Паливно-енергетичний фактор

В структурі затрат на виробництво тої чи іншої продукції паливно-енергетичні витрати є дуже важливим фактором стабільного розвитку продуктивних сил, тим більше, що вони являються критичним імпортом (власних паливно-енергетичних ресурсів для потреб розвитку національного господарства не вистачає).

 

В технологічних процесах різних галузей виробництва спостерігається різна питома вага паливно-енергетичних витрат на виготовлення одиниці продукції. За ступенем питомих витрат палива і енергії виробництва поділяють на три групи галузей:

 

високоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних витрат складає 30-45% до загальних витрат на виготовлення одиниці продукції;

 

середньоенергомісткі, в яких часка паливно-енергетичних витрат складає в межах 15-30%;

 

неенергомісткі, де паливно-енергетичні витрати складають менше 15%.

 

До енергомістких виробництв відносяться: виплавка легких металів (алюміній, титан); електролітична виплавка міді, нікелю, магнію, феросплавів, виробництво синтетичного каучуку, віскозного шовку. Ці галузі орієнтуються на регіони масового виробництва електроенергії. Вони розміщуються біля гідроелектростанцій або в центрах з потужною тепловою енергією. Наприклад, виробництво титану, алюмінію України зосереджено у Придніпров'ї (Запоріжжя), виробництво магнію в м. Калуші (Івано-Франківська область). На виробництво 1 т. алюмінію витрачається 16 тис. квт-год., титану - 60 тис. квт-год., магнію - 20 тис. квт-год. електроенергії.

 

До паливнамістких відносяться виробництва, що поглинають багато тепла в процесі виготовлення продукції. До них можна віднести: глиноземні заводи (на 1 т. глинозему витрати становлять 3 т. умовного палива), виплавка нікелю (на І т. нікелю витрачається 5,0 т. умовного палива). Багато паливних ресурсів витрачається при виробництві цементу, скла, синтетичного каучуку, целюлози, стінових будівельних матеріалів, на хлібопекарнях, содовому виробництві, тощо. Таким чином більшість видів паливомістких виробництв розміщуються поблизу паливних баз або в центрах споживачів продукції. Особливо це характерно для розміщення теплових електростанцій (ТЕС). Основними регіонами теплової енергетики в Україні є Донбас, Придніпров'я, Вінниця, Харків, на Заході України Івано-Франківськ. Саме тут працюють найбільші ТЕС, які споживають 5,0 і більше млн. тонн умовного палива на рік.

 

Сьогодні практично немає жодної галузі національної економіки де б не використовувалися паливно-енергетичні ресурси. І незалежно від обсягу їх використання як на виробничо-технологічні потреби, так і для господарсько-побутових потреб, головне завдання - ефективне і економне їх використання. Необхідно вдосконалювати технологію виробництва, знижувати витрати паливно-енергетичних ресурсів на випуск одиниці продукції. Нині в багатьох галузях національної економіки витрати палива і енергоресурсів наряд виробів на одиницю продукції в двічі більший ніж в зарубіжних країнах з сучасною розвинутою економікою.

 

7. Водний фактор і його вплив на розвиток продуктивних сил

Будь-яке виробництво незалежно від галузі споживає ту чи іншу кількість прісної води, яка може використовуватись на технологічні, технічні потреби та споживання як питтєва вода. Саме тому вплив водного фактора на розміщення виробництва має важливе значення. Відсутність або обмеження водних ресурсів у регіоні може бути серйозною перепоною для розміщення галузей виробництва, які є водомісткими.

 

Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві, однак в різних галузях водоспоживання є контрастним. Наприклад у сільськогосподарському виробництві водоспоживання великою мірою залежить від рівня зрошування в регіоні. У промисловому виробництві найбільш водомісткими є галузі чорної металургії, хімії органічного синтезу, первинна очистка текстильної сировини.

 

Найбільше води споживається при вирощуванні сільськогосподарських культур на зрошувальних землях. Так наприклад, на виробництво 1 т рису витрачається 8 тис.м3 води, бавовнику — 5 тис.м3 тощо. На Україні зрошувальні системи споруджені переважно в зоні недостатнього зволоження (степова частина і південні райони). Основна маса води використовується з Дніпра і річок Дніпровського басейну. Однак водні ресурси України обмежені і раціональне їх використання має винятково важливе значення для розвитку її економіки.

 

Як відомо водні ресурси на території України розподілені нерівномірно. Це змушує вдаватись до перекидання вод і одного річкового басейну в інший, щоб забезпечити дефіцитні райони. З цією метою споруджено ряд водних систем, зокрема канали: Дніпро - Кривий ріг, Дніпро - Донбас, Північно - Кримський. Діючими каналами перерозподіляється значна кількість води для потреб як промисловості, так і для сільськогосподарського виробництва. Велику роль в забезпеченні водою відіграють споруджені водосховища в басейнах Дніпра,

 

Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та на ряді малих річок. Регулювання річкового стоку шляхом спорудження водосховищ забезпечує потреби енергетики і водопостачання галузей промисловості, сільського господарства, населення міст та селищ міського типу.

 

Обмеженість у водних ресурсах України вимагає шукати шляхи зниження водокористування на всіх напрямках: переходити в промисловості на замкнуте оборотне водопостачання, знижувати норми витрат води на виробництво одиниці продукції, продовжувати регулювання паводкових водостоків, особливо гірських річок.

 

8. Фактор робочої сили

Трудоресурсний фактор залежить від чисельності працездатного населення як в країні, так і, зокрема, в кожному регіоні і він пов'язаний з демографічною ситуацією. Аналізуючи демографічний фактор як передумову розміщення і розвитку продуктивних сил, слід брати до уваги, що населення є не лише виробником матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Населення у своїй сукупності формує і ринок праці, і споживчий ринок.

 

При дослідженні і аналізі трудоресурного фактора необхідно врахувати в кожному регіоні структуру економічного розвитку продуктивних сил, так як потреба в трудових ресурсах визначається кількістю затраченої праці на виробництво одиниці продукції, числом працюючих, які потрібні на виробництво певної кількості продукції на одного працюючого.

 

Треба зазначити що в процесі розвитку науково-технічного прогресу, який супроводжується зростанням науковомісткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора зростає. Однак індикатором трудомісткості служить показник частки заробітної плати у собівартості виробленої продукції. Проте і сам розмір заробітної плати також залежить від багатьох обставин, які не завжди відбивають справжні витрати праці (цінова політика країни, різноманітні регіональні доплати до зарплати тощо). На питому вагу заробітної платну собівартості продукції також впливає вартість сировини, рівень механізації виробничих процесів і інше.

 

За ступенем трудомісткості виробництва всі галузі прийнято поділяти на три основні групи:

 

високо трудомісткі з великими затратами праці (в людино-годинах) на одиницю виготовленої продукції при відносно малій вазі її кількості в розрахунку на одного робітника;

 

середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі, затратами праці на одиницю продукції при відносно великій вазі кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника;

 

не трудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю продукції при найбільшій за вагою кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника.

 

До найбільш трудомістких галузей, що орієнтуються на місця зосередження робочої сили відносять такі: електроніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки); приладобудування, оптико-механічне виробництво, автомобілебудування; верстатобудування, швейна, текстильна, взуттєва галузі промисловості. Ці галузі розміщуються у містах і населених пунктах з вільними трудовими ресурсами.

 

Для використання трудових ресурсів жіночої статі в регіонах, де зосереджені підприємства важкої індустрії розміщуються підприємства легкої, харчової галузей (текстильні комбінати, взуттєві фабрики, харчові комбінати, кондитерські фабрики і ін.). Це ми бачимо на прикладі великих промислових центрів (Донецьк, Запоріжжя, Луганськ, Харків, Миколаїв тощо).

 

В сучасних умовах господарювання розвиваються галузі для яких необхідні висококваліфіковані спеціалісти і робітники. Це науковомісткі виробництва і, як правило, вони розміщаються в центрах науки та освіти. Такими центрами є великі міста, а також міста-супутники, куди можуть бути винесені наукомісткі виробництва з науковою базою. В Україні до таких міст належать Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів тощо.

 

Нині крупні об'єднання, концерни, компанії, великі фірми мають власні науково-дослідні заклади, а транснаціональні корпорації в своєму складі - цілі науково-дослідні центри. Розміщення і розвиток продуктивних сил в нинішніх умовах господарювання доцільно здійснювати там, де є наявні трудові ресурси, враховуючи і те, що вартість їх на 25-30% буде нижчою, так як значно менше потрібно коштів на спорудження інфраструктурних об'єктів як промислового, так і соціального призначення.

 

 

9. Кліматичний, біотичний та земельний фактори

Природно-географічні фактори включають характеристику при­родно-кліматичних умов та економічну оцінку природних ресурсів.

 

В Україні з розвідкою, видобутком та переробкою різноманіт­них корисних копалин пов'язано близько 45% усіх промислових підприємств і до 20% трудових ресурсів [1, с. 6]. Екстенсивне не-комплексне використання багатьох родовищ призвело до перед­часного відпрацювання промислових запасів цінної мінеральної сировини. Кризовий стан з енергоносіями є прямим наслідком невиправдано високих темпів їх видобутку з легкодоступних ро­довищ у роки існування СРСР. Внаслідок недосконалості техно­логії видобування та переробки мінеральної сировини, некомплексного освоєння родовищ у надрах сьогодні залишається і губиться: розвіданих запасів нафти — 70%, солей — 50%, вугілля — 40%, металів — 25% [1, с. 7].

 

Для раціонального розміщення продуктивних сил України не­обхідно: визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах з позицій зба­лансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологіч­ної безпеки; розробити екологічні вимоги до охорони і раціо­нального використання надр у нових економічних умовах.

 

Сучасне використання земельних, водних і лісових ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористу­вання. Тому в перспективі для посилення позитивного впливу цієї групи факторів на розміщення продуктивних сил необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісоко­ристування.