Розділ I.I. Найтиповіші помилки, найбільші труднощі у навчально-виховній роботі
Вступ
Педагогічна практика є важливою частиною навчально-виховного процесу в ході якого проходить безпосереднє поєднання і реалізація теоретичних знань, що отримують студенти на заняттях з їх практичною діяльністю в якості педагогів. Це дозволяє з одного боку, закріпити і поглибити знання теорії, а з іншого – набути вміння і навички необхідні для майбутньої самостійної роботи. Педагогічна практика є складовою частиною професійної підготовки студентів на освітньо-кваліфікаційному рівні “Магістр”. Така практика триває 2 тижні. Протягом цього часу магістр-практикант набуває навички викладацької діяльності, проявляє свої педагогічні уміння, набуває психологічних умінь взаємодії з студентами, навики застосовування сучасної техніки і методики навчального процесу, випробовує себе як викладача.
Педагогічна практика має на меті :
- ознайомити студентів з навчальним планом, програмами навчальних курсів, навчально-методичним і лабораторним забезпеченням;
- ознайомити студентів з організацією навчально-виховного процесу на кафедрах факультету та природничому коледжі;
- відвідувати заняття провідного викладача курсу та вивчити досвід і педагогічні ідеї проведення навчальних занять;
- формувати у студентів-практикантів уміння та навички самостійного проведення різних видів навчальних занять (лекцій, лабораторних, практичних, семінарських);
- закріпити навички професійної педагогічної підготовки та вміння володіти навиками організації навчально-виховного процесу в вищій школі.
Керівники практики повинні здійснювати індивідуальне консультування студентів, надавати методичну допомогу у підготовці та проведенні навчальних занять.
Розділ I. Проходження педагогічної практики на кафедрі адміністративного, фінансового, інформаційного та європейського публічного права. Проведення лекційного заняття.
Основи факультету були закладені у травні 1997 року, коли відповідно до Постанови КМУ №526 від 29.05.1997 р. та наказу МОН № 243 від 09.07.1997 р. було створено Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права, у структурі якого було передбачено факультет права і міжнародних відносин. Деканом факультету було призначено к.ю.н., доц. Ухаля А.М., який незабаром став першим професором права на Закарпатті.
У листопаді 2000 року факультет права і міжнародних відносин був реорганізований і на його базі було утворено два самостійні – юридичний факультет та факультет міжнародних відносин. Деканом юридичного факультету було призначено к.ю.н., проф. Ухаля А.М., який на етапі його організації і становлення доклав значних зусиль для формування кадрового потенціалу факультету, створення та зміцнення його матеріально – технічної бази.
У структурі факультету були утворені кафедри: теорії та історії держави і права (завідувач – к.і.н., Олексик Х.М.) та кримінального і цивільного права та процесу (завідувач – к.ю.н., проф. Ухаль А.М.). На базі кафедри кримінального і цивільного права та процесу незабаром були утворені: кафедра цивільного права та цивільного процесу (завідувач – к.ю.н., доц. Баб’як Ю.О.), кафедра кримінального права та кримінального процесу (завідувач – к.ю.н., проф. Ухаль А.М.).
В липні 2004 р. відповідно до Закону України «Про вищу освіту» на факультеті вперше відбулися вибори декана. На цю посаду за конкурсом був обраний к.ю.н., доц. Трачук П.А. У зв’язку з ліквідацією Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права та утворенням на його базі Закарпатського державного університету (розпорядження КМУ від 17.11.2004 року №843-р., наказу МОН від 26.11.2004 року №887 ) у структурі факультету утворено кафедру конституційного та адміністративного права (в.о. завідувача кафедри – к.ю.н., доц. кафедри Савчин М.В.).
Факультет європейського права та правознавства створено в 2013 році на базі юридичного факультету, який функціонував у складі Закарпатського державного університету. Декан факультету - д.ю.н., проф. Лазур Я.В. Заступник декана по навчальній роботі – к.ю.н., доц. Карабін Т.О., заступник декана по виховній роботі – к.і.н., проф. Олексик Х.М., методист денного відділення – Василечко Т.І., провідний спеціаліст заочного відділення – Хмельницька О.В., секретар – Фетько Ю.І.
Факультет здійснює підготовку фахівців з наступних спеціальностей: «Правознавство», «Міжнародне право».
У складі факультету функціонує 4 кафедри:
- адміністративного, фінансового, інформаційного та європейського публічного права;
- міжнародного приватного права, правосуддя та адвокатури;
- кримінально-правових дисциплін та міжнародного кримінального права;
- міжнародного права.
Факультет здійснює освітню діяльність на підставі загально університетської ліцензії АД № 073440 зі спеціальності «Правознавство» з ліцензованим обсяг за освітньо-кваліфікаційними рівнями «бакалавр» - 80 місць (денна та заочна форма навчання); «спеціаліст» - 60 місць (денна та заочна форма навчання); «магістр» - 30 місць денної та 10 місць заочної форми навчання.
На факультеті діють: криміналістична лабораторія, кодифікаційний центр з правознавства, комп’ютерна лабораторія з правознавства, кафедральні методичні кабінети, студентська юридична клініка «Альтернатива».
Кафедра адміністративного, фінансового, інформаційного та європейського публічного права є структурним підрозділом факультету Європейського права та правознавства ДВНЗ «Ужгородський національний університет».
Створення кафедри зумовлене попитом на висококваліфікованих фахівців у галузі адміністративного, фінансового, інформаційного та європейського публічного права, вкрай необхідних Україні, враховуючи європейський вектор її розвитку, та Закарпаттю, яке налагоджує потужну транскордонну співпрацю з регіонами країн – членів Європейського Союзу.
Основним завданням кафедри є забезпечення високоякісної підготовки фахівців з адміністративного, фінансового, інформаційного та європейського публічного права на основі посилення уваги до фундаментальної і спеціальної підготовки для майбутньої діяльності у науковій і прикладній сферах.
Серед роботодавців існує підвищений попит на спеціалістів, які мають поглибленні знання про європейську правову систему, тому саме ґрунтовне вивчення європейського права та практики його застосування, без жодної шкоди для здобуття базових юридичних знань є тим перспективним напрямком, який дасть змогу студентам, які спеціалізуються по кафедрі скласти гідну конкуренцію на ринку праці в Україні та за кордоном.
Кафедра має високий кадровий потенціал, який забезпечує відповідний рівень навчальної, методичної та наукової роботи. До професорсько-викладацького складу кафедри входять 3 доктори юридичних наук, 11 кандидатів юридичних наук, 2 кандидати історичних наук, 1 кандидат політологічних наук, 8 старших викладачі, 2 викладачі.
Завідувач кафедри:
Лазур Ярослав Володимирович - доктор юридичних наук, професор
Співробітники кафедри:
Сідак М.В., д.ю.н., проф. – Земельне право, фінансове право.
Белов Д.М., д.ю.н., проф. – Вступ до права ЄС, Конституційне право України.
Ващук О.М., к.ю.н., проф. – Інформаційне право, інформаційні технології в юриспруденції.
Трачук П.А., к.ю.н., проф. – Правові основи державного управління, адміністративне право, актуальні проблеми адміністративного права України та ЄС, правове забезпечення державного управління.
Олексик Х.М., к.і.н., проф. – Історія вчень про державу і право, філософія права, соціологія права.
Савчин М.В., д.ю.н., доц. – Конституційне право України, Європейський конституціоналізм.
Карабін Т.О., к.ю.н., доц. – Муніципальне право, організація та методика НДР, порівняльне адміністративне право, методика та організація наукових досліджень в юриспруденції.
Свида Т.О., к.ю.н., доц. – Міжнародні організації, конституційне право зарубіжних країн, державне право зарубіжних країн, актуальні проблеми теорії держави і права.
Волощук М.Г., доц. – Фінансове право.
Палінчак М.М., к.і.н., доц. – Історія держави і права зарубіжних країн.
Греца Я.В., к.ю.н., доц. – Податкове право.
Булеца С.Б., к.ю.н., доц. – Медичне право.
Рошканюк В.М., к.ю.н., доц. – Право соціального забезпечення, методика адвокатської діяльності в судочинстві.
Піфко О.О., к.ю.н., доц. – Земельне право.
Переш І.Є., к.ю.н., доц. – Юридична деонтологія, соціологія права.
Безега Т.М., к.ю.н., доц. – Правові основи європейської та євроатлантичної інтеграції, порівняльне правознавство.
Гузинець Ю.І., к.п.н., доц. – Організація діяльності державного службовця.
Грін О.О., ст. викл. – Право Європейського Союзу, страхове право.
Головацький Н.Т., ст. викл. – Податкове право, адміністративне право, правові основи європейської та євроатлантичної інтеграції, правознавство, переддипломна практика.
Калинюк С.С. ст. викл. – Правове регулювання ЗЕД.
Кляп В.В., ст. викл. – Банківське право.
Тимчак В.В., ст. викл. – Основи патентного, авторського та фінансовго права, конституційно-процесуальне право.
Болдіжар С.О., ст. викл. – Муніципальне право.
Куруца О.С., ст. викл. – Інформаційні технології в юриспруденції.
Натуркач Р.П., ст. викл. – Правове регулювання ЗЕД, житлове право, правові основи підприємницької діяльності.
Гербут В.С., викл. – Вступ до права ЄС, порівняльне правознавство, право ЄС, медичне право.
Сухан І.С., викл. – Правове регулювання ЗЕД, фінансове право.
Після спостереження лекцій, проведених викладачами, я розпочав активний етап педагогічної практики. Мною були розроблені конспекти різних типів лекційних занять, з урахуванням програмних вимог та на основі календарно-тематичного планування. Треба було урахувати внутрішньо предметні та між предметні зв’язки, реалізацію соціокультурної змістової лінії. З’ясувати найголовніші завдання курсу, та шляхи їх реалізації. При написані конспектів лекцій, я отримав деякі поради та коментарі від викладача та методиста.
За цими темами були підготовлені конспекти залікових, з наступним обговоренням та самоаналізом. До кожної пари була підібрана яскрава, доцільна наочність та дидактичний матеріал, який допомагав на етапі засвоєння нового матеріалу та формування умінь та навичок. У процесі проходження практики мені довелося оцінювати усні відповіді студентів та перевіряти їх письмові роботи.
Процес організації своїх лекцій я склав за класичною системою з трьох частин:
-вступна
-основна
-заключна
Увступній частині:
· встановив контакт з аудиторією: вибір пластичної пози, доброзичливої міміки, жестів, відкритості до аудиторії, середнього рівня мускульної мобілізації; позбуття просторових, термінологічних бар’єрів; показав особисте позитивне психо -емоційний стан і готовность до взаємодії;
· налагодив зв’язок із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначив її місце у системі тем, розділів навчального курсу; прогнозував її подальший розгляд;
· повідомив тему лекції, створює у студентів позитивну установку на її вивчення;
· визначив основні питання, що будуть розглядатися під час лекції; повідомив і дав коротку характеристику основної рекомендованої літератури;
Вступна частина не повинна займати багато часу – лише 5–6–хв. Але від початку залежить подальший хід лекції. Зазначені етапи вступної частини є взаємопов’язані; дотримуватися їх варто в довільній формі; деякі з них діють одночасно.
Основна частина лекції тісно поєднана з вступною. Перехід до неї іноді є непомітним для студентів. Для організації активного сприймання ними нової навчальної інформації я мав :
· поставити питання, на яке немає готової відповіді, але яке загострює увагу;
· запросити студентів до повідомлення своїх міркувань щодо конкретних ідей;
· зробити екскурс в історію розвитку явищ, понять, що розглядаються на лекції;
· шляхом методу мозкової атаки (брейнстормінгу) стимулювати студентів до обміну ідеями щодо визначеної викладачем проблеми.
Основна частина лекції є найбільш відповідальною і тривалішою у часі. В цій частині я висвітлив зазначені на початку лекції питання, обґрунтовував необхідні теоретичні положення. Відповідно до сутності кожного питання я вибрав доцільні методи, прийоми у єдності з необхідною формою викладу. Протягом основної частини я використав такі ідеї:
· у процесі організації сприймання студентів спрямовував розвиток їхніх уявлень на виокремлення суттєвих (критеріальних) ознак явища, поняття;
· постійно дбав про адекватне розуміння слухачами навчальної інформації шляхом пояснення, інтерпретації суттєвих ознак явища, розгляду їх у різних виявах, для цього застосовував різноманітні варіанти поєднання методів, прийомів формування розумових дій студентів (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняння, розрізнення, узагальнення тощо);
· постійно контролював рівень розуміння, осмислення студентами навчального матеріалу шляхом візуального контакту з аудиторією, постановки питань: “Ваша думка?”, “А чому…?”, “Що краще…?”;
· у процесі висвітлення кожного питання розмірковував разом зі студентами про його об’єктивну і суб’єктивну значущість, зв’язок з професійною і практичною діяльністю;
· визначав різні альтернативні підходи, теорії розгляду понять, явищ, спонукає студентів до самостійної оцінки, вибору цих підходів;
· слідкував за логікою власного викладу, обґрунтування положень, міркування, мовлення; застосовує різні методи логічної побудови змісту навчальної інформації (індукції, дедукції), дбав про системність, послідовність, наступність у висвітленні; кожне положення аргументує, підтверджує;
· стимулював активне слухання та участь студентів в оволодінні знаннями, залучає їх до обговорення теоретичних положень, ідей, актуалізації власного життєвого досвіду;
· постійно підтримував психологічно-комфортну атмосферу під час лекції, контакт зі студентами: уникає жорсткого контролю, проте підтримує порядок; відгукується на висловлення студентів, їхні питання; показував розуміння внутрішнього стану студентів; спостерігав за усіма змінами в аудиторії, зауважував тільки ті моменти, які негативно впливають на увагу, активність, емоції, поведінку студентів;
● підтримував і розвиває інтерес студентів до навчального матеріалу, позитивну мотивацію процесу пізнання, пошуку.
Заключна частиналекції є не менш важливою. Це є останній акорд у виконанні діяльності. Не вдале закінчення лекції здатне погасити позитивні враження, емоції студентів, отримані студентами протягом лекції. У цій частині педагогу доцільно бути особливо обережним. Втома студентів, які втрачають увагу, поглядають на годинники, починають вести розмови, а також виснаження викладача можуть викликати втрату ним контролю над слухачами або самоконтролю. Тому викладач іноді закінчує лекцію без загальної оцінки, процесу висновків і підсумків щодо обговореної навчальної інформації, виокремлення провідних ідей, знань. Окрім цього, лекцію необхідно завершити на такому ж мажорному, оптимістичному рівні, із такою ж енергією, як і на початку.
У заключній частині я як педагог
· здійснював логічні, лаконічні висновки про основні поняття, положення, теорії, що розглядалися;
· нагадував про семінарські заняття, визначає характер обговорення та аналізу висвітлених ідей на цьому занятті, прагнув не завантажувати студентів великим обсягом інформації;
· дав студентам можливість висловитися щодо лекції, явищ, що вивчалися, поставити питання;
· коротко повідомляв проблеми, що будуть розглядатися у наступній лекції у взаємозв’язку з висвітленими, створює позитивні очікування щодо наступної зустрічі;
· подякував студентам за увагу і попрощався з аудиторією.
Педагогічна практика надала мені можливість ознайомитися зі університетською документацією, із нормами ведення обліку навчальних успіхів студентів, з особливостями оцінювання окремих видів вправ.
З 29.10.2014 р. по 10.10.2014 р., після узгодження з керівником графік практики, я провів одне лекційне заняття 1 жовтня 2014 року на 2 курсі факультету європейського права та правознавства з дисципліни «Конституціно- процесуальне право» при керівництві ст. викладача Тимчака В.В., та тему : «Конституційно-процесуальне право як галузь права, юридична наука і навчальна дисципліна».
Для лекційного заняття, відповідно до вимог, я підготував план-конспект, у якому детально вказав мету заняття, його завдання та методи досягнення мети, розписав кожне теоретичне питання, вирішив усі завдання та задачі, а також підготував перелік питань для спільного обговорення з групою.
Був присутній на інших лекційних занять моїх сокурсників, зокрема 5 жовтня 2014 року з дисципліни «Порівняльне адміністративне право» на 1-му курсі.
Під час практики, я удосконалив свої вміння щодо написання конспектів та проведення лекційних занять у вищому навчальному закладі. Я відчув себе справжнім викладачем, навчився організовувати роботу групи за допомогою різних форм роботи (індивідуальна, фронтально-колективна, групова, парна). Також я з’ясував, що для підвищення уваги студентів на вивченні чи повторені матеріалу, краще застосовувати активні методи навчання, такі як: ділова гра, розігрування ролей, метод проектів, дискусія, евристична бесіда. Методи активного навчання використовуються для тренування та розвитку творчих здібностей учнів, логічного мислення, формування в них відповідних практичних умінь та навичок.
Розділ I.I. Найтиповіші помилки, найбільші труднощі у навчально-виховній роботі
Під час проходження практики я зустрівся з певними труднощами.
Основні труднощі, які трапляються у викладачів-початківців у професійно-педагогічному спілкуванні зі студентами, такі:
1) невміння налагодити контакт з аудиторією;
2) нерозуміння внутрішньої психологічної позиції студента;
3) складнощі керування спілкуванням під час лекційних, семінарських та інших занять;
4) невміння перебудовувати стосунки зі студентами відповідно до педагогічних завдань, які змінюються;
5) труднощі мовного спілкування і передачі власного емоційного ставлення до навчального матеріалу;
6) невміння керувати власним психічним станом у стресових ситуаціях спілкування.
Для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб’єктами педагогічного процесу важливо долати бар’єри професійно-педагогічного спілкування. Назвемо найбільш типові «бар’єри», які трапляються переважно у викладача-початківця:
§ «бар’єр» невідповідності настанов і мотивів: викладач приходить із творчими задумами цікавого заняття, захоплений ним, а група байдужа, студенти неуважні, що дратує, нервує викладача;
§ «бар’єр» побоювання групи: викладач-початківець непогано володіє матеріалом, добре підготувався до заняття, однак сама думка про безпосередній контакт зі студентами «відлякує» його, пригнічує творчу ініціативу тощо;
§ «бар’єр» відсутності контакту: викладач заходить до аудиторії і замість того, щоб швидко й оперативно організувати взаємодію зі студентами, починає діяти автономно (наприклад, пише тему лекції на дошці);
§ «бар’єр» звуження функцій спілкування: педагог враховує лише інформаційні функції спілкування, нехтуючи соціально-перцептивними, афективно-комунікативними, організаційними та ін.;
§ «бар’єр» негативної настанови на академічну групу, яка інколи може формуватися апріорно на основі думки інших викладачів, що працюють із цими студентами або є наслідком минулого негативного досвіду педагогічного спілкування з даною групою або студентом;
§ «бар’єр» побоювання педагогічних помилок (не знає відповідь на «каверзне» запитання студентів або на зауваження, що неправильно виставлена оцінка тощо);
§ «бар’єр» наслідування: молодий педагог намагається наслідувати манери спілкування, стиль діяльність авторитетного педагога, не враховуючи свої індивідуальні особливості.
Також можуть виникати бар’єри спілкування, які притаманні будь-якій комунікативній взаємодії. Найбільш типовими серед них є такі:
§ Смисловий «бар’єр» – одне й те саме явище (слово, фраза, подія) мають різний смисл для різних людей.
§ Моральний «бар’єр» – відмінності між людьми в засвоєних ними соціальних нормах і обмеженнях; споконвічний «конфлікт батьків і дітей» у неприйнятті ними манер поведінки і спілкування, спрямованості інтересів, моди тощо (викладач у спілкуванні зі студентами: «У студентські роки ми були іншими», тобто кращими, що не завжди відповідає дійсності).
§ Інтелектуальний «бар’єр» – відмінності в рівні інтелекту, глибині передбачення і розуміння ситуації і проблем. Він часто виникає в спілкуванні з викладачем, який характеризується чітко вираженою спрямованістю на наукову діяльність, якщо йому не вдається адаптувати мову науки до інтелектуально-пізнавальних можливостей студентів.
§ Ригідний «бар’єр» – відсутність гнучкості міжособистісних настанов, утруднення перебудови сприйняття, системи мотивів, емоційних відгуків у ситуації, що змінюється. Інерція, відсталість від реалій життя, звичні схеми спілкування характерна для тих досвідчених викладачів, хто не працює над самоосвітою, професійним самовдосконаленням, критичним переосмисленням своїх наукових і педагогічних здобутків.
§ Емоційний «бар’єр» – відмінності в емоційних станах викладачів і студентів, особливо під час заліків і екзаменів, відсутність емпатії, а також недоступність розуму доводів логіки в ситуації емоційного збудження та афективних реакцій.
§ Естетичний «бар’єр», який пов’язаний з дотриманням вимог до форми (привабливість зовнішності, охайність одягу, вишуканість рухів тощо), а також до педагогічного такту й етикету взаємин.
Психологічні «бар’єри» спілкування виникають непомітно і спочатку можуть не усвідомлюватися викладачем, проте студенти сприймають їх одразу. Але якщо «бар’єр» закріпився, то й сам педагог починає відчувати дискомфорт, тривогу, нервовість. Цей стан стає стійким, заважає плідному контактові зі студентами та, зрештою, впливає на характер педагога – формує так званий «неправильний» педагогічний характер.
Дослідження проблеми професійного спілкування засвідчують, що оволодіти основами професійно-педагогічного спілкування можна через професійне самовиховання. Для цього є два шляхи:
1. Ґрунтовне вивчення та усвідомлення природи, структури й закономірностей професійно-педагогічного спілкування.
2. Опанування технологією педагогічної комунікації, відпрацьовуючи вміння і навички професійно-педагогічного спілкування та розвиваючи комунікативні здібності під час навчання у вищій школі.
Важливим чинником, що сприяє розвиткові комунікативної культури майбутнього педагога, є елементи педагогічної діяльності під час проходження різних видів педагогічної практики, а також громадська робота студента, яка збагачує його досвід організаторської та комунікативної діяльності. Можна дати майбутнім викладачам такі поради щодо самовиховання комунікативної культури:
§ уникайте при спілкуванні докорів (прямих і непрямих);
§ не демонструйте свою перевагу;
§ уникайте звинувачувального тону, вибачайте дрібні слабкості, підкреслюйте переваги співбесідника;
§ розпитуйте зацікавлено, але не зухвало;
§ говоріть не більше й не менше того, що потрібно в цей момент спілкування; а краще більше слухати, ніж говорити;
§ будьте уважні до партнера по спілкуванню;
§ намагайтеся передбачити реакцію співрозмовника;
§ у процесі спілкування думайте про тих, із ким спілкуєтесь.
Отже, продуктивне професійно-педагогічне спілкування відбувається за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, позитивного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю всіх суб’єктів педагогічної взаємодії.