Місце фінансового права в системі права України
Зміст
Вступ.3
1. Система фінансового права.5
2. Джерела фінансового права.9
Висновки.12список використаних джерел.14
Висновок
Отже, під системою фінансового права розуміють його внутрішню побудову, взаємозв'язок його структурних одиниць. Традиційно виділяють Загальну та Особливу частини фінансового права. У Загальну частину входять норми які регулюють: загальні принципи, форми і методи фінансової діяльності держави; правовий статус суб'єктів фінансово-правових відносин; фінансовий контроль; фінансово-правові норми і фінансово-правові відносини. Особливу частину фінансового права складають: норми бюджетного права; норми, що регулюють суспільні відносини у сфері державних доходів (податкові відносини, відносини державного кредиту, державного страхування); норми, що регулюють відносини у сфері державних видатків ( бюджетне фінансування, кошторисно-бюджетне тощо); норми банківського права; норми валютного регулювання; норми, що регулюють грошово-розрахункові відносини.
Загальна та Особлива частини взаємодоповнюють одна одну й становлять єдине ціле.
В свою чергу джерела фінансового права - зовнішні форми вираження норм фінансового права. Для фінансового права характерна множинність джерел різної юридичної природи. Завдяки мобільності відносин, які регулює. фінансове право, в Україні відсутній єдиний кодифікований акт, який би містив всі фінансово-правові норми. Також відсутні кодифіковані акти інститутів фінансового права, хоча на сьогоднішній день іде робота над створенням Податкового кодексу України.
На сьогоднішній день джерелами фінансового права України є:
- Конституція України;
- Закони України;
- Регламент Верховної Ради України;
- Укази та розпорядження Президента України;
- Постанови, розпорядження, декрети Кабінету Міністрів України.
- Нормативні акти міністерств, державних комітетів, органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (Міністерства фінансів України, Державного казначейства, НБУ тощо).
Для джерел фінансового права характерна поширеність підзаконних нормативно-правових актів. Продовжують діяти правові акти СРСР у частині, що не суперечить Конституції України та законам України до прийняття аналогічних документів державними органами України (згідно з положенням Закону України "Про правонаступництво"). Також діють міжнародні акти, ратифіковані Верховною Радою України.
Для фінансового права характерна ще одна особливість джерел, а саме: актів, які б містили суто фінансово-правові норми досить мало ("джерел у чистому вигляді"), в основному зустрічаються нормативно-правові акти комплексного характеру, які поряд з нормами фінансового права містять норми й інших галузей права.
1. Поняття фінансового права 4
2. Місце фінансового права в системі права України 8
3. Система і джерела фінансового права 10
4. Фінансове право і наука фінансового права 13
5.Висновок 16
6.Список використ аної література 17
Вступ
Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організації публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси -- це цілісна система суспільних відносин, повязаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена обєктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.
На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд -- доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а такс ж видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші ви-датки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами -- сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні нату-ральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, по-зики.
Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали насувати чисто грошові доходи і видатки держави, а питома вага натуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі ХУІ-ХУП століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів -- повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді зявилися власне кредит, а дещо пізніше -- державний бюджет.
Державні фінанси зіграли роль потужного важеля первісного нагромадження капіталу, що мало місце головним чином у ХVІ-ХVIII століттях. З їх допомогою з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.
Поняття фінансового права
Основним обєктивним критерієм поділу права кожної дер-жави на окремі галузі є матеріальний зміст тих суспільних відно-син, які регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предметом правового регулювання. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансо-вої діяльності держави. Ця діяльність є обєктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розпо-ділу, перерозподілу і використання централізованих і децент-ралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують вико-нання державою своїх завдань і функцій.
До предмету фінансового права належать державні фінан-си, які відіграють провідну роль в системі суспільних відносин. Тому й велика його роль в системі права України. З іншими ланками фінансової системи ця галузь права звязана настільки, наскільки регулює відносини, зумовлені акумуляцією коштів в грошові фонди публічної влади, а також використанням цих коштів (наприклад, податкові платежі з фінансових ресурсів підприємств, які засновані на приватній власності).
Для усвідомлення сутності різноманітності і багатства пред-мету фінансового права можна класифікувати фінансові відносини за їх змістом, субєктним складом, методами фінансової діяльності, роллю фінансів в житті суспільства тощо. Наприк-лад, за матеріальним змістом фінансові відносини є суспільни-ми відносинами, які виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні і виконанні Державного бюджету і звіту про його виконання; збиранні податків і інших обовязкових платежів до бюджету і позабюджетних державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм влас-ності і населення; фінансування і кредитування; обовязкового державного майнового і особистого страхування, державних позичках і організації ощадної справи; регулюванні грошово-кредитної і валютної системи.
Підхід з цієї сторони до розкриття змісту предмету фінан-сового права дозволяє побачити, що фінансовим правом регу-люються тільки організаційно-майнові відносини, що випли-вають з владної діяльності держави в особі уповноважених її органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів коштів. В цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі внутріш-нього валового продукту і національного доходу, оскільки дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.
Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь орга-ни держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Так, відносини Ощадного банку (фінансово-кредитної установи, що бере участь в управлінні фінансово-кредитними відносинами) з населенням щодо зберігання вільних коштів громадян регу-люються цивільним правом. Установи банку, що прийняли кош-ти громадянина на зберігання, використовують їх для форму-вання фонду кредитних ресурсів, тобто на основі цивільно-пра-вових стосунків, що мають грошовий характер, виникають фінансові правовідносини.
За порушення адміністративно-правових приписів (скажі-мо, порушення правил дорожнього руху) стягується адмініст-ративний штраф, тобто виникають адміністративно-правові відносини. Сума штрафу, стягнута адміністративним органом, передається для зарахування до бюджету, тобто на базі адміні-стративно-правових відносин, що носять грошовий характер, виникають фінансово-правові відносини, оскільки гроші, стягнені за порушення правил дорожнього руху, спрямовуються на формування централізованого фонду коштів. В обєктивній реальності субєктний склад фінансових правовідносин не об-межується вищенаведеними прикладами. Він значно багатший і змінюється в часі.
Між тим, навіть наведені приклади, що входять до предме-ту фінансового права, засвідчують велику різноманітність і складність обєкту правового регулювання. Це обумовлено багатоланцюговістю і динамічністю самої фінансової системи, її звязку зі всіма структурами суспільного виробництва. У ви-никненні і реалізації фінансових правовідносин завжди особ-ливу роль відіграє держава. Вона забезпечує планомірність і безперервність акумуляції фінансових ресурсів, найбільш до-цільне їх застосування в інтересах суспільства, послідовний кон-троль за правильним використанням фінансових ресурсів.
Нормами фінансового права закріплюються загальні прин-ципи і форми фінансової діяльності держави, методи акуму-ляції коштів до державних грошових фондів, види обовязко-вих платежів, що використовуються для формування цих фондів, порядок одержання і використання державних грошових за-собів, джерела утворення фінансових ресурсів державних підприємств, організацій, установ і т.д. Регулюючи цю діяльність, держава, в свою чергу, також повинна дотримуватись правил і вимог права. Інакше неминучі колізії надбудови і базису, нега-тивні наслідки для суспільства і держави.
Таким чином, зміст предмету фінансового права в процесі корінних перетворень і будівництва української держави суттєво змінився. З одного боку, значна частина фінансових відносин відійшла від державних в сферу приватних фінансів і стала ре-гулюватись нормами цивільного права. Причому питома вага цієї частини фінансів в Україні у звязку з приватизацією буде зростати. Внаслідок цього значно скоротився розмір держав-ного бюджету. Хоч це не означає, що державні фінанси зника-ють. Поки залишається суспільна потреба в державі -- немину-че будуть існувати і державні фінанси як неодмінна умова ви-конання нею свого призначення.
З другого боку, в громадянському суспільстві, яке формується в Україні, в порівнянні з тоталітарним, шо йому передувало, до сфери державних фінансів за допомогою обовязкових платежів і внесків залучаються і приватні фінанси, розширяючи таким чином сферу впливу фінансів держави. Одним із яскравих свідчень цього процесу стало виникнення в Україні всіляких централізованих і децентралізованих позабюджетних фондів, до яких спрямовуються обовязкові відрахування. Це розширення предмету фінансового права повязане з динамікою фінансо-вих відносин взагалі, але в першу чергу -- з їх перехідним ха-рактером в даний час.
Другою ознакою відгалуження однієї галузі права від іншої, як відомо, є метод правового регулювання відповідного виду сус-пільних відносин. Основним методом фінансово-правового регулювання тут виступає метод владних приписів. За своєю структурою це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.
Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими повязане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх субєктів, розподіл прав і обовязків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми і порядок їх застосування. Інакше кажучи, під методом фінансово-правового регулювання мається на увазі органічна система прийомів і спо-собів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозвязків між ними.
Метод владних приписів притаманний і іншим галузям пуб-лічного права -- конституційному, адміністративному, кримі-нальному.
В них також обсяг прав і обовязків учасників відповідних правовідносин встановлюється державою. Наприклад, стаття 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення за торгівлю з рук у невідведеному місці передбачає попередження або штраф, який накладається особою, уповноваженою засто-совувати покарання в залежності від врахування багатьох фак-торів. Ця особа наділена правом оперативної самостійності.
У фінансових правовідносинах їх субєкти таким правом не наділяються. Коло їх прав і обовязків чітко визначене законо-давцем, а санкції фінансово-правових норм завжди носять точ-но визначений каральний фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін правовідносин. В них дер-жава в особі органа законодавчої або виконавчої влади припи-сує іншій стороні фінансових відносин однозначно визначену і абсолютно обовязкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткий характер і міру покарання з боку держави у разі невико-нання припису другій стороні відносин. Цей принцип нерівності сторін фінансових правовідносин, правда, не виключає мож-ливості оскарження дій органу, наділеного владними повнова-женнями, в разі перевищення ним цих повноважень, а також одержати відстрочку або розстрочку платежу, якщо з незалеж-них від субєкта фінансових правовідносин причин він не може бути внесений у визначений термін. Однак подання прохання про відстрочку, розстрочку або скарги не призупиняє стягнен-ня аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це ор-ганом відповідного рішення.
Специфіка методу владних приписів у фінансовому праві проявляється і в самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, що уповноважені державою на владні дії. За своїм змістом фінансово-правові владні приписи стосуються: поряд-ку і розмірів стягнення податків, інших обовязкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізова-них і децентралізованих фондів; напрямків використання дер-жавних коштів; порядку і розмірів їх використання і т.д. Такий метод сприяє планомірному наповненню державної казни, цільовому розподілу і використанню державних фінансових ресурсів у відповідності з визначеними державою пріоритета-ми, розробленими програмами і планами.
Метод владних приписів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного ха-рактеру -- державних позик, казначейських зобовязань, лоте-рей тощо. Так, держава встановлює умови проведення держав-ної внутрішньої позики, випуску державних казначейських зо-бовязань, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обовязковими для субєктів, що вступили у ці відносини.
Яскраво проявляються відмінності основного методу регу-лювання фінансово-правових відносин і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи субєктам фінансових відносин. В силу усталеного у всіх державах розпо-ділу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами. Учасники фінансових відно-син, яким ці органи адресують свої розпорядження, в пере-важній більшості випадків знаходяться у взаємозвязку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяль-ності. Це не виключає правового регулювання фінансових відно-син методом владних приписів і по вертикалі (наприклад. Міністерство освіти України -- університет). Але в цілому для фінансово-правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписав саме в функціональних взає-мозвязках з органами спеціального управління фінансами дер-жави.
Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регу-люванню властиві і інші методи: метод субординації, метод погодження, метод рекомендації і т.д. В даний час вони набу-вають все більшого застосування. Це обумовлено ускладнен-ням суспільних взаємозвязків, зростанням рівня самостійності субєктів фінансових відносин. Наприклад, в законодавстві України міститься перелік місцевих податків і зборів, з числа яких органи місцевого самоврядування мають право вводити платежі на своїй території. Найчастіше ці методи застосову-ються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основ-ним методом фінансово-правового регулювання -- методом владних приписів.
Таким чином, фінансове право -- це самостійна галузь пуб-лічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.
Місце фінансового права в системі права України
Різноманіття якісно відмінних між собою видів суспільних відносин є обєктивною основою існування різноманіття видів правовідносин. Доповнювані відповідними методами правового регулювання відносин, вони створюють в суспільстві цілісну систему галузей права. Ці галузі, що є крупними самостійними юками правової системи суспільства в цілому, тісно взаємодіють між собою, взаємодоповнюють одна одну. Останнє обумовлено тим, що якісно відмінні між собою види суспільних відносин перебувають в діалектичній єдності, їх співвідношенні між собою і межі з часом змінюються. Звідси і зявляється оді ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би змивається, поглинається предметами інших, перш за все сусідніх за змістом галузей права. З огляду на все це, в силу лої низки обставин найбільш «невезучим» є саме фінансове право. В попередньому параграфі було показано, що воно обєктивно має притаманні йому предмет регулювання, метод регулювання.
Якісні відмінності і специфіка предмету фінансового права, своєрідність його методів ще більше і повніше виявляються при їх співставленні і відмежуванні від предметів і методів інших галузей права, інакше кажучи, при визначенні місця фінансо-ве права в системі права. При цьому не треба упускати з виду і, що фінансово-правові інститути безпосередньо повязані з діяльністю держави по створенню, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих грошових фондів.
Діяльність держави регламентують також конституційне і адміністративне право. Перше з них охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, а друге суспільні відносини, повязані з державним управлінням в цілому.
Конституційне право регулює основи суспільного ладу і політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави. Як і всі останні галузі права, фінансове право базується і розвивається на цих основах. Наприклад, фінансово-правові норми, що регулюють утворення фондів державних фінансових ресурсів, засновані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні. Конституційне право містить і норми, що мають пряме відношення до фінан-сового права. Це, зокрема, норми, що закріплюють основи організації фінансової діяльності держави. Наприклад, стаття 85 Конституції України встановлює виняткові повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет, вносити до нього зміни, контролювати його виконання, прий-мати рішення стосовно звіту про його виконання. Відповідно до статті 92 Конституції України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України (система оподат-кування, податки і збори і т.п.). Ці норми конкретизуються у фінансовому праві. Спираючись на них, норми фінансового права встановлюють деталізовані правила, що стосуються діяль-ності різних державних органів в галузі фінансів. Наприклад, група фінансово-правових норм докладно регламентує поря-док складання, розгляду, затвердження і виконання Державно-го і місцевих бюджетів (Закон України «Про бюджетну систему України»).
Тісно стикається фінансове право з адміністративним пра-вом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і викорис-танню фінансових ресурсів держави є за своїм характером уп-равлінською. Між тим, предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які відносяться до фінансово-го права.
Адміністративне право визначає основні принципи держав-ного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціально-го управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обовязки і т.д. Спираючись на норми і принципи адміністративного пра-ва, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо повязані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, конт-ролю за їх цільовим витрачанням.
Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають з фінансової діяльності держави. Для того щоб дер-жава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює їх акумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.
Ще тісніший звязок фінансового права в умовах ринкових перетворень з цивільним правом, оскільки до предмету остан-нього серед багатьох майнових відносин входять і грошові відно-сини. Крім того, деякі органи державного управління спеціаль-ної компетенції, наприклад, Національний банк України, вод-ночас є господарською організацією -- юридичною особою, що діє на комерційних засадах. Між цими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями і громадянами -- з другого, виникають відносини на основі договорів. Наприк-лад, на основі кредитної угоди.
Характерними для таких відносин є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного субєкта до іншого тощо і тому до предмету фінан-сово-правового регулювання не входять. Норми фінансового права в даному випадку встановлюють джерела фінансово-кре-дитних ресурсів, якими оперує Національний банк, порядок утворення і розподілу створюваних ним грошових фондів; по-рядок мобілізації НБУ грошових коштів в розпорядження дер-жави; способи здійснення контролю за фінансовою діяльністю організації тощо.
У всіх цих випадках Національний банк виступає як орган виконавчої влади, що наділений владними повноваженнями. Взаємозвязане фінансове право і з іншими галузями права -- з трудовим, кримінальним і т.д.
Тісно повязане фінансове право, як галузь права і особли-во як навчальна дисципліна з загальною теорією фінансів. Зок-рема, фінансове право відображає у специфічних формах ті ж явища обєктивної реальності, що і загальна теорія фінансів -- фінансові відносини. Понятійно-категоріальний апарат фінан-сового права також є похідним від понятійно-категоріального апарату загальної теорії фінансів. Що стосується фінансового права як навчальної дисципліни, то його зовнішня подібність і близькість із загальною теорією фінансів іноді призводить навіть до фактичної підміни змісту предмета фінансів змістом пред-мета фінансового права. Раніше гака підміна зустрічалась навіть в підручниках. В дійсності ж відмінності між фінансовим пра-вом і загальною теорією фінансів не менш яскраві і промо-висті, ніж подібність між ними.