ІІ.1.3.1. Витоки національного космічного права і характер взаємодії міжнародного космічного права з національними законодавствами з питань космосу

ІІ.1.3. Особливості розвитку національних законодавств з питань космічної діяльності

Об’єктивна необхідність врегулювання системи суспільних відносин, що складалася у сфері дослідження та використання космічного простору між державами і міжнародними організаціями, призвела до започаткування міжнародного космічного права.

Потреба реалізації міжнародно-правових норм на внутрішньодержавному рівні та відповідним чином регламентувати відносини національних суб’єктів у новій галузі людської діяльності викликала зародження та розвиток в національних законодавствах окремих галузей, що складалися із сукупності нормативно-правових актів з питань цієї діяльності.

На відміну від повітряного та морського права, правове регулювання в космічній сфері було започатковано не з прийняття державами національних правових актів (за виключенням Франції та США, де перші нормативні акти були прийняті задовго до укладення Договору про космос 1967 р.[1]), а з розроблення норм міжнародно-правового характеру. Природно, що це наклало суттєвий відбиток на становлення та розвиток національних законодавств з питань космічної діяльності, які більшою мірою є похідними відповідно до основних договорів з космосу.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в міжнародному співтоваристві, свідчать про загальну тенденцію до наближення та співпраці суб’єктів міжнародного права та збільшення чисельності галузей, де міжнародне та внутрішнє право у взаємозв’язку знаходять все більш широке застосування. Розширюється сфера дії не тільки міжнародного права у внутрішньому праві, що пов’язано з «виключним» характером (exclusiveness) самого міжнародного права, але спостерігається також зростання «утворюючого» (formative) впливу внутрішнього права на міжнародне і застосування внутрішнього права міжнародними організаціями[2].

Не є виключенням у цьому сенсі і космічна галузь. Вивчаючи палітру суспільних відносин в галузі дослідження та використання космічного простору, необхідно пам’ятати, що все більша частка цих відносин останнім часом переходить до комерційної площини, і формування правовідносин сучасної космічної діяльності відбувається під суттєвим впливом національних правових механізмів регулювання світового ринку космічних послуг і технологій (охорона інтелектуальної власності, страхування, експортний контроль та ін.).

Потреби практичної космонавтики та гонка з освоєння космосу між двома космічними наддержавами (СРСР та США) прискорили перші кроки на шляху становлення міжнародного космічного права. Космічна діяльність, універсальна за сферами використання та глобальна за наслідками її застосування, зі самого початку щільно пов’язала зовнішні, в першу чергу, політичні, інтереси держав із внутрішніми: питання використання космічної техніки для вирішення глобальних проблем людства та внутрішньоекономічні проблеми розвитку окремих країн; проблеми міжнародної безпеки (нерозповсюдження ракетних технологій, необхідність запровадження новітніх засобів контролю за роззброєнням та ін.) і потреби скорочення бюджетного фінансування та все більшої комерціалізації космічної діяльності; перспективи створення світового інформаційного простору, можливості різних країн щодо справедливого доступу до цього простору (отримання практичного зиску від впровадження інформаційних технологій) і проблеми національної безпеки, в тому числі забезпечення інформаційного суверенітету держав тощо.

Поширення відносин у новій сфері людської діяльності з міждержавного рівня на рівень міжнародних організацій, а згодом і на рівень юридичних і фізичних осіб, у свою чергу, призвів до необхідності як удосконалення механізмів міжнародного космічного права, так і розвитку національних законодавств з питань космічної діяльності.

І тут варто зазначити, що починаючи з перших років космічної ери, правники однієї країни, США розпочали активно формувати космічну політику держави, беручи до уваги як геополітичне значення космічної діяльності, необхідність встановлення правових відносин в галузі, яка на той час не була «обтяжена» занадто великою увагою міжнародного права, так і зростаючу увагу приватного сектору до комерційного використання космічної техніки і технологій.

Результатом діяльності національних правничих інститутів США стало не тільки започаткування першого в історії національного космічного законодавства, але й створення певного дороговказу для держав-послідовників у розбудові правових основ космічної діяльності.

Все це не тільки призвело до значного впливу американської правової системи на процес нормотворення в міжнародному космічному праві, але й активно сприяло започаткуванню ринкових відносин між суб’єктами світового космічного ринку, а також запровадженню міжнародно-визнаних правових регуляторів світового космічного ринку.

Таким чином, одна з двох провідних космічних держав США з перших намагань американських фірм вийти на світовий космічний ринок розпочинає активну розбудову свого національного законодавства з метою, з однієї сторони, захисту інтересів національних постачальників космічних послуг і, з другої, забезпечення виконання міжнародних зобов’язань. Уся множина законодавчих актів США та двосторонніх міжнародних угод цієї держави щодо співпраці у сфері надання комерційних послуг засвідчує, що цілеспрямована внутрішня політика США з підтримки комерціалізації та приватизації космічної діяльності супроводжувалась не менш конкретними зовнішньополітичними заходами стосовно забезпечення нерозповсюдження космічних технологій, поряд із прийняттям норм державного регулювання окремих напрямків космічної діяльності (ліцензування) законодавчо приймаються не менш дійові принципи обов’язкового страхування космічної діяльності або запроваджуються шляхом укладання міжнародних угод із комерційних запусків принципи антидемпінгового регулювання цін на космічні послуги, захисту інтелектуальної власності розробників і виробників космічної техніки, фактичного обмеження обсягів послуг іноземних постачальників цих послуг (як квотування космічних послуг) тощо.

Більшість країн світу, здійснили ратифікацію основних міжнародних договорів з космосу, тим самим заклавши підгрунтя для розвитку своїх космічних законодавств[3].Однак, лише кілька з них, маючи потребу в регулюванні більш-менш розвинутих відносин в рамках своїх космічних галузей, створили розгалудженні системи космічного законодавства (США, Велика Британія, Франція, РФ, Україна) або прийняли спеціальні закони з основних правил національної космічної діяльності (Австралія, ПАР, Швеція, Південна Корея).

Активізація діяльності на світовому космічному ринку, все більше залучення прикладних видів космічної діяльності в різних країнах для вирішення своїх нагальних проблем безпосередньо відбивається на стані та характері відповідних національних правових систем. З 80-х років цей процес тісно пов’язаний з «комерційною складовою» космонавтики. Цим зумовлено розширення в національному законодавстві «космічних» країн масиву норм, якими регулюються відносини в сферах ліцензування і страхування космічної діяльності, сертифікації і реєстрації об’єктів цієї діяльності, а також в таких прикладних напрямах цієї діяльності як комерційні космічні запуски, дистанційне зондування Землі з космосу, здійснення телемовлення через штучні супутники Землі тощо.

Саме таким шляхом розбудовують космічні галузі своїх законодавств Бельгія, Голландія, Німеччина, Норвегія, Японія та ін.

У процесі інтеграції до світового космічного ринку крім імплементації загальновизнаних норм і принципів міжнародного космічного права у національні законодавства ряд специфічних правових проблем регулювання цього ринку (запровадження експортного контролю ракетно-космічної техніки та технологій, захисту інтелектуальної власності, комерціалізації космічної діяльності, державної підтримки інвестицій) вирішені або знаходяться на стадії вирішення правниками країн з перехідною економікою: Аргентини, Бразилії, Індії, КНР та ін.