягом експорту та імпорту
Заробітна плата – це грошова винагорода за працю робітника та службовця, яка включає додаткові виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування та інші виплати.
Валовий прибуток – це прибуток, який отримують власники одноосібних підприємств, господарств, товариств, корпорацій.
Амортизація – це еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік.
Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.
Прямі податки встановлюються відповідно до рівня доходності.
Чистий національний продукт (ЧДП) – це ВНД, з якого відраховано вартість засобів виробництва, що спрацювались у процесі виготовлення продукції.
Валовий національний розміщений дохід являє собою валовий національний дохід (ВНД), збільшений на сальдо поточних трансфертів, отриманих резидентами даної країни з-за кордону (С) за відрахуванням поточних трансфертів, переданих резидентами даної країни за кордоном (О):
ВИДР=ВНД+(С – О).
Чисте кредитування і чисте позичання – це різниця між джерелами фінансування інвестицій, валовим нагромадженням та придбанням невиробничих нематеріальних не фінансових активів.
Національне багатство – це сума всіх активів країни за відрахуванням фінансових зобов’язань.
51.Загальна характеристика показників ефекту та ефективності зовнішньоекономічних операцій. Принципи їх розрахунку.
изначення ефективності зовнішньоекономічних операцій проводиться для обгрунтування не лише окремих пропозицій щодо закупівлі та продажу певних товарів. Ці дані можуть бути використані при розробці планів експорту й імпорту в масштабах країни, при оцінці структури та напрямків зовнішньоторговельного обігу. Подібні розрахунки виконуються як у національній, так і в іноземній валюті.
При визначенні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств застосовується системний підхід, який надає можливість здійснити комплексний аналіз будь-якого виду зовнішньоекономічної операції. Для здійснення економічного аналізу потрібно обрати критерій ефективності. Критерій - це головна ознака, що відрізняє його від інших класифікаційних одиниць. На основі такої ознаки здійснюється кількісна оцінка ефективності виробництва. Згідно з цим визначенням обраний критерій має відповідати принципам побудови показників ефективності, а також всебічно відтворювати її економічну сутність.
На основі похідних даних можна вирахувати проміжні та узагальнений показники, побудувати факторну модель, розробити формули впливу факторів на узагальнений показник, вирахувати можливі відхилення при здійсненні фінансово-господарської діяльності, обчислити резерви та обґрунтувати проблеми, які потребують негайного вирішення на управлінському рівні.
Економічне обґрунтування діяльності підприємств, у тому числі і тих його напрямків, які пов'язані із зовнішньоекономічною сферою господарювання, здійснюється на підставі аналізу показників ефективності.
Показники економічної ефективності поділяють на:
1) показники ефекту, що визначаються як абсолютні значення і відтворюються в грошових одиницях як різниця між результатами діяльності та витратами на її здійснення;
2) показники ефективності, що визначаються як співвідношення прибутку від діяльності підприємства до витрат на її здійснення і відтворюються відносними величинами: відсотками, частками одиниці.
Розрахунок показників ефективності вимагає дотримання наступних принципових методологічних положень:
1) принципу всебічного обліку всіх складових елементів витрат та результатів, який припускає якісну класифікацію і відтворення відповідних показників у документах оперативного, статистичного і бухгалтерського обліку;
2) принципу зведення витрат і результатів для зіставлення, який показує, що показники, які порівнюються, повинні відтворюватися однаковими кількісними одиницями і носити антонімічний характер в економічному розумінні. При конструюванні показника ефективності чисельник і знаменник останнього мають виключати можливе дублювання складових елементів;
3) принципу зведення різнотермінових витрат і результатів до одного моменту часу за допомогою дисконтування;
4) принципу зіставлення з базовим варіантом, що відтворює сутність застосування показників ефективності для здійснення економічного аналізу, який проводять не тільки з метою опису поточного стану діяльності суб'єкта господарювання, а й з метою опрацювання пропозицій щодо поліпшення економічної ситуації, яка склалася в періоді, що аналізується.
Здійснюваний економічний аналіз полягає у вивченні поточного стану підприємства в галузі ЗЕД, його відхилень від запланованого рівня та виявленні факторів, що спричинили ці відхилення. Він є базою для прийняття управлінських рішень, тому має за мету:
1) оцінити діяльність підприємства та його підрозділів;
2) виявити можливі резерви;
3) сформулювати проблему, яку слід вирішити.
Оцінка діяльності здійснюється шляхом зіставлення фактичних результатів із запланованими або за попередній період. Можливою вважається і оцінка відносно нормативних показників або показників аналогічних підприємств. Результати оцінки діяльності є базою для стимулювання цієї діяльності, коректування планів.
Виявлення резервів - надзвичайно важливий етап для розробки планових організаційно-технічних заходів з метою підвищення ефективного функціонування підприємства. Обізнаність щодо резервів, а саме їх величини і місць виникнення, дає змогу класифікувати їх за ступенем важливості, рівнем управління, часом дії.
Формулювання проблем, які виникають під час діяльності підприємства, дозволяє оперативно реагувати на зміни внутрішнього та зовнішнього середовищ.
52. Особливості аналізу експортної діяльності підприємства
Експорт – продаж продукції (робіт, послуг) іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення продукції за межі митних кордонів держави з метою отримання доходів від виробничої та інших форм господарської діяльності.
Експортні товари – це товари, вивезені для реалізації за межі митного кордону держави, незалежно від валюти, якою проводиться розрахунок.
В умовах зовнішньоекономічної діяльності найбільш поширеними є різні види експортних операцій(Див дод. Б).
Експорт обумовлений декількома важливими причинами(Див дод. В):
а) використання надлишкових потужностей. Часто компанії володіють виробничими потужностями у поточному або довгостроковому періодах, що не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть бути розвідані запаси природних ресурсів або конкретні потужності для виробництва певної продукції, які важко переключити на виробництво інших товарів, що мають відповідний внутрішній попит. При цьому прагнення малих країн торгувати значно ширше, ніж великих. Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельно випускати продукцію лише у разі крупносерійного виробництва, у більших обсягах, ніж це потрібно для задоволення попиту у своїй країні;
б) зниження витрат виробництва. Дослідження показали, що компанії можуть знижувати свої витрати на 20-30% щоразу, коли подвоюється випуск продукції. Зниження може бути пов’язане з кількома факторами : покриття умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції; підвищення ефективності за рахунок досвіду, набутого при виробництві великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх великими партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може отримати переваги щодо зниження витрат виробництва перед своїми конкурентами. Одним із способів збільшення випуску продукції компанією є визначення ринку з глобальної, а не внутрішньодержавної точки зору;
в) підвищення прибутковості. Виробник може за певних умов продавати одну й ту ж саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе в країні. Це може бути пов’язано з відмінностями конкурентного середовища на зарубіжному ринку від вітчизняного, тому що там товар перебуває на іншому етапі життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості всередині країни може викликати зниження внутрішніх цін, тоді як етап зростання за кордоном може нівелювати актуальність зниження цін. Підвищення прибутковості може також статися у зв’язку з відмінностями всередині країни і за кордоном державних заходів, що впливають на прибутковість;
г) розподіл ризику. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни, виробник має можливість звести до мінімуму коливання попиту, оскільки цикли ділової активності країн перебувають у різних фазах, а одні й ті ж самі товари перебувають на різних етапах життєвого циклу. Ще однин фактор розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що виробник може знайти більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість у випадку втрати якого-небудь одного або кількох клієнтів.[1,с.580]
Багато фірм починають займатися експортом зовсім випадково. Почавши експортну діяльність, вони стикаються з несподіваними труднощами. Саме тому до початку експортної діяльності необхідно розробити стратегію експорту і проаналізувати основні проблеми, пов’язані з експортом. Означені проблеми найчастіше зводяться до таких моментів:
- нездатність залучити кваліфікованих експертів з експорту і розробити основний план міжнародного маркетингу;
- недостатня готовність вищої ланки керівництва до подолання початкових труднощів і невірна оцінка потреби у фінансових коштах для експортної діяльності;
- недостатня старанність у виборі закордонних агентів та гуртовиків;
- гонитва за замовленнями з будь-якої країни світу, а не створення бази для розгортання прибуткових операцій та впорядкованого зростання;
- нехтування експортною діяльністю в періоди «ринкових бумів»;
- неспроможність вести справи з іноземними гуртовиками на тих самих засадах, що і з їхніми конкурентами на внутрішньому ринку;
- небажання модифікувати продукцію відповідно до державного регулювання чи інших вимог у зарубіжних країнах;
- нездатність видавати службову, комерційну і гарантійну документацію мовами, зрозумілими торговим партнерам фірми за кордоном;
- нездатність залучити компанію, що спеціалізується на управлінні експортною діяльністю, чи іншого посередника у сфері маркетингу, коли фірма не має у своєму розпорядженні людей, які вміють виконувати спеціалізовані експортні функції;
- нездатність активно використовувати ліцензійні угоди або угоди про створення спільних підприємств.
Компанії, яка займається чи планує займатися експортною діяльністю, варто вирішити, хто саме буде виконувати відповідні функції співробітники компанії чи інші фірми за контрактом
53. Особливості аналізу імпортної діяльності підприємства
Імпорт – це купівля вітчизняними суб’єктами ЗЕД в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням іх на територію країни.
Основні види імпортних операцій:
- придбання товарно-матеріальних цінностей в іноземних постачальників на умовах комерційного кредиту;
- ввезення товарно-матеріальних цінностей або отримання послуг в порядку бартерних угод;
- ввезення товарів в рахунок централізованих імпортних закупівель;
- придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з оплатою готівкою;
- отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг на умовах безоплатної допомоги.
- У міжнародній торговельній практиці використовуються два основні методи здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий експорт та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних товарів, і непрямий експорт та імпорт, що припускає продаж і купівлю товарів через торговельних посередників. Загальні принципи організації та управління виробничо-збутовою діяльністю промислових фірм. Промислові фірми мають у своєму складі різні підрозділи, які можна розділити на три групи: 1) виробничі відділи, що займаються питаннями, пов’язаними з випуском продукції; 2) функціональні відділи, куди входять відділи збуту, вивчення ринків, реклами, постачання, транспорту, страхування, юридичний, економічний і планування; 3) адміністративні відділи: фінансовий відділ, бухгалтерія, відділ кадрів, відділ відносин із службовцями й урядом. Організаційна структура фірми і принципи управління визначаються низкою чинників – розмірами виробництва, виробничим профілем, технологією виробництва, сферою діяльності, масштабами закордонної діяльності й ін. [6,с. 608]
- Розрізняють дві головні форми управління промисловими фірмами: централізована і децентралізована. Централізована передбачає управління господарською діяльністю підприємств з одного центру, жорстку регламентацію і координацію їх діяльності, повну відсутність господарської самостійності. Децентралізована форма управління передбачає створення усередині фірми виробничих відділень, що користуються повною господарською самостійністю
54. Економічний ефект та ефективність експортно-імпортних операцій.
Різноманітність форм ЗЕД та інтересів учасників зумовили множинність напрямків, за якими може бути досягнутий ефект у найближчому чи віддаленому майбутньому. При оцінці конкретних ЗЕО слід враховувати усі можливі прояви ефект, для чого необхідно чітко уявляти їх природу та особливості, які впливають на методи та послідовність розрахунків.
Виділяють 6 основних форм прояву ефекту ЗЕО:
1. Зовнішньоторговельний ефект.
2. Науково-технічний ефект.
3. Ефект спеціалізації та кооперування.
4. Ефект виграшу у часі.
5. Ефект подолання дефіциту ресурсів.
6. Ефект збереження ресурсів на майбутнє.
Особливості розрахунку зовнішньоекономічного ефекту визначаються, зокрема, такими чинниками:
§ можливостями конвертації національної валюти та умовами формування
§ валютних курсів;
§ побудовою показників ефекту та ефективності;
§ умовами розподілу валютної виручки підприємств;
§ варіантністю експортних та імпортних програм.
Особливості зовнішньоекономічних розрахунків ефективності залежать, передусім, від умов конвертації національної валюти (НВ) у валюти закордонних країн. При цьому в усіх випадках враховуються реальні можливості отримання іноземної валюти.
55. Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства-суб'єкта ЗЕД.
Різні напрями зовнішньоекономічної діяльності підприємства дістають остаточну грошову оцінку в сукупності показників фінансових результатів. Ці показники подаються в першому розділі форми 2 ("Звіту про фінансові результати").
Звіт про фінансові результати є однією із обов'язкових для складання форм фінансової звітності суб'єктів ЗЕД. У ньому відображаються:
- доходи, оцінка яких може бути достовірно визначена в результаті надходження активу або погашення зобов'язання, що призводить до збільшення власного капіталу підприємства (крім застосування капіталу за рахунок внесків учасників);
- витрати, оцінка яких може бути достовірно визначена, в результаті вибуття активу або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).
Основним узагальнюючим показником Звіту є чистий прибуток, який підприємство отримало за звітний період (або збитки, яких воно зазнало). Він формується поступово: з доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) вираховуються ПДВ, акцизний збір, інші вирахування з доходу, собівартість, різні операційні та фінансові витрати, а також податок на прибуток. Він віднімається з прибутку (збитку) від звичайної діяльності.
Для визначення висновків щодо ефективності діяльності підприємства на основі форми 2 складають аналітичні таблиці, в яких застосовують вертикальний і горизонтальний методи аналізу - крім показників за звітний і попередній періоди вводять графи абсолютних і відносних відхилень, структури витрат і доходів. Так аналізується рівень і динаміка фінансових результатів.
Специфічними видами доходів та витрат, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності та підлягають відображенню в Звіті про фінансові результати, є курсові різниці (за виключенням тих, що виникають від фінансових інвестицій в господарські одиниці за межами України).
Курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
Залежно від виду діяльності, в ході якої виникають курсові різниці, вони поділяються на операційні та неопераційні. Залежно від типу змін, що відбулися на валютному ринку, вони відображаються у складі доходів та витрат звітного періоду.
У Звіті про фінансові результати курсові різниці (за виключенням тих, що виникають . від фінансових інвестицій) включаються в статті "Інші операційні доходи" або "Інші операційні витрати" (коди рядків 060, 090) - відповідно доходи і витрати від операційної курсової різниці та в "Інші доходи" і "Інші витрати" (коди рядків 130, 160) - відповідно доходи і витрати від неопераційної курсової різниці.
Якщо мова йде про доходи, які отримують нерезиденти в Україні, то слід розрізняти такі їх види:
а) проценти, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;
б) дивіденди, які сплачуються (нараховуються) резидентом;
в) роялті, послуги типу "інжиніринг", а також доходи від фрахту;
г) лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця);
д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;
є) прибуток від здійснення операцій з торгівлі цінними паперами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм закону;
є) доходи, отримані від здійснення спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;
ж) винагорода за здійснення культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності нерезидентів (або уповноважених ними осіб) на території України;
з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів щодо брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;
и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (включаючи страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;
і) доходи у вигляді виграшів (призів) в лотерею (крім державної), від казино, інших гральних місць (домів), розташованих на території України, доходи від організації та проведення грального бізнесу, лотерей (крім державних);
ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів;
й) інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.
Аналізуючи доходи і резидентів, і нерезидентів, не слід забувати, що показник абсолютного прибутку не може дати повної картини ефективності роботи підприємства, тому що абсолютна величина не показує завдяки чому отриманий або наскільки великий прибуток у порівнянні з витратами підприємства. Для цього існують показники рентабельності. У вітчизняній практиці вони розраховуються у відсотках, на заході - як коефіцієнти.
У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів (капіталу). Слід пам'ятати, особливо при порівняннях, що показники рентабельності завжди демонструють стан прибутковості за певний період.
Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути обчислений як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, або балансових активів, або власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.
Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Передусім обчислюється рентабельність усієї реалізованої продукції як відношення валового прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна обчислити також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. У такому вигляді цей показник більше застосовується у зарубіжній практиці.
Об'єктами обліку і аналізу зовнішньоекономічної діяльності є майно та джерела його утворення, що беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, господарські процеси, що складаються з сукупності зовнішньоекономічних операцій, та їх результати.
В міжнародній торгівлі розрізняють чотири основні види зовнішньоторговельних операцій (рис. 1.2).
Завдання методологічного характеру. Як правило, для обліку зовнішньоекономічної діяльності застосовується національний План рахунків тієї країни, на території якої функціонують суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. Якщо засновниками спільних підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, передбачено використання Плану рахунків інших країн, то це повинно бути зумовлено договором. В такому випадку в межах своєї країни облікові регістри, Головна книга і бухгалтерська звітність складаються на підставі національного Плану рахунків, а інформація для партнера, що міститься у зазначених документах, може бути надана на підставі рахунків його держави. Об'єкти повинні групуватися і відображатися на бухгалтерських рахунках протягом звітного періоду.
Завдання методологічного характеру вирішують також питання визначення цінових компонентів при обчисленні вартості продукції, вибору методів оцінки засобів підприємства та джерел їх утворення.
Завдання методичного характеру спрямовані на: достовірне відображення інформації в первинних і зведених документах та регістрах синтетичного і аналітичного обліку, раціональну побудову цих регістрів; формування вихідних документів та форм звітності при автоматизації облікових робіт.
Завдання організаційного характеру наступні: організація матеріальної відповідальності та контроль за забезпеченням збереження товарно-матеріальних цінностей та грошових (валютних) коштів; вибір схеми обліку відповідних об’єктів і формування графіків документообігу; визначення періодичності складання регістрів синтетичного і аналітичного обліку, бухгалтерської звітності. Розподіл функціональних обов'язків повинен передбачити обов'язки працівників бухгалтерії, конкретні обов'язки кожного працівника по визначеній для нього ділянці облікової роботи, права і відповідальність працівників за допущені порушення. У функціональних обов'язках повинно бути відмічено, що у випадку зловживань застосовуються санкції, передбачені законодавством країни господарюючого суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до чинного законодавства суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України є:
> фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають громадянську правоздатність та дієздатність згідно з чинним законодавством України та постійно проживають на території України;
> юридичні особи, що зареєстровані та мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких знаходиться повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
> фізичні та юридичні особи, які не є юридичними особами згідно із законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України та яким цивільно-правовим законодавством не заборонено проводити господарську діяльність;
> структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення тощо), але які мають постійне місцезнаходження на території України;
> спільні підприємства з участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зареєстровані в Україні та мають постійне місцезнаходження на території України;
> інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
Юридичні особи мають право займатися зовнішньоекономічною діяльністю із моменту набуття ними статусу юридичної особи (тобто з моменту державної реєстрації) і тільки в тому випадку, якщо установчими документами (статутом, установчим договором) передбачено положення про те, що підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю.
Фізичні особи мають право займатися зовнішньоекономічною діяльністю із моменту набуття ними дієздатності згідно з законами України.
Залежно від того, проводиться зовнішньоекономічна діяльність підприємствами самостійно чи за допомогою посередників, в міжнародній торговельній практиці використовуються три основних методи здійснення комерційних операцій (див. рис 1.4).
Прямий метод здійснення експортно-імпортних операцій найчастіше використовується фірмами торгівлі промисловою сировиною на підставі довгострокових контрактів, при експорті великогабаритного та дорогого обладнання, стандартного багатосерійного обладнання через власні закордонні філії та дочірні компанії, при закупівлі сільськогосподарських товарів безпосередньо у фермерів-виробників (рис. 1.5).
Прямі зв'язки мають ряд переваг: тісніші контакти з контрагентом, краще знання кон'юнктури ринку, швидше пристосування своїх виробничих потужностей до потреб споживача.
Непрямий метод здійснення експортно-імпортних операцій також має свої переваги: власна мережа обслуговування, добрі зв'язки, знання ринку та підприємства. Укладають угоди з посередниками при реалізації неосновної продукції, на віддалених, важкодоступних і погано вивчених ринках, ринках малої місткості, за відсутності власної збутової мережі в країнах-імпортерах і у випадках монополізації великими торговельно-посередницькими фірмами ввезень в країну.