Глава 3. ПРАВО НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ (СТ.5 КОНВЕНЦІЇ)
Стаття 5
Право на свободу та особисту недоторканність
1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
2. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
§1. Зміст та сфера дії права на свободу та особисту недоторканність у практиці Суду.
Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював основоположний характер гарантій прав людини, що містяться в ст.5 Конвенції, оскільки вони призначені для зведення до мінумуму ризику свавілля та гарантування верховенства права.
Стаття 5 Конвенції гарантує право на свободу та особисту недоторканність, яке передбачає особисту свободу у її класичному розумінні, тобто фізичну свободу. Сферою дії цього права є «кожен», тобто це право стосується будь-якої фізичної особи – незалежно від того, чи знаходиться вона на волі або у в’язниці. Метою ст.5 Конвенції є захист свободи та особистої недоторканності від свавільного арешту і тримання під вартою, захист публічного порядку, який вимагає забезпечення покарання осіб, що вчинили злочин. Для того, аби звести до мінімуму ризик свавілля у діях державних органів, ст.5 Конвенції передбачає комплекс прав, які встановлюють, що позбавлення свободи повинно знаходитися під незалежним судовим контролем і супроводжуватися відповідальністю органів влади за свої дії.
Захист, передбачаний ст.5 Конвенції, є суттєвим з огляду на те, що дана стаття дає вичерпний перелік випадків правомірного позбавлення свободи, які не можуть бути піддані поширювальному тлумаченню, та визначає чіткі рамки дій держави для того, аби захистити людину від свавільного взяття під варту. Іншими словами, вряття під варту відповідає Конвенції тоді і тільки тоді, коли даний захід вживається у одному з шести випадків, передбачених у ст.5 Конвенції.
Поняття свободи та особистої недоторканності отримало певне тлумачення у практиці Суду. Ще Комісія у одному зі своїх рішень вказала, що «вислів «свобода та особиста недоторканність» повинен читатися як одне ціле і так, що словосполучення «особиста недоторканність» повинне розглядатися у контексті «свободи».
У рішенні у справі «Amuur v. France» від 25.06.1996 р. Суд вказав, що для визначення того, чи особа була позбавлена свободи у сенсі ст.5 Конвенції, слід враховувати такі критерії: вид, тривалість, наслідки і умови виконання заходу із позбавлення волі.
Зі змісту права на свободу та особисту недоторканність випливає низка обов’язків держави у разі втручання її органів у свободу та особисту недоторканність осіб. До них належать, зокрема, позитивні – знати про місцезнаходження особи, якщо вона була взята під варту органами влади; надати інформацію стосовно місцязнаходження цієї особи (рішення Суду у справі «Cyprus v. Turkey» від 10.05.2001 р.), вжити ефективних заходів для гарантованого запобігання ризику зникнення людей; та процесуальні – без зволікань провести ефективне розслідування у разі наявності скарги на те, що конкретна особа була заарештована, після чого зникла (рішення Суду у справі «Kurt v. Turkey» від 25.05.1998 р.).