Ідуть далі. ТРУФФАЛЬДІНО заспівав дурнуватим голосом
Із королівства Треф
До королівства Пік
Йде трефач веселий
А поряд з ним старий.
Ах, який казус, дзинь!
У старого тазус, дінь!
Ах, він бідний
Увесь він блідий,
А він такий моло-о-дий!
ТАРТАЛЬЯ: І пісня у тебе ідіотська, ТРУФФАЛЬДІНО, і голос огидний. ТРУФФАЛЬДІНО, я їсти хочу!
ТРУФФАЛЬДІНО: Їсти? Їх величність їсти захотіли? Ось стосовно їжі ТРУФФАЛЬДІНО підготувався (виймає із рюкзака окраєць хліба). Прошу вас, ваша величність…
ТАРТАЛЬЯ: Що ти мені даєш?
ТРУФФАЛЬДІНО: Це хліб, ваша величність. Що, ніколи не бачили?..(відламує від окрайця шматок і смачно жує).
ТАРТАЛЬЯ: Невже ти не розумієш, що з моїм здоров’ям не можна їсти таку грубу їжу! Мені можна свіжий кекс, тістечко…
ТРУФФАЛЬДІНО: Ну, не можна, так не можна (їсть). Між іншим, знову ж собі дозволю помітити, що цю грубу їжу смакують усі трефачі, яким не пощастило жити у вашому прекрасному палаці. Їдять та похвалюють, та, звичайно ж, ви не простий трефач. Ви принц, покусаний мільйонами п’явок.
ТАРТАЛЬЯ: Дай-но мені шматочок, і я спробую…(куштує хліб, далі відламує великий шматок і жадібно їсть).
ТАРТАЛЬЯ: Ах!.. Ах!.. Ніколи б не подумав, що звичайнісінький хліб – це така вишукана страва. А мої піддані розуміються на їжі, а ТРУФФАЛЬДІНО? Коли я стану королем, то накажу віддати моїм підданим усі тістечка, тоді вони зрозуміють яку гидоту, їв їх владика. А сам я з цього моменту, буду їсти лише хліб!.. Ах! А аромат, який аромат!..
Поїли і прямують далі. ТРУФФАЛЬДІНО знову співає.
Із королівства Треф
До королівства Пік…
Біля королівського палацу КЛАРИЧЕ І ЛЕАНДРО.
КЛАРИЧЕ: І скільки ж нам чекати, як ти вважаєш?
ЛЕАНДРО: Дня три максимум.
КЛАРИЧЕ: Звідки така впевненість? Чому, наприклад, не тиждень?
ЛЕАНДРО: Тому, що твій видатний ЛЕАНДРО у тебе молодець.
КЛАРИЧЕ: Ти щось вигадав?
ЛЕАНДРО: Звісно так.
КЛАРИЧЕ: Що?
ЛЕАНДРО: Радість моя, я збирався зробити для тебе сюрприз…
КЛАРИЧЕ: Кажи ж негайно!
ЛЕАНДРО: Я підклав принцу такі черевики…Черевики на…(шепоче на вухо КЛАРИЧЕ) Ну?
КЛАРИЧЕ: ЛЕАНДРО! Та ти розумніший за всіх!
ЛЕАНДРО: Я знав, що тобі сподобається. Так що за три дні можна сміливо вважати, що принц ТАРТАЛЬЯ щезне.
КЛАРИЧЕ: Ха-ха-ха! Ах, ЛЕАНДРО, як же мені подобаються всілякі злодійства!
ЛЕАНДРО: За що я і обожнюю тебе, ягідка моя. А ТРУФФАЛЬДІНО не прохопиться, як гадаєш?
КЛАРИЧЕ: Думаю, що ні. Я особисто, королева Треф, подбаю про це.
ЛЕАНДРО: Яке щастя, люба, що на тебе у всьому можна покластися.
Обидва сміються. ТАРТАЛЬЯ і ТРУФФАЛЬДІНО продовжують свою подорож. ТРУФФАЛЬДІНО горлає свою дурнувату пісню.
ТАРТАЛЬЯ: ТРУФФАЛЬДІНО, ох,.. невже земля ще не закругляється?
ТРУФФАЛЬДІНО: Що ви, ваша величносте, хіба ви самі не бачите, що вона ще зовсім пласка?
ТАРТАЛЬЯ: Ох,…а мені здалося, що вже трішечки закругляється.
ТРУФФАЛЬДІНО: Хіба що трішечки. А нам потрібно, щоб вже дуже сильно закруглялась.
ТАРТАЛЬЯ: А в мене вже очі злипаються.
ТРУФФАЛЬДІНО: Так у чому ж справа, ваша величносте? Ось, будь ласка, чудова галявина з ніжною, м’якою травою. Спи – не хочу.
ТАРТАЛЬЯ: Ти пропонуєш мені спати на голій землі? Ти знущаєшся з мене, ТРУФФАЛЬДІНО?
ТРУФФАЛЬДІНО: Голу землю я вам не пропоную, збав Боже. У нас є ковдра…(стеле на землі ковдру).
ТАРТАЛЬЯ: Але ж так я замерзну від холоду.
ТРУФФАЛЬДІНО: (вкладається на ковдру) А ви присуньтеся щільніше до вашого вірного слуги.
ТАРТАЛЬЯ: Ой, кожна кісточка болить, особливо ноги.
ТРУФФАЛЬДІНО: Трефачське прислів’я говорить: будь-яка м’яка перина, коли вломило спину.
ТАРТАЛЬЯ: Ох, цю ніч мені не пережити, ТРУФФАЛЬДІНО.
ТРУФФАЛЬДІНО: Не хвилюйтеся, ваша величність. Я, коли прокинусь, одразу ж вас поховаю.
ТАРТАЛЬЯ: Ти не людина, а звір, ТРУФФАЛЬДІНО…(притискається до ТРУФФАЛЬДІНО). Якщо чудом я залишуся живий, то я тебе…, я тебе…
Обидва засинають. І наснився їм такий сон: звучить небесна музика, і з неба на землю спускається, махаючи крилами, мужичок у хітоні. Сідає на камінь поряд з ТАРТАЛЬЄЙ, віддихується, та уважно на нього дивиться.
ТАРТАЛЬЯ: Ти хто такий?
МУЖИЧОК: Я-то (вказує на крила). Не бачиш, чи що? Ангел. Запалити є?
ТАРТАЛЬЯ: Ні, я не палю.
МУЖИЧОК: Це, звичайно, правильно. Ну, що ж, свої будемо палити…(палить).
ТАРТАЛЬЯ: А ангели хіба палять?
МУЖИЧОК: Та ми ж безсмертні, що нам зробиться. Все одно жити та жити.
ТАРТАЛЬЯ: А скажи, ангел, я чарівний апельсин дістану?
МУЖИЧОК: Дай подумати…так. Так все ж можна дістати, якщо тримати характер.
ТАРТАЛЬЯ: І вилікуюся?
МУЖИЧОК: Дай подумати…так. Повинен вилікуватися, повинен… Чого марно хворіти. Працювати треба, а не хворіти, працювати.
ТАРТАЛЬЯ: Так я ж принц, ти хіба не знаєш?
МУЖИЧОК: Принц, принц, як не знати.
ТАРТАЛЬЯ: Так навіщо ж мені працювати?
МУЖИЧОК: І-і, милий, дурний ти ще, як я подивлюся. Принцам – їм особливо багато працювати потрібно. Потрібно все життя напружено думати, як би людям твоїм краще жилося, для того ти і поставлений Богом принцом (пауза). Ось так-от, милий.
ТАРТАЛЬЯ: А скажи, ангел, я буду щасливий?
МУЖИЧОК: Так, якщо працювати почнеш, то обов’язково. Ось сеньйориту б тобі ще гарну знайти. Без гарної сеньйорити справа не піде. Ні, не піде.
ТАРТАЛЬЯ: А знайду я її гарну?
МУЖИЧОК: Дівку-то? Дай подумати…так. Так повинен знайти, повинен.
ТАРТАЛЬЯ: А де?
МУЖИЧОК: (вказує на Місяць) А ось на ньому, на Місяці.
ТАРТАЛЬЯ: На Місяці? Так як же я туди потраплю?
МУЖИЧОК: А не потрапиш, так одинаком і залишишся, ось так от… Ну годі, милий принц, мені час, справ ще – купа. Цього заспокоїти потрібно, того на подвиг надихнути – поспати ніколи. Головне, принц, тримай характер, ось тобі моя ангельська порада. (Затоптав цигарку, змахнув крилами, та злетів у небо).