Основні підходи до пояснення причин девіантної поведінки підлітків та молоді

Трактування причин девіантної поведінки тісно пов'язане з розу­мінням природи цього соціально-психологічного явища. Відомо, що розвиток і поведінка людини визначається взаємодією різних факторів: біологічних, психологічних і соціальних. Залежно від того, якому з них надається основне значення, виділяються відповідні теорії формуван­ня девіантної поведінки, такі-як: теорії, що акцентують увагу на біологічних детермінантах девіантної поведінки, концепції, в яких центральне місце відводиться психологічним чинникам девіантної поведінки, соціологічні концепції, що пояснюють девіантну поведінку соціальними причинами. Загальноприйнятої точки зору на причини девіації немає. Є кілька підходів у поясненні цього феномена.

Почнемо з біологічного підходу.Наприкінці XIX ст. італійський лікар Чезаре Ломброзо (1835-1909) встановив зв'язок між кримінальною поведінкою і специфічними анатомо-фізіологічними ознаками злочинця. На основі антропологічних вимірювань засуджених він дійшов висновку щодо існування "природжених злочинців", які становлять до 40 відсотків загальної кількості засуджених (інші - це випадкові злочинці). Їм властиві особливі фізичні риси: сплющений ніс, рідка борідка, низький лоб, великі щелепи, високі вилиці ("атавістичні" риси особистості, повернення до більш ранньої стадії еволюції людини). Ця теорія була популярною на початку XX ст., але згодом її витіснили інші теорії (таблиці, складені Ломброзо, не підтвердилися подальшими дослідженнями) [8, 14].

Відомий американський лікар і психолог У. Шелдон встановив зв'язок між будовою тіла і характерними особистими рисами. Ендоморфу (людині помірної повноти з м'яким і дещо округлим тілом) властиві товариськість, уміння жити в злагоді з іншими людьми і потурання своїм бажанням. Мезоморф (той, чиє тіло відрізняється силою і стрункістю) виявляє схильність до неспокою, активний і не дуже чутливий. Ектоморф (відрізняється тонкістю і крихкістю будови тіла) схильний до самоаналізу, наділений підвищеною чутливістю і нервозністю. З цих трьох типів найбільш схильними до девіації вважали мезоморфів. Останнім часом біологічний підхід виявляється в спробах пояснення девіації аномаліями статевих хромосом девіанта.

Активно розроблявся психологічний напрям у поясненні девіації. Вже в XIX ст. зверталася увага на значення таких станів і характеристик особистості, як "розумові дефекти", "дегенеративність", "дебільність", "психопатія". З.Фрейд запропонував гіпотезу, згідно з якою девіація зумовлюється внутрішньою конфліктністю, властивою самій особистості. Він ввів поняття "потенційний злочинець з почуттям провини". Є люди, які хочуть, щоб їх піймали і покарали, оскільки вони відчувають себе винними. Проте навряд чи серед злочинців знайдеться багато таких, які по своїй волі прагнули б потрапити до в'язниці [8, 16].

Тепер психологи стверджують, що особливості особистості та мотиви її дій впливають на всі види девіації. Одним із механізмів формування девіації є адиктивна модель поведінки. Сутність її в тому, що людина прагне змінити свій психічний стан, приймаючи деякі речовини або фіксуючи увагу на якихось предметах, видах діяльності. Процес вживання таких речовин, пристрасть до якогось предмета чи діяльності, супроводжується розвитком інтенсивних емоцій і набуває таких розмірів, що починає керувати життям людини, позбавляє її волі до протистояння адикції. Така форма поведінки характерна для людей з низькою здатністю переносити психологічні труднощі, таких, котрі важко адаптуються до швидкої зміни обставин. У такий спосіб вони прагнуть просто і швидко досягти психофізичного комфорту. Адикція для таких людей - універсальний засіб втекти від реального життя. Для самозахисту люди з адиктивним типом поведінки використовують механізм, який у психології називається "мислення за бажанням": усупереч логіці причинно-наслідкових зв'язків вони вважають реальним лише те, що відповідає їхньому бажанню. В результаті порушуються міжособові відносини, люди відчужуються від суспільства.

Найбільш різноманітним і поширеним є соціологічний напрям у поясненні девіації. Велику увагу девіації приділяв класик соціології Е.Дюркгейм (його праця "Самогубство" з'явилась у 1897 p.). Він ввів в соціологію поняття "аномія" яке означає [8, 18]:

- стан суспільства, за якого для його членів втратили значущість соціальні норми і цінності; старі норми вже не працюють, а нові ще не склалися;

- як наслідок цього для членів такого суспільства не існує еталонів, стандартів порівняння з іншими людьми, які б дали можливість оцінити своє соціальне становище і вибрати взірці поведінки; індивід не відчуває солідарності з конкретною групою, перебуває у невизначеному стані;

- невідповідність, розрив між універсальними цілями і очікуваннями (які схвалюються в цьому суспільстві) та соціально прийнятними, "законними" шляхами досягнення їх; внаслідок практичної недосяжності таких цілей для всіх членів суспільства це штовхає багатьох людей на незаконні шляхи їх досягнення.

"Промислове суспільство"(капіталізм), на думку Е.Дюркгейма, заохочує однакові для всіх цінності індивідуального успіху. Проте більшість людей, позбавлених багатства, високого престижу, неминуче виявляються в конфлікті з соціальними нормами або розцінюють своє життя як невдале. Останній аспект розуміння аномії активно розробляв американський соціолог Р. Мертон [8, 21].

Сучасне українське суспільство, на жаль, є ідеальним прикладом стану аномії. За останнє століття воно переживає вже другу докорінну ломку цінностей та норм. Спочатку вікові підвалини суспільної свідомості, сформовані релігією, були порушені під час революції 1917р. Потім упродовж життя кількох поколінь, склалися нові, соціалістичні цінності, тепер вони оголошені неправильними. Суспільство знову втратило орієнтири. Заклик до індивідуального успіху в підприємництві та інших сферах суспільного життя для абсолютної більшості громадян України поки що звучить як щось нереальне. Багато людей шукають шляхи реалізації своїх прагнень поза законом. Склався ґрунт, дуже придатний для різноманітних форм девіації. У соціологічній теорії конфлікту є пояснення, згідно з яким девіація - результат того, що ця поведінка заснована на нормах іншої культури (автор американець А. Коен). Злочинець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до домінуючого в цьому суспільстві типу культури [8, 23].

Деякі вчені (наприклад, російський соціолог Я.А. Гилінський) як головне джерело девіації розглядають наявність у суспільстві соціальної нерівності, високий ступінь відмінностей у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Особливо це стосується сучасної ситуації, коли децільний коефіцієнт, що характеризує диференціацію суспільства, дуже високий (10 відсотків найбільш забезпечених в Україні в 10 разів перевищують за своїми доходами 10 відсотків найменш забезпечених, а "середнього класу" практично немає. У Росії цей коефіцієнт становить 13,5; у США - 20; у колишньому СРСР він дорівнював - 6,5). Крім того, колишні соціальні норми і регулятори значною мірою перестали працювати [4].

Як бачимо, спектр точок зору на цю проблему широкий. Найімовірніше, девіацію зумовлює комплекс соціальних і психологічних чинників, тому жодна окрема теорія не може пояснити ці явища в суспільстві. Ці теорії слід розглядати як такі, що взаємодоповнюють одна одну.