Роль українського козацького військ а російсько-турецьких війнах 18 ст

Напередодні російсько­турецької війни 1768—1774 рр., коли питання про ліквідацію Січі було вирішено, Катерина ІІ, закликала запорожців на війну. У війні 1768—1774 рр. запорожці взяли найактивнішу участь.

До запорозького війська у складі російської армії входило 7,5 тис. кінних і 5,8 тис. піших козаків. У 1769 р. запорожці перешкодили прориву 100-тисячної турецької армії вглиб України. Зокрема, на початку червня човнова команда запорожців раптово атакувала очаківську флотилію турків у складі 20 кораблів, які намагалися піднятися вгору Дніпром. Козаки захопили три кораблі й примусили ворога відступити. У серпні 3-тисячний загін запорожців розгромив значні сили противника під Очаковим. Важливим був успіх козацькою флотилії із 19 чайок, яка в дельті Дунаю розгромила турецьку флотилію, захопивши сім великий і велику кількість дрібних суден. Запорожці уславились при штурмі Бендер, рейдах на Тульчу, Ісанчу та ін. Лише в 1771 р. тисячу запорожців було представлено до нагороди срібними медалями.

У 1774 р. був підписаний Кучук-Кайнарджийський договір, за яким до Росії відходили землі між Дніпром і Південним Бугом, місто Керч, а Кримське ханство проголошувалося незалежним.

Знову про запорожців згадали під час війни 1787—1791 рр. У бойових діях брало участь Чорноморське козацьке військо. Особливо вдало козацькі полки діяли в обороні Кінбурна, облозі та взятті Очакова в 1788 р. У вересні 1789 р. два полки козаків-­чорноморців оволоділи Хаджибеєм (майбутнє місто Одеса).

Вагомим був внесок козаків­-чорноморців у взятті головної фортеці турків на Дунаї — Ізмаїл, яка вважалася неприступною. Козаки знищили турецький флот на Дунаї, що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.

Під час вирішального штурму Ізмаїла, який розпочався 11 грудня 1790 р., чорноморці брали приступом фортецю з боку Дунаю. Подолавши опір, чорноморці вдерлися до середини фортеці.

Активно діяли козаки-чорноморці в останній рік війни. Зокрема, у битві біля озера Бабадат козаки розгромили чималий загін турецько-татарської кінноти. Під час цього бою козаки-задунайці, що були в складі турецької армії, допомогли своїм товаришам у розгромі турків.

Згідно з договором, підписаним в Яссах, кордоном між Туреччиною і Росією ставала річка Дністер.

Сподіваючись на подяку, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні козацькі вольності в межиріччі Дністра і Південного Бугу. Але це занепокоїло царський уряд і козаків було вирішено відправити подалі з України. У 1792 р. їм дозволили оселитися на Таманському півострові в межиріччі Кубані та Дону. У серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де постало Кубанське козацьке військо.

Нова Січ

(Підпільненська Січ) — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1734–1775 роках, створений після повернення Війська Запорозького низового під російський протекторат у наслідку підписання Лубенського договору. Остання Запорозька Січ.

Нова Січ закладена українськими козаками в 1734 р., які повернулися з Турецької землі, залишивши там Олешківську Січ (вона була створена козаками після зруйнованої царськими військами Старої Січі (1709 р.). З метою зміцнення південних кордонів з ворогуючою (на той час) Туреччиною російський уряд дозволив козакам повернутися на батьківщину й збудувати на одному з півостровів (що виступав у Дніпро) Нову Січ.

Адміністративно­територіальний поділ земель Нової Січі. Навколо Січі розташовувалися Землі (Вольності) Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративно-територіальні округи — паланки.

Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу.

Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона і мала звітувати. Вища військова або кошова старшина обиралась один раз на рік на загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині ХVІІІ ст. роль січових рад зменшилась, натомість посилилось значення старшини.

До складу запорозьких козаків, як і раніше, приймали всіх, хто шукав порятунку від покріпачення або інших соціальних негараздів. У 60-х рр. ХVІІІ ст. населення Запорожжя налічувало 100 тис. козаків.

Нова Січ значно різнилася від Запорозького війська попередніх часів. Козацька старшина перетворилася на заможних землевласників. Основою їхньої діяльності став розвиток господарства, а не військові походи. Козацька старшина перетворила Запорожжя часів Нової Січі на край квітучої ринкової економіки, що базувалася на передових господарських засадах.

Тепер на Запорожжі не було давньої єдності й братерства. Це послаблювало можливість козацької республіки чинити опір наступу.

Яскравим свідченням соціальних проблем на Запорожжі ставали повстання незаможних козаків і зворотні хвилі втікачів. Вони переселялися на засновані російським урядом «слободи». Це руйнувало із середини увесь соціальний організм Нової Січі.

На початку червня 1775 року за наказом Катерини II Нова Січ була зруйнована, а Вольності Війська Запорозького анульовані.

Задунайська Січ

Задунайська Січ – військово-державна організація колишніх запорозьких козаків, яка розташувалась у гирлі Дунаю в 1775–1828 рр. Виникла після знищення царським урядом Нової Січі (1775 р.). Велика частина запорожців, не підкорившись російським порядкам, вибралась за кордон імперії й оселилась у пониззі Дунаю, територія якого належала Туреччині. Задунайська Січ зберегла звичаї, устрій та управління своєї попередниці. Вищим керівним органом була козацька Рада, яка обирала старшину. Січ очолював кошовий отаман, його помічниками були суддя, писар, осавул. Тут, як і на Запорожжі, було 38 куренів. Щоб прогодуватись, козаки розводили худобу, овець, займалися рибальством. Усім заправляла заможна верхівка, яка брала в найми козацьку голоту. Однак тут, як і в Запорозькій, Олешківській і Новій Січі, не було кріпацтва.

Туреччина використовувала козацтво в своїх цілях. Козаки змушені були нести прикордонну службу, брати участь у турецьких каральних походах проти болгар, сербів, греків, які боролися за свою свободу, незалежність. Частина козаків не хотіла підкорятись цим порядкам і переселилася на Кубань, увійшовши до складу Чорноморського козацького війська. Під час російсько-турецької війни (1828–1829 рр.) понад 1500 козаків на чолі з кошовим Й. Гладким перейшли на сторону російської армії. Тоді турки зруйнували Задунайську Січ. Після війни уряд Росії поселив задунайців на Азовському узбережжі. Тут було організовано Азовське козацьке військо. У 1855 р. Дунайське козацьке військо перейменували в Новоросійське, а в 1868 р. розпустили зовсім.

Колишнє місце розташування Задунайської Січі належить нині Румунії.