Визволення країн Східної Європи
У 1944 р. мiльйони радянських людей у солдатськiй формi перетнули кордон Радянського Союзу. Вперше вони побачили інші країни, інший уклад життя. Вони чесно й мужньо воювали, гинули на чужiй землi, знаючи, що без остаточного розгрому гітлерiвської Німеччини і її союзників не буде миру на планеті.
20 липня 1944 р. війська Червоної Армії увійшли на територiю Польщi. Наступного дня було обнародувано маніфест Польського комітету національного визволення (ПКНВ), який був сформований з прорадянськи налаштованих діячів. Через кілька днів радянський уряд визнав за Комітетом право створювати органи польської національної адмiнiстрації на визволеній території. Керівники польського емігрантського уряду в Англії вважали, що в майбутньому уряді країни їм повинно належати не менш, як 80% місць. Радянський уряд пiдтримував ПКНВ у його незгоді з цими домаганнями.
Прагнучи не втратити свій вплив у звільненій Польщі, емігранський уряд і його збройні формування (Армія Крайова) прагнули поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антифашистське повстання у Варшаві. Його підтримала більшість жителів міста. Керівники повстання (Т.Бур-Комаровський та ін.) прагнули закріпитись у Варшаві до вступу туди радянських військ. Проте, план не вдався. Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська не прийшли на допомогу, а німецькі війська з ним холоднокровно розправилися, перетворивши місто в руїни. За 93 дні боїв загинуло 18 тис. повстанців і 25 тис. було поранено. Загинуло близько 150 тис. мирних громадян. Німецькі втрати становили, відповідно, 17 і 9 тис. чоловік і 200 танків. Учасники повстання були ув`язнені, населення вигнане, а місто підірване. Аж у січні 1945 р. Червона армія вибила фашистів з Варшави. Таким чином із вступом радянських військ у країни Східної Європи у її діях почали чітко прослідковуватися політичні мотиви.
При визволенні Польщі загинуло 600 тис. радянських солдат. Успiшний розвиток Яссько-Кишинівської операції дали змогу перенести бойовi дії на територію Румунії.
Радянський уряд виступив із заявою, в якiй зазначалось, що СРСР не прагне придбати будь-яку частину румунської території або змiнити існуючий лад у Румунії, а має на метi разом з румунами вiдновити незалежність країни і визволити її вiд німецько-фашистських військ. У тому разі, якщо румунські війська припинять воєнні дії проти радянської армії і зобов’яжуться спільно з радянськими військами вести визвольну війну проти гітлерівської Німеччини, Червона Армія не роззброюватиме їх, збереже їм повністю все озброєння і всіма засобами допоможе виконати це почесне завдання”.
Патріотично настроєні військові Румунії на чолі з королем Михаєм і бойовi загони, які їх підтримували, визволили столицю країни — Бухарест і утримували місто до пiдходу радянських військ. Якщо раніше разом з радянською армією вела наступ сформована на території СРСР румунська добровільна дивізiя ім. Тудора Владимиреску, то тепер у визволенні території країни брали участь й інші румунські частини. Після повалення диктатури генерала Антонеску країна оголосила про приєднання до антигітлерівської коаліції. Вже в серпні 1944 р. територію Румунії було визволено.
Визволяючи територiю Румунії, підрозділи 3-го Українського фронту вийшли на румуно-болгарський кордон. Болгарський уряд ще в 1941 р. приєднався до Антикомінтернівського пакту, оголосив війну США і Великобританії, але не наважився зробити так само щодо Радянського Союзу. Наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд вступив у секретнi контакти з англо-американськими представниками в Каїрі, ставлячи питання про направлення англо-американських військ в Болгарію. 5 вересня Радянський уряд зробив заяву: оскiльки Болгарія була в стані війни з країнами Антигітлерівської коаліції, то і Радянський Союз віднині вважатиме себе в стані війни з Болгарією. Переговори в Каїрі було припинено.
Уранцi 8 вересня радянські частини готові були вiдкрити вогонь. Однак, коли передові загони радянської армії перейшли болгарський кордон, одна з піхотних дивізій болгарської армії зустріла радянські частини з розгорнутими прапорами й урочистою музикою. Внаслідок вересневого 1944 р. збройного повстання патріотичних сил Болгарії та дій радянської армії монархо-фашистський режим в Болгарії було повалено.
Болгарська армія і влиті до неї партизанські загони, що діяли на території країни, спільно з радянськими військами вибили розрізнені групи німецьких частин, які знаходились у Болгарії, і вийшли на болгаро-югославський кордон.
Кожна з країн, у визволенні якої брала участь радянська армія, вiдзначалася своєрiднiстю політичного становища. Для Югославії характерним був широкий розвиток масової збройної боротьби з гітлерівськими загарбниками та їхніми поплічниками. Народно-визвольна армія Югославії нараховувала близько 400 тис. бійцiв. Союзники всiляко допомагали антифашистським силам Югославії.
Наприкінці вересня 1944 р. було розроблено план спільних дій частин 3-го Українського фронту і пiдроздiлів НВАЮ.
Пiд час штурму столиці Югославії Бєлграда командування фронту виконало прохання югославів: їхні частини увійшли до мiста першими. Після визволення Бєлграда надійшов наказ Ставки закріпитися і “далi углиб Югославії не просуватися”. Югославськi частини повністю очистили свою територію самостійно.