Система відносних показників, що характеризують стійкість фінансового стану, алгоритм їх розрахунку, економічна інтерпретація
Одна з найважливіших характеристик фін стану п-ва – це стабільність його д-ті в довгостроковій переспективі. Вона пов¢язана із загальною структурою п-ва, ступенем його залежності від кредиторів та інвесторів. Фінансова стійкість в довгостроковому періоді характеризується відношенням власних і залучених коштів. Однак цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. Тому у світовій і міжнародній практиці розроблена система наступних показників. 1) Коеф концентрації власного капіталу (коеф автономії). Кквк=(Власний капітал / підсумок пасиву балансу). Мінімальне порогове значення = 0,5. Таке значення показника дає підставу стверджувати, що всі зобов¢язання п-ва можуть бути погашені його власними коштами.Характеризує долю володарів п-ва в загальній сумі коштів, які авансовані в його д-ть. Чим більше значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійке, стабільне і незалежне п-во від зовнішніх кредиторів. Додатковим до цього показника є коеф концентрації залученого капіталу – їх сума =1, або 100%. 2) Коеф фінансової залежності. Є обратним до коеф концентрації ласного капіталу. Рост цього показника в динаміці свідчить про збільшення долі залучених коштів у фінансуванні п-ва. Якщо його значення знижується до 1 (100%), то це свідтить проте, що володарі повністю фінансують своє п-во. 3) Коеф маневрування власного капіталу. Кмвк = (Власні оборотні кошти / (Власний капітал+Довгострокові позикові кошти)). Показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної д-ті, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка частина капіталізована. Низьке значення цього показника означає, що значна частка власних коштів п-ва закріплена в цінностях іммобільного характеру, які є менш ліквідними. В якості оптимальної величини коефіцієнту може бути прийнятий розмір > 0,5. 4) Коеф структури довгострокових вкладень. Ксдв = (Довгострокові пасиви / Необоротні активи). Показує, яка частина основних засобів і інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто належить ним, а не володарям п-ва. 5) Коеф довгострокового залучення коштів. Кдзз = (Довгострокові пасиви / (ДП+Власний капітал). Характеризує структуру капіталу. Ріст цього показника в динаміці – негативна тенденція, яка означає, що п-во все сильніше і сильніше залежить від зовнішніх інвесторів. 6) Коеф співвідношення власних і залучених коштів. Квз = (залучений капітал / Власний капітал). Цей коеф дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості п-ва. Вказує яка частказалучених коштів припадає на 1 г.о. власних коштів, які вкладені в активи п-ва. Нормальним важається співвідношення 1:2, при якому 1/3 загального фін-ня сформована за рахунок залучених коштів. Ріст показника в динаміці свідчить про посилення залежності п-ва від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фін стійкості.
14. Якісний і кількісний рівень оцінки ділової активності підприємства.
Ділова активність п-ва у фінансовому аспекті проявляється у швидкості обороту його засобів. Аналіз її полягає у досліджуванні рівнів і динаміки різних фінансових коефіцієнтів оберненості,які є відносними показниками фінансових результатів д-ті господарюючого суб¢єкта. Оцінка ділової активності п-ва здійснюється на двох рівнях: 1) якісному; 2) кількісному. Якісний рівень: Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння д-ті даної компанії із однотипними за сферою застосування капіталу п-вами. Такими якісними критріями є: 1) широта ринків збуту продукції; 2) наявності продукції, що експортується; 3) наявність унікальної продукції, техніко-економічні параметри якої відповідають і перевищують світові аналоги; 4) репутація п-ва; 5) стійкість зв¢язків з партнерами, клієнтами. Кількісний рівень: Кількісна оцінка ділової активності здійснюється за двома напрямами: 1) ступінь виконання плану по основним показникам; 2) ступінь ефективності використання ресурсів.
15. Основні показники оцінки рентабельності, їх характеристика.
Показники рентабельності характеризують ефективніст роботи п-ва вцілому, доходність різних напрямків д-ті (виробничої, підприємницької, інвестиційної), окупніст затрат і т.і. Вони більш повно, ніж прибуток, відображають кінцеві результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення ефекту з наявними чи використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки д-ті п-ва і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні. Показники рентабельності можна об¢єднати в декілька груп: 1) показники, які характеризують окупність витрат в-ва і інвестиційних проектів; 2) показники, які характеризують прибутковість продаж; 3) показники, які характеризують доходність капіталу і його частин. Всі показники можуть бути розраховані на основі балансового прибутку, прибутку від реалізації продукції і чистого прибутку. Рентабельність виробничої д-ті (окупність витрат) – відношення валового чи чистого прибутку до суми затрат по реалізації продукції. Вона показує, скільки п-во має прибутку з кожної грошової одиниці, яка витрачена на в-во і реалізацію продукції. Може розраховуватися вцілому по п-ву, окремим його підрозділам і видам продукції. Аналогічним чином визначається окупність інвестиційних проектів: отримана чи очікувана сума прибутку від проекту відноситься до суми інвестицій в даний проект. Рентабельність продаж (обороту) – відношення прибутку від реалізації продукції, робіт чи послуг або чистого прибутку до суми отриманої виручки. Характеризує ефективність підприємницької д-ті: скільки прибутку має п-во з 1 грошової одиниці. Широке застосування цей показник отримав в ринковій економіці. Розраховується вцілому по п-ву і окремим видам продукції. Рентабельність (доходність) капіталу – відношення балансового (валового, чистого) прибутку до середньорічної вартості всього інвестованого капіталу чи окремих його складових: власного (акціонерного), залученого, перманентного, основного, оборотного, виробничого капіталу. В процесі аналізу слід вивчити динаміку перерахованих показників рентабельності, виконання плану по їх рівню і провести міжгосподарські порівняння з п-вами конкурентами.
16. Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості.
Фінансова стійкість відображає постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами п-ва, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес в-ва і реалізації продукції, а також затрати на його розширення та оновлення. Фінансова стійкість в довгостроковому періоді характеризується відношенням власних і залучених коштів. Аналіз фін стійкості здійснюється за допомогою системи відносних та абсолютних показників фін стійкості. Для аналізу абсолютних показників фінансової стійкості вирішальне значення має питання про те, які показники відображають сукупність стійкого фінансового стану. Відповідь на нього перш за все пов¢язана із балансовою моделлю, яка має вид: ВА+ВЗ+ГА = ВК+ДП+ККР+КЗ, де ККР – короткострокові кредитні ресурси; ВА – необоротні активи; ВЗ – виробничі запаси; ГА – грошові активи; ВК – власний капітал; ДП – довгострокові пасиви; КЗ – кредторська заборгованість. Враховуючи, що довгострокові кредити спрямовуються на придбання основних засобів і капіталовкладення, пертворимо основну балансову модель: ВЗ+ГА = ((ВК+ДП)-ВА)+ККР+КЗ. Звідси можна зробити висновок, що при умові обмеження ресурсів і витрат, величиною ((ВК+ДП)-ВА)>=ВЗ, буде виконуватися умова платоспроможності п-ва (ГА>=ККР+КЗ). Таким чином співвідношення вартості матеріальних оборотних засобів і величин власних і залучених джерел їх формування визначає стійкість фінансовогостану п-ва. Найбільш узагальненим показником фін стійкості є надлишок або нестача джерел коштів для формування запасів і витрат, які отримуються у виді різниці величини джерел коштів і величини запасів і витрат. Для хар-ки джерел формування запасів і витрат використовуються декілька показників, які відображають різну ступінь охоплення різних видів джерел: 1) наявність власних коштів СС = ВК-ВА, де СС – власні засоби.; 2) наявність власних та довгострокових джерел формування запасів і витрат (позикових). ДД = ВК-ВА+ДКР., де ДКР – довгострокові кредитні ресурси; 3) загальна величина основних джерел формування запасів і витрат. åД = ВК-ВА+ДКР+ККР. Трьом оказникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідає три показника забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування: 1) Нестача (-) або надлишок (+) власних коштів: +-СС= СС-ВЗ; 2) Нестача (-) або надлишок (+) власних та довгострокових (позикових) джерел формування запасів і витрат: +-ДД = ДД-ВЗ; 3) Нестача (-) або надлишок (+) загальної величини основних джерел формування запасів і витрат +-åД = åД-ВЗ. Розрахунки трьох показників забезпесченосі запасів і витрат джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансову ситуацію за ступенем її стійкості. Можливе виділення 4х типів фінансової стійкості (за результатами порівняння): 1)Абсолютна фінансова стійкість: +-СС>0; +-ДД>0; +-åД>0; 2)Нормальна фін стійкість: СС<0; +-ДД>0; +-åД>0; 3)Нестійкий фін стан: СС<0; +-ДД<0; +-åД>0; 4) Кризовий фін станСС<0; +-ДД<0; +-åД<0;
17. Задачі, основні напрямки, інформаційне забезпечення аналізу оборотних коштів підприємства.
Оборотний капітал п-ва, приймаючи участь в процесі в-ва та реалізації продукції здійснює безперервний кругообіг. Він проходить послідовно 3 фази і змінює свою натуральну речовинну форму з грошової на виробничу, а далі товарну. При цьому оборотний капітал переходить із сфери обігу у сферу в-ва (чи навпаки), приймаючи послідовно форму фондів обігу та оборотних виробничих фондів. Склад і розміщення оборотних коштів: Елементи: 1) до оборотних виробничих фондів (ОВФ) відносяться: основні та допоміжні матеріали (сировина); запчастини; інструменти; тара; паливо; 2) до фондів обігу (ФО) відносяться: готова продукція; дебіторська заборгованість; грошові кошти на р/р та в касі. Джерелами формування ОВФ є власні оборотні та залучені кошти, а ФО є лише залучені кошти. За ступінем планування ОВФ є нормованими (визначається необхідна потреба в них на п-ві; ФО є ненормованими (крім зарубіжних компаній). На відміну від основного капіталу, який неодноразово приймає участь в процесі в-ва, оборотний капітал функціонує тільки в одному виробничому циклі і повністю переносить свою вартість на виготовлений продукт. Основні задачі аналізу оборотних коштів: 1) визначення зміни складу та структури ОК; 2) групування ОК за основними ознаками (за ступінем ліквідності); 3) визначення основних джерел формування ОК; 4) розрахунок основних показників ефективності використання ОК. Термін часу, протягом якого відбувається обіг грошових коштів, являє собою тривалість виробничо-комерційного циклу. Цей період складається з відрізку часу між сплатою грошей за сировину (матеріали) і надходженням коштів від продажу готової продукції. На тривалість виробничо-комерційного циклу впливають: 1) період кредитування п-ва постачальниками; 2) період кредитування п-вом покупців; 3) період надходження сировини, матеріалів, а також перебування їх в запасах; 4) період в-ва і збереження готової продукції на складі. Оборотні кошти являють собою авансовану в горошовій формі вартість для планомірного формування і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в оптимально необхідних розмірах, що забезпечують виконання п-вом виробничої програми та своєчасність здійснення розрахунків. Ф-ції оборотного капіталу п-ва: 1) виробнича (фінансується процес в-ва); 2) розрахункова (завершення кругообігу та перетворення оборотного капіталу з товарної форми в грошову).
18. Методи розрахунку фінансово-експлуатаційної потреби в оборотному капіталі.
На відміну від основного капіталу, який неодноразово приймає участь в процесі в-ва, оборотний капітал функціонує тільки в одному виробничому циклі і повністю переносить свою вартість на виготовлений продукт. Оборотні кошти являють собою авансовану в горошовій формі вартість для планомірного формування і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в оптимально необхідних розмірах, що забезпечують виконання п-вом виробничої програми та своєчасність здійснення розрахунків. Ритмічність, злагодженість та висока результативність роботи п-ва багато в чому залежить від його забезпеченості оборотним капіталом. Тому визначення потреби в оборотному капіталі як для сфери в-ва, так і сфери обігу є дуже важливим моментом аналізу. Для розрахунку фінансово-експлуатаційної потреби в ОК використовують наступні методи: 1) аналітичний; 2) коефіцієнтний; 3) прямого розрахунку. Аналітичний – потреба в оборотних коштах розраховується за 3-5 років на основі формули: Потреби в ОК = Запаси + (Дебіторська заборгованість) – (Кредиторська заборгованість). Коефіцієнтний – полягає в тому, що спочатку розрахунки здійснюються методом прямого розрахунку, а потім коригуються у відповідності із запланованим зростанням обсягів в-ва. Прямого розрахунку – оснований на використанні нормативів, які розраховуються по кожному елементу оборотного капіталу.