Глухів - третя гетьманська столиця
Глухів— місто на Сіверщині, центр Глухівського району Сумської області. Розташований на річці Есмань. Глухів був столицею трьох останніх гетьманів - Івана Скоропадського, Данила Апостола та Кирила Розумовського, а також останніх урядових органів Лівобережної України.
Відомо, що місто було засновано у Х ст., але перша письмена згадка про нього відноситься до 1152 р. У ХVІІІ ст. після того, як за наказом Петра І було зруйновано гетьманську столицю Батурин, Глухів став адміністративним центром Лівобережної України. 12 листопада 1708 р. у новій гетьманській резиденції перед Миколаївською церквою було піддано символічній страті та проклято гетьмана І. Мазепу.
У 1722 р. засновано Малоросійську колегію як вищий орган управління в Україні. У 1739 р. відкрилася школа, що готувала співаків і музикантів для придворного хору та оркестру. У ній навчалися видатні українські композитори М. С. Березовський і Д. С. Бортнянський.
Інтенсивне будівництво почало проводитися у Глухові з 1750 р., коли гетьманом став К. Г. Розумовський. Але на початку 80-х рр. ХVІІІ ст. місто втратило свою провідну роль. Пожежа 1784 р. спалила його дотла. Т. Г. Шевченко, який відвідав колишню гетьманську столицю у 40-х рр. ХІХ ст., не знайшов навіть слідів величних споруд гетьманської доби.
Миколаївська церква зведена у 1686 р. Чудовий зразок українського бароко, найдавніша архітектурна пам'ятка міста. У минулому на Радній площі біля церкви відбувалися вибори гетьманів, інші державні та громадські події.
Спасо-Преображенська церква. Зведена у 1765 р. на місці дерев'яної, що згоріла. Пірамідальна, споруджена в перехідному від бароко до класицизму стилі під впливом творчості архітектора І. Г. Григоровича-Барського. Найхарактерніші риси пам'ятки – гармонія пропорцій і виразність силуету.
Тріумфальна арка. Споруджена у стилі класицизму на честь імператриці Єлизавети, яка проїжджала через місто у 1744 р. Архітектор – А. В. Квасов. Під час Другої світової війни пам'ятку було зруйновано. У 50-і рр. ХХ ст. реставровано у первісному вигляді
Немирів - місто,адміністративний центр Немировського району Вінницької області. У 1677–1679 рр. Немирів був столицею гетьмана Юрія Хмельницького під протекторатом Отоманської імперії. Місто розташоване на лівому березі річки Устя басейну Південного Бугу.
Немирів був одним із центрів боротьби українського народу проти шляхетського гніту і насильницького ополячення. В роки козацького повстання, яке очолював С. Наливайко, населення Немирова та навколишніх сіл діяло в його загонах. Воно брало участь в анти шляхетських повстаннях і заворушеннях 1607, 1612, 1614 та наступних років, а також у війні проти соціального і національного поневолення в 1648–1654 роках. Єврейське населення міста дуже постраждало 31 травня 1648 року, коли козаки, без бою, під виглядом польського загону, ввійшли в Немирів де жорстоко знищили тисячі євреїв, в тому числі біженців з навколишніх сіл і містечок, які ховалися у немирівський фортеці.
Того ж року князь Ярема Вишневецький, щоб помститись полковникуМаксиму Кривоносу напав на Немирів і вирізав там 3000 козаків та міщан, які сприяли козакам. Як тільки князь Ярема Вишневецький покинув місто, місцеве населення вирізало 200 драгунів, яких він залишив в Немирові. З того часу місто переходило з рук у руки.
У 1670 його зайняв гетьман Петро Дорошенко. У 1671 місто здобув великий коронний гетьман Ян Собеський. Пізніше знову Петро Дорошенко зайняв Немирів ів 1674 змушений був його уступити. В1678 Немирів був сильно знищений турками, так що з квітучого міста залишились лише руїни.
В 1685 турки зробили Немирів столицею новоутвореного князівства. Князем сарматським був призначений Юрій Хмельницький, перед ним урядовцем був гетьман Дука з резиденцією в Печарі. Місто почало швидко залюднюватися татарськими та вірменськими купцями.
Для Юрка Хмельницького було збудовано велику резиденцію з дерева, обнесену високим частоколом. Біля ставу поставлено декілька десятків будинків козацької старшини. Хмельницький отримав від кам'янецького коменданта Галіль Паші 200 охоронців. Євреї розмістилися на зруйнованому ринку. Після Хмельницького управителем один рік був Драгініч.
Після нього Немирів був взятий знову королем Речі Посполитої Яном ІІІ Собеським, який поставив тут свого урядовця гетьмана Куницького, замордованого невдовзі в Могильові. Після цього, до Карловицької угоди 1699, Немирів перебував в турецьких руках.
Після 1699 Немирівський замок мав своїх комендантів: Вільгельма Ріппе (по 1707), Барша (1707–1718), в 1726 — Флоріана Шелінга.
В 1711 р. Немирів без бою було зайнято армією гетьмана Пилипа Орлика, під час його походу на Правобережжя проти російської влади.
1737року в Немирові відбувся з'їзд трьох монархій: австрійської, російської та турецької.
За люстрацією 1775 в Немирові було 140 осель, та на передмістях 186 осель.
Від Вишневецьких Немирів перейшов до Потоцьких. Найбільше сприяв розвитку міста Вінцентій Потоцький. Він заклав тут ряд фабрик: для виготовлення полотна, перкалю, сукна, шкіряну, бляхову, фарбову. Його коштом був збудований костел та вища військова школа для шляхетної молоді, навчання в якій він сам оплачував, відкрита бібліотека. Він вибудував тут собі палац та заклав парк.
В 1791 в Вінцентія Потоцького перебував Тадеуш Костюшко. Після третього поділу Речі Посполитої Вінцентій Потоцький змушений був продати Немирів Станіславу Потоцькому з Тульчина. Станіслав Потоцький переписав Немирівський ключ на свого сина Юрія Потоцького. Після того як Юрій покинув край, Немирів дістався Софії Потоцькій. Вінцентій Потоцький та пізніше Станіслав Потоцький залишили для шкіл грошові фундації, які використовувались до 1815р.
1811 р. в Немирові було знищено пожежею велику частину міста, церква та лютеранська кірха.