Вікові закономірності розвитку уваги
Перші вияви зосередженості можемо спостерігати вже у немовлят. Характерними виявами виникнення рефлекторно-мимовільної уваги є фіксація погляду, як первинна форма зорової уваги. Рефлекторно-мимовільна увага вирізняється певними руховими діями (м’язовим напруженням, повертанням голови, фіксацією погляду, положенням тіла, а також слуховим зосередженням). Її подальше вдосконалення є одним із чинників, що призводить до так званого «комплексу пожвавлення». У процесі виховання ця увага перетворюється в емоційно обумовлену, яка викликається емоційним збудженням або пригніченим настроєм, що переважає у даний момент, потягами та потребами. На відміну від рефлекторно-мимовільної уваги, яка приверталася будь-яким подразником, мимовільно-імпульсивна чи емоційна увага спрямовується дитиною на емоційно збуджуючий подразник, обумовлений його новизною, яскравістю, силою діючого подразника.
На етапі раннього дитинства активно збільшується коло подразників, які привертають увагу. Це зумовлено швидким прогресом в оволодінні дитиною руховими та мовленнєвими навичками, маніпулятивністю, розширенням орієнтувальної діяльності. Дитина починає активно придивлятися, прислухатися, розглядати певні об’єкти. Але найбільшу увагу привертають не самі об’єкти, а дії з ними. Увага поступово розвивається від безумовно-рефлекторного її зосередження до умовно-рефлекторного, від мимовільної її форми до перших виявів довільної уваги, що виникає під час долання перепон, дій за вказівками батьків. Вагому роль у розвитку уваги дітей цього віку дослідники відводять саме батькам. Увагу характеризує вузький обсяг та легке переключення, зумовлене відволіканням на більш вагомі (яскраві, нові) об’єкти. Формування скерованої мовою уваги трирічок надає можливість для проведення коротких групових занять розвивального характеру.
Увага дітей дошкільного віку може бути досить концентрованою, зосередженою, але у більшості випадків малостійкою. Вона носить мимовільний характер. Ключову роль у розвитку уваги відведено грі як провідній діяльності. О. В. Запорожцем підкреслювався вплив на розвиток уваги дошкільників оволодіння ними навичками самообслуговування.
Збільшення стійкості уваги та її обсягу, поява більш стійких форм довільної уваги – все це, як зауважував Ф. Н. Гоноболін, є найважливішими показниками готовності дитини до навчання. А всі компоненти готовності певним чином відбиваються на процесі становлення уваги.
У проблемі уваги шестирічних першокласників під час їх адаптації до школи актуальною є можливість віднайти взаємозв’язок адаптації та уваги. Розв’язуючи це питання, ми схиляємося до думки В. А. Бодрова про те, що увага займає ключову позицію у теорії адаптації. З одного боку, лише ті явища зовнішнього середовища можуть виступати як адаптогенний чинник, які потрапляють безпосередньо у сферу зовнішньої уваги чи опосередковано, через наслідки своєї дії на функціональний стан людини. У цьому плані велике значення має селективність уваги, яка може визначити первісну структуру побудови адаптації. З другого боку, увага виконує функції акцептора дії й обумовлює не тільки поточну корекцію адаптаційних процесів, що формуються та розгортаються, але і часто визначає вибір стратегії адаптації. До того ж, увага виступає як потужний осередок активності, яка, в свою чергу, служить одним із чинників, що визначає рівень розгортання адаптаційних реакцій. У регуляції процесів адаптації функція уваги виконує задачу захисту суб’єкта від перевантаження інформацією, концентрації на необхідній інформації.
Низький рівень розвитку уваги відносять до основних труднощів навчання дітей молодшого шкільного віку. Але виявлено, що шкільне навчання позитивно впливає на формування властивостей уваги та доведено, що високий рівень розвитку властивостей уваги позитивно впливає на успішність навчання.
Основною особливістю молодшого шкільного віку є слабкість довільної уваги, що зумовлено віковим та фізіологічним розвитком. Довільна увага дітей цього віку потребує близької мотивації. Найважливішою умовою підтримки довільної уваги є правильна організація діяльності. Цьому сприяють усвідомлення необхідності виконати певну діяльність, розуміння її значення, бажання досягти найкращих результатів, зв’язок того, що виконується, із інтересами дитини.
Значно краще в молодшому шкільному віці розвинута мимовільна увага. Початок навчання в школі стимулює її подальший розвиток. Мимовільна увага стає особливо концентрованою і стійкою тоді, коли навчальний матеріал вирізняється наочністю, яскравістю, викликає в школяра емоційне ставлення.
Розвиток уваги учнів корелює із загальним розумовим розвитком, наявністю інтересу до нової інформації та пізнавальною активністю. Увага учнів багато в чому залежить від доступності навчального матеріалу і темпу навчальної роботи.
Протягом всього шкільного онтогенезу має місце постійна зміна провідних властивостей уваги. Найбільші зміни визначені у розвитку обсягу та перемикання. У межах 10–12 років активність розвитку уваги знижується. Вербальна увага значно випереджає у розвитку перцептивну.
У старших класах довільна увага дитини досягає більш високого рівня розвитку. Школяр уже в змозі досить тривалий час займатися певним видом діяльності, контролювати свою поведінку. Однак варто мати на увазі, що на якість уваги впливають не тільки умови виховання, але й особливості віку. Так, фізіологічні зміни, які спостерігаються у віці 13–15 років, супроводжуються підвищеною стомлюваністю й дратівливістю, і у деяких випадках приводять до погіршення уваги. Це явище зумовлене не тільки фізіологічними змінами організму дитини, але й значним зростанням потоку інформації, що сприймається, і вражень школяра.
Індивідуальні особливості особистості школярів істотно впливають на характер уваги. Надто сильно увага залежить від темпераменту дітей. Так зосередженість уваги порівняно легко розвивається у дітей з яскраво вираженими рисами холеричного темпераменту. Але у них значно повільніше виробляються гальмівні процеси і вміння перемикати увагу.
Учні із сангвінічним темпераментом легко перемикають увагу, відрізняються швидким зосередженням, а також рівномірним і швидким розподілом уваги. Вони досить швидко навчаються гальмувати власні почуття і дії, які перешкоджають навчанню, успішно засвоюють правила поведінки, легко піддаються вихованню. Проте їх увага відзначається низькою тривалістю. Від одноманітної роботи вони швидко втомлюються і починають нудьгувати. Багатьох із них швидко виснажують уроки письма, пов’язані з більш-менш одноманітною діяльністю. У формуванні стійкості уваги у дітей із цими рисами темпераменту важливу роль відіграє хоча б невелика, але своєчасна стимуляція з боку вчителя, яка допомагає їх активізувати, мобілізувати їх зусилля. Перед ними якнайчастіше варто ставити нові, за можливістю все більш важкі завдання, які вимагали б від них максимального зосередження.
Діти з флегматичним темпераментом характеризуються великою зосередженістю, а також урівноваженістю поведінки. Однією з особливостей цих дітей є повільне перемикання уваги. Інерція уваги часто виявляється у них з великою силою і заважає відразу братися за нову справу. Ці діти завжди деякий час перебувають під враженням тільки-но виконаної роботи і не переходять до нових завдань. Повільність проявляється в усій їх психічній діяльності і може призвести до відставання в навчанні, заважати встановленню певного темпу роботи.
У дітей з яскраво вираженим меланхолічним темпераментом швидко настає втома, яка викликає ослаблення уваги і неуважність. Ці діти частіше за інших потребують відпочинку. Меланхолікам більше підходить проста монотонна робота або індивідуальне завдання; їм не просто виконати складне або колективне завдання. У ставленні педагога до них неприпустима різкість, підвищення тону, іронія.
Таким чином, у розвитку уваги можна виділити два основних етапи. Перший – етап дошкільного розвитку, головною особливістю якого є перевага зовні опосередкованої уваги, тобто уваги, викликаної факторами зовнішнього середовища. Другий – етап шкільного розвитку, що характеризується бурхливим розвитком внутрішньої уваги, тобто уваги, опосередкованої внутрішніми установками дитини.
Наприкінці слід виділити основні шляхи управління увагою учнів у процесі навчання та виховання, шляхи формування уваги та уважності:
· організація навчального матеріалу (його структурування, підбір яскравих прикладів тощо);
· використання технічних засобів навчання;
· організація діяльності учнів на уроці (темп, ритм, зміна діяльності і т. фн.);
· організація діяльності вчителя (організація усної та письмової мови вчителя, методи педагогічного впливу та оцінки тощо);
· формування в учнів навиків навчальної діяльності та наукової організації праці (зокрема, дій контролю та самоконтролю);
· формування в учнів мотивації навчання, стійких інтересів до навчальної, суспільної та трудової діяльності.
Питання до самоконтролю
1. Що таке увага й як треба розуміти її спрямованість і зосередженість?
2. Яку роль відіграє увага в житті людини? У чому її функції?
3. Вкажіть основні категорії причин, які викликають і підтримують увагу.
4. Якими характеристиками повинні володіти зовнішні подразники, щоб привернути увагу людини?
5. Охарактеризуйте різновиди уваги.
6. У чому суть уваги, як спеціальної діяльності контролю?
7. Що називають розсіяністю й які розрізняють її види?
8. Які фізіологічні вчення можуть бути використані для розуміння нервового механізму уваги?
9. Які основні властивості притаманні увазі?
10. Як впливають на увагу почуття, інтерес, минулий досвід?
11. В яких умовах і під впливом чого розвивається довільна увага?
12. Що спричиняє коливання уваги?
13. Як розвивається увага у дитини?
14. Яку функцію виконує увага в навчально-виховному процесі?
Література
Основна
1. Андерсон Дж. Когнитивная психология. – СПб.: Питер, 2002. – 496 с.
2. Величковский Б. М. Современная когнитивная психология// Б. М. Величковский. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 336 с.
3. Выготский Л. С. Развитие высших форм внимания в детском возрасте // Хрестоматия по вниманию. – М.: МГУ, 1976. – 296 с.
4. Гальперин П. Я. К проблеме внимания // Психология внимания / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер и В. Я. Романова. – М.: ЧеРо, «Омега-Л», 2005. – С. 534–542.
5. Гиппенрейтер Ю. Б. Деятельность и внимание // А. Н. Леонтьев и современная психология / Под ред. А. В. Запорожца и др. – М.: Изд-во МГУ, 1983. – С. 165–177.
6. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. – 560 с.
7. Добрынин Н. Ф. Основные вопросы психологии внимания / Н. Ф. Добрынин // Психологическая наука в СССР. – М.: Наука, 1959. – Т. 1. – С. 207–220.
8. Дормашев Ю. Б., Романов В. Я. Психология внимания. – М.: Тривола, 1999. – 336 с.
9. Дубровинская Н. В. Некоторые характеристики внимания в онтогенезе // Психологический журнал. – 1982. – Т. 3. – № 5. – С. 54–65.
10. Канеман Д. Внимание и усилие. – М.: Смысл, 2006. – 287 с.
11. Лурия А. Р. Лекции по общей психологии / А. Р. Лурия. – СПб.: Питер, 2007. – 320 с.
12. Общая психология. В 7 т.: учебник для студентов высш. учеб. заведений / Под ред. Б. С. Братуся. – Т. 4. Внимание / М. В. Фаликман. – М.: Издательский центр «Академия», 2006. – 480 с.
13. Психология внимания / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер и В. Я. Романова. – М.: ЧеРо, «Омега-Л», 2005. – 858 с.
14. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 720 с.
15. Увага дитини / Упоряд.: С. Максименко, Л. Терлецька, О. Главник. – К.: Главник, 2004. – 112 с.
Додаткова
1. Бруннер Е. Ю. Лучше, чем супервнимание: Методики диагностики и психокоррекции / Е. Ю. Бруннер. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – 316 с.
2. Гальперин П. Я., Кабыльницкая С. Л. Экспериментальное формирование внимания. – М.: Наука, 1974. – 420 с.
3. Гоноболин Ф. Н. Внимание и его воспитание. – М.: Педагогика, 1972. – 160 с.
4. Єльчанінова Т. М. Встановлення формального поняття рівня уваги // Вісник ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. Психологія. – Вип. 14. – Харків: ХНПУ, 2005. – С. 65–70.
5. Заваденко Н. Н. Как понять ребенка: дети с гиперактивностью и дефицитом внимания. – М.: ИД «Школа-Пресс 1», 2001. – 128 с.
6. Леонтьев А. Н. Ощущение, восприятие и внимание детей младшего школьного возраста // Очерки психологии детей (младший школьный возраст) / Л. И. Божович, А. Н. Леонтьев, Н. Г. Морозова, Д. Б. Эльконин; Под ред. А. Н. Леонтьева и Л. И. Божович. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1950. – С. 39–76.
7. Петровский В. А., Черепанова Е. М. Индивидуальные особенности самоконтроля при организации внимания // Вопросы психологии. – 1987. – № 5. – С. 48–56.
8. Политика О. И. Дети с синдромом дефицита внимания и гиперактивностью. – СПб.: Речь, 2005. – 208 с.
9. Страхов И. В. Воспитание внимания у школьников. – М.: ГУПИ МП РСФСР, 1958. – 128 с.
10. Яновский М. И. Внимание как критерий оценки состояния сознания // Вопросы психологии. – 2005. – № 6. – С. 91–97.
РОЗДІЛ 13. ПАМ’ЯТЬ