БУДЕ НАМ З ТОБОЮ ЩО ЗГАДАТИ
СУЧАСНІ ТА ІНШІ
ПОПУЛЯРНІ ПІСНІ
ПІСНЯ МАНДРІВНИКІВ
Кращу долюнам не відшукати,
Як по світу білому блукати,
В дружнім гурті не страшні тривоги,
Манять, манять нас нові дороги. (2)
Наш килим – заквітчана поляна,
Наші стіни – сосен горді стани,
Синє небо – дах над головою,
Любо мандрувати нам з тобою. (2)
Поклик свого серця не забудем:
Сміх і радість ми несемо людям.
Нам палаци кришталеві зроду
Не замінять гордої свободи! (2)
ЛЮБОВ — ЦЕ ТАЛІСМАН
Любов — це талісман, урочий подарунок.
Любов — киплячий трунок з ілюзій та оман.
Хай трапиться титан — сп'янить його цілунок.
Любов — це талісман з ілюзій та оман.
Любов — це талісман, що кидає в туман
Замріяних пестунок, що кидає в туман.
Чіпнувши серця струнок, веде в
шалений тан —
Любов — це талісман, що кидає в
туман.
Любов — це талісман, що нищить
обрахунок,
Псує весь план-керунок і завдає нам ран.
Чи є ж на цей дурман сякий-такий рятунок?
Любов — це талісман, що завдає нам ран.
Любов — це талісман, це той заклятий стан,
Коли снує малюнок химерний візерунок.
В душі у нас шайтан, любов — це талісман,
Це той заклятий стан, любов — це талісман.
ПУСТЕЛЬНИК
Є на світі цім пустельний берег,
Там живе пустельник із моїм ім’ям.
Не шумлять на березі осока і верби,
Випалена і мертва кам’яна земля.
Має той пустельник хату із каміння,
Ложе кам’яне, свічку кам’яну,
Крила кам’яні приросли корінням
До закам’янілого вицвілого сну.
Я не знаю, хто ви, смерть чи воскресіння,
Я не знаю, що ви принесли мені.
Доторкніться поглядом до того каміння,
Може, з нього зацвітуть вам мої пісні.
Має той пустельник....
СТАРЕНЬКИЙ ТРАМВАЙ
Коли літо приходить, гаряча пора,
І на сірому камені плавиться тінь,
Коли дзвінко кричить на смітниках дітвора,
Говорити, ходити і слухати лінь.
Коли сонце розжарене над містом висить,
І від чаду машин кругом іде голова,
Я згадаю про холодних озер блакить,
Куди їздив колись старенький трамвай.
Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема,
Повези мене туди, де зелена трава,
Повези, повези, старенький трамвай.
А відпустка у жовтні, а далі зима,
Я стараюсьб не дивитись на засмаглих дівчат,
Ні морозива, ні пива, бо води нема.
Як ті люди живуть в Республіці Чад?
А я хочу в Антарктиду , хоч би на мить,
Ледве ноги волочу, очі піт залива,
Знов згадаю про холодних озер блакить,
Куди їздив колись старенький трамвай.
Повези мене туди....
ЧЕРЕМШИНА
Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі,
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина,
Вівчара в садочку, в тихому куточку,
Жде дівчина, жде.
Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори.
Де з беріз спадають чисті роси,
Цвіт калини приколола в коси.
Всюди буйно....
Вже за обрій сонечко сідає,
З полонини їй вівчар співає:
— Я прийду до тебе, як отару
З водопою зажену в кошару.
Всюди буйно....
Ось і вечір... Вівці біля броду
З Черемошу п'ють холодну воду,
У садочку вівчара стрічає
Дівчинонька, що його кохає.
Всюди буйно....
РІДНА МАТИ МОЯ
Рідна мати моя, ти ночей недоспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя (на долю) дала. (2)
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка
І зелені луги, солов'їні гаї.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші (блакитні) твої. (2)
Я візьму той рушник, простелю наче долю
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров —
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю :
І дитинство, й розлука, й твоя (2)
материнська (і вірна) любов.
ДВА КОЛЬОРИ
Як я малим збирався на весні
Піти у світ незнаними шляхами, —
Сорочку мати вишила мені,
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори, мої два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої дороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Два кольори мої...
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої....
ЧЕРВОНА РУТА
Ти признайся мені,
Звідки в тебе ті чари, —
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.
Може десь у лісах
Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла
І мене зчарувала?
Червону руту
Не шукай вечорами, —
Ти у мене єдина,
Тільки ти, повір.
Бо твоя врода —
То є чистая вода,
То є чистая вода
Синіх гір.
Бачу я тебе в снах,
У дібровах зелених,
По забутих стежках
Ти приходиш до мене.
І не треба нести
Мені квітку надії,
Бо давно уже ти
Увійшла в мої мрії.
Червону руту....
ГУЦУЛКА КСЕНЯ
Темна нічка гори вкрила,
Полонину всю залила,
А в ній постать сніжно-біла,
Гуцул ксеню в ній впізнав.
Він дивився в очі сині,
Тихо спершись на соснині,
І слова палкі любові
Він до неї промовляв:
“Гуцулко Ксеню,
Я тобі на трембіті
Лиш одній в цілім світі
Розкажу про любов”.
Вже пройшло гаряче літо,
Гуцул іншу любить скрито,
А гуцулку синьооку
Він в останню ніч прощав.
“Гуцулко Ксеню,
Я тобі на трембіті
Лиш одній в цілім світі
Розкажу про свій жаль”.
Черемошу грали хвилі,
Сумували очі сині,
Тільки вітер на соснині
Сумно пісню вигравав:
“Душа страждає,
Звук трембіти лунає,
А що серце кохає,
Бо гаряче, мов жар.”
СТОЖАРИ
Був зорепад,
І зелен сад,
І ми були у парі.
По цім саду
Без тебе йду,
Коли горять Стожари.
Гей ви, Стожари!
Мені насняться ваші чари, —
Та хочу стріти
Кохання наяву.
Так чом, Стожари,
Ви знов заходите за хмари,
Коли я з вами
І мрію і живу?
Як маків цвіт
В полях горить,
Так зорі квітнуть ясно.
Впаде зоря
І мить згора, —
Моя ж любов не згасне.
Гей ви, Стожари....
Зірки горять,
А де ж зоря,
Що долею озветься?
Я кличу знов
Свою любов, —
Вона навіки в серці.
Гей ви, Стожари....
ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
За тобою завжди будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
ЧОРНОБРИВЦІ
Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю,
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію cвою.
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.
Я розлуки та зустрічі знаю,
Бачив я у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.
Як на ті чорнобривці....
Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі,
Розцвітають і квіти, і доля
На моїй українській землі.
Як на ті чорнобривці....
НАЛИВАЙТЕ, БРАТТЯ
Наливайте, браття,
Кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали
Голівоньки ваші.
Бо козацька доля
Як у полі рута —
Січена дощами, хрещена громами,
Ще й вітрами гнута.
Козаку не треба
Срібла ані злата,
Лиш Вкраїна рідна не була б катами
На хресті розп`ята.
Погуляймо, браття,
Наберімось сили,
Поки до походу, поки до схід сонця,
Сурми не сурмили.
Наливайте, браття,
Кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали
Голівоньки ваші.
ВОДОГРАЙ
Котить хвилі наш Черемош,
А куди – не знає.
Пoміж гори, в світ широкий
Тече, не вертає.
Ми зустрінемось з тобою
Біля водограю
І попросим його щиро –
Хай він нам заграє.
Ой, водо-, водограй, грай для нас, грай.
Танок свій жвавий ти не зупиняй.
За красну пісню на всі голоси
Що хочеш, водограю, попроси.
Струни дає тобі кожна весна,
Дзвінкість дарує їм осінь ясна.
І ми заграєм на струнах твоїх –
Хай розіллють вони радісний сміх.
Подивись, як сіру скелю
Б’є вода іскриста,
Ти зроби мені з тих крапель
Зоряне намисто.
Краще я зберу джерела,
Й зроблю з них цимбали,
Щоб тобі, дівчино мила,
Вони красно грали.
Ой водо-,водограй...
Я ПІДУ В ДАЛЕКІ ГОРИ
Я піду в далекі гори,
На широкі полонини,
І попрошу вітру з горів,
Аби він не спав до днини.
Щоб летів на вільних крилах
На кичери і в діброви
І дізнавсь, де моя мила
Карі очі, чорні брови.
Мила моя, люба моя,
Цвіте ясен-цвіт.
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу любов-зажуру,
Мрію молоду,
І сади цвітуть для мене,
Як до тебе йду.
А як вітер з полонини
Полетіти не захоче,
Все одно знайду дівчину –
Чорні брови, карі очі.
Перейду я бистрі ріки.
І бескиди, і діброви,
І шляхи мені покажуть
Карі очі, чорні брови.
Мила моя....
ПІСНЯ БУДЕ ПОМІЖ НАС
Пролягла дорога від твоїх воріт
До моїх воріт, як струна.
То ж чому згубився твій самотній слід –
Знаєш: ти одна, ти одна...
Зимна осінь ще той слід листям не накрила,
Бо до тебе навесні я повернусь, мила...
Твої руки я візьму знову в свої руки,
Й не розквітне поміж нас жовтий квіт
розлуки.
Не ховай очей блакитний промінь,
Заспівай мені в останній раз.
Пісню ту візьму собі на спомин,
Пісня буде поміж нас.
Бо твій голос, бо твій голос – щедра повінь,
Я мов колос, зелен колос, нею повен.
Жовтий лист спаде і виросте зелений,
А ти в пісні будеш завжди біля мене.
КОЛИ ДО ГУБ ТВОЇХ
Коли до губ твоїх лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку –
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.
Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
Той шепіт мою тишу синю крає!
І забуваю я, що вмію дихати,
І що ходити вмію, забуваю.
А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає,
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застрягає.
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку.
БЕРЕГ РІКИ
Просто ти живеш не на тому березі ріки,
Де я стою, де чекаю місяці й роки,
А ти живеш не на тому березі ріки.
Я зупинився на березі великої ріки,
За рікою мене чекаєш ти.
Не подолати мені глибокої води.
І безнадійно чорніють спалені мости,
Така далека та дорога до мети.
І мені ніяк, ніяк, ніяк, до неї не дійти.
Просто ти живеш не на тому березі ріки,
Де я стою, де чекаю місяці й роки,
А ти живеш не на тому березі ріки.
Чую я твій голос і бачу я тебе,
Та тільки крила мої обламані давно,
Я на цій знедоленій землі забув, коли літав.
І не збагнути тобі там, на березі твоїм,
Чого вартує зробити один рішучий крок
Тому, хто на інших берегах ніколи не бував.
Просто ти живеш не на тому березі ріки,
Де я стою, де чекаю місяці й роки,
А ти живеш не на тому березі ріки.
ДВА ПЕРСТЕНІ
Як ішла я опівночі
Понад тихою водою,
Зачерпнула в руки срібло,
Те, що місяць там залишив,
І зробила з нього перстень.
А як сонце привітало
Мене вранці в чистім полі,
Я знайшла вінок з барвінку,
Недоплетений учора,
І зробила з нього перстень.
Два перстені – то для тебе,
Вибирай же, любий.
Два перстені – то твій усміх,
А твій усміх – моя згуба.
Два перстені дня і ночі,
Ти візьми з собою.
Як знайти мене захочеш,
Кинь їх вранці за водою.
Знову осінь нам приносить
В злотих кронах неба просинь.
Злива дивних барв довкола
І вітрів віолончелі.
Не сумуй за веснотравнем,
Бо ж мелодію забуту
Два перстені нагадають,
Нагадають, як загубиш,
Не знайдеш і не полюбиш.
Не сумуй за веснотравнем.
Два перстені....
ВОНА
Завтра прийде до кімнати,
Твоїх друзів небагато,
Вип’єте холодного вина.
Хтось принесе білі айстри,
Скаже хтось: життя прекрасне.
Так, життя прекрасне,
А вона...
А вона, а вона
Сидітиме сумна,
Буде пити, не п’яніти,
Від дешевого вина.
Я співатиму для неї,
Аж бринітиме кришталь.
Та хіба зуміє голос
Подолати сум-печаль.
Так у світі повелося,
Я люблю її волося,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь, –
Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах.
Лиш вона, лиш вона,
Сидітиме сумна,
Буде пити не п’яніти
Від дешевого вина.
Моя дівчинко кохана,
Моя доле золота,
Я подовжую кричати –
Ніч безмежна і пуста.
УКРАЇНО
Дороги іншої не треба,
Поки зорить Чумацький Шлях.
Я йду від тебе і до тебе
По золотих твоїх стежках.
Мені не можна не любити.
Тобі не можна не цвісти,
Лиш доти варто в світі жити,
Поки живеш і квітнеш ти.
Україно, Україно,
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг.
Бо ми кохаєм до нестями,
І ще не скоро наш кінець,
Ще, може, нашими серцями,
Розпалим тисячі сердець.
Ще свічка наша не згоріла,
Ще наша молодість при нас,
А те – чи варте наше діло,
То скажуть люди, скаже час.
Україно, Україно...
ПОВЕРНЕННЯ
Я вертаюся додому із чужих країв,
Забуваю біль і втому тих минулих днів.
Я не хочу ніжних квітів, співу і забав,
Тільки хочу, щоби вдома хтось мене чекав.
Відчинив тривожно двері, ніжно обійняв,
Засміявся і заплакав і про все спитав.
Розігнав усі тривоги і думки сумні
І тепло душі своєї дарував мені.
Та незвідані тривоги знову кличуть в даль,
Ми підемо вслід за ними у незнаний край.
Проминуть щасливі роки і життя мине,
Тільки хочу, щоби вдома хтось чекав мене.
ЕМІГРАНТ
На твоїх джинсах американський прапор
На твоїй майці канадське кленове листя
У твоїх очах видно тільки одне питанняє
Хто менi скаже чому я тут народився.
Не твоя вина, що ти батька свого син
А твоя біда не вміти бути ним!
Не встидайся то твоя земля
Не встидайся, то Україна
Добре там є де нас нема
Стань для батька нормальним сином.
Не твоя вина...
Ти знову купиш cтройові німецькі шузи
А твої вуха давно вже звикли до чужої музики
На твоїх губах застигла гримаса болю
Чому я тут ще я хочу давно на волю!
Не твоя вина....
БУДЕ НАМ З ТОБОЮ ЩО ЗГАДАТИ
Буде нам з тобою, що згадати,
Після довгих збавлених ночей
Вивчив я далекий звук гарматний,
І тривожний блиск твоїх ночей. 2р.
Твої очі квіти темно сині,
На узбіччі радісних доріг.
Чи зустрінемось з тобою знову,
На своїх дорогах бойових. 2р.
Будуть стрільба розриватись глухо
І дрижати в вибухах земля.
Вийдеш ти в ту сторону послухай,
Де в багряних полум’ях поля.
І почуєш грізну борню волі,
І вкриється кров’ю битий шлях.
Будуть хлопці йти суворо в чолі,
В сіруватих наче ніч ряба. 2р.
І пройдуть вони безмежним краєм
Скрізь руїни сіл, дерев і трав,
І напевно ти тоді згадаєш,
Хто любов і мужність поєднав. 2р.
ЧАРІВНА СКРИПКА
Сіла птаха білокрила на тополю,
Сіло сонце понад вечір на поля.
Покохала, покохала я до болю
Молодого, молодого скрипаля.
Покохала, зачарована струною,
Заблукала та мелодія в гаю.
В гай зелений журавлиною весною
Я принесла своє серце скрипалю.
Йшла до нього, наче місячна царівна,
Йшла до нього, як до березня весна.
І не знала, що та музика чарівна
Не для мене, а для іншої луна.