Неусвідомлювані механізми свідомих дій
У перший клас – неусвідомлюваних механізмів свідомих дій – входять у свою чергу три різні підкласи (Ю. Б. Гіппенрейтер, 1988):
а) неусвідомлювані автоматизми;
б) явища неусвідомлюваної установки;
в) неусвідомлювані супроводи свідомих дій.
Розглянемо кожний із названих підкласів.
Неусвідомлювані автоматизми.Під неусвідомлюваними автоматизмами розуміють звичайно дії або акти, які здійснюються «самі собою», без участі свідомості. Іноді говорять про «механічну роботу», про роботу, при якій «голова залишається вільною». «Вільна голова» й означає відсутність свідомого контролю.
Аналіз автоматичних процесів виявляє їх двояке походження. Деякі з цих процесів ніколи не усвідомлювалися, інші ж пройшли крізь свідомість і перестали усвідомлюватися. Перші складають групу первинних автоматизмів, другі – групу вторинних автоматизмів. Перші називають інакше автоматичними діями, другі – автоматизованими діями, або навичками.
До групи автоматичних дій входять або природжені акти, або такі, які формуються дуже рано, часто протягом першого року життя дитини. Їх приклади: смоктальні рухи, мигання, схоплювання предметів, ходьба, конвергенція очей і т. ін.
Група автоматизованих дій, або навичок, особливо велика й цікава. Завдяки формуванню навички досягається двоякий ефект: по-перше, дія починає здійснюватися швидко й точно; по-друге, як вже говорилося, відбувається вивільнення свідомості, яке може бути спрямоване на освоєння складнішої дії. Цей процес має фундаментальне значення для життя кожного індивіда. Не буде великим перебільшенням сказати, що він лежить в основі розвитку всіх наших умінь, знань і здібностей.
Говорячи про звільнення дій від свідомого контролю, звичайно, не потрібно думати, що це звільнення абсолютне, тобто що людина зовсім не знає, що вона робить. Це не так – контроль, звичайно, залишається, але він здійснюється наступним чином. Поле свідомості неоднорідне: воно має фокус, периферію і, нарешті, межу, за якою починається сфера неусвідомлюваного. І ось ця неоднорідна картина свідомості як би накладається на ієрархічну систему складної дії. При цьому найвищі поверхи системи – найбільш пізні і найбільш складні компоненти дії – опиняються у фокусі свідомості; наступні поверхи потрапляють на периферію свідомості; нарешті, найнижчі і найвідпрацьованіші компоненти виходять за кордон свідомості. Слід сказати, що відношення різних компонентів дій до свідомості нестабільне. У полі свідомості відбувається постійна зміна змісту: представленим у ньому виявляється то один, то інший «шар» ієрархічної системи актів, які становлять цю дію. Рух в один бік – це відхід вивченого компонента з фокусу свідомості на його периферію та з периферії за його кордон, у сферу неусвідомлюваного. Рух у протилежний бік означає повернення якихось компонентів навички у свідомість. Зазвичай він відбувається при виникненні труднощів або помилок, при стомленні, емоційній напрузі. Це повернення у свідомість може бути й результатом довільного наміру. Властивість будь-якого компонента навички знову стати усвідомленим дуже важлива, оскільки вона забезпечує гнучкість навички, можливість її додаткового вдосконалення або переробки. Між іншим, цією властивістю навички відрізняються від автоматичних дій. Первинні автоматизми не усвідомлюються й не піддаються усвідомленню. Більше того, спроби їх усвідомлення зазвичай розстроюють дію.
У психології багато уваги приділялося проблемі механізмів формування навички. Значний внесок до цієї проблеми вніс радянський фізіолог М. О. Бернштейн. Він висунув принцип: «повторення без повторення», який означає, що при формуванні навички людина не повторює одну і ту ж дію, а постійно варіює її в пошуках оптимальної «формули» руху. При цьому свідомості належить дуже важлива роль. Отже, вироблення навички – це процес, що йде як би з двох протилежних сторін – з боку суб’єкта й з боку організму. Ми довільно і свідомо виділяємо із складних рухів окремі елементи й відпрацьовуємо правильне їх виконання. Одночасно, уже без участі нашої волі і свідомості, йде процес автоматизації дії. Цим ми зобов’язані вже власне фізіологічним властивостям і механізмам нашого організму. Він має такий чудовий дар – переймати на себе в ході автоматизації значну частину роботи, яка організовується свідомістю.
Автоматизми існують і в інших сферах психічного життя людини, наприклад у сприйнятті. Перцептивні автоматизми на рівні автоматичних дій вивчалися Г. Гельмгольцем. Автоматизовані дії або навички, пов’язані з вищими формами зорового або слухового сприйняття, вимагають тривалих вправ. Саме під час тривалої практики виробляються, наприклад, такі здібності, як «читання» рентгенограм, сприйняття радіокоду Морзе та ін. У нашому звичайному сприйнятті світу важко побачити «чорнову роботу» неусвідомлюваних механізмів, але за допомогою спеціальних прийомів вона може бути виявлена.
Явища неусвідомлюваної установки.Поняття «установка» зайняло в психології дуже важливе місце, напевно тому, що явища установки пронизують практично всі сфери психічного життя людини. Грузинська школа психологів розробила проблему установки в детальних аспектах. Її засновник – видатний радянський психолог Д. М. Узнадзе – створив теорію установки й організував дослідження цієї проблеми силами великого колективу.
Установка– це готовність організму або суб’єкта до здійснення певної дії, або до реагування в певному напрямі. Тут ідеться саме про готовність до майбутньої дії. Спираючись на базові положення теорії установки, розроблені Д. М. Узнадзе, Ш. А. Надирашвілі в загальному вигляді визначає установку як «цілісний стан індивіда, що відбиває потреби індивіда й відповідну ситуацію, на основі чого стає можливим здійснення доцільної поведінки без втручання свідомості» (Ш. А. Надирашвілі, 1978). Якщо навичка належить до періоду здійснення дії, то установка – до періоду, який йому передує. Фактів, що демонструють готовність, або попереднє налаштування організму до дії, надзвичайно багато, і вони дуже різноманітні. Наприклад, дитина задовго до однорічного віку, намагаючись узяти предмет, підлаштовує кисть руки під його форму: якщо це маленька крихточка, то вона зближує й витягає пальці, якщо це круглий предмет, вона округлює і розводить пальці. Подібні передналаштування пози руки ілюструють моторну установку. Спринтер на старті знаходиться в стані готовності до ривка – це теж моторна установка. Якщо ви сидите в темній кімнаті і зі страхом чекаєте чогось загрозливого, то іноді й справді починаєте чути кроки, або підозрілий шерех. Коли вам дається який-небудь математичний приклад, виражений у тригонометричних символах, то у вас створюється установка вирішувати його за допомогою формул тригонометрії, хоч іноді це рішення зводиться до простих перетворень алгебри. Це приклад розумової установки.
Стан готовності, або установка, має дуже важливе функціональне значення. Суб’єкт, підготовлений до певної дії, має можливість здійснити її швидко й точно, тобто ефективніше. Однак іноді механізми установки вводять людину в оману (приклад, необґрунтований страх). Саме «помилки установки», які проявляються в помилкових діях, сприйняттях або оцінках, відносяться до найбільш виразних її проявів і раніше за все притягнули увагу психологів.
Не кожна установка є неусвідомлюваною. Відомий психолог Ф. В. Бассін ясно виступає проти тези про принципову неусвідомлюваність установок. У зв’язку з цим він відмічає, що: «...саме коливання в мірі ясності усвідомлення установок, осциляції цієї характеристики, і визначають значною мірою ту серйозну роль, яку відіграють установки як чинники поведінки, організовуючи останню й руйнуючи її» (Ф. В. Бассін, 1963). Однак найбільший інтерес для дослідників представляють прояви саме неусвідомлюваної установки, з яких почалися експериментальні й теоретичні дослідження в школі Д. М. Узнадзе. Основні досліди, які стали відправною точкою для подальшого розвитку концепції Д. М. Узнадзе, проходили таким чином. Випробовуваному давали в руки дві кулі різного об’єму й просили оцінити, у якій руці куля більша. Більша куля, припустимо, давалася в ліву руку, менша – у праву. Випробовуваний правильно оцінював об’єми куль, і проба повторювалася: знову в ліву руку давали більшу кулю, а в праву – меншу, і випробовуваний знову правильно оцінював об’єми. Знову повторювалася спроба, і так п’ятнадцять разів підряд. Нарешті, в черговій, шістнадцятій спробі несподівано для випробовуваного давалися дві однакові кулі з тією ж самою інструкцією: «порівняти їх об’єми». Виявилося, що випробовуваний у цій останній, контрольній спробі оцінював кулі помилково: він сприймав їх знову як різні за об’ємом. Установка на те, що в ліву руку буде дана більша куля, якщо зафіксувалася, визначала, або направляла, перцептивний процес: випробовувані, зазвичай, говорили, що в лівій руці куля менша. Правда, іноді відповіді були такі ж, як і в настановних спробах, тобто що в лівій руці куля більша. Помилки першого типу були названі контрастними ілюзіями установки, помилки другого типу – асимілятивними ілюзіями установки.
Для доказу того, що установка в даному випадку була дійсно неусвідомлюваною, Д. М. Узнадзе проводить контрольний експеримент з гіпнозом. Випробовуваного присипляють і в стані гіпнозу проводять попередні настановні спроби. Потім випробовуваний пробуджується, але перед тим йому навіюється, що він нічого не пам’ятатиме. Услід за пробудженням йому дається всього одна, контрольна спроба. Виявляється, що в ній випробовуваний дає помилкову відповідь, хоч він не знає, що до того йому багато разів пропонувалися кулі різного розміру. Установка, що утворилася, проявилася типовим для неї чином. Отже, описаними дослідами було доведено, що процеси формування й дії установки даного типу не усвідомлюються.
Психологами також були виявлені специфічні форми несвідомих установок: актуальна (первинна) і фіксована установки (О. Г. Асмолов, 2002). Істотна відмінність між вказаними формами установки пов’язана з їх відношенням до поточної ситуації, структурними характеристиками з точки зору статичності й динамічності, генезисом. Фіксовані установки статичні, інформаційно обмежені й можуть не відповідати ключовим особливостям поточної ситуації. Вони передусім відносяться до минулого досвіду суб’єкта й актуалізуються у зв’язку з їх найбільшою відповідністю окремим і далеко не завжди актуально значущим характеристикам обстановки й мети діяльності. На відміну від них актуальна установка більшою мірою може сприйматися як динамічна система, що найбільш повно синтезує поточну інформацію про особливості й параметри діяльності, і, в цьому синтезі, що орієнтується на очікувані в майбутньому результати.
Д. М. Узнадзе, а за ним і його послідовники (Ш. Н. Чхартишвілі, А. С. Прангишвілі, Ш. А. Надирашвілі) надали принципове значення результатам дослідження феномену установки. Вони вбачали в явищах неусвідомлюваної установки свідоцтво існування особливої, «досвідомої» форми психіки. На їх думку, це ранній (у генетичному і функціональному сенсі) ступінь розвитку будь-якого свідомого процесу. Можна по-різному відноситися до тієї або іншої теоретичної інтерпретації явищ неусвідомлюваної установки, але безперечно, що ці явища, як і розглянуті вище автоматизми, виявляють багаторівневу природу психічних процесів.
Неусвідомлювані супроводи свідомих дій.Не всі неусвідомлювані компоненти дій мають однакове функціональне навантаження. Деякі з них реалізують свідомі дії, і вони віднесені до першого підкласу; інші готують дії – і вони описані в другому підкласі.
Нарешті, існують неусвідомлювані процеси, які просто супроводжують дії, і вони виділені нами в цьому – третьому – підкласі. Цих процесів, які надзвичайно цікаві для психології, велика кількість. Наприклад, ви могли бачити, як людина, що слухає музику, в такт погойдує ногою. Студенти на іспитах часто дуже сильно затискають ручку або ламають олівець, коли їх просять, наприклад, намалювати графік, особливо якщо вони в цьому графіку не дуже впевнені. Людина, яка дивиться на іншу, що, наприклад, порізала палець, удає сумну гримасу, співпереживаючи їй, сама цього абсолютно не помічає. Отже, до групи процесів третього підкласу входять мимовільні рухи, тонічна напруга, міміка й пантоміміка, а також великий клас вегетативних реакцій, що супроводжують дії і стани людини.
Важливість цих процесів для психології визначається двома обставинами. По-перше, обговорювані процеси включені в спілкування між людьми та є найважливішими додатковими (разом із мовою) засобами комунікації. По-друге, вони можуть бути використані як об’єктивні показники різних психологічних характеристик людини – її намірів, стосунків, прихованих бажань, думок. Саме з розрахунком на ці процеси у експериментальній психології ведеться інтенсивна розробка так званих об’єктивних індикаторів (чи фізіологічних корелятів) психологічних процесів і станів.
Значення неусвідомлюваного супроводу свідомих дій для вивчення психологічних характеристик людини було показане психологом О. Р. Лурія в 1920-х рр. Він проводив досліди, в яких вивчалися феномени, схожі з тими, які проявляються при використанні сучасних «детекторів брехні». Для цього випробовуваному пропонували перелік слів, на кожне з яких він повинен був відповісти першим словом, що спало йому на думку. О. Р. Лурія вніс зміну до цієї методики, запропонувавши випробовуваному разом із назвою слова у відповідь натискати на дуже чутливий датчик – мембрану пневматичного барабанчика. У результаті словесна відповідь поєднувалася з моторною ручною реакцією, що дозволяло враховувати не лише вимовлене слово, але і те, як воно було вимовлене. Цей експеримент показав, що людині легше контролювати зовнішні дії (слова, рухи) і набагато важче м’язовий тонус (позу, міміку, інтонацію). Так, на різні за значущістю для випробовуваного слова, що вимовлялися дослідником як стимул, фіксувалася різна моторна реакція при збереженні нейтральної зовнішньої реакції. Подібну методику О. Р. Лурія назвав зв’язаною моторною методикою. Її надійність була успішно підтверджена при роботі з особами, що знаходяться під слідством як підозрювані у скоєнні злочинів.
У буденному житті й у професійній діяльності неусвідомлювана передача інформації відбувається досить часто. Так, деякі види спорту, наприклад, парне фігурне катання, вимагають точного узгодження рухів партнерів. Хоч це питання й не досліджувалося спеціально, з великою вірогідністю можна припустити, що дивна злагодженість у фігуристів досягається за рахунок взаємного сприйняття швидкоплинної м’язової напруги, перерозподілів тонусу, непомітних підготовчих рухів. Зазначимо, що свідомість спортсменів зазвичай зайнята художньою стороною виконання, так що взаємний обмін руховою інформацією, швидше за все, проходить на неусвідомлюваному рівні.
Неусвідомлювані й напівусвідомлювані компоненти мовної моторики постійно виявляють наші стани та настрої в повсякденному спілкуванні. Адже голос людини може набувати різних відтінків: бути глухим, дзвінким, хрипким, металевим, тремтячим, м’яким, і усіма цими якостями він зобов’язаний тонічній активності голосових зв’язок і апарату артикуляції. Вона, як і напруга руки, далеко не завжди усвідомлюється, особливо з огляду на те, що головна функція мовних рухів полягає в передачі сенсу, і свідомість зайнята переважно цією їх стороною. Важливо підкреслити, що емоційно-виразні супроводи подібних дій часто не усвідомлюються не лише особою, що «індукує» сигнали цього роду, але і суб’єктом, який їх сприймає.