ІІ.1.3.5. Особливості національного космічного законодавства інших країн світу
У розвитку національного космічного права зарубіжних країн можна виділити три етапи.
Перший з них пов`язаний з початком «космічної ери»: ухваленням на початку 60-х рр. минулого століття ГА ООН Декларації принципів і прийняттям Договору про космос 1967 р., а згодом – Угоди про рятування 1968 р., Конвенції про відповідальність 1972 р. Саме тоді низка держав, особливо тих, які розпочинали освоєння космосу, прийняли загальні чи більш-менш деталізовані закони з цього питання.
Другий етап розпочався (для більшості космічних країн) одним-двома десятиліттями пізніше. Він пов`язаний з процесами комерціалізації космічної діяльності та участі в ній приватних фірм та транснаціональних корпорацій, а згодом і фізичних осіб (космічний туризм). За цих умов у держав виникла об`єктивна необхідність у врегулюванні космічної діяльності приватних юридичних осіб, визначення їх прав і обов`язків, відносин з державою тощо. У зв`язку з цим у багатьох країнах були прийняті відповідні закони.
Третій етап обумовлений подальшими глобалізаційними та інтеграційними процесами в світі, утворенням і бурхливим розвитком світового космічного ринку. Інтеграційні процеси, що відбуваються в міжнародному співтоваристві, свідчать про загальну тенденцію до наближення і співробітництва суб’єктів міжнародного права і збільшення чисельності галузей, де міжнародне і внутрішнє право у взаємозв’язку знаходять все більш широке застосування. З цього етапу розширюється сфера дії не тільки міжнародного права у внутрішньому праві, що пов’язано з «виключним» характером (exclusiveness) самого міжнародного права, але спостерігається також зростання «утворюючого» (formative) впливу внутрішнього права на міжнародне і застосування внутрішнього права міжнародними організаціями[10]. Все більшого впливу зазнають змішування міжнародних і національних норм в таких правових регуляторах світового космічного ринку як захист права інтелектуальної власності, страхування ризиків, експорт-імпортний контроль та ін.
Аналіз національних законодавчих систем країн світу показує, що більшість з них мають космічне законодавство. Але його обсяги і зміст є різними. більшість країн мають тільки окремі акти про ратифікацію основоположних міжнародних договорів з космосу, а меншість – більш-менш розвинуті системи космічного законодавства (Австралія, Велика Британія, Канада, Франція, Швеція, Японія). В законодавчих актах з питань космічної діяльності останніх, як правило, проводиться розмежування поняття, яке визначається терміном «космічна діяльність» і терміном «діяльність, пов`язана з дослідженням і використанням космічного простору».
Якщо «космічна діяльність» регламентується як нормами загального міжнародного права, так і міжнародного космічного права та національного законодавства, то «діяльність, пов’язана з дослідженням і використанням космічного простору», значною мірою залишається у сфері дії законів відповідної країни або в сфері міжнародного приватного права.При цьому практично «наріжним» принципом національного космічного права є принцип відповідальності безпосередньо держави за наслідки космічної діяльності. Загальновизнаною тут виявилася ст. VI Договору про космос, відповідно до якої держави-учасниці «несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того, здійснюється вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами, та за забезпечення того, щоб національна діяльність провадилася відповідно до положень, що містяться у цьому договорі. Діяльність неурядових юридичних осіб в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, повинна здійснюватися під постійним спостереженням відповідної держави-учасниці Договору».
Тому велику увагу національні законодавства зазначених держав приділяють запровадженню механізмів державного регулювання космічної діяльності (ліцензуванню) та фінансового забезпечення своїх міжнародних зобов'язань щодо відповідальності (обов'язковому страхуванню цієї діяльності).
Диверсифікація видів космічної діяльності в країнах світу безпосередньо відбивається на стані та характері відповідних національних правових систем. З 80-х рр. минулого століття цей процес тісно пов`язаний з «комерційною» складовою космонавтики. Цим зумовлено розширення в національному законодавстві зарубіжних країн масиву норм, якими регулюються відносини в сфері сертифікації та реєстрації об`єктів космічної діяльності, контролю за нерозповсюдженням відповідних технологій, дистанційного зондування Землі з космосу і телемовлення через штучні супутники Землі тощо.
Ці аспекти зарубіжного досвіду обов’язково мають бути враховані при вдосконаленні космічного законодавства України.
Завдання для самостійної роботи
1. Ознайомтеся із запропонованою до цієї теми літературою.
2. Як пояснити важливість взаємодії міжнародного і національного космічного права в сучасних умовах?
3. Сформулюйте особливості та рівень розвитку національного космічного законодавства зарубіжних країн.
4. Охарактеризуйте законодавство США з питань космічної діяльності, а також його вплив на правові механізми світового космічного ринку.
5. Які основні етапи розвитку національного космічного права у світі?
6. Особливі риси космічного законодавства ЄС.
7. У чому полягає особливість розвитку космічного законодавства Російської Федерації?
підсумки
Необхідно зрозуміти:
1. Процес розбудови національних космічних законодавств розпочався з прийняттям Договору про космос 1967 р., а згодом – Угоди про рятування 1968 р., Конвенції про відповідальність 1972 р.
2. Друга «хвиля» розбудови національних космічних законодавств була пов`язана з процесами комерціалізації космічної діяльності та участі в ній приватних фірм та інших суб’єктів недержавного сектору промисловості.
3. Диверсифікація видів космічної діяльності в країнах світу безпосередньо відбивається на стані та характері відповідних національних правових систем.
4. З 80-х рр. минулого століття цей процес тісно пов`язаний з «комерційною» складовою космонавтики. Цим зумовлено розширення в національному законодавстві зарубіжних країн масиву норм, якими регулюються відносини в сфері сертифікації та реєстрації об`єктів космічної діяльності, контролю за нерозповсюдженням відповідних технологій, дистанційного зондування Землі з космосу і телемовлення через штучні супутники Землі тощо.
5. Глобалізаційні та інтеграційні процеси, що відбуваються в міжнародному співтоваристві, свідчать про загальну тенденцію до наближення та співпраці суб’єктів міжнародного права та збільшення чисельності галузей, де міжнародне та внутрішнє право у взаємозв’язку знаходять все більш широке застосування.
Слід запам’ятати:
1. Аналіз національних законодавчих систем країн світу показує, що більшість з них мають космічні галузі. Але їх обсяги і зміст є різними в залежності від активності тієї чи іншої держави в космічній сфері.
2. Специфічною рисою процесу розвитку права в сфері регулювання відносин в сфері комерційної космонавтики є те, що перші правові механізми цих відносин були запроваджені національними правовими інституціями однієї країни – США.
3. Більшість правових актів США в сфері практичного використання космічної техніки набули за своїми наслідками міжнародного характеру.
4. Переважна більшість країн має тільки окремі акти про ратифікацію міжнародних договорів з космосу, і лише кілька країн – розвинуті системи космічного законодавства (США, Велика Британія, РФ, Франція, Україна) або спеціальні закони щодо основних правил національної космічної діяльності (Австралія, Бразилія, ПАР, Швеція та ін.).
Треба вміти:
1. Розрізняти специфіку дії міжнародних і національних правових механізмів космічної діяльності..
2. Пояснити в чому полягає основна відмінність космічних законодавств різних країн.
3. Класифікувати нормативно-правові акти національних законодавств за ефективністю їх правового регулювання відповідних відносин.
4. Показати етапність розбудови національних космічних законодавств та її зв'язок з певними змінами в умовах космічної діяльності, ступенем впливу процесів комерціалізації, приватизації космічної діяльності та глобалізації світової економіки.
[1] National Aeronautics and Space Act of 1958. Laws of 85th Cong.-2nd Sess., P.502‑517;
[2] Денисов В.Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного права и внутреннего права // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. – К.: Наукова думка. – 1992. – с.16.
[3] Більш детально про це див. § ІІ.1.1.1.
[4] National Aeronautics and Space Act of 1958. Laws of 85th Cong.-2nd Sess., P.503. На міжнародному рівні загальні норми та принципи космічної діяльності були прийняті ГА ООН тільки у 1966 році.
[5] Communications satellite Act of 1962. Laws of 87th Cong.-2nd Sess., P.489‑498. В МКП вперше окремі принципи використання ШСЗ з метою зв’язку було сформульовано в Брюссельській конвенції 1974 р., а звод Принципів використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення було ухвалено ГА ООН лише у 1982 році.
[6] Commercial space Launch Act of 1984. Laws of 98th Cong.-2nd Sess., P.3055‑3064.
[7] Land Remote-Sensing Commercialization Act of 1984. Laws of 98th Cong.-2nd Sess., P.435-452. Принципи, що стосуються дистанційного зондування Землі з космічного простору, прийнято ГА ООН у 1986 році.
[8] Див. § І.1.1.2.
[9] На 1.01.2009 р. тільки Австрія та Нідерланди ратифікували усі п’ять договорів міжнародного космічного права.
[10] Денисов В.Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного права и внутреннего права // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. - К.: Наукова думка. - 1992.- с.16.