Визволення лівобережної України
Намагаючись взяти реванш за поразку під Сталінградом, перехопити стратегічну ініціативу, вермахт у липні 1943 р. почав небувалий за силою наступ на Курській дузі. Курська битва (5 липня — 23 серпня 1943 р.) була однією з вирішальних подій Великої Вітчизняної й другої світової війни. У ході оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгромили близько 30 дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. Перемога під Курськом закріпила корінний перелом у ході війни. Після неї вермахт уже неспроможний був успішно наступати.
Перемога під Курськом створила умови для широкого наступу Червоної армії на всьому південному крилі радянсько-німецького фронту. Успішно діяли війська Степового фронту на харківському напрямку. Вони охопили місто з трьох боків і в ніч на 23 серпня 1943 р. почали його штурм. Харків було, нарешті, визволено, алепрактично повністю зруйновано окупантами. Долаючи впертий опір противника, війська Центрального фронту форсували Десну і 21 вересня визволили Чернігів, а частини Степового фронту 23 вересня вибили німців з Полтави.
Жорстокі бої розгорнулися у Донбасі. У ході Донбаської наступальної операції (13 серпня - 22 вересня 1943 р.) були визволені найважливіші промислові центри Донбасу. А рішучі дії радянських воїнів врятували багато міст і сіл, промислових об'єктів від цілковитого знищення, хоч окупанти, виконуючи директиву про тотальне зруйнування Донбасу, все-таки встигли завдати величезних втрат. Нарощуючи темпи наступу, Червона армія 8 вересня вигнала ворога з обласного центру Сталіно (тепер Донецьк), а 22 вересня завершила очищення від нього Донбасу.
Визволивши сільськогосподарські райони Лівобережної України і промисловий комплекс Донбасу, в другій половині вересня 1943 р. радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кілометровому фронті.
Командування вермахту у своїх планах розраховувало, що непереборною перешкодою для наступу військ Червоної армії стане р. Дніпро, і назвало створювану гітлерівськими військами захисну лінію «Східним валом». Війська Червоної армії вийшли до Дніпра фронтом від Києва до Запоріжжя. Уночі проти 21 вересня 1943 р. почалося форсування Дніпра - епопея масового героїзму радянських воїнів. 14 жовтня 1943 р. було визволене м. Запоріжжя, 25 жовтня - м. Дніпропетровськ, a 6 листопада 1943 р. війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ватутіна звільнили від німецько-фашистських загарбників столицю України м. Київ.
Битва за Дніпро
Після поразки в Курській битві, німецькі війська залишили будь-яку надію перехоплення ініціативи. Німецькі втрати були значні, досвідчені кадри було загублено.
З 26 по 29 серпня в Чернігівсько-Прип'ятській операції війська Центрального фронту зламали німецьку оборону в районі містаСевська, форсували ріку Десну на широкому фронті і, переслідуючи противника, в кінці вересня вийшли до рр. Сожу і Дніпра і захопили плацдарми на півночі і на півдні від гирла ріки Прип'яті. Війська Західного фронту 25 вересня визволили Смоленськ, а війська Брянського фронту 30 вересня вийшли до рр. Проні і Сожу на фронті Пєтуховка — Вєтка. З 25 серпня до 29 вересня війська Воронезького і Степового фронтів, розгромивши ворога на Лівобережній Україні, з ходу форсували Дніпро, захопили плацдарми в районах Великого Букрина, Дереївки, Домоткані і ліквідували плацдарми ворога в районах Дарниці (на схід від Києва) і Кременчука. Війська Південно-Західного фронту, завершивши разом з Південним фронтом визволення Донбасу, в період з 22 по 27 вересня своїм правим крилом вийшли до Дніпра між Дніпропетровськом іЗапоріжжям і захопили плацдарми на півночі від Запоріжжя. Війська Південного фронту 22 вересня вийшли на річку Молочну. На цьому завершився 1-й етап битви за Дніпро. Радянські війська вийшли до Дніпра на фронті 700 км від гирла річки Сожу до Запоріжжя і захопили на його правому березі понад 20 плацдармів.
На 2-му етапі Битви за Дніпро радянські війська розгорнули рішучі бої за розширення плацдармів і прорив оборони ворога на правому березі Дніпра. В середині жовтня війська 3-го Українського (колишнього Південно-Західного) фронту (командувач — генерал армії Р. Я. Малиновський) визволили місто Запоріжжя.
25 жовтня війська 4-го Українського (колишнього Південного) фронту (командувач — генерал армії Ф. І. Толбухін) прорвали оборону ворога на річці Молочній і до початку листопада вийшли до Дніпра в його нижній течії, ізолювавши кримське угруповання ворога. В жовтні війська 1-го Українського (колишнього Воронезького) фронту (командувач — генерал арміїМ. Ф. Ватутін) вели бої за розширення букринського плацдарму і створили плацдарм в районі Лютежа на півночі від Києва; війська 2-го Українського (колишнього Степового) фронту (командувач — генерал армії І. С. Конєв) захопили великий плацдарм на Криворізькому напрямі.
1 — 3 листопада почалась Київська наступальна операція. Війська 1-го Українського фронту раптовим ударом з Лютізького плацдарму зламали оборону ворога і після запеклих боїв 6 листопада звільнили столицю УРСР — Київ. До 15 листопада плацдарм в районі Києва був розширений до 400 км по фронту і до 150 км углиб.
10 листопада почалась Рєчицько-Гомельська операція 1-го Білоруського (колишнього Центрального) фронту (командувач — генерал армії К. К. Рокоссовський), в ході якої були визволені міста Рєчиця і Гомель.
Війська 2-го Укр. фронту в листопаді і грудні продовжували бойові дії за розширення плацдармів на південому заході від Кременчука і 14 грудня оволоділи м. Черкасами. Битва за Дніпро завершилась Житомирсько-Бердичівською операцією 1-го Українського фронту, який до кінця грудня визволив Житомир і вів бої за Бердичів та Білу Церкву.
Наслідки
В Битві за Дніпро була успішно здійснена взаємодія регулярних військ з червоними партизанами, що діяли на території України та Білорусі. Внаслідок Битви за Дніпро радянські сили відвоювали значну частину України у німців, ліквідували оборону противника на великій ділянці вздовж Дніпра, форсували його і захопили стратегічні плацдарми на правому березі, роз'єднали болотистим Поліссям німецькі групи армії «Центр» і «Південь». Вермахт втратив понад 60 дивізій.
Звільнення Києва
Битва за Київ (1943) — великомасштабна битва Червоної Армії та Вермахту 3-13 листопада 1943 року. В радянській військовій історії відома як Київська наступальна операція. З радянського боку в бою брали участь війська Першого українського фронтупід командуванням генерала Ватутіна та Перша окрема чехословацька бригада. В ході операції Київ був визволено радянськими солдатами.
Хід битви
Наприкінці вересня 1943 року війська 1-го Українського фронту вийшли до Дніпра в районі Києва, форсували його і захопили на правому березі два плацдарми: на північ від міста — на лінії Лютіж — Вишгород і південніше — в районі Великого Букрина. Наступ радянських військ, початий за директивою Ставки 12-15 і 21-23 жовтня з Букринського плацдарму військами 40-ї, 27-ї і 3-ї гвардійської танкової армій успіху не мав, тому що незначні розміри плацдарму затрудняли зосередження військ і бойової техніки, а супротивник мав сильну оборону. У той же час війська 38-ї армії, що діяли на напрямку допоміжного удару, дещо розширили Лютізький плацдарм.
Виходячи з цього, Ставка наказала Військовій раді 1-го Українського фронту перенести головний удар на Лютізький плацдарм, для чого за її вказівкою туди потай були перекинуті 3-я гвардійська танкова армія і артилерія резерву Головнокомандування. 1 листопада війська 40-ї і 27-ї армій перейшли в наступ з Букринського плацдарму, що відволікло резерви супротивника. 3 листопада після потужної артпідготовки (на напрямку головного удару було зосереджено понад 2 тис. гармат і мінометів калібром понад 76 мм та 500 установок реактивної артилерії) і ударів авіації 2-ї повітряної армії війська 38-ї армії та 5-го гвардійського танкового корпусу завдали головного удару з Лютізького плацдарму і прорвали оборону противника на глибину 5-12 км. Для розвитку наступу 4 листопада були введені в бій 3-я гвардійська танкова армія та 1-й гвардійський кавалерійський корпус. У складі радянських військ боролася 1-а Чехословацька окрема бригада (командир полковник Людвік Свобода).
На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто. 7 листопада визволено Фастів, 12 листопада — Житомир, після чого за вказівкою Ставки війська лівого крила і центру 1-го Українського фронту перейшли до оборони з метою відбити контрудари супротивника, що почалися 8-15 листопада, а війська правого крила (13-а і 60-а армії) продовжували наступ і до 25 листопада вийшли на лінію Мозир, Коростень, Черняхів.
Результат
У результаті Київської наступальної операції було розгромлене київське угруповання противника (розбито 15 німецьких дивізій), визволено столицю України і створено в цьому районі стратегічний плацдарм, який зіграв важливу роль у боях за Правобережну Україну. Разом з радянськими партизанами бився чехословацький партизанський загін Яна Налепки (Рєпкіна).
6 листопада Київ було визволено радянськими військами.