Порядок і методи нарахування дивідендів та форми їх виплат
У бухгалтерському обліку під дивідендами розуміють частину чистого прибутку, розподілену між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства (п. 4 ПБО-15).
Відповідно до пп. 14.1.49 ПКУ дивіденди — платіж, що здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
До дивідендів згідно з цим підпунктом прирівнюютьсяплатіж, що здійснюється державним унітарним, комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, а також платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому додатне або від’ємне значення об’єкта оподаткування, розраховане згідно з р. III ПКУ, не впливає на порядок нарахування дивідендів.
У акціонерному товаристві (далі — АТ) право розподіляти прибуток віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів (п. 12 ч. 2 ст. 33 Закону про АТ), тому саме цей орган приймає рішення про направлення прибутку на виплату дивідендів. У товаристві з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) до компетенції загальних зборів учасників віднесені, зокрема, питання щодо порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частини прибутку (дивідендів), що передбачено ст. 59 Закону про господарські товариства з урахуванням норм п. «д» ч. 5 ст. 41 цього Закону.
Граничний строк виплати дивідендів на рівні закону передбачений лише для АТ. Так, відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону про АТ виплата дивідендів за:
— простими акціями здійснюється у строк, що не перевищує шести місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів;
— привілейованими акціями здійснюється у строк, що не перевищує шести місяців після закінчення звітного року.
Зауважимо, що АТ має виплачувати дивіденди виключно грошовими коштами (ч. 1 ст. 30 Закону про АТ).
Щодо інших господарських товариств, наприклад ТОВ, то вони можуть визначити граничний термін виплати дивідендів у статуті або шляхом прийняття рішення загальними зборами.
Таким чином, рішення про спрямування прибутку на виплату дивідендів мають прийняти загальні збори акціонерів АТ або учасників ТОВ Посилання*. Під час прийняття такого рішення слід визначити суму прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, їх розмір, що припадає на одну акцію (в акціонерному товаристві) або на частку кожного учасника (у ТОВ), порядок виплати дивідендів, а також терміни початку та закінчення їх виплати. Таке рішення має бути зафіксоване у протоколі загальних зборів. Після прийняття рішення загальними зборами бухгалтерія здійснює виплату дивідендів у розмірі, порядку та строки, визначені цими зборами.
Враховуючи фактори впливу на дивідендну політику і теоретичні концепції у цій галузі, в практиці використовуються такі основні підходи (методи) нарахування та виплати дивідендів:
залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат;
метод стабільних дивідендів;
метод гнучкої дивідендної політики;
метод стійкого приросту дивідендів;
метод стабільної та бонусної частини.
Залишковий метод. Метод ґрунтується на теоретичних висновках М. Міллера та Ф. Модільяні, згідно з яким за джерела фінансування підприємства насамперед слід використовувати його прибуток. На дивіденди повинна спрямовуватися частина чистого прибутку, що залишилася у підприємства після здійснення всіх необхідних реінвестицій. До переваг методу належать забезпечення високих темпів розвитку підприємства. Головним недоліком є нестабільність дивідендів та відтік у інвесторів, орієнтованих на споживання, зокрема дрібних інвесторів. У рамках цього методу використовують і так звану стратегію припинення дивідендних виплат. При цьому широко застосовується негрошова форма виплати дивідендів (Gratisaktien).
Метод стабільних дивідендів. Зміст методу зводиться до того, що ставка дивідендів та їх абсолютна сума на одну акцію тривалий час залишаються незмінними або коливаються в незначних, заздалегідь визначених межах. Сума дивідендів при цьому не прив’язується до фактичних фінансових результатів за звітний період. Доцільність такого підходу обґрунтовується тим, що стабільні дивіденди відповідають інтересам стратегічних інвесторів, які вкладають кошти в корпоративні права підприємства на тривалий період, і навпаки, обмежують арбітражні можливості біржових спекулянтів, оскільки курс корпоративних прав за такої дивідендної політики матиме тенденцію до стабілізації або навіть поступового зростання. Для уникнення порушення фінансової рівноваги за використання цього методу підприємство повинне створювати резерв виплати дивідендів, який слід поповнювати у роки з високою прибутковістю і використовувати, коли фінансові результати є недостатніми.
Метод гнучкої дивідендної політики. На противагу до попереднього цей метод ґрунтується на принципі залежності розміру дивідендів від фінансових результатів у періоді, за який виплачуються дивіденди. Метод побудований на тезі про те, що, на відміну від облігацій, корпоративні права є ризиковими вкладеннями і тому винагородою за ризик повинен бути відповідний дохід, який коливається залежно від рівня прибутковості підприємства. Використання цього методу не означає, що величина дивідендів буде дзеркальним відображенням фінансових результатів суб’єкта господарювання. Обсяг сплачуваних дивідендів можна регулювати також шляхом зміни співвідношення розподіленого та нерозподіленого прибутку. В цілому метод є ефективним для підприємств зі стабільними доходами.
Метод стійкого приросту дивідендів. Метод ґрунтується на моделі виплати дивідендів М. Гордона і передбачає стабільне їх зростання, як правило, в твердо встановленому проценті приросту до розміру дивідендів у попередні роки. Аналогічно до методу стабільних дивідендів за цього методу обсяг дивідендів не залежить від прибутків підприємства у відповідному періоді. До переваг методу можна віднести відносне зростання ринкової вартості корпоративних прав, а отже, сприятливі можливості залучення коштів при додатковій емісії. Недоліком такої політики є відсутність гнучкості. Якщо використання методу не підкріплене відповідними фінансовими результатами та достатніми резервами, то це може призвести до порушення фінансової рівноваги та втрати підприємством ліквідності.
Метод стабільної та бонусної частин. Використовуючи цей метод, підприємство регулярно виплачує стабільні невисокі дивіденди плюс додаткові бонуси за наявності високих прибутків чи у разі святкування знаменних подій, ювілейних дат тощо. Така політика є ефективнішою, ніж у разі виплати стабільно високих дивідендів та їх зниження за незадовільних фінансових результатів.
Оподаткування дивідендів.
Базою оподаткування відповідно до пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПКУ) є дохід у вигляді дивідендів, крім дивідендів, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою - резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, що таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та в результаті якого збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів.
Доходи у вигляді дивідендів оподатковуються відповідно до норм п. 170.5 ст. 170 розділу IV ПКУ. Відповідно до п. 170.5 ст. 170 розділу IV ПКУ податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь дивідендів є емітент корпоративних прав або за його дорученням - інша особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).
Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, що сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб'єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів.
Дивіденди, нараховані платнику податку емітентом корпоративних прав - резидентом, що є юридичною особою, оподатковуються за ставкою 5 відсотків, крім дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих, або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, які згідно із пп. 153.3.7 п. 153.3 ст. 153 ПКУ прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.
Доходи у вигляді дивідендів остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок.