ЗРАЗКОВОГО ПІДДАНОГО НАПУЧЕННЯ КОРОЛЮ
Книжка 2
V. Друге, що тієї справи, безумовно, стосується, — хочу бачити, що ти не лише захоплюєшся мудрими людьми, але також з ними живеш і їм відданий, настанови їхні слухаєш, читаєш і їх дотримуєшся, а також у згоді з ними правиш. Я коли про це довідаюсь, буду вважати тебе подібним також до тих, яких звичайно люблять, особливо якщо я побачу, що ти робиш це щиро і від душі. Усувай від себе людей похітливих, жадібних, злочинних, хвалькуватих, а також блазнів, щоб не народилася від співжиття з цими нікчемними людьми про тебе у мене думка не як про мудрого.
Отож, як тільки можеш, пильнуй протягом усього життя, щоб серед твого почту завжди були чесні і вчені мужі, що заслуговують на довір'я. І не так вже й важливо, чи з твоєї вони держави, чи з чужої, бо як про породистих коней не турбуються, чи вони польські, чи іноземні, так само і людей добирай: дивись, аби лиш були корисними тобі й королівству твоєму. Однак при самих цих добираннях треба керуватися розумом, який сам по собі справедливий. Багато-бо є таких, що від тої правдивої і справжньої мудрості щонайдалі перебувають, хоч, як не дивно, видають себе за саму мудрість.
Такого роду небезпечних людей, відданих наживі й обжерливості, уникай. Марнотратником-бо зроблять вони короля, пихатим і виродком. Усіх їх ти одним таким правилом стримуй, яке тут подаю. Котрогось, як побачиш грубого, самовпевненого і [...], скажи відверто, що він дурень і негідний з тобою разом жити, якби навіть був чужинським похмурим і пихатим вченим з багатьма титулами. Але чому? А тому, що справжня мудрість і правдива наука тісно позв'язані з освіченістю, уникають титулів, керуються благородством і нехтують чужими справами.
Добирай собі людей не за титулами, але дивись на їхні діла, які сприяють осягненню найвищих посад у твоїй державі. Таких людей у давнину називали філософами, бо вони такі знання давали королям, які потрібні їм були при правлінні і на яких тримається життя людей. Із цього виходить, що внаслідок цього найсправжнісінького перевороту всі любителі мудрості стали любителями республіки (і навпаки): їх, отже, до себе прихиляй з найбільшим старанням і найбільшим бажанням.
VI. Нарешті залишається підготувати належним чином також високу думку про мудрість, але по можливості якнайширше. Мова йде про школи і гімназії, оселі мудрості самої у держави; де їх нема — засновуй, де занепали — відновлюй. Хай навчається там підростаюча молодь твоєї держави гуманності і мудрості. Так твої піддані ще з дитинства навчаться і справу добре вести, і тебе, мудрого правителя, слухатися. Бо якщо ти лише цими простими спробами, законами і покарами будеш спонукати своїх громадян до доблесті, це буде те саме, якби хтось покарою примушував влучати в ціль людину, яка ніколи раніше не вчилася метати списа. Тому вважай, що енергійно сприятимеш примноженню слави мудрості лише тоді, коли Краківську гімназію, яку дід твій заснував, підсилиш.
Розумно також зробиш, коли прилюдним едиктом повністю очистиш цю гімназію від незліченних тих глоговітських старців і тим самим усунеш не досить чесних і щонайменш корисних державі людей: Голкотів, Тартаретів, а також Брікотів, Глоговітів47, а разом з ними і ті незліченні складні слова (яких за плату навчаються нетямкі люди) від своїх підданих відверни. Прилюдним едиктом збери однодумців, мужів високих і замість цього бруду нечестивих людей прийми до колегії авторів досвідчених як у грецькій, так і латинській науках, щоб звідси, немов з якогось чистого і прозорого джерела текла та королівська наука, яка зробить громадян твоїх мудрими і державі потрібними.
Таким самим чином прості школи з найбільшим завзяттям відновлюй. І вчителями у них настановляй не придворних слуг, що хизуються пурпуром і тонким полотном, а людей вчених, завдяки яким молодь стане вченішою і твоїй державі більш потрібною. Так само про гімназії та школи турбуйся. Сам призначай туди надійних вчителів, які навчать, покажуть і привчать юнаків займатися такими справами, завдяки яким вони стануть уже в зрілому віці добрими, славними і щасливими. І навпаки, якщо буде знехтувано добрими справами і запанує байдужість, ті ж самі вчителі з найбільшим старанням виховають юнаків такими, що принесуть державі найбільшу неславу, ганьбу й нещастя.
Однією цією працею ти зробиш і підданих своїх мудрими, і себе покажеш усім якнайкраще. Бо ми вважатимемо тебе єдиним майстром, скільки разів не споглядали б твою працю. Покажи нам тією працею свого розуму зразок, якого ти зможеш досягнути, лише коли станеш мудрим. Ознакою мудрого є те, що він може навчати. І ти навчиш своїх громадян, якщо дбатимеш про школи і вчителів.
Треба гадати, Августе, що до слави мудрості є інший шлях, крім цього, про який я вже говорив і повторюю знову: щоб ти сам вище всіх був і мудро правив; потім щоб з мудрими жив; і, нарешті, щоб робив своїх підданих мудрими. Це перша і найвища порада твоїй королівській величності. Тепер до цієї одержуй останню пораду, яка, власне, також звідси початок веде.
VI. Мова йде про рівність і справедливість. Про ці доблесті мусиш дбати, якщо хочеш у цій країні зажити слави найсправедливішого. Бо якщо ти і мудрістю, і справедливістю будеш рівний мені, то в чому ж тоді різниця між тобою і мною, тобто між королем і підданим? А ні в чому, гадаю. Тому, якщо хочеш цим виділитися, дбай про славу доблесті, шануй справедливість і саму ретельно зрощуй, не лише цим нікчемним способом, про який ті адвокати-крутії говорять, а лише єдиним королівським: коли за доблесть нагороджують, а за злочин справедливо карають. Бо, якщо люди збираються на сейм задля якого блага, то повинен дбати, щоб те найбільше благо підтримувати в державі міцно і нагородами та посадами заохочувати.
А тим найвищим і найостаннішим з усіх благ є жити у твоїй державі під твоїм правом і владою у згоді з законом і природою. Це кінцева мета, і до неї ти повинен спрямовувати свою державу, якщо хочеш зробити польський сейм не таким тривалим, але щасливим.
Розумно також у житті поведешся, якщо станеш турбуватися, щоб у польському сеймі доблесть не підкорялася пороку та щоб негідникам нарешті не приписували того, що належить достойним. Якщо ж колись ти відступишся од цього, розпущено буде сейм твоєї держави і буде зруйнований за твоїм бажанням. Лютує-бо зневажена доблесть (казиться і надто бунтує) і бажає, щоб суспільні справи згинули, коли бачить, що сама зневажена.
Але ти гадаєш, що немає іншої причини виникнення чвар і навіть загину держав, ніж хибний розподіл почестей і посад. Згадай, що кажуть з цього приводу греки і латинці, яких, чую, вивчаєш завзято. Там знайдеш лицарів великих і славних, які не скаржились, що їх зневажено, і таким чином батьківщину свою не губили вщент. Найперша прикмета тирана — невідповідний і несправедливий розподіл почестей. А коли тиран є ще й нещастям у вигляді купи різноманітних напастей, тоді він при роздачі посад негідникам саму доблесть ганьбою, ніби мором, губить і обтяжує. Бо як наші тіла своєю їжею вдовольняються, то доблесть своєю нагородою живе. А всякий тиран дбає, щоб у вільній республіці доблесті не було.
За тиранії при розподілі посад мають значення гроші, прохання; мають значення бенкети, пиятика і блуд, а особливо підлабузництво, на якому тиранія цілком тримається. Тиранам здається, що саме в цьому сенс життя і саме це сприяє їхньому добробуту і нестримному бажанню.
Якщо хочеш показати себе несхожим, будь при розподілі посад пильнішим і справедливішим за усіх: не приймай хабарів, бо гроші засліплюють очі мудрим і знеславлюють чесних. Зважай, щоб прохання були гідними громадянина і корисними для держави.
Будь прихильним до добрих мужів, які про гаразд держави дбають, на їхні прохання звертай більше уваги, ніж на прохання тих, що з негідним наміром посад домагаються. А коли люди, схильні до пиятики, зманіжені і розбещені, почнуть вимагати у тебе почестей, скажи їм відверто, що державні посади ти надаєш лише мужам чесним, шляхетним і стриманим: таким, що вміють і правду говорити, і мужньо діяти, і ощадливо жити, які не підлабузники, не зманіжені, і не п'яниці. А іншого гатунку людці не вшанування, а кари гідні.
Коли ти зробиш це, доблесть негайно зросте в Польщі, а вади зменшаться і сама нечесність в безнадії згине.
Запрошуй, отже, всякого бажаючого, найкращого і найславнішого, і ми незабаром побачимо, що ти є вірний хазяїн могутньої держави, і довідаємося, що ти користуєшся державним добром, а не розтринькуєш його.
VIII. Тоді іншу частину справедливості, яка тримається на законах, легше тобі буде довести до досконалості, коли її раніше старанніше довершиш, бо цю другу частину справедливості ти повинен оцінити в твоїй державі, що є ніби якоюсь медициною для лікування ран.
Отож турбуйся, щоб тіло республіки було здоровим, бо в цьому найвища похвала королеві як лікарю.
Та коли якісь частини твоєї держави захворіють якимись вадами, лікуй їх за законами, як це роблять у своїй справі лікарі. Не думають вони, коли лікують, хто перед ними — багатий чи бідний, пан чи раб, громадянин чи чужинець. їм важливо знати тільки, що перед ними хвора людина і спосіб лікування її хвороби. І нічого більше.
Так і ти підсилюй увагу людей у їх рішеннях. Гідність в людях цінуй, а на боржників нікчемних взагалі не зважай. Бо якщо б ти навіть захотів усе це виправити, якщо б ти навіть одержав лик судді, ніколи не звільниш цю державу від несправедливості, немов від якоїсь хвороби. Адже ці скарги, серед яких живеш і які добре чуєш, ніколи не припиняться. Вони з'явилися (як це часто в судах буває) саме тому, що там багато важить авторитет, звання, респект самої людини. Отож значення мали сила й острах: той в суді перемагав, хто або сам був сильний, або адвоката мав сильного.
Так з несправедливого судочинства народилася їхня нестерпна сила, яка на суді при складанні угод, лише забороною діяла, пригнічувала всяке право і замість одного короля наплодила нам у провінціях багато королів; а вони, користуючись на свій розсуд нашими справами, судять як хочуть, судові справи вирішують як хочуть, і ми їм здаємося ніби дітьми. Таким чином у провінціях вони нас так принизили, як ніби й короля в Польщі взагалі нема — захисника від їхніх дурних вчинків і патрона спільної нашої свободи.
Відкрий очі, Августе, оглянь і досліди старанно префектури свого королівства. В багатьох з них владарі пригнічують твоїх підданих, дбаючи тільки про власну вигоду. Тому від їхнього панування державі одні лише збитки. Ці хиби виникли тільки із-за неправих дій суддів, які в той же час вдають з себе безкорисливців і вельмишановних, хоч ці їхні гідності зросли завдяки лише силі, нестерпній для слабкіших і собі самому неприємної, якщо про неї лише турбуватися. Але що ти проти них вдієш, коли не чим іншим, як самим правом на життя доводять, що провінції належать не тобі, а їм. У тих провінціях, де вони правлять, король взагалі ніякої сили не має, бо й податки на свою користь збирають, і люд привчають, щоб не розраховували на тебе, а тільки на них; все їм, а тобі нічого не сплачували (щоб їх боялися, а тебе за ніщо вважали). Тому і не дивно, що у провінціях нині мало таких, хто сказав би, що він підданий короля. Більшість негайно назве своїм паном того чи того вельможу. Тих же, хто назве тебе паном, знайдеш небагато. І до такої ганебної відповіді їх змусили не доброзичливістю і не ласкою, а силою і страхом.
Покінчу, отже, королю Августе, з цим жахливим і найостаннішим рабством. Хай станеться так, щоб усі ми однаковою мірою не стільки титул, як силу твою королівську звідали. Якщо ти зробиш це, змовкне всезагальний плач і скарги припиняться, як також молитви нещасних, для яких ліпше під турком ходити.
XVIII. Якщо цих прикладів і зразків будеш дотримуватися, королю Августе, то переможеш юнацьку легковажність. А коли вуздечку стриманості і помірності на неї надінеш, більшу матимеш спроможність для здійснення великих справ. Та людина найменш здорова, якою опановує жага, особливо якщо вона до того ж хвора. Тоді всім стає зрозуміло, що така людина не виправдовує покладених надій і нічого путящого не зробить.
Але ти можеш стати сильним мужем у державі і здійснити багато доброго: чому вік завадить, допоможе доблесть. Отож за прикладами багатьох того домагайся, до чого прагнули у твої роки усі, гідні наслідування, — владу зміцнюй і ім'я своє уславлюй.
І це не вигадки. Один Александр Македонський хай буде тобі належним прикладом: з молодих літ почав займатись найбільшими справами. І хоч у 33 роки помер, але встиг перемогти греків, погамувати персів і всю Азію підкорити. З цього можна зробити висновок, що доблесть діяльних королів може більше, ніж вік.
Але до тієї слави, якої Александр досягнув, мусиш іти тими самими шляхами. Передусім він був найвищою мірою стриманим щодо жаги, а тому до захоплення Вавілона 70 не мав справи з жінками. Отаким він був безжальним і суворим до себе.
Доблесті не прийшли до нього самі, а лише внаслідок постійних вправлянь. Александр ніколи не сідав до столу, якщо не мав спраги (й голоду), ніколи не лягав відпочивати, якщо не був утомлений, ніколи не вставав з-за столу пересиченим, рідко ночував під дахом, а частіше під відкритим небом, користувався простою, солдатською постіллю.
Таким чином, Александр, і вдень, і вночі, по-солдатському живучи, ворогам був страшний, а своїм — любий. Бо коли у військовій справі витримка і послух є найважливішими, то ніякому іншому вождеві більше воїни не довіряли і ні з ким не страждали, як з Александром. І не ремствували. Бо їхній король разом з ними терпів злигодні, мерзнув і страждав. І радість у них була спільна з королем, коли щось здобували, і спільний біль, якщо щось втрачали. Першим бачили його завжди у наступі і останнім при відступі. В небезпеці король був пильним, відважним, на полі бою з'являвся там, де було найважче, ніколи не падав духом, з переможеними поводився великодушно.
Тож і не дивно, що воїни його слухались і найбільшу надію на нього покладали. Та й хто з таким вождем не був би хоробрим? Хто б не кинувся слідом за ним у найжорстокіший бій?
Якщо війна точилася влітку — він пікся на сонці разом з усіма, якщо взимку — мерзнув на морозі більше за останнього воїна. У важкі дні, в безсонні ночі, в голод і спрагу під час військових переходів Александр завжди був першим. Навіть тоді першим був, коли через сірійську пустелю і засушливі місця вів військо, що знемагало від спраги. Коли йому під час цього походу хтось добровільно запропонував пригорщу холодної води, він відмовився і віддав знуреним спрагою воїнам.
«Хай живе передусім король, — закричали тоді всі, — а військо в тебе ще буде! Бо якщо ти загинеш, і військо разом з тобою загине!»
Така у всіх воїнів була витримка, що навіть жорстокої смерті не злякалися, аби лиш Александр лишився живим. І ця витримка воїнів, яка спочатку була властива лише Александрові, з'явилася у них завдяки прикладу самого вождя. Після цього вже й не дивно, що сама Азія підкорилася цій видатній доблесті. Суворим гартом Александр виховував доблесть вдома, а перемоги шукав по чужих краях.
Багатих персів він переміг бідністю, розкішних греків — стриманістю, безтурботливих індійців — пильністю. (Нарешті сам Кавказ полонив пристрастю, трудом і стриманістю.) Отак завдяки слухняності і витримці воїнів імперію з обох боків обмежив океанами і став не лише переможцем всього світу, а й зразком переможця, корисним для наслідування всім королям.
[X] IX. Про цього короля докладно тобі говорю, щоб не вважав, що твій вік ще не дозрілий, і брав приклад з нього. Адже він є зразком того, що королі і в державних, і військових справах більше прислужуються силою духа, ніж тіла. І ти за прикладом Александра відмежуй своє тіло від жаги і його, як я вже казав, на Русь перенеси. Там і мерзнути будеш, і голодуватимеш, і спрагу будеш мати. Там не мозолитимуть очі тобі вродливі личка, не чутимеш пісень, не вдихатимеш парфумів, не смакуватимеш ласощів, не будеш витанцьовувати.
Навпаки, перед очима там завжди буде те, що гідне хороброго мужа і могутнього короля та вождя. Своїм приходом ти у воїнів дух піднімеш і любити себе змусиш, їхні тіла загартуєш, їхні душі привчиш зносити тягар війни, і тебе слухатися, і поневірятися разом з тобою.
Вороги ж твої, коли почують про твою славу стриманого і у воєнній справі досвідченого, припинять напади на твій і наш край, і твого імені більше, ніж зброї, боятимуться. Коли так славно у Польщі правити будеш, навіки славним королем станеш. Вже тепер ти сенс цієї суворої слави відчуваєш і до неї шляхом мудрості, справедливості, могутності і стійкості прагнеш, — що я тобі в цьому дружньому посланні запропонував.
Не треба шукати слави поміж людьми, даруючи їм пурпур чи тонке полотно. Не надавай переваги даремній силі, ненависним багатствам, жадобі панування, бездумній і нещирій правді. Найвище цінуй тяжку, але непорушну славу, — щоб тішились поляки, що ти народився і виявив себе королем, щоб любили тебе, щоб вважали корисним для республіки.
З цією славою ніщо не може зрівнятися, — тому саме її всіма своїми силами підтримуй і навіть власним життям оберігай. За нею слідуй і всю силу таланту, яка тільки є в тебе, використовуй для її зміцнення.
XX. Я написав оце, як зміг, не для невігласів, які відкидають всіляку науку, але для тебе, короля найвищого, який згідно з духом своїм приймати рішення повинен, — щоб розсудливість дружила з силою. Тому що від природи одна з цих доблестей шукає іншу, обидві прагнуть одна одної і навіть живуть разом. Адже і сила без розсудливості сама по собі завалюється, і розсудливість, коли панує над речами, не буває міцною без сили.
Тому якщо ти відчуваєш себе королем, не нехтуй жодною з тих речей, які обоє сприяють примноженню розсудливості. І не кажи мені: «Ти можеш так повчати, бо ти приватна людина, а не король».
Я бачив на арені кулачних бійців і бігунів у ристалищі, які хоч і сильні мужі, але здаються дітьми, їх можна підбурити криком до змагання, тому що крик допомагає, навіть коли розум нічого не вартий. Багатьох я міг би ще тобі назвати, які, хоч і були приватними особами, добре вміли повчати багатьох володарів, і пам'ять про них між людьми завжди свіжа і безсмертна. Так поет Симонід 71 багато повчав спартанця Павсанія 72, Талес з Мілета 73 — Періандра Корінфського 74, Анаксагор Клазоменський 75 — Перікла 76, Платон — Діона, Арістотель — Александра, а Длугош — батька твого Сигізмунда.
Якщо б ці всі князі і королі не звертали на них уваги лише тому, що вони приватні особи, вони б ніколи не досягли такої слави і безсмертя між людьми. Але я зовсім не збираюся себе ставити поруч з ними (бо не шаланець я), але на їх прикладах вчу, що ім'я приватної людини не повинно перешкодити прислухатися до наших порад. Вони відкривають тобі короткий шлях до здобуття похвали і слави між людьми.
Такий шлях не багатьох людей приваблює, бо багато хто воліє сам усе спізнати, мандруючи по чужих краях. Ми ж тут ніби докупи все' зібрали і в одному місці показуємо, як треба королеві себе поводити. Бо ти перебуваєш на високому щаблі найвищої гідності, і очі майже всіх народів спрямовані на тебе. Тому жоден твій вчинок не може бути прихований і негайно стає всім відомий.
Тож наслідуй все краще і в Лікурга Спартанського 77, і в Кіраперса чи поляка Сигізмунда, а також всякого іншого, хто розумом і звичаями в житті серед людей вивищився. Так легко й швидко прославиться твоє ім'я в Польщі і в найвищій славі на вустах усіх перебуватиме, — хоча б ти ніколи й не збирався плисти до Єрусалима. Якщо ж знехтуєш щирими і правдивими настановами, для тіла і майбутньої долі корисними, то хоч і сидітимеш на цьому дуже високому місці, однак сидітимеш так, що місце тебе прикрашатиме, а не ти місце.
Але, правду кажучи, ми про тебе кращої думки. Скільки про твоїх предків і рід Ягеллона ми не думали, щоразу зазначали, що їм завжди була чужа пихатість. Увесь ваш рід натомість був сумирний, щедрий, ласкавий, кмітливий.
Отож прийми ласкаво оцей дарунок від доброприхильного вірнопідданця твого і не забувай того, хто ні про що інше цим писанням не дбає, як про твій зиск. Хай з волі бога найкращого і наймогутнішого він буде в тебе постійним і незмінним.
1 Август Ягеллон — Сигізмунд II Август (1520 — 1572), король Польщі (з 1530 р.). Походив з династії Ягеллонів. За його правління православних українських феодалів зрівняно у правах з феодалами католиками.
2 Скіфія. — Так автор називає територію, де постійно проживали татари (Крим, південні степи України), яких він помилково ототожнює із скіфами.
3 Сарматія. — Так в добу середньовіччя й Відродження називалась у західноєвропейській літературі територія, що охоплювала польські та українські землі.
4 Длугош Ян (1415 — 1480) — польський історик і дипломат, архієпископ львівський (1480), вихователь дітей короля Казимира IV. Написав «Історію Польщі», яка стала вершиною польської історіографії того часу.
5 Александр Великий (Македонський; 356 — 323 до н. е.) — полководець і державний діяч античних часів, цар Македонії (336 — 323 до н. е.). Вихованець Арістотеля. Підкорив Грецію, а також багато країн на Близькому Сході (Сірію, Єгипет, Месопотамію, Персію) і в Середній Азії.
6 Фіви — давньогрецьке місто-держава (поліс), головне місто в Бестії (центральна Греція). 338 року до н. е. м. Фіви завоював Александр Македонський.
7 Арістотель (334 — 322 до н. е.) — великий давньогрецький філософ і вчений. У своїх численних творах розробляв проблеми філософії, логіки, психології, природознавства, історії, політики, етики, естетики. В ряді питань відстоював принципи матеріалізму.
8 Гомер (бл. XII — VII ст. до н. е.) — легендарний давньогрецький поет. Автор епічних поем «Іліада» та «Одіссея».
9 Ахілл — міфічний герой троянської війни, головний персонаж «Іліади» Гомера.
10 Фенікс — с:ш Амінтора, вождя племені долотів, вихователь Ахіла і його супутник у Троянській війні.
11 Пелей — цар племені мірмідокян, один із аргонавтів, батько Ахіла.
12 Діонісій (431 — 367 до н. е.) — тиран у м. Сіракузах (з 405 р. до н. е.).
13 Клавдій — народний трибун у Римі (з 58 р. до н. е.). При підтримці тріумвірів Цезаря, Помпея і Красса домігся вигнання Ціцерона. Зі своїми братами тримав у страху весь Рим, доки у 52 р. до н. е. не був убитий Мілоном.
14 Нерон Клавдій Цезар (37 — 68) — римський імператор. З винятковою жорстокістю вів боротьбу проти опозиції сенаторів. Позбавлений сенатом влади, покінчив життя самогубством.
15 Сарданапал (? — бл. 880 до н. е.) — останній давньоассірійський цар, відомий схильністю до розкоші. Спалив себе разом зі своїм двором під час облоги ворогами столиці Ніневії.
16 Геліогабал (Марк Аврелій Антонін; 201 — 222) — римський імператор (218 — 222). Особисте життя імператора було суцільною розпустою. Був убитий разом з матір'ю повсталими солдатами.
17 Алківіад (бл. 450 — 404 до н. е.) — афінський політичний діяч і полководець, вихованець Перікла, учень Сократа. Користувався великою популярністю у громадян, за що вороги люто зненавиділи його і звинувачували то у прагненні до тиранії, то у святотатстві. Був вигнаний з країни. Внаслідок підступів спартанців вбитий у Фрігії.
18 Юпітер — у римській міфології верховний бог. Його ототожнювали з давньогрецьким Зевсом.
19 Діон (409 — 353 до н. е.) — знатний сіракузець, друг Платона. У 357 р. до н. е. звільнив рідне місто від тиранії Діонісія Молодшого, але сам загинув під час змови.
20 Платон (427 — 347 до н. е.) — давньогрецький філософ, об'єктивний ідеаліст. Близько 330 р. заснував філософську школу, яку називали Академією.
21 Птолемей II Філадельф — цар Єгипту (285 — 246 до н. е.) — Одержав блискучу освіту. При його дворі жило багато відомих вчених і поетів того часу (Калімах, Теокріт та ін.). Птолемей II був великим бібліофілом, побудував багато міст з розкішними спорудами, влаштовував пишні свята, на яких іноді виступав як актор.
22 Аполлон — у грецькій міфології бог сонця і світла. Пізніше вважався покровителем мистецтва й муз, богом лікування тощо.
23 Вакх (Бахус) — імена, якими у Давньому Римі називали Діоніса — бога родючості, виноградарства і виноробства у грецькій міфології.
24 Людовік II (1506 — 1526) — угорський король. У битві з турками під Мохачем, що відбулася 1526 р., Людовік II загинув разом зі' своїм військом.
25 Буда — історичне місце в Угорщині. З 1350 р. постійна резиденція угорських королів, пізніше стало складовою частиною Будапешта.
25 Ягелло. — Мова йде про Владислава II Ягайла (1348 — 1434), великого князя литовського і короля польського. Очолював об'єднані сили Польщі і Литви в Грюнвальдській битві 1410 р.
27 Зборовський Мартин (? — 1565) — краківський каштелян.
23 Ульпіан Доміцій (170 — 228) — відомий римський юрист. Мав великий вплив на молодого імператора А/Іександра Севера.
29 Кміта Петро (1477 — 1553) — маршалок, воєвода краківський, прихильник королеви Бони.
30 Тенчинський Станіслав (? — 1563) — воєвода сандомирський.
31 Цезар Юлій (100 — 44 до н. е.) — державний діяч, полководець, письменник Давнього Риму. 60 р. до н. е. уклав з Крассом і Помпеєм таємну угоду про спільну боротьбу за владу. Пізніше встановив у Римі одноособову владу. Здійснив ряд реформ, зокрема реформу календаря. Убитий внаслідок змови, очоленої Брутом і Кассієм. Автор історичних праць.
32 Помпей Гней (106 — 48 до н. е.) — римський полководець і політичний діяч. У 60 р. до н. е. уклав тріумвірат (союз) з Юлієм Цезарем і Крассом. У 48 р. до н. е. війська Помпея були розбиті військом Цезаря, і він утік до Єгипту, де незабаром був убитий.
33 Чосновський Михайло — магнат з Холмщини.
34 Станіслав (Щепановський; ? — 1079) — один із впливових діячів Польщі.
35 Прандота (Бялачевський; ? — 1266) — польський державний діяч.
36 Павло — один з мандрівних проповідників-апостолів у часи раннього християнства.
37 Письмо — Святе письмо, Біблія.
38 Стефан-диякон — один з перших мучеників у християнській міфології.
39 Матвій — один з апостолів християнської церкви.
40 Зальцбург — нині місто в Австрії.
41 Магдебург — нині місто в НДР.
42 Бреслау — німецька назва польського міста Вроцлав.
43 Дюрер Альбрехт (1471 — 1528) — німецький художник доби Відродження.
44 Нюрнберг — нині місто у ФРН, в землі Баварія.
45 Лука (Кранах Лукас Старший; 1472 — 1553) — німецький художник. Створив пройняті гуманізмом картини на релігійні міфологічні теми.
46 Віттенберг — нині місто в НДР.
47 Голкоти.Тартарети, Брікоти, Глоговіти — викладачі Краківського університету: Голкота Роберт (? — 1349); Тартарет; Брікота (старий і молодий) — викладали теологію у XV ст.; Глаговіта Ян (? — 1507).
48 Понтій Пілат — римський прокуратор (намісник) Іудеї в 26 — 36 рр. н. е. За євангельською легендою про суд над Христом, Пілат після того, як затвердив смертний вирок Христу, умив руки, щоб зняти з себе вину за страту (звідси вираз «умив руки»).
49 Герод. — Мова йде про Ірода (бл. 73 — 4 до н. е.), царя Іудеї (40 — 4 до н. е.). Відзначався особливою жорстокістю.
50 Людбраницький (Любраницький) Ян — єпископ познаньський (1498 — 1520).
51 Мєшко. — Мова йде, очевидно, про Мєшка II (1014 — 1034), польського короля (1025 — 1034), сина Болеслава І. Під час його правління Польща втратила багато завойованих територій.
52 Рікса — дружина польського короля Мешка.
53 «Король ще дитя і не сердити й!» — Вислів наведено українською мовою в латинській транскрипції.
54 Кір. — Мова йде, певно, про Кіра II Великого (? — 530 до н. е.) — першого царя Стародавньої Персії з династії Ахеменідів. За правління Кіра II до Перської держави було приєднано частину Індії, Мідію, Вавілонію, грецькі колонії в Малій Азії.
55 Агесілай. — Мова йде, очевидно, про Агесілая II (бл. 444 — бл. 360 до н. е.) — спартанського царя від 401 р., полководця і дипломата. Одержав ряд перемог над Персією, відновив гегемонію Спарти в Греції.
56 Венера — богиня кохання у давньоримській міфології.
57 Дідона — міфічна цариця Карфагену. Як описує Вергілій в «Енеїді», Дідона палко покохала Енея, а коли він зрадив її, цариця спалила себе на вогнищі.
58 Вежі, початі віднині, не тягнуться вгору... — уривок з поеми «Енеїда» Вергілія (К., 1972, IV, 86 — 89).
59 ...Дідона, якій «Юпітер велів заснувати нове місто»... — уривок з поеми «Енеїда» Вергілія (І, 522).
60 ...і відсутнього, бачить його біля себе»... — рядок з поеми «Енеїда» Вергілія (IV, 83).
61 Тартар — підземний світ.
62 Карл. — Мова йде про Карла V.
63 Цезар (кесар) — власне ім'я патриціанського роду Юліїв у Давньому Римі. Згодом, за часів імператора Адріана (117 — 138), стало титулом спадкоємця престолу, в IV — V ст. титул римських імператорів. Від слова «цезар» походять слова «цар», «цісар».
64 Московія — Московське князівство.
65 Альберт — верховний князь Австрії.
66 Грановська (Пілецька Єлизавета) — дружина короля Владислава ,11.
67 Софію, княгиню руську. — Йдеться про другу дружину польського короля Владислава II.
68 Сарра — за християнською міфологією, дружина патріарха Авраама.
69 Ізраїль. — Мова йде про Ізраїльське царство, рабовласницьку державу у Північній Палестині, що існувала бл. 928 — 722 до н. е.
70 Вавілон — давнє місто в Месопотамії, столиця Вавілонії в XIX — VI ст. до н. е.
71 Симонід Кеоський (бл. 556 — 468 до н. е.) — давньогрецький поет. У гімнах і епітафіях Симонід прославляв подвиги співвітчизників у битвах при Марафоні, Фермопілах, Саламіні, Платеях та ін.
72 Павсаній (? — бл. 470 до н. е.) — спартанський полководець. Під час греко-перських війн одержав перемогу при Платеях.
73 Талес (Фалес) з Мі лет а (бл. 624 — 547 до н. е.) — давньогрецький філософ; родоначальник античного матеріалізму і діалектики.
74 Періандр Корінфський (бл. 660 — бл. 585 до н. е.) — другий тиран Корінфу. Користувався авторитетом у сучасників. При дворі Періандра жило багато діячів грецької культури. Пізньоаитична традиція зарахувала Періандра до семи грецьких мудреців.
75 Анаксагор Клазоменський (бл. 500 — 428 до н. е.) — давньогрецький філософ, непослідовний матеріаліст. Визнавав нескінченну
якісну різноманітність первинних елементів матерії, з різних поєднань, яких утворюються всі існуючі речі.
76 Перікл (бл. 490 — 429 до н. е.) — політичний і військовий діяч Афін, видатний оратор. Правління Перікла позначилося демократизацією Афінської держави, розквітом культури та мистецтва.
77 Лікург Спартанський (IX ст. до н. е.) — напівлегендарний законодавець Спарти. Лікургові приписують найдавніші закони, які визначали устрій спартанської держави.