Ринок золота України та перспективи його розвитку
Сьогодні золото для багатьох суб’єктів господарської діяльності набуває все більшої і більшої привабливості. Золоте правило інвесторів в світі полягає в наступному: 10-15% своїх вкладень необхідно здійснювати в золото. Разом з тим і деякі аналітики фінансових ринків вважають за потрібне 35-50% свого інвестиційного портфеля конвертувати в золото. Відповідно аналітичним прогнозам, у найближчі п’ять років дохідність золота може перевищити позначку в 500%. Враховуючи нестабільність світової фінансової системи, а також той факт, що світові запаси золота вичерпуються майже з кожним днем, ці прогнози в найближчому майбутньому можуть виправдатися.
Багато українських дослідників аналізують ситуацію щодо процесів становлення та розвитку ринку золота в Україні [1,2,3].
Сьогодні в Україні розвивати ринок золота необхідно для того, щоб забезпечити потреби інвесторів, запаси тезаврацій яких відігріватимуть роль реальних заощаджень і, таким чином, сприятимуть стабілізації грошової системи. Об’єктом тезаврації можуть стати насамперед міні-зливки (від 1 до 100 грамів) та монети з монетарних металів (у тому числі українські) [1].
Наявність природних ресурсів золота в Україні сприятиме ринку жовтого металу. На сьогодні виявлено і класифіковано 236 родовищ в деяких регіонах країни, в тому числі такі перспективні, як Мужіївське (Закарпаття), Травневе (Одеська область) та ін. Але сама наявність (а тим більше кількість) природних запасів металу не є обов’язковою умовою розвитку: наприклад, ні Великобританія, ні Швейцарія, де розташовані головні ринки золота, не є золотодобувними країнами. Те ж стосується і найбільших регіональних ринків.
Враховуючи географічне розташування, Київ може розраховувати на те, щоб стати регіональним центром торгівлі золотом для країн Південно-Східної Європи (Україна, Молдова, Болгарія, Румунія, Греція, країни колишньої Югославії, Албанія, Словаччина, Чехія, Угорщина) та Близького Сходу. Цьому може сприяти проміжне розташування Києва між Гонконгом та Цюріхом і Лондоном, а також відсутність достатньо розвинутого ринку дорогоцінних металів у країнах Чорноморської економічної інтеграції.
За умови досить швидкого розвитку ринку та встановлення ліберальних правил торгівлі можна розраховувати на те, що головними постачальниками металу стануть Росія, Вірменія та Узбекистан. В Україні поставки можуть забезпечувати підприємства, які займаються видобутком золота та афінажем: АТ “Українські поліметали”, “Південмаш” (м.Дніпропетровськ), “Свема” (м. Шостка) та Придніпровський хімічний завод (м.Дніпродзержинськ). Крім того, певну частину металу можуть постачати уповноважені українські та деякі іноземні банки, які мають комерційний інтерес на території колишнього СРСР. Завдяки останнім значно полегшилося б вирішення проблеми інвестицій у золотодобувну галузь України.
Основними факторами, які впливатимуть на ринок дорогоцінних металів у майбутньому, будуть економічні, а саме (грошово-кредитна політика найбільших держав, темпи інфляції, обсяги видобутку, високий попит з боку найбільшої та найчисленнішої держави світу Китаю, та інших міжнародних інвесторів, ціна на енергоресурси) та політичні фактори [4].
Отже, ринок золота в Україні знаходиться в стадії формування. В найближчому майбутньому є надія що ринок золота потребуючи капітальних інвестицій все ж таки знайде того ефективного власника який збільшить його межі і виведе українську золотовидобувну промисловість на новий рівень.
1. Святненко А. Золоті інвестиції. Коштовні метали торік стали третім за дохідністю фінансовим інструментом для українців // Дзеркало тижня. – 2011. – № 7 (636). – С.7–13.
2. Скрипник А., Варваренко Г., Вдовиченко А. Оподаткування нерухомості як фактор стабілізації та розвитку фінансового ринку України // Вісник Національного банку України.– 2010. – № 8 (138). – С. 15–21.
3. Варфоломєєв С. Ринок інвестицій в золото для українських інвесторів: Аналітичний огляд. – К., 2008. – 41 с.
4. Савчук Н. Ринок золота: Сучасний стан та перспективи розвитку / Н. Савчук // Ринок цінних паперів України. – 2009. – №1-2. – С. 19-24.
УДК 657
Урбанович А.А., ст. гр. ОАмз-51
Науковий керівник: Чудовець В.В., к.е.н., доцент
Луцький національний технічний університет
ОБЛІКОВА СИСТЕМА ЯК ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА УПРАВЛІННЯ РЕЗУЛЬТАТАМИ ДІЯЛЬНОСТІ
Сучасні підприємства потребують гнучких систем оцінки й аналізу діяльності як своїх підрозділів, так підприємства в цілому. Функціонування системи управління неможливе без достовірної, оперативної, релевантної інформації та її аналітичного опрацювання.
При організації відповідей на запити користувачів різних рівнів виділяють дані і вихідну інформацію. Далі з кожного її виду визначають постачальників і споживачів інформації, періодичність її формування.
Інформація про стан підприємства найдоступніша серед наведених, оскільки формується за допомогою внутрішніх засобів – передусім системи бухгалтерського обліку. Її суть полягає в об’єднанні облікових та аналітичних операцій в один процес, проведення оперативного мікроаналізу, забезпеченні безперервності даного процесу і використанні його результатів при формуванні рекомендацій для прийняття управлінських рішень.
При цьому загальна методологія і нормативні положення обліку і аналізу удосконалюються для раціонального використання в єдиній обліково-аналітичній системі [2, с.85].
Вважаємо, що основними завданнями обліково-аналітичної системи є визначення кінцевого результату діяльності суб’єкта господарювання в необхідні для управлінців терміни, забезпечення контролю за використанням ресурсів на рівні підприємства та центрів відповідальності.
Система обліково-аналітичного забезпечення менеджменту відіграє важливу роль в функціонуванні системи управління підприємством, забезпечуючи взаємодію різних структурних підрозділів та реагуючи на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища.
Операційна облікова інформація розкриває щоденні операції підприємства, відображається у первинних документах та є вихідною інформацією для фінансового і управлінського обліку. Дані фінансового обліку повинні надавати користувачам зрозумілу, доцільну, своєчасну, достовірну та повну інформацію. Система показників фінансового обліку підприємства має найбільш широке коло користувачів і складає основу інформаційного забезпечення поточного управління прибутком. При цьому, основним джерелом показників для прийняття рішень є фінансова звітність.
Як зазначили Данилюк М.О. і Савич В.І., перевагою показників цієї групи є їхня уніфікованість, тому що вони базуються на загальноприйнятих стандартизованих принципах обліку (що дозволяє використовувати типові технології й алгоритми фінансових розрахунків за окремими аспектами формування і розподілу прибутку, а також порівнювати ці показники з іншими аналогічними підприємствами); чітка регулярність формування (у встановлені нормативні терміни); високий ступінь надійності (звітність, сформована на базі фінансового обліку, видається зовнішнім користувачам і підлягає зовнішньому аудиту) [1, с.40-41].
У той же час варто відзначити, що інформаційна база, сформована на основі фінансового обліку, має і певні недоліки: відображення інформативних показників лише по підприємству в цілому; низька періодичність розробки (як правило, один раз на квартал, а окремі форми звітності – тільки один раз на рік); використання тільки вартісних показників (що ускладнює аналіз впливу зміни цін на формування прибутку).
На нашу думку, при дослідженні інформаційного забезпечення системи менеджменту варто відзначити одну важливу особливість – бухгалтерський облік виступає одночасно і виробником і споживачем інформаційних потоків. Саме тому необхідно також дослідити особливості інформаційного забезпечення самого обліку та інших підсистем управління підприємством – аналізу, контролю тощо.
Однією із складових загальної системи управління підприємства є система управління результатами діяльності, до об’єктів якої відносяться:
1) управління формуванням доходів та витрат;
2) управління розподілом та використанням прибутку.
Кожен з цих макрооб’єктів управління фінансовим результатом підприємства, в свою чергу, поділяється на об’єкти нижчого порядку, утворюючи певну ієрархічну систему.
Ефективність функціонування даної системи залежить від своєчасного забезпечення достовірною, повною та неупередженою інформацією. Інформаційне поле системи управління доходом і прибутком складається з відповідних показників операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та надзвичайних подій, які використовуються для аналізу, планування та прийняття управлінських рішень.
1. Данилюк М.О. Фінансовий менеджмент: навч. посібник / Данилюк М.О., Савич В.І. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 204 с.
2. Івахненков С.В. Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту: навчальний посібник. – 4-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2008. – 343 с.
УДК 657
Федорук Т.В., ст гр. ОАСз-22
Науковий керівник: Ткачук І.М., к.е.н., доцент
Луцький національний технічний університет