Вплив факторів на організм

 

Середовище впливає на організм через абіотичні фактори температури, вологості, світла, тиску, хімічних характеристик субстрату тощо, а організм на середовище впливає, головним чином, зміною хімізму субстрату, виснаженням трофічних і енергетичних ресурсів і зміни мікрокліматичних оточуючих умов. Вплив середовища на окремий організм, за посередництва біотичних факторів, проявляється в доступності трофічного ресурсу (наприклад, їжу може з'їсти інша тварина), можливості розмноження (наприклад, зустріч з особиною протилежної статі, наявності вільної території для розмноження і виведення потомства тощо), загроза хижака (наприклад, особину може з'їсти хижак) тощо.

Екологічні фактори впливають на поведінку тварини, її активність, обмінні процеси в її організмі, розвиток і морфогенез. Будь-який фактор має або безпосередній вплив, або сигнальний (опосередкований) вплив на організм. У першому випадку чинник впливає механічно (наприклад, гравітація,електричне і магнітне поля, вітер тощо) або фізіологічно — зміною обмінних процесів (наприклад, зміна температури середовища приводить до прискорення або уповільнення метаболізму) та зміною внутрішнього середовища (наприклад, зневоднення). У другому випадку зміна будь-якого фактору може бути дуже незначною і не чинить якогось відчутного впливу на організм, проте, ця незначна зміна слугує сигналом організму для початку внутрішніх перебудов до можливих змін у середовищі (наприклад, зміна довжини світлового дня є сигналом до початку міґрацій у перелітних птахів).

 

Закон оптимуму Шелфорда

У природних умовах не завжди можна розрізнити вплив окре­мих факторів та їх наслідок. Організми завжди відчувають на собі сукупний вплив різних екологічних факторів. На них одночасно впливають взаємопов'язані між собою температура, вологість, світло, повітря, сусідні організми.

Правило Шелфорда — закон толерантності, один з основних принципів екології, згідно з яким присутність або процвітання популяції будь-яких організмів у даному місцезнаходженні залежить від комплексу екологічних факторів, до кожного з яких в організмі існує певний діапазон толерантності (витривалості). Вплив будь-якого фактору на організм визначається його інтенсивністю — існують межі значення фактора (вони є суто індивідуальні, але одночасно властиві для всіх особин конкретного виду), при яких життєдіяльність організму неможлива, тобто наступає смерть — точки екстремуму, й існують показники фактора за яких організм може підтримувати але пригнічену життєдіяльність — це межі песимуму, або почуватись комфортно і давати потомство — межі оптимуму або комфорту.

Здатність виду існувати при різних значеннях фактора нази­вають його екологічною валентністю або екологічною амплітудою.

Організми які можуть існувати при широкій амплітуді фактора називають еврибіонтними, а ті які існують при обмежених значеннях будь-якого фактора — стенобіонтні.

 

Закон мімуму Лібіха

Закон мінімуму Лібіха (Обмеженого фактора), встановлений Ю. Лібіхом (1840) — закон, згідно з яким відносна дія окремого екологічного фактора тим сильніша, чим більше він наближається, у порівнянні з іншими екологічними факторами, до мінімуму. За цим законом, від речовини, концентрація якої є мінімальною, залежить ріст рослин, величина і сталість їх урожаю. З.м.Л. (закон щодо ролі екол. факторів в розповсюдженні і кількісному розвитку організмів) не стосується систем з нестійким станом, коли надходження в них різних речовин змінюється незакономірно і лімітуючими поперемінно або одночасно стають декілька факторів. Багато в чому З.м.Л. уточнюється законом толерантності Шелфорда .

Німецький вчений Юстус Лібіх встановив, що продуктивність рослин залежить від того мінерального елементу, якого вміст у ґрунті найменший. Наприклад, якщо вміст фосфору у ґрунті лише 20% від норми, а кальцію — 50% від норми, то обмежуючим фактором буде недостача фосфору.