Вкажіть основні характерні риси міжнародного права середньовічного типу
Характерні риси міжнародного права середньовічного типу:
- зростання ролі договору як джерела МП.
- утвердження МП як міждержавного
- закріплення універсалізму в МП
- перемога європоцентристської засади à утвердження відповідних інститутів цього права на універсальному рівні
- зросла роль інституту територіальності
- формування нового типу державності – феодальної à приватизація держави
- остаточне формування основних вимог до суб’єкта міжнародного права: наявність своєї території і здійснення публічної влади над нею; здійснення публічних зовнішніх зносин та державної зовнішньої торгівлі; здатність укладати міжнародні договори і забезпечити їх виконання; можливість нести міжнародну відповідальність (деліктоздатність); можливість вимагати від інших суб’єктів міжнародного права нести відповідальність за недотримання своїх міжнародно-правових зобов’язань; можливість оголосити війну, але не приватну. Фактично, інститут міжнародної правосуб’єктності склався в своєму класичному вигляді
- Новацією інституту міжнародної правосуб’єктності є встановлення католицької церкви повноправним суб’єктом міжнародного права, а в деякі періоди – і більш потужним, ніж держава та світський правитель
- Глава держави є повноцінним суб’єктом міжнародного права, його міжнародні зобов’язання зобов’язують країну в цілому
- Посилюється роль інститутів міжнародного правонаступництва та визнання, вони стають складнішими і систематизованішими, набувають міжнародних договірних гарантій
24. Які фактори лягли в основу появи рис універсалізму в середньовічному міжнародному праві?
Відбувся комплексний процес переходу в міжнародному праві від стародавнього регіоналізму до появи тенденції універсалізму в середньовіччі. Міжнародно-правові сукупності формувалися за схемою: від субрегіонів до міжсубрегіонального міжнародного права, від міжсубрегіонального до регіонального, від регіонального до становлення міжрегіональних міжнародно-правових відносин і зміцнення останніх як перших витоків універсального міжнародного права. Процес охопив не лише структуру, а й змінював характер і напрями дії міжнародного права: спочатку утверджувався пріоритет та ієрархія регіональних норм над субрегіональними, а згодом міжрегіональних над регіональними і т.п.
Механізм формування основ міжнародно-правового універсалізму: держави економічно найбіднішого у ранньому середньовіччі європейського регіону (які сповідували прогресивний на той час європоцентризм) задля економічного зростання знищували регіональні перешкоди, почали системно розвивати міжрегіональну торгівлю, піднявши роль міжрегіонального договору, нав’язуючи іншим регіонам власну модель міжнародного права.
Тенденції утвердження витоків універсального міжнародного права сприяли чинники квазіправового характеру:
-утворення імперій (здебільшого на міжрегіональній основі),
-міжрегіональний культурний обмін,
-утвердження міжрегіональної інфраструктури (економічне посилення периферійних регіонів – крах пірамідальної системи МВ),
-великі переселення народів (наполягання на власному внутрішньому праві),
-релігійний фактор (Особливе місце в процесі формування загальноєвропейської правової культури в середні століття займало канонічне право .Канонічне право відрізнялося універсальністю і екстерріторіальностью, оскільки його норми діяли у всіх країнах, які взяли католицизм. Воно не знало державних кордонів і з'єднує в єдине ціле всіх католиків..
Відповідно формувалось міжнародно-правове мислення, в якому почали переважати універсалістські тенденції.
Помилковим було б стверджувати також, що тенденція до розвитку середньовічного міжнародного права до універсальності відбувалась за рахунок звуження регіональних міжнародно-правових особливостей. Навпаки, утвердження універсальності в міжнародному праві у той час засновувалась на визнанні регіональних наробок. Співпадаючі регіональні цінності, як правило, визнавались універсальними міжнародно-правовими стандартами як, наприклад, більшість імперативних принципів міжнародного права, норм jus cogens, таких, як pacta sunt servanda, дипломатичної недоторканості та ін.