Раціони годівлі тварин. Визначення потреби тварин у кормах
Кормами називають продукти рослинного і тваринного походження та
промислового синтезу, придатні для годівлі сільськогосподарських тварин.
Вони повинні бути нешкідливими для здоров’я та добре поїдатись тваринами.
Корми рослинного походження є основними, інші – доповнюють раціон
за вмістом компонентів, що підвищують його біологічну цінність і поліпшують
використання поживних речовин.
Зелені корми – це трави пасовищ, сіножатей і сіяних культур, які
використовують на корм тваринам у свіжому вигляді. У середньому трави містять 70-85% води. У сухій речовині трави є 12-20% сирого протеїну, 2-5%жиру, до 30% сирої клітковини, 6-9% сирої золи. Перетравність органічної речовини трав близько 70-75%. Поживність 1 кг трави в середньому становить 0,18-0,20 кормової одиниці та 14-28 г перетравного протеїну. Протеїн трав має високу біологічну повноцінність, він багатий на каротин (40-60 мг/кг), вітаміни
Е, К та групи В.
Поживність та поїдання зеленого норму з алежить від фази вегетації
рослин. Після цвітіння в них різко зменшується вміст протеїну, каротину,
збільшується кількість клітковини, інкрустуючих речовин – лігніну, кутину,
суберину, - які знижують перетравність корму.
Для безперебійного забезпечення тварин зеленими кормами протягом
Веснянолітньоосіннього періоду розробляють зелений конвейер. В його систему включають спеціальні посіви на зелений корм озимого жита, озимої пшениці, багаторічні сіяні та природні трави, вико-вівсяні або горохоячміння суміши першого та другоро строків посіву, кукурудзу на зелений корм, гичку цукрових і кормових буряків, післяукісні, післяжнивні посіви. Для збільшення вмісту протеїну в зеленому кормі застосовують сумісні посіви злакових і бобових трав.
Соковиті корми. До них належать коренебульбоплоди, силос, сінаж.
Коренебульбоплоди – кормові і цукрові буряки, бруква, турнепс, морква, куузіку, каптопля, топінамбур – високоцінні корми для всіх видів
сільськогосподарських тварин. Основну масу поживних речовин
коренебульбоплодів становлять безазотисті екстрактивні речовини, переважно цукор і крохмаль (9-19%). Більшість коренебульбоплодів містить вітаміни групи В, вітамін С, а морква – каротин. Поживність 1 кг коренебульбоплодів коливається від 0,1 до 0,3 кормової одиниці. Коренебульбоплоди сприятливо діють на процеси травлення, мають молокогінні властивості.
До соковитих кормів належать і баштанні культури – гарбузи, кормові
кавуни і кабачки. Вони характеризуються високим вмістом води (85-90%),
багаті на вуглеводи, каротин (крім кабачків), вітаміни групи В і С. Загальна поживність їх 0,07-0,12 кормової одиниці в 1 кг корму.
Силос є основним соковитим кормом у раціонах великої рогатої худоби та овець взимку. Суть силосування зводиться до перетворення цукрів корму бактеріями в органічні кислоти (переважно молочну), завдяки чому утворюється кисле середовище (рН 4-4,2), при якому засилосована маса без доступу повітря добре зберігається.
На травах, поки вони ростуть, є безліч різних мікроорганізмів, які при
закладанні маси в сховище спочатку бурно розвиваються і при наявності кисню окислюють цукор до води і вуглекислого газу, внаслідок чого втрачається 6-12% поживних речовин. Якщо ж маса закладається у сховище повільно і трамбується погано, температура підвищується до 50-60?С і вище, втрати поживних речовин сягають 40%.
Для одержання доброякісного силосу необхідно, щоб у сировині була
достатня кількість цукрів, масу слід подрібнювати, ретельно трамбувати та ізолювати від доступу повітря, а траншею треба закладати за 3-4 дні.
Вологість силосованої маси для злаків 65-70%, для бобових трав 60-65%.
Крупне подрібнення рослин з високою вологістю запобігає втраті соку.
Рослини вологістю менше 75% подрібнюють до 1-2 см, 75-80 до 5-6 і понад 89% до 8-12 см, якщо стебло не дуже грубе, бо тоді залишається багато з’їдків.
Починають згодовувати силос із злакових через чотири тижні після
закладання, із бобових – через шість.
Для свиней і птахів готують комбінований силос. Основними
компонентами є коренебульбоплоди, качани кукурудзи молочно-воскової та воскової стиглості, гарбузи, варена або сира картопля, отава багаторічних трав, трав’яне борошно тощо.
Доброякісний силос має ароматно-фруктовий, слабокислий запах,
зелений або жовтувато-зелений колір, зберігає структуру листочків і стебел рослин, охоче поїдається тваринами. Неякісний силос має неприємний запах,чорно-бурий колір, порушену структуру
При заготівлі сінажу консервування корму здійснюється за рахунок
фізіологічно сухої маси при відсутності кисню. У такому середовищі не
розвиваються гнильні та оцтовокислі бактерії, дріжджі, пліснява. Молочнокислі бактерії підкислюють його до рН 4,8-5,1. При цьому в сінажі нагромаджується близько 1% органічних кислот.
Технологія заготівлі сінажу така: траву косять і залишають у валках для
пров’ялювання. Бобові трави плющать. Коли злакові трави мають вологість 55%, а бобові 60%, їх згрібають, подрібнюють і перевозять до сховищ. Тут масу ретельно трамбують і після заповнення сховища герметично закривають. Застосування сінажу в годівлі корів, овець, молодняка жуйних дає можливість максимально механізувати і автоматизувати роздавання корму. Він сипкий, в два рази легший за силос, а за поживністю займає проміжне місце між сіном і силосом.
Грубі корми. До них належать сіно, солома, полова, стебла кукурудзи та деякі інші відходи рослинництва з високим вмістом клітковини, а також трав’яне борошно.
Сіно одержують шляхом висушування трави до вологості 15-17% в
польових умовах та штучно з допомогою спеціальних агрегатів. Поживність сіна становить у середньому 0,4-0,5 кормової одиниці і залежить від ботанічного складу трав, умов їх вирощування та заготівлі. Сіно злакових трав має в середньому 7-12% протеїну, бобових і бобово-злакових 12-17%. Жиру в сіні 1-1,2%, клітковини 25-30% і безазотистих екстрактивних речовин (БЕР) 38- 42%.
Згідно з діючим стандартом сіно ділять на чотири види: сіяне бобове,
сіяне злакове, сіяне бобово-злакове і сіно природних сіножатей.
Солома і полова містять велику кількість клітковини (35-45%), мало
протеїну (злакових культур 4-5%, бобових 6-7%). Солома бідна на фосфор і каротин. Поживність 1 кг соломи озимих зернових 0,20-0,22, ярих 0,23-0,33 кормової одиниці. Згодовують солому великій рогатій худобі, вівцям, коням. Якщо вона входить до раціону в значних кількостях, її потрібно ретельно готувати до згодовування.
Трав’яне борошно виготовляють із свіжоскошеної подрібненої трави при
висушуванні на агрегатах. Поживність його близька до концентратів, а за
вмістом вітамінів, мінеральних речовин перевищує їх у 2-3 рази. В 1 кг
свіжескошеного трав’яного борошна містится 150-200 мг і більше
каротину.Каротин у трав’яному борошні швидко окислюється і, щоб його
зберегти, при заготівлі борошна вносять антиокислювачі – сантохін, дилудин та інші. Виготовляють трав’яне борошно розсипним або гранульованим.
Концентровані та інші корми. До концентрованих кормів належать
зерно і продукти його переробки, залишки борошномельного, олійного
виробництва, сухі дріжджі та інші сухі відходи харчової промисловості.
Зернові корми діляться на дві групи: злакові (ячмінь, овес, кукурудза,
пшениця, жито, просо та інші) і бобові (горох, люпин, соя, боби кормові, вика, сочевиця). До складу зерна злакових входить 8-12% протеїну, 2-3% жиру (овес і кукурудза 4-6%), 60-70% крохмалю і 2-4% золи. Протеїни злакових мають порівняно невисоку біологічну цінність, оскільки бідні на лізин, метіонін та інші незамінні амінокислоти.
Зерно бобових містить 25-35% протеїну високої біологічної цінності, до
50% крохмалю, 4,5-7% клітковини. Бобові включають у раціон
сільськогосподарських тварин для балансування їх за протеїном. Особливо цінний для тварин протеїн сої. Однак у бобових, зокрема в сої, люпину, є шкідливі речовини (антиферменти, алкалоїди, глюкозиди та інші), тому перед згодовуванням їх потрібно піддавати термічній обробці.
Висівки, борошняний пил, зернову січку одержують при переробці зерна
на борошно і крупи. Використовують їх, головним чином, у комбікормовій
промисловості.