СОТ та її роль у регулюванні міжнародної торгівлі

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

 

Реферат

з дисципліни «Кон’юктура світових ринків»

на тему:

«Регулювання зовнішньої торгівлі СОТ і ЮНКТАД»

 

 

Виконала:

Студентка групи БДМЕ 1-12

Ольшевська Олена Петрівна

Викладач: Мариніна С.В.

 

Київ - 2016

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..................................3

1. СОТ та її роль у регулюванні міжнародної торгівлі...……………...........................4

2. Міжнародне регулювання торгівлі ЮНКТАД......………...……….............................9

3. Міжнародний торговельний центр (МТЦ)…………………………………..............14

4. Комісія Організації Об'єднаних націй з прав міжнародної торгівлі – ЮНСІТРАЛ……………………………………………………………………………………17

5. Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків……………18

Висновки………………………………………………………………………………………..21

Список використаних джерел……………………………………………………………..22

Вступ

Світові торговельні зв’язки – це досить розгалужена систе­ма, яка регулюється різними спеціалізованими міжнародними економічними інститутами. Найважливішими з цих інститутів є: Світова організація торгівлі (СОТ), Конференція Організації Об’єднаних Націй з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Міжнарод­ний торговельний центр (МТЦ), Комісія Організації Об’єднаних Націй з прав міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків.

ЮНКТАД (Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку) – створена в 1964 році, займається всією сукупністю питань з сприяння, розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній та взаємовигідній основі.

ГАТТ/СОТ (Генеральна асоціація з тарифів та торгівлі) – це світова організація торгівлі, яка регулює режим взаємної торгівлі і торговельну політику країн-учасниць.

МТП (Міжнародна торгова палата) – це неурядова міжнародна організація, яка об’єднує національні федерації підприємців, зацікавлених в розвитку економічних та фінансових зв’язків.

ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі) – допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН, створений в 1966 році з метою сприяння розвитку права міжнародної торгівлі.

Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринківмають за мету нормалізацію ситуації на ринках товарів, в основному ринків сировини й сільськогосподарської продукції. Основні цілі таких організацій: регулювання цін на товари з тим, щоб уникнути їх різких коливань; запобігання затоварюванню на ринках відповідних то­варів; встановлення справедливого співвідношення між цінами на сировинні та промислові товари; усунення надмірної конкуренції між товаровиробниками за рахунок розподілу ринків учасниками організації; забезпечення стабільних поставок товару на світові ринки.

 

СОТ та її роль у регулюванні міжнародної торгівлі

Світова організація торгівлі (СОТ) – єдина міжнародна організація, що опікується глобальними правилами торгівлі між країнами. Її головна функція – забезпечувати, щоб торговельні обміни відбувалися настільки легко, передбачувано і вільно, наскільки можливо. СОТ стала наступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ҐАТТ), укладеної після Другої світової війни. Тож попри те, що СОТ – одна з наймолодших міжнародних організацій, багатосторонній торговельній системі, початково закладеній ҐАТТ, вже понад 60 років.

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СОТ:

• нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

• забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;

• розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

• нагляд за торговельною політикою країн;

• обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Основні принципи діяльності СОТ:

Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі ж самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга обов'язково поширюється на торгівлю з рештою країн — членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.

Принцип національного режиму. Його суть у тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів, на власному ринку.

Принцип захисту національної промисловості. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа в тому, що багато урядів країн намагаються адміністративно обмежити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепних заходів. Так, у 60-х роках XX ст., у розпал "автомобільних війн" між розвинутими державами, Японія прийняла жорсткі стандарти щодо викиду шкідливих речовин з авто, завчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів. США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їх машин до Японії практично припинилися на деякий час.

Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядатися окремою країною-членом в односторонньому порядку.

Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право використати компенсаційні заходи, які нівелювали б ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

Принцип дій у надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихії, соціальних заворушень), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узгодженням з СОТ.

Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угрупувань може встановлюватись особливий режим, виняток з узгоджених правил. Наприклад, в ЄС країни-члени встановили між собою найсприятливіший торговельний режим без усяких обмежень. Такі надзвичайні пільги жодна країна ЄС не надає іншим партнерам по СОТ, що є порушенням принципу найбільшого сприяння. Вирішення цієї суперечливості вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де всі торговельні бар'єри будуть усунені. Наприклад, ЄС і ЄАВТ утворили в 1994 р. Європейський економічний простір (по суті, зону вільної торгівлі).

Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має стати стрижневим принципом у міжнародному торговельному механізмі, в практичному застосуванні спричиняє значні суперечливості між країнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів ставлять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетарифних перепон. Слабша країна, в якій промисловість тільки проростає, виявляється беззахисною перед натиском товарів індустріально розвинутої держави. Ось чому країни, що розвиваються, вже тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організації. У 1965 р. їм вдалося відстояти резолюцію, за якою для них було проголошено «принцип невзаємності». Він означає: якщо багата країна надає бідному члену організації якісь пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідного еквівалентного надходження.

Водночас розвинуті країни наполягли на прийнятті «принципу градації», за яким бідна країна позбавляється пільгового режиму «невзаємності», якщо її індустріальний рівень підвищився.

Попри те, що СОТ є спадкоємицею ГАТТ, між цими організаціями є певні розбіжності. По-перше, ГАТТ вважалась тимчасовим закладом, а СОТ — постійна організація; ГАТТ не мала статусу спеціалізованого закладу ООН, а СОТ — має. По-друге, сфера діяльності ГАТТ обмежувалася торгівлею товарами, а Світова організація торгівлі займається також торгівлею послугами й торговельними аспектами інтелектуальної власності.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне врегулювання; антидемпінгове врегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Найактуальнішою проблемою залишається вдосконалення торговельних правил, які задовольнили б усіх учасників СОТ. Насамперед, це стосується ліквідації тарифних і нетарифних обмежень, а також встановлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торговельних аспектів інвестицій, то передбачається поширити на зарубіжні інвестиції такий же режим найбільшого сприяння, що існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їх товари мають доступ на ринки розвинутих країн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996) одним з найважливіших завдань проголошено сприяння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинених країн і країн з перехідною економікою в «багатосторонню систему регулювання світової торгівлі».

Організаційна структура СОТ:

• Конференція міністрів.

• Генеральна рада.

• Рада з торгівлі товарами.

• Рада з торгівлі послугами.

• Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.

• Галузеві комітети, робочі групи.

• Секретаріат.

Конференція міністрів є вищим органом СОТ. Вона складається з міністрів торгівлі (або інших відповідних міністерств) і скликається один раз на два роки. Усі члени мають один голос, а рішення приймаються консенсусом. На Конференції розглядаються найактуальніші питання регулювання торговельної політики, подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, вдосконалення правил і стандартів у торгівлі. Однією з проблем, зокрема, є узгодження стандартів і правил, що існують у найменш розвинутих країнах, із західними стандартами. Справа в тому, що трудові й екологічні стандарти розвинутих країн вищі, а це здорожчує товар і знижує його конкурентоспроможність. Природно, що на підтягуванні стандартів до західного рівня наполягають розвинуті країни; країни що розвиваються, — проти, бо низький рівень заробітної плати й відсутність (переважно) витрат на екологічну безпеку здешевлює їх товари.

Генеральна рада— виконавчий орган. Вона складається з представників країн-членів і здійснює поточну роботу. Окремі засідання Рада проводить як Комісія з урегулювання суперечок або як Комісія з контролю торговельної політики. Раді підпорядковані органи, що відають деякими групами товарів: цивільна авіація; молочні продукти; яловичина. Генеральній раді підпорядковані також комітети: Комітет з торгівлі й довкілля; Комітет з торгівлі й розвитку; Комітет з бюджетних, фінансових і адміністративних питань; Комітет з обмежень, пов'язаних з платіжним балансом. Окремі функції Генеральна рада делегує радам з торгівлі товарами, послугами й інтелектуальною власністю.

Рада з торгівлі товарами здійснює контроль за дотриманням багатосторонніх угод з торгівлі товарами, їй підпорядковано 14 комітетів, які відають питаннями доступу до ринків, сільського господарства, заходами щодо санітарії й фітосанітарії, інвестицій, субсидій і компенсацій, мита, технічних перешкод у торгівлі, анти­демпінгової практики, ліцензування імпорту тощо. Комітет з регіональних торговельних угод розроблює механізм узгодження між регіональними угрупованнями й багатосторонньою торговельною системою щодо застосування принципу найбільшого сприяння.

Рада торгівлі послугами надає допомогу групам переговорів з таких питань: базові телекомунікації, рух фізичних осіб, послуги з морських перевезень, їм підпорядковані Комітет з торгівлі фінансовими послугами й Робоча група з професійних послуг.

Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності здійснює контроль за дотриманням інтелектуальної власності (права на літературні твори, твори мистецтва, винаходи тощо), а також бореться з міжнародною торгівлею підробленими товарами.

 

Секретаріат виконує поточну адміністративну роботу; очолюється генеральним директором. До секретаріату входить відділ технічного співробітництва й професійної підготовки; він надає допомогу країнам, що розвиваються, в формі інформації, довідкової документації, посилання місій, організації семінарів. Діють також курси підготовки кадрів у галузі торговельної політики (до них також залучаються слухачі з країн Східної Європи).