Адаптація і взаємодія відчуттів
Як показують дослідження, чутливість змінюється під впливом низки фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце займає явище адаптації. Адаптація – це зміна чутливості, що відбувається внаслідок пристосування органу чуття до діючих на нього подразників.
Як правило, адаптація виявляється в тому, що при дії на органи чуття досить сильних подразників чутливість зменшується, а при дії слабких подразників або за відсутності подразника чутливість збільшується.
Можна виділити три різновиди адаптації:
1. Повне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника.
Наприклад, легкий вантаж, що перебуває на шкірі, незабаром перестає відчуватися. Звичайним фактом є і виразне зникнення нюхових відчуттів незабаром після того, як ми потрапляємо в атмосферу з неприємним запахом. Інтенсивність смакового відчуття слабшає, якщо відповідну речовину протягом деякого часу тримати у роті. Нарешті, відчуття може згаснути зовсім.
Повної адаптації зорового аналізатора при дії постійного і нерухомого подразника не настає. Це пояснюється компенсацією нерухомості подразника за рахунок рухів самого рецепторного апарату. Постійні довільні й мимовільні рухи очей забезпечують безперервність зорового відчуття.
2. Притуплення відчуття під впливом дії сильного подразника. Наприклад, коли ми з напівтемної кімнати потрапляємо в яскраво освітлений простір, то спочатку буваємо засліпленими і не здатними розрізняти навкруги будь-які деталі. Через деякий час чутливість зорового аналізатора різко знижується і ми починаємо нормально бачити. Це пониження чутливості ока при інтенсивному світловому роздратуванні називають світловою адаптацією.
Описані два види адаптації можна об’єднати терміном негативна адаптація, оскільки і в першому, і в другому випадку чутливість аналізаторів знижується.
3. Підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника.
Цей вид адаптації, властивий деяким видам відчуттів, можна визначити як позитивну адаптацію.
Існує ще одне явище, яке властиве відчуттям. Воно полягає в тому, що всі види відчуттів не ізольовані один від одного, тому інтенсивність відчуттів залежить не лише від сили подразника і рівня адаптації відповідного рецептора, але і від впливу в даний момент інших подразників на інші органи чуття.
Зміна чутливості аналізатора під впливом роздратування інших органів чуття називається взаємодією відчуттів.
Розрізняють два види взаємодії відчуттів: 1) взаємодія між відчуттями одного виду; 2) взаємодія між відчуттями різних видів.
Прикладом взаємодії відчуттів одного виду є явище контрасту. Воно полягає в тім, що той самий колір сприймається по-різному залежно від того, якими кольорами він оточений. Наприклад, сірий колір на білому фоні виглядатиме темнішим, а в оточенні чорного кольору – світлішим.
Взаємодію між відчуттями різних видів ілюструють дослідження, в яких встановлено, що при спрямуванні освітлення на очі чутні звуки сприймаються як гучніші, і навпаки, сильне звукове роздратування (наприклад, свист) може загострити роботу зорового відчуття, підвищивши чутливість до світлових подразників.
Впливати один на одного здатні більшою або меншою мірою всі системи аналізаторів людини. При цьому взаємодія відчуттів, як і адаптація, проявляється в двох протилежних процесах – підвищенні і зниженні чутливості. Загальна закономірність полягає в тому, що слабкі подразники підвищують, а сильні знижують чутливість аналізаторів при їх взаємодії.
Наведені приклади ілюструють те, що існують способи підвищити чутливість органів чуття. Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів або вправи називається сенсибілізацією.
Фізіологічним механізмом взаємодії відчуттів є процеси іррадіації (поширення) і концентрації збудження в корі головного мозку, де представлені центральні відділи аналізаторів. За І. П. Павловим, слабкий подразник викликає в корі великих півкуль процес збудження, який легко поширюється. В результаті іррадіації процесу збудження підвищується чутливість іншого аналізатора. При дії сильного подразника виникає процес збудження, що має, навпаки, тенденцію до концентрації. За законом взаємної індукції це призводить до гальмування в центральних відділах інших аналізаторів і зниження чутливості останніх.
О. Р. Лурія виділяє дві сторони підвищення чутливості за типом сенсибілізації. Перша носить тривалий, постійний характер і залежить переважно від стійких змін, що відбуваються в організмі, тому вік суб’єкта виразно пов’язаний зі зміною чутливості. Друга носить тимчасовий характер і залежить як від фізіологічних, так і від психологічних екстрених дій на стан суб’єкта.
Взаємодія відчуттів виявляється в явищі, яке називається синестезією. Синестезія – це виникнення під впливом подразнення відчуття, не тільки специфічного для даного органу чуття, але й відчуття характерне при подразненні іншого аналізатора. Найчастіше зустрічаються зорово-слухові синестезії, коли при дії звукових подразників у суб’єкта виникають зорові образи. У різних людей немає збігу в цих синестезіях, проте вони досить постійні для кожної окремої особи. Відомо, що здатність кольорового слуху мали деякі композитори (М. А. Римський-Корсаков, О. М. Скрябін та ін.).
Явище синестезії – свідоцтво постійного взаємозв’язку систем аналізаторів людського організму, цілісності чуттєвого віддзеркалення об’єктивного світу.
Підвищення чутливості аналізаторівможливе не лише шляхом застосування побічних подразників, але і тренуванням. Можливості тренування органів чуття й їх вдосконалення дуже великі. Можна виділити дві сфери, що визначають підвищення чутливості органів чуття: 1) сенсибілізація, до якої стихійно призводить необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота); 2) сенсибілізація, що спричинена діяльністю, специфічними вимогами професії суб’єкта.
Існує багато доказів того, що наші відчуття розвиваються під впливом діяльності. Так, відома надзвичайна гострота зору у шліфувальників, які бачать просвіти від 0,0005 мм, тоді як нетреновані люди – всього до 0,1 мм. Фахівці із забарвлення тканин розрізняють від 40 до 60 відтінків чорного. Досвідчені сталевари здатні досить точно за слабкими відтінками кольорів розплавленої сталі визначити її температуру і кількість в ній домішок. Дегустатори можуть точно вказати не лише, з якого сорту винограду зроблено вино, але і місце, де виріс цей виноград. Досліди показують, що око художника надзвичайно чутливе до оцінки пропорцій: він розрізняє зміни, рівні 1/60–1/150 величин предмета. Досвідчені льотчики на слух легко визначають кількість обертів двигуна і вільно відрізняють 1300 від 1340 обертів за хвилину.
Усе це – свідчення того, що людські відчуття розвиваються під впливом умов життя і вимог практичної трудової діяльності.