Заборонні; 2) роз’яснювальні; 3) заохочувальні
Абсолютну більшість Особливої частини КК складають заборонні норми (норми-заборони), якими сформульовані певні діяння людини, що визнаються злочинними, та встановлені певні види і розміри покарань, які мають застосовуватись за їх вчинення. Характерною ознакою структури заборонних норм є наявність в них диспозиції та санкції.
Наприклад, у ч. 1 ст. 110 КК (Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України) в диспозиції зміст злочину визначається як: «Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України (254к/96-ВР), а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій». Санкція вказаної норми передбачає за вчинення вказаних дій наступні негативні наслідки для винних осіб: «караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років».Роз'яснювальні норми Особливої частини пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживаються у статях КК. Наприклад, у примітці 1 до ст. 149 КК (Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини) дається визначення поняття «експлуатація людини», яке вживається у вказаній статті: «Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо». У примітці 1 до ст. 185 КК (крадіжка) дається роз'яснення повторного вчинення злочинів, передбачених у статтях 185, 186, 189-191 КК, а у примітках 3 і 4 – поняття злочинів, вчинених у великих, а також особливо великих розмірах, передбачених статтями 185-191 КК. Роз'яснювальною нормою також є й ч. 2 ст. 385 КК, якою встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. У примітці до ст. 286 КК роз’яснюється, що слід розуміти під поняттям «транспортні засоби» у випадках, передбачених у цій статті, а також статтях 287, 289 та 290 КК. Сутність заохочувальних норм полягає у закріпленні в них у якості умови звільнення особи, яка вчинила певний злочин, від кримінальної відповідальності за нього, певної суспільно-корисної посткримінальної поведінки такої особи. Наприклад, у ч. 5 статті 110-2. (Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України) встановлено: «Особа, крім керівника організованої групи, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені цією статтею, якщо вона до повідомлення їй про підозру у вчиненні нею злочину добровільно заявила про те, що сталося, органу, службова особа якого наділена законом правом повідомляти про підозру, про відповідну незаконну діяльність або іншим чином сприяла її припиненню або запобіганню злочину, який вона фінансувала або вчиненню якого сприяла, за умови, що в її діях немає складу іншого злочину». У ч. 3 ст. 263 КК встановлено, що особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої. У ч. 4 ст. 307 КК, з метою заохочення осіб, які вчинили злочини, передбачені ч. 1 ст. 307 та ч. 1 ст. 209 КК, до соціально-корисної посткримінальної поведінки, передбачене обов’язкове звільнення від кримінальної відповідальності за злочини, передбачені вказаними нормами у разі якщо така особа добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (частина перша цієї статті, частина перша статті 309 цього Кодексу). Частина 4 ст. 309 КК є також заохочувальною нормою, якою гарантовано особам, винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК звільнення від кримінальної відповідальності за нього у разі її добровільного звернення до лікувального закладу і початку лікування від наркоманії. Особлива частина КК, крім вказаних, містить значну кількість й інших заохочувальних норм, зміст яких буде вивчатись на наступних заняттях. Заохочувальні норми Особливої частини КК, на відміну від добровільної відмови від доведення злочину до кінця, передбаченої статтею 17, а також норм Загальної частини, якими передбачаються підстави і умови звільнення від кримінальної відповідальності (Розділ ІХ), є спеціальними нормами, якими закріплені умови звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вже вчинили певні злочинні діяння і в їх діях є склад певного злочину.Застосування норм кримінального права, як правило, пов'язують з кваліфікацією злочинів. У більшості кваліфікація злочинів здійснюється лише за нормами Особливої частини, без посилання на статті Загальної частини. Однак, це не означає, що норми Особливої частини застосовуються незалежно від норм Загальної частини.
Так, при вирішенні питання про притягнення до кримінальної відповідальності повинні бути проаналізовані статті Загальної частини, що в обов’язковому порядку передбачають різні обставини, які дають підстави для звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 44-49 КК) або відбування покарання (ст. 74-87 КК), статті (ст. 22 і ст. 19 КК), які визначають вік кримінальної відповідальності за певний вид злочину, осудність; форму і вид вини (ст. 23-25 КК), статті, які визначають умови і підстави та порядок відповідальності за готування до злочину або замах на злочин (ст. 13-15 КК); за співучасть у злочині або причетність до нього (ст. 26-31 КК) тощо.
Тільки переконавшись у повній відповідності конкретних обставин справи з положеннями відповідних статей Загальної частини, можна приймати рішення про притягнення особи до кримінальної відповідальності або інші наслідки кримінально-правового характеру.
При призначенні покарання (його виду та розміру) суду належить керуватися не тільки санкцією норми Особливої частини, за якою кваліфіковано злочин, а й положеннями, які містяться в Загальній частині:
- про мету покарання (ст. 50 КК);
- види покарань (ст. 51-64 КК);
- обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання (ст. 66-67 КК);
- призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті;
- особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (Розділ ХV) та інші.
Значення Особливої частини полягає в тому, що вона:
1. Є частиною єдиного кодифікованого нормативного акту (Кримінального кодексу України), яка містить вичерпаний перелік суспільно-небезпечних діянь, визнаних Законодавцем злочинами, законодавчо встановлює межі криміналізації суспільно небезпечних діянь та покарання за них, чим забезпечує гарантії законності та прав людини у сфері кримінального судочинства;
2. Законодавець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, що створює ефективні можливості цілеспрямованої кримінально-правової політики і її проведення в суворих рамках закону;
3. Має загальновиховну функцію: через оголошення відповідних діянь злочинними і караними, законодавець допомагає сформувати у людей усвідомлення необхідності законослухняної поведінки, непримириме ставлення до злочинних проявів;
4. Загальнопревентивну функцію: загрозою покарання, передбаченого в нормах Особливої частини, змушують більшість нестійких членів суспільства утримуватися від вчинення злочинів, чим сприяє попередженню їх вчинення;
5. Відмежовує область злочинних, кримінально-караних діянь від вчинків, які є суспільно небезпечними, але не є злочинними та кримінально караними.
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ:
Особлива частина кримінального права – це його невід'ємна, систематизована сукупність кримінально-правових норм, в яких Законодавцем визначено юридично значущі ознаки суспільно небезпечних діянь, вчинення яких є злочином, види і розміри покарань, які можуть застосовуватись судом до осіб, винних у їх вчиненні, а також певні умови настання кримінальної відповідальності за конкретними нормами Особливої частини КК або звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення певних злочинів.
Єдність Загальної та Особливої частин кримінального права визначається спільним завданням і принципами. Загальні поняття і ознаки злочину та інші інститути Загальної частини наповнюються конкретним змістом у нормах Особливої частини.
Будучи у нерозривному зв’язку, Загальна і Особлива частини утворюють єдине за своїм змістом і завданням кримінальне право, яке є одним із ефективних інструментів держави у здійсненні політики у сфері боротьби зі злочинністю.
2. Система Особливої частини Кримінального кодексу України
Система Особливої частини КК – це одна з двох його частин, що складається з сукупності кримінально-правових норм, в яких визначено, які суспільно небезпечні діяння є злочином і які види та розміри покарань можуть застосовуватись за їх вчинення, об’єднана в групи (розділи) за певними спільними ознаками, та їх певне розташування усередині таких груп, а також норм-роз'яснень певних положень чи термінів, що вживаються у вказаних нормах, або норм-заохочень до певної позитивної посткримінальної поведінки осіб, які вчинили певні злочини.
Система Особливої частини КК України визначає класифікацію видів злочинів за родовим об’єктом, як елементом складу злочину. Вона відображає систему об’єктів кримінально-правової охорони, тобто закріплений у певній послідовності перелік соціальних цінностей, які охороняються кримінальним законодавством від суспільно небезпечних посягань.
Сутність такої класифікації злочинів полягає у їх об’єднанні в одну групу (розділ), за ознакою посягання на однорідні, що характеризуються певною єдністю, суспільні цінності, як об’єкти кримінально-правової охорони. Такі групи однорідних об’єктів у науці кримінального права визначаються поняттям «родовий об’єкт». Наприклад, злочини, що посягають на власність, незалежно від її форми, (крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, привласнення, розтрата, знищення або пошкодження чужого майна та інші) об’єднані в Розділ VI “Злочини проти власності” (ст.ст. 185-198 КК) саме за ознакою родового об’єкта, яким виступає власність.
Крім родового об’єкта в деяких групах злочинів враховуються особливості суб’єкта злочину та його діяльності:
- службові особи та особи, які здійснюють професійну діяльність у сфері публічних послуг – є родовою ознакою злочинів, що вчинюються у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (розділ XVII ст. 364-370 КК);
- військовослужбовець, військовозобов’язаний – є родовою ознакою злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) розділ ХІХ ст.401-435 КК.
У певних розділах Особливої частини родовою ознакою складу злочинів виступає предмет злочину. Наприклад, у розділі ХІІІ “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення” (ст. 305-327 КК) родовою ознакою є:
- наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги;
- прекурсори;
- отруйні чи сильнодіючі речовини або отруйні чи сильнодіючі лікарські засоби, або одурманюючі засоби чи засоби допінгу;
- мікробіологічні або інші біологічні агенти чи токсини;
- радіоактивно забруднені продукти або продукція
- кошти, обладнання, інші речі об’єктивного світу, які безпосередньо пов’язані з незаконним обігом речовин та засобів, що загрожують здоров'ю населення.
Розробка системи Особливої частини КК вимагала вирішенням цілої низки теоретичних і практичних питань, пов’язаних із необхідністю розподілу та розташування у певному порядку норм, що передбачають відповідальність за конкретні злочини. У наслідку система Особливої частини КК відобразила не тільки певні теоретичні здобутки, а й відобразила систему суспільних відносин та соціальних цінностей, що склалися в Україні як незалежній, демократичної держави і, на думку Законодавця, підлягали кримінально-правовій охороні.
Систему Особливої частини Кримінального кодексу України складають наступні 20 розділів та статті, що включені в них:
Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України (Ст.ст. 109-114);
Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров'я особи. (Ст.ст. 115-145);
Розділ ІІІ. Злочини проти волі, честі та гідності особи. (Ст.ст. 146-151);
Розділ. ІV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. (Ст.ст. 152-156);
Розділ. V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина. (Ст.ст. 157-184);
Розділ. VІ. Злочини проти власності. (Ст.ст. 185-198);
Розділ. VІІ. Злочини у сфері господарської діяльності. (Ст.ст. 199-233);
Розділ. VІІІ. Злочини проти довкілля. (Ст.ст. 236-254);
Розділ. ІХ. Злочини громадської безпеки. (Ст.ст. 255-270-1);
Розділ. Х. Злочини проти безпеки виробництва. (Ст.ст. 271-275);
Розділ. ХІ. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. (Ст.ст. 276-292);
Розділ. ХІІ. Злочини проти громадського порядку та моральності. (Ст.ст. 293-304);
Розділ. ХІІІ. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення. (Ст.ст. 305-327);
Розділ. ХІV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації. (Ст.ст. 328-337);
Розділ. ХV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. (Ст.ст. 338-360);
Розділ. ХVІ. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку. (Ст.ст. 361-363-1);
Розділ. ХVІІ. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. (Ст.ст. 364-370);
Розділ. ХVІІІ. Злочини проти правосуддя. (Ст.ст. 371-400);
Розділ. ХІХ. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини). (Ст.ст. 401-435);
Розділ. ХХ. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. (Ст.ст. 436-447);
Окремою структурною частиною системи Кримінального кодексу України є його Прикінцеві та перехідні положення, які складаються з Розділу І (п.п. 1-3), та Розділу ІІ (п.п. 1-21).
Розділ І Особливої частини КК України увібрав у себе норми, якими визначені діяння, які визнаються злочинами проти основ національної безпеки України. Це відповідає структурі Конституції України, статті 1 та 2 якої вказують на основи української державності, захист яких, у тому числі за допомогою закону про кримінальну відповідальність, має надзвичайно важливіше значення, адже захист основних прав і свобод людини і громадянина перебуває у безпосередній залежності від рівня її національної безпеки держави.
На сьогодні питання захисту основ національної безпеки України, як ніколи раніше у сучасній історії, набуло реального змісту та актуальності. Кримінально-правовий захист основ національної безпеки України, разом із збройним, а також дипломатичними та політичними засобами, є одним із найважливіших інструментів забезпечення цілісності, недоторканості та суверенітету нашої держави.
Розділи ІІ, ІІІ та ІV складають норми про злочини, що посягають на певні види соціальних цінностей, які у Кримінальному кодексі України 1960 року були об’єднані у Главі ІІІ як “Злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності особи”
Сучасна система Особливої частини КК є більш зручнішою для застосування, оскільки відразу дає орієнтир щодо розміщенні певних статей у відповідних розділах КК.
Так Розділ VI “Злочини проти власності” (ст.ст. 185-198 КК) об'єднав статті про злочини, основним безпосереднім об’єктом посягання якого є власність незалежно від її форми. Кримінальний кодекс України 1960 р. передбачав відповідальність за злочини проти державної і колективної власності, а також індивідуальної власності окремо у главах ІІ (ст. 81-92 КК) та V (ст. 140-146 КК).
Вказана зміна є закономірною, бо відповідає рівності усіх форм власності, закріпленій у Конституції України та інших нормативних актах, зокрема у Законі України “Про власність в Україні” і виключає потребу у диференціації відповідальності в залежності від належності майна тому чи іншому власнику, як це було в КК 1960 р.
Система Особливої частини КК 2001 р. характеризується й новими розділами, що були невідомі КК 1960 р., а саме:
Розділ VIII ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ” (ст. 236-254 КК);
Розділ XVI ‑ “ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП'ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ” (ст. 361-363 КК);
Розділ XX ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ” (ст. 436-447 КК).
І хоча вказані розділи містять значну кількість статей, які у попередньому кодексі були віднесені до інших структурних одиниць (глав), вони поповнились значною кількістю норм-новел, якими було вперше встановлено кримінальну відповідальність за діяння, що є суспільно небезпечними, але раніше не були криміналізовані. Наприклад, у розділі VIII новими є:
Стаття 236. “Порушення правил екологічної безпеки”;
Стаття 237. “Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення”;
Стаття 253. “Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля”,
у розділі XVI новими є:
Стаття 362. “Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем”;
Стаття 363. “Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем”.
У Розділі ХVІІ новими є:
Стаття 368-2. “Незаконне збагачення” та інші.
У розділі ХХ новими є:
Стаття 437. “Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни”;
Стаття 439. “Застосування зброї масового знищення”;
Стаття 442. “Геноцид” та інші.
Більшість нових статей включені до КК 2001 р. у відповідності до міжнародних конвенцій та договорів, учасником яких є України, а також у зв’язку із розвитком технологій та сфер діяльності людини та появою нових суспільно небезпечних діянь та їх наслідків.
У системі Особливої частини КК знайшла своє рішення й проблема, яка давно назріла і мала глибоку наукову розробку, щодо необхідності виокремлення у самостійні розділи таких злочинних посягань, як:
“ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВА” (Розділ X ст. 271-275 КК);
“ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ” (Розділ XI ст. 276-292 КК);
“ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ АБО ПРЕКУРСОРІВ ТА ІНШІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ” (Розділ XIII ст. 305-327 КК);
“ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ, НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОРДОНІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ” (Розділ XIV ст. 328-337 КК).
Завершує систему Особливої частини КК Розділ ХХ “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку”.
В цей розділ включені статті, що спрямовані на охорону міжнародного правопорядку. Зокрема: ст. 436 “Пропаганда війни”, ст. 437 "Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни", ст. 444 “Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист”, ст. 445 “Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця” та інші.
На момент прийняття Кодексу Законодавець, мабуть, вважав, що в Україні норми цього розділу будуть застосовуватися дуже рідко і сфера їх дії буде обмеженою або вони взагалі не будуть ніколи застосовуватись, а тому й розмістив його останнім. Але сучасна дійсність довела, що захист миру, безпека людства та міжнародний правопорядок є найважливішими світовими цінностями, а їх захист - найважливішою гарантією основ національної безпеки кожної держави. Тому, на нашу думку, норми, якими встановлюється кримінальна відповідальність за посягання проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, за ознакою значущості об’єкта кримінально-правової охорони, мали б складати Розділ (Главу) І кримінального кодексу будь якої цивілізованої країни Світу.
ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:
Система Особливої частини КК України складається з двадцяти відносно самостійних розділів, які містять норми, об’єднані однорідними об’єктами кримінально-правової охорони, що дозволяє здійснювати класифікацію злочинів за родовим об’єктом. Вказана система має, насамперед,кодифікаційне значення. Система Особливої частини КК відображає систему суспільних відносин і соціальних благ, які охороняються кримінальним законом від суспільно небезпечних посягань і має важливе значення для правильного тлумачення змісту закону та його застосування, а також орієнтування у самому Кодексі.