ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
Методика зведеного обліку витрат, а також порядок складання звітної калькуляції залежить від технологічних і організаційних особливостей виробництва, кількості господарських підрозділів, їх внутрішньовиробничої організаційної структури.
Що ж до об’єкта обліку витрат, то в економічній літературі існують різні погляди, на це поняття.
В законодавчому аспекті П(С)БО 16 «Витрати» визначено, що об’єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат [1].
Аналіз тлумачень свідчить про те, що в економічній літературі відсутній єдиний підхід до визначення об’єкта обліку витрат. Тому для слід врахувати, що під об’єктами бухгалтерського обліку розуміють реально існуючі об’єкти господарської діяльності, складові елементи кругообігу і джерел утворення майна підприємства, які спостерігаються і пізнаються суб’єктом управління за допомогою бухгалтерського обліку.
Із усього вище сказаного можна зробити висновок, що об’єктом обліку витрат на виробництво, слід вважати дійсні витрати виробництва на виготовлення продукції, виконання робіт або надання послуг.
Досить часто в практичній діяльності термін «об’єкт обліку витрат» замінюється терміном «об’єкт калькулювання», а це є неправильним, ці два поняття не тотожні.
Отже, щодо об’єктів калькулювання особливих розходжень немає, а тому під об’єктом калькулювання потрібно розуміти види готової продукції, напівфабрикати окремих переділів, види робіт і послуг, для яких необхідна інформація про їх собівартість.
Розглядаючи облік витрат та калькулювання як єдиний процес, слід зазначити, що останній складається з двох взаємопов’язаних етапів: перший етап – облік витрат, що включає організацію аналітичного обліку витрат та розподілу витрат на виробництво продукції між об’єктами обліку; другий етап калькулювання собівартості, що включає операції по визначенню собівартості виробів та одиниць продукції.
З цієї точки зору методи калькулювання розглядаються як спеціальні методи обліку витрат, що застосовуються для розрахунку собівартості визначених видів, груп продукції (робіт, послуг).
Вивчення зарубіжного досвіду показало, що за кордоном використовується в основному чотири системи організації обліку витрат та калькулювання собівартості продукції:
1. Управлінський облік повністю відділяється з фінансового шляхом ведення спеціальних рахунків - екранів (прийнята у Франції, Бельгії, деяких латиноамериканських країнах);
2. Система управлінського обліку стає автономною по відношенню до центрів відповідальності – певне вчення, направлене на наукову систему фінансового обліку. В ній використовуються три класи рахунків. Рахунки управлінського обліку ведуться паралельно з рахунками фінансового обліку, а взаємозв’язок між ними здійснюється за допомогою системи розподільчих рахунків (поширена у США, Канаді, Німеччині);
3. Управлінський облік не ведеться, а облік витрат за носіями витрат для обчислення собівартості продукції здійснюється статистично, тобто поза системою бухгалтерського обліку (країни Східної Європи);
4. Управлінський облік – відсутній, а облік виробничих витрат інтегрований у фінансовий облік. Ця система в основному застосовувалась в країнах СНД [2].
Вихідною інформацією для зведеного обліку і контролю виробничих витрат служать дані, одержані в результаті обробки первинної документації, розроблені таблиці розподілу матеріальних витрат і заробітної плати, відомості обліку витрат на утримання й експлуатацію машин і обладнання, загальновиробничих витрат, розрахунки амортизації основних засобів та інші витрати.
1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 «Баланс»: наказ Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.kmu.gov.ua.
2. Бойчик І. М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. / І.М. Бойчик. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.
УДК 657
Пронь А.О., ст гр. ОАСз-21
Науковий керівник: Голян В.А., д.е.н., професор
Луцький національний технічний університет