НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ – ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Історія дослідження економічної категорії «основні засоби» починається з наукових праць А.Сміта, який вперше розподілив капітал на основний та оборотний. Подальша еволюція наукових досліджень привела до виникнення категорій «основні фонди» та «основні засоби». У результаті дослідження було встановлено, що основні фонди є суто вартісною категорією, що відображає суму грошових коштів, витрачених на основні засоби, які, в свою чергу, мають речове вираження. В зв’язку з цим необхідне розмежування цих категорій. Крім того, до складу основних засобів обов’язково мають належати матеріально-речові цінності, які використовують у невиробничій сфері та впливають прямо чи опосередковано на отримання економічних вигід (будинки творчості, палаци культури тощо, за допомогою яких задовольняються соціально-культурні потреби працівників, що сприяє підвищенню їх продуктивності та отриманню економічних вигід). [1]
Реалії економічного життя в ринкових умовах господарювання потребують вдосконалення нормативно-правової бази. У процесі дослідження було виділено три основні етапи законотворення обліку основних засобів, кожен із яких має характерні особливості:
– початок 1990 – 1997 рік. У цей період бухгалтерський облік основних засобів здійснюють за нормативними документами, розробленими за часів незалежної України (Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітність, Вказівки щодо організації бухгалтерського обліку в Україні та ін.), а також нормативними документи доби СРСР (Норми амортизаційних відрахувань основних фондів народного господарства СРСР тощо);
– 1997 – 1999 роки. З набуттям чинності Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» створено принципово новий вид обліку основних засобів – податковий, який вступив у суперечність з бухгалтерським обліком основних засобів. Внаслідок цього більшість операцій з основними засобами відображувалася в обліку всупереч їх економічній сутності (облік фінансового результату під час продажу основних засобів, нарахування амортизації на вартість груп основних засобів, а не на вартість конкретного об’єкта; облік зносу).
– 1999р. – сьогодення. В цей період відбувається реформування бухгалтерського обліку та його наближення до міжнародних стандартів. Основним документом, який регламентує облік основних засобів, стає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» [2, 3].
Також, встановлено, що основними досягненнями реформи обліку основних засобів стали:
– принципові зміни в амортизаційній політиці;
– зміни в підходах до оцінки основних засобів;
– зміни у відображенні в бухгалтерському обліку операцій з основними засобами.
Поряд із позитивними було виявлено і негативні наслідки реформи, зокрема перенесення комерційної спрямованості міжнародних стандартів фінансової звітності на українське законодавство негативно вплинуло на функціонування державного сектора економіки країни, який був домінуючим. Особливості функціонування державних підприємств, у тому числі галузі культури, не були враховані при розробці нормативних документів, тому облік окремих операцій потребує подальшого доопрацювання (переоцінка, проведення капітального ремонту тощо).
1. Жук В.В. Облік і контроль основних засобів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. ек. наук: спец. 08.06.04 «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/inode/p-2/36143.html.
2. Лангазова В.В. Проблемні питання оцінки основних засобів та інших необоротних матеріальних активів. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvlnau/Ekon/2009_5/articles/Langazova_V.V.pdf.
3. Політична економія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. – К.: МАУП, 2003. – 520 с.
УДК 339.9
Лютак О.М., к.е.н., доцент
Стасюк Н.М., ст. гр. МЕ-41
Луцький національний технічний університет