Особливості операторської діяльності в системі «людина – машина» і її основні етапи
Незалежно від міри автоматизації СЛМ, людина залишається головною ланкою системи «людина – машина». Тому діяльність оператора є найважливішим пунктом інженерно-психологічного аналізу і вивчення СЛМ. Діяльність оператора має ряд особливостей, що визначаються такими тенденціями розвитку сучасного виробництва:
1. З розвитком техніки збільшується кількість об’єктів (та їх параметрів), якими необхідно управляти. Це ускладнює і підвищує роль операцій з планування й організації праці, контролю й управління виробничими процесами.
2. Розвиваються системи дистанційного керування. Людина все більш віддаляється від керованих об’єктів, про динаміку їх стану вона судить не за даними безпосереднього спостереження, а на підставі сприйняття сигналів від пристроїв відображення інформації, що імітують реальні виробничі об’єкти.
3. Збільшення складності й інтенсивності виробничих процесів висуває підвищені вимоги до точності дій операторів, швидкості ухвалення рішень у здійсненні управлінських функцій. Значною мірою зростає міра відповідальності за здійснювані дії, оскільки помилка оператора при виконанні навіть найпростішого акту може призвести до порушення роботи всієї системи «людина – машина», створити аварійну ситуацію із загрозою для життя працюючих людей. Тому робота оператора в сучасних людино-машинних комплексах характеризується значними збільшеннями навантаження та нервово-психічної напруги людини. У зв’язку з чим ставиться проблема критеріїв складності операторської праці. Основним критерієм при цьому виступає не фізична тяжкість праці, а її нервово-психічна напруженість.
4. В умовах сучасного виробництва змінюються умови роботи людини. Для деяких видів діяльності оператора характерне обмеження рухової активності, яке не лише проявляється в загальному зменшенні кількості м’язової роботи, але й пов’язане з переважним користуванням малими групами м’язів.
5. Підвищення міри автоматизації виробничих процесів вимагає від оператора високої готовності до екстрених дій. При нормальному протіканні технологічного процесу основною функцією оператора є контроль і спостереження за його ходом. При виникненні порушень оператор повинен здійснити різкий перехід від монотонної роботи в умовах «оперативного спокою» до активних, енергійних дій з ліквідації виниклих відхилень. При цьому він повинен протягом короткого проміжку часу переробити велику кількість інформації, прийняти і реалізувати правильне рішення. Це призводить до виникнення сенсорних, емоційних та інтелектуальних перевантажень.
Аналіз особливостей операторської праці дозволяє виділити його в специфічний вид професійної діяльності. У зв’язку з чим для його вивчення, аналізу й оцінки недостатньо класичних методів, розроблених психологією і фізіологією праці і використовуваних для оптимізації різних видів робіт, не пов’язаних з дистанційним управлінням по приладах.
Діяльність оператора в системі «людина – машина» може мати найрізноманітніший характер. Незважаючи на це, в загальному вигляді її можна представити у вигляді чотирьох основних етапів.
1. Прийом інформації. На цьому етапі здійснюється сприйняття інформації, яка поступає, про об’єкти управління, властивості довкілля і СЛМ, важливі для вирішення завдання, поставленого перед системою «людина – машина». При цьому здійснюються такі дії, як виявлення сигналів, виділення з їх сукупності найбільш значущих, їх розшифровка і декодування; у результаті інформація приводиться до виду, придатного для оцінки і ухвалення рішення оператором.
2. Оцінка і переробка інформації. На цьому етапі проводиться зіставлення заданих і поточних режимів роботи СЛМ, виконується аналіз і узагальнення інформації, виділяються критичні об’єкти і ситуації і на підставі заздалегідь відомих критеріїв важливості і терміновості визначається черговість обробки інформації. На цьому етапі оператор може виконувати такі дії, як запам’ятовування інформації, витягання її з пам’яті, декодування і т. ін.
3. Ухвалення рішення. Рішення про необхідні дії приймається на основі проведеного аналізу й оцінки інформації, а також на основі інших відомостей про цілі та умови роботи системи, можливі способи дії, наслідки правильних і помилкових рішень тощо.
4. Реалізація прийнятого рішення. На цьому етапі здійснюється впровадження прийнятого рішення шляхом виконання певних дій або віддачі відповідних розпоряджень. Окремими діями на цьому етапі є: перекодування прийнятого рішення в машинний код, пошук потрібного органу управління, рух руки до органу управління і маніпуляція з ним (натиснення кнопки, включення тумблера, поворот важеля та ін).
На кожному з цих етапів оператор здійснює самоконтроль власних дій. Вище були розглянуті загальні риси діяльності оператора. Проте разом з ними можна виділити і різні види операторської праці, кожен з яких характеризується своїми специфічними особливостями.
Оператор-технолог безпосередньо включений в технологічний процес. Він працює в основному в режимі негайного обслуговування. Переважаючими в його діяльності є управлінські дії. Виконання дій регламентується зазвичай інструкціями, що містять, як правило, майже повний набір ситуацій і рішень. До цього виду відносяться оператори технологічних процесів, автоматичних ліній, оператори з прийому й переробки інформації тощо.
Оператор-спостерігач (контролер) є класичним типом оператора, з вивчення діяльності якого і почалася інженерна психологія. Важливе значення для діяльності такого оператора мають інформаційні й концептуальні моделі, а також процеси ухвалення рішення. Дії контролера (у порівнянні з оператором першого типу), які відносять до управління технічною системою, дещо спрощені. Такий тип діяльності є масовим для систем, що працюють в реальному масштабі часу (оператори станції радіолокації, диспетчери на різних видах транспорту тощо).
Оператор-дослідник значно більшою мірою використовує апарат понятійного мислення і досвід, закладені в концептуальну модель. Органи управління грають для нього ще меншу роль, а «вага» інформаційних моделей, навпаки, істотно збільшується. До таких операторів відносять користувачів обчислювальних систем, дешифрувальників різних об’єктів (образів) і т. ін.
Оператор-керівник у принципі мало відрізняється від попереднього типу, але для нього механізми інтелектуальної діяльності відіграють головну роль. До таких операторів відносяться організатори, керівники різних рівнів, особи, що приймають відповідальні рішення в людино-машинних комплексах і мають інтуїцію, знання і досвід.
Для діяльності оператора-маніпулятора велике значення має сенсомоторна координація (наприклад, безперервне стеження за рухомим об’єктом) і моторні (рухові) навички. Хоча механізми моторної діяльності мають для нього головне значення, у діяльності використовується також апарат понятійного і образного мислення. У функції оператора-маніпулятора входить управління роботами, маніпуляторами, машинами-підсилювачами м’язової енергії людини (верстати, екскаватори, транспортні засоби тощо).
Розглянуті раніше загальні психологічні якості операторів і міра їх прояву можуть тепер бути диференційовані залежно від виду діяльності оператора. Так, операторові-керівникові в першу чергу потрібні: висока завадостійкість при сприйнятті слухової і зорової інформації; здатність до абстрактного мислення, узагальнення, конкретизації, мислення імовірнісними категоріями; критичність мислення. У свою чергу, вимоги до оператора-маніпулятора будуть інші. До них відносять: високу чутливість і завадостійкість при сприйнятті різних видів інформації, здатність до стійкої моторної роботи в максимальному темпі, високу м’язово-суглобову чутливість. Аналогічні вимоги можуть бути розроблені і для операторів інших типів. Усі їх треба враховувати при проектуванні діяльності і професійному відборі операторів.
28. 2. 4. Психологічний зміст діяльності оператора в системі «людина – машина»
Система переробки інформації людиною-оператором. Важливим елементом інформаційних процесів у СЛМ є система переробки інформації (СПІ) людиною. Згідно із сучасними уявленнями, переробка кожної порції інформації здійснюється в мозку людини в декілька етапів. Їхня кількість, послідовність, тривалість, а також кінцева повнота отримання інформації з сигналу визначається багатьма як об’єктивними, так і суб’єктивними особистісними чинниками. Відповідно до наведеної на рис. 2 моделі сигнали зовнішнього середовища, наприклад, засобів відображення інформації, надходять у рецептори, тобто сприймальні пристрої людини.
Людина привносить до кожного елементарного акту інформаційної взаємодії з середовищем свої цілі, стратегії, очікування, що проявляються в цілому комплексі змін з попередньої настройки в організмі, які попереджають майбутні події. В основі таких змін лежать специфічні інформаційні процеси, виділені в моделі в блок АЦП (антиципаційні процеси). Залежно від характеру цих змін частина зовнішніх дій перетворюється на сенсорні сигнали, які піддаються певному циклу перетворень, що становлять зміст сенсорно-перцептивних процесів. Частина виділених при цьому інформативних ознак включається в процеси активного синтезу, в якому бере участь також активована відповідно до сенсів і цінностей суб’єкта частина тезауруса (від грецьк. thesaurus – запас). У людини в ролі тезауруса виступає запас знань, зафіксованих у її довготривалій пам’яті.
Рис. 2. Функціональна модель системи переробки інформації, уключеної в загальну структуру діяльності: СПП – сенсорно-перцептивні процеси; АЦП – антиципаційні процеси; ПУР – процеси ухвалення рішення
Залежно від характеру ситуації і цілей, що стоять перед людиною на різних етапах діяльності, сприйняття і обробка сигналу можуть бути пов’язані з необхідністю ухвалення оператором певних рішень. Наприклад, це може бути рішення про можливість віднесення цього сигналу до того або іншого класу, тобто його ідентифікація. Можуть прийматися також рішення про необхідність здійснення тієї або іншої управлінської дії, корекції цілей, зміни стратегій або програм поведінки і т. ін.
Реалізація управлінської дії, відповідно до прийнятого рішення і постійно коригованих програм, супроводжується вступом на сенсорний вхід системи дуже важливих з точки зору організації адаптивної поведінки сигналів зворотного зв’язку (пунктирні лінії на рис. 2), які інформують оператора про хід виконання дії і про досягнуті при цьому результати. Таким чином формується замкнутий контур циркуляції інформації. Як випливає з рис. 2, СПІ включає інформаційні процеси, а також допоміжні підсистеми, що забезпечують їх нормальне протікання. До основних інформаційних процесів належать процеси ухвалення рішення, антиципаційні й сенсорно-перцептивні процеси.
Антиципація – це уявлення предмета, явища, результату дії у свідомості людини ще до того, як вони будуть реально сприйняті або досягнуті. До структури антиципації входять такі процеси:
· синтез суб’єктивних моделей майбутнього – імовірнісне прогнозування;
· зіставлення цих моделей за критерієм передбачуваної вірогідності реалізації і вибір найбільш вірогідної моделі як чинника регуляції поведінки;
· здійснення попереджувальних змін в організмі, спрямованих на досягнення максимальної готовності до майбутніх подій (оперативна попередня настройка);
· програмування активної поведінки в найближчому і віддаленому майбутньому (визначення цілей, розробка планів, стратегій і програми дій тощо).
Усі ці процеси більшою чи меншою мірою пов’язані з імовірнісним прогнозуванням. Під ним розуміють передбачення майбутнього, заснованого на імовірнісній структурі минулого досвіду та інформації про поточну ситуацію.
Забезпечення інформаційних процесів операторської діяльності. Для того, щоб СПІ могла нормально функціонувати, інформаційні процеси, що протікають в ній, мають бути відповідним чином забезпечені. Тому до складу СПІ входить ряд підсистем, які забезпечують протікання інформаційних процесів. До їх числа відносять підсистеми енергозабезпечення, зберігання й реєстрації інформації, інтенцій особистості.
Підсистема енергозабезпечення інформаційних процесів уможливлює виконання трьох найважливіших умов:
· адаптивне підстроювання поточного діапазону чутливості структур, що входять до СПІ, до змін параметрів зовнішньої стимуляції;
· загальна мобілізація ресурсів СПІ при несподіваному надходженні значущих сигналів;
· розподіл цих ресурсів між процесами, які протікають паралельно, з тим, щоб забезпечити переважну переробку тієї інформації, яка найбільшою мірою сприяє досягненню цілей, що стоять перед суб’єктом.
Робота підсистеми забезпечується механізмами активації, селекції та емоцій. Механізми активації здійснюють регулювання збудливості (тонусу) нейронів мозку, встановлюючи тим самим необхідну схильність їх до виконання тієї або іншої функції. Рівень активації пов’язаний з якістю виконуваної людиною діяльності нелінійною залежністю, що описується законом Йеркса-Додсона (рис. 3.).
Рис. 3. Взаємозв’язок між рівнем активації і якістю діяльності (закон Йеркса-Додсона): 1 – просте завдання; 2 – завдання середньої складності; 3 – складне завдання
Важливим елементом підсистеми енергозабезпечення є механізми, робота яких проявляється у формі емоційних станів (переживань) суб’єкта. Емоції можна розглядати як специфічний суб’єктивний параметр певного класу активаційних процесів, тісно пов’язаних з організацією цілеспрямованої поведінки, а саме тих, які обумовлені прагматичною стороною, перероблюваної суб’єктом. Згідно з інформаційною теорією емоцій останні є віддзеркаленням мозком величини потреби, її якості й вірогідності її задоволення в даний момент.
Реалізація цілеспрямованої поведінки в умовах великої щільності вхідної інформації, частина якої може бути несуттєвою для оператора, вимагає високої вибірковості в переробці цієї інформації. Тому мозок має деякі механізми, що здійснюють селекцію інформації. Селекція (від латин. selectio – відбір, вибір) полягає у відборі корисної інформації в процесі сприйняття, обумовлена його вибірковістю і визначається завданнями діяльності людини. Механізми селекції інформації включають як жорсткі, так і гнучкі ланки. До жорстких ланок слід віднести особливості структури нервової системи та органів чуття, що обумовлюють виборчу чутливість лише до певного виду подразників, обмеженість доступної поточному сприйняттю області простору, обмеження у швидкості переробки інформації тощо. Усі ці структури і механізми складають основу для розгортання гнучкіших і більшою мірою диференційованих процесів, формують інформації, які відносяться до сфери психіки і регулюють протікання інформаційних процесів. Провідна роль при цьому належить, з одного боку, інтенціям (від латин. intentio – намір, прагнення) суб’єкта, тобто його мотиваційній сфері, а з другого – вимогам ситуації (зовнішнім умовам). На основі усвідомлення й синтезу суб’єкт формує цілі, стратегії й програми поведінки, відповідно до якої вся інформація, що надійшла, оцінюється з точки зору корисності її використання для досягнення цілей. Процеси селекції інформації можуть протікати не лише під контролем свідомості, але й на несвідомому (мимовільному, автоматизованому) рівні, під безпосереднім впливом домінувальних мотивів і відповідно до індивідуальних особливостей переробки інформації.
Ще однією підсистемою забезпечення є підсистема реєстрації інформації. Її призначення полягає в тому, щоб забезпечувати широкий діапазон когнітивних (пізнавальних) функцій – від перцептивних процесів до рішення завдань, які об’єднуються тим, що всі вони припускають використання накопиченої інформації. Цю підсистему інакше можна назвати «пам’ять». Її завданням є реєстрація, організація, зберігання відомостей про світ у доступній для використання формі, яка забезпечує її володареві здатність до відображення об’єктивної реальності в суб’єктивних образах, тобто у вигляді інформації.
До підсистем забезпечення умовно можна віднести й інтенції особистості. Умовність полягає в тому, що ця підсистема забезпечує інформаційні процеси не безпосередньо, а опосередковано – через підсистему енергозабезпечення. Інтенції є будь-якою спрямованістю до активної діяльності; усі явища й механізми, які спонукають до діяльності, направляють її на досягнення мети. В основі інтенціонального компонента діяльності людини лежать її потреби й мотиви. Вони утворюють ієрархічно побудовану систему спонукань. Потреби й мотиви в цій системі перебувають у різних відношеннях між собою і можуть бути: синергічними (спрямованими в одному напрямі); антагоністичними (конфліктними); такими, що взаємно підсилюють або послабляють один одного. При цьому мотиви не завжди усвідомлюються людиною. Більше того, висловлювані людьми мотивування своїх учинків не завжди відповідають істинним спонуканням.
Механізми інтенції тісно пов’язані з соціальною і вольовою сферами людини. Інтенціональні чинники є не лише спонукальними компонентами цілеспрямованої діяльності, вони діють і в процесі діяльності, будучи регуляторами її протікання.
Психічні явища в діяльності оператора. Діяльність оператора являє собою процес досягнення поставлених перед СЛМ цілей, який складається з упорядкованої сукупності дій оператора. У своїй діяльності оператор усвідомлює мету своїх дій, уявляє їх очікуваний результат, сприймає й оцінює умови, в яких він діє, обмірковує послідовність окремих дій, установлює й підтримує свою увагу, закладає вольове зусилля, витягає з пам’яті необхідну інформацію, спостерігає за ходом діяльності й контролює її, переживає успіхи та невдачі тощо.
Операторська діяльність, як і будь-яка інша трудова діяльність людини, виходить з певних мотивів і спрямована на досягнення певної мети. У загальному сенсі мотив – це те, що спонукає людину до діяльності, а мета – те, чого вона прагне досягти в результаті діяльності. Мотив є усвідомленою, тобто віддзеркаленою свідомістю, потребою. Мета діяльності – це ідеальний або той, що уявляється мисленню, її результат. Відношення «мотив – мета» утворює свого роду «вектор», що направляє діяльність людини. Цей «вектор» істотно впливає на протікання психічних процесів (перцептивних, мнемічних, інтелектуальних), уключених в діяльність, на психічні стани й динаміку працездатності людини.
Кінцевою метою будь-якої трудової діяльності є отримання якогось корисного (і для цієї людини, і для суспільства) результату. Але досягається ця мета поетапно, шляхом вирішення окремих завдань. Елемент діяльності, спрямований на виконання простого поточного завдання, у психології прийнято називати дією. Детальніший аналіз дозволяє розкласти дію на її складові – робочі рухи (у разі, коли йдеться про моторні дії). При такому розгляді дія виступає як система певним чином організованих рухів (рук, ніг, усього тіла). Чинником, що організовує рухи в систему (у дію), є завдання.
У кожен момент виконання дія характеризується високою мірою відповідності (адекватністю) предмету, знаряддям і умовам праці. Це можливо тільки тому, що предмет, знаряддя та умови праці відбиваються у свідомості людини, а виникле віддзеркалення (суб’єктивне віддзеркалення) виступає в ролі регулювальника виконуваної дії. Інакше кажучи, інформація про поточний стан предмета, на який спрямована дія, а також про зовнішні умови виступає у формі його суб’єктивного образу. Істотною його характеристикою є оперативність. «Оперативний» означає пристосований для правильного і швидкого практичного виконання тих або інших завдань.
Ідеальне спеціалізоване віддзеркалення перетворюваного на дії об’єкта (предмета, процесу, явища), що складається під час виконання конкретної дії і підпорядковане завданню цієї дії, називається оперативним образом. Оперативний образ і виступає в ролі основного регулювальника дії, забезпечуючи її адекватність предмету, знаряддям і умовам праці. Саме завдяки оперативному образу окремі рухи органів людського тіла організовуються в єдину систему – дію. Оперативний образ формується в процесі прийому й переробки інформації і водночас є чинником, що направляє їх течію та організацію.
Важлива роль у регуляції дій належить сигналам зворотного зв’язку, що несуть інформацію про результат виконаної дії. Ці сигнали включаються в оперативний образ, коригують його.
Операція словами та іншими знаковими системами дає можливість людині вирішувати певний клас завдань в ідеальному плані (без звернення до матеріальних предметів і операцій з ними). Саме у внутрішньому плані формуються програми діяльності людини. Таким чином, механізм психічної регуляції діяльності людини має складну будову. Він включає декілька рівнів:
· рівень відчуттів і сприйняття;
· рівень уявлень;
· рівень процесів мислення та мовлення.
Перший рівень пов’язаний з окремими діями, він забезпечує, переважно, регуляцію зовнішніх дій, відповідність цієї конкретної дії конкретним умовам, предмету й знаряддю праці.
Другий рівень відноситься також і до внутрішніх дій; узагальненість і панорамність представлення вторинного образу створює можливість варіювання прийомів виконання дій та їх перенесення з одних умов в інші.
Третій рівень стосується головним чином внутрішніх дій (розумового плану діяльності). Завдяки тому, що в процесах мислення та мовлення відбиваються загальні і істотні зв’язки між явищами (їх закономірності), цей рівень забезпечує можливість передбачення ходу подій і планування діяльності в цілому.
У реальній трудовій діяльності перераховані рівні її регуляції виступають у нерозривній єдності. Проте залежно від конкретних завдань той або інший рівень стає провідним. Так при виконанні завдання стеження за рухомим об’єктом (особливо стеження з переслідуванням) превалює перший з названих рівнів. При пошуку несправностей в апаратурі провідну роль беруть на себе другий і третій рівні. Співвідношення між цими рівнями змінюється в процесі навчання й тренування, при формуванні навичок. Стадії формування навички пов’язані зі зміною рівнів регуляції.
Принципова структура операторської діяльності така ж, як і будь-якої іншої трудової діяльності. Однак вона має деякі специфічні особливості, які визначаються тим, що оператор не має можливості взаємодіяти з предметом своєї праці (об’єктом управління) безпосередньо: інформація про об’єкт управління передається йому через систему технічних пристроїв, його дія на об’єкт також передається через систему технічних пристроїв. Оператор сприймає не самий об’єкт, а його інформаційну модель, маніпулює ж він із органами управління.
Елементарна схема діяльності оператора може бути описана таким чином. Є певний об’єкт управління. Мета діяльності людини-оператора полягає в тому, щоб перевести цей об’єкт з одного стану в інший (із стану а’ в стан а») або, навпаки, утримати об’єкт у якомусь стані (стані а’), долаючи зовнішні збурення. На основі наявної в його розпорядженні інформації (у тому числі й накопиченої в професійному досвіді) у людини-оператора формується певний образ майбутнього стану об’єкта управління, тобто образ того стану, який має бути досягнутий в результаті діяльності. Назвемо його образ-мета. Сприймаючи сигнали, які поступають від засобів відображення інформації, людина-оператор оцінює поточний стан об’єкта управління, звіряє його з образом-метою, аналізує можливі способи досягнення мети, приймає рішення й виконує дію (чи систему дій) з управління. Сигнали, що виникають у результаті цієї дії, передаються через технічні пристрої до об’єкта управління, змінюючи його стан. Сигнали про зміни в стані об’єкта надходять до оператора. Він оцінює, чи досягнута мета (або чи вирішено завдання, якщо йдеться про окрему дію), і залежно від результату оцінки або припиняє діяльність, або виконує нову дію з управління об’єктом, в останньому випадку цикл управління повторюється.
Людину-оператора прийнято розглядати як ланку системи «людина – машина». Але це ланка особливого роду, що організує всю систему і направляє її на досягнення певного, заздалегідь заданого, результату. Саме на людину припадає постановка мети й визначення окремих завдань, вирішення яких забезпечує її досягнення, виконання управлінських дій і оцінку здобутих. Технічні пристрої – це засоби, якими людина користується при виконанні дій і які несуть їй інформацію про результати цих дій.
Формування у свідомості оператора образу-мети в системах «людина – машина» опосередковано технічними пристроями. Образ будується з урахуванням цих засобів. Водночас він визначає критерії селекції інформації про поточний стан об’єкта, а також її інтеграцію. Формування образу-мети пов’язане з прогнозуванням (передбаченням) змін об’єкта управління. Як свідчать дослідження, прогнозування є невід’ємним компонентом будь-якої цілеспрямованої діяльності. Якщо засоби відображення інформації утруднюють прогнозування подій (що іноді відбувається), то це призводить до порушення діяльності: до помилок, збоїв, запізнювання у виконанні дій.
Завдання, що стоїть перед оператором виступає для нього «розузгодженням» образу-мети й оперативного образу. Це «розузгодження» визначає напрям пошуку рішення, у процесі якого відбувається висунення гіпотез, їх оцінка і ухвалення рішення. Зазвичай цей процес протікає в плані внутрішніх дій, але іноді (у недосвідчених операторів) у пошук рішення включаються і зовнішні дії.
Ухвалення рішення нерозривно пов’язане з формуванням плану або програми діяльності. Проте така програма зазвичай не є жорсткою однозначною системою приписів, а виступає в узагальненій формі; залежно від конкретних умов шляхи її «розгортання» можуть бути різні. Вона являє собою швидше систему окремих задач, ніж детальний перелік усіх елементів дії (рухів, що входять до неї). Програма так само, як і усі інші компоненти механізму, що регулює операторську діяльність, будується з урахуванням тих технічних пристроїв, за допомогою яких вона реалізується.
Як зазначалося, виконавши ту або іншу управлінську дію, оператор змінює стан керованого об’єкта. Сигнал, що виникає при цьому і передається через систему технічних пристроїв до людини, є не просто сигналом про новий стан об’єкта управління, але в той же час і сигналом про результат виконаної оператором дії (зворотний зв’язок). Він несе інформацію про те, чи досягнута мета (чи вирішено завдання). Образ цього сигналу звіряється з образом-метою.
Отже, основними «психологічними складовими» операторської діяльності є образ-мета, оперативний образ, прогнозування ходу подій, ухвалення рішення, програма (план) дій, сприйняття інформації про їхні результати (зворотний зв’язок).
При розробці систем «людина – машина» та її технічних ланок важливо враховувати не лише характеристики окремих аналізаторів, перцептивних, мнемічних та інтелектуальних процесів, але й структуру операторської діяльності в цілому. Системи відображення інформації й органи управління повинні конструюватися з урахуванням основних «психологічних складових» операторської діяльності. Структура операторської діяльності повинна враховуватися також при визначенні ролі й місця людини в системі «людина – машина», виявленні чинників, що впливають на її ефективність і надійність, розподілі функцій між оператором і машиною, навчанні й тренуванні операторів.