Зовнішня політика Чилі наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст

Завдання зовн. політики: закріплення в групі лідерів у міжамерик. відносинах, використовуючи статус "політ. партнера" США; забезпечення лідерства в процесах Азіатсько-тихоокеанської інтеграції; забезпечення реалізації економічних інтересів країни шляхом безпосередньої участі в інтеграційних процесах, як регіональних, так і міжрегіональних; стимулювання нац. експорту.Під час президентства Фрея покращилися відносини з іноземними державами, досить прохолодні після панування диктаторського режиму, розпочалися переговори щодо приєднання до НАФТА і підписаний договір про асоційоване членство в МЕРКОСУР. Остаточно вирішені проблеми кордону з Аргентиною (щодо озера Десьєрто іЛьодового поля Південної Патагонії). Чилі розпочала переговори про зону вільної торівлі з ЄС та вступила до АТЕС. У зовн. політиці правління Бачелет характеризувалося охолодженням відносин із Аргентиною (через підвищення Аргентиною експортного мита на природний газ та освоєння спірної території в Патагонії) та з Перу (через чилійський закон, що деталізував морський кордон між державами, цей закон був пізніше відмінений Констит. судом Чилі). 2006–2007 рр ухвалила та уклала договори про вільну торгівлю з КНР, Індією, Японією, Панамою, Перу, Колумбією. Переговори про подібні договори з Австралією, В'єтнамом, Туреччиною і Малайзією. В питаннях міжнародної безпеки виступила за безстрокове продовження універсального Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і взаємодію між Договором і регіон. угодами типу "Договір Тлателолко". Бере участь в діяльності миротворчих сил ООН, віддаючи перевагу невійськовим місіям спостерігачів. Має договори про військове співробітництво з Бразилією і Еквадором. В квітні 1995 р. відновила дипломатичні відносини з Кубою. 1996-1999 рр: представники країни обрані до вищих керівних органів різних міжнар. організацій, серед них посада голови Міжнародної Організації Праці, членство в керівництві Міжамерик. Суду з прав людини. Комісії ООН з прав людини. Всесвітньої Організації охорони здоров'я, Раді ФАО, Комісії ООН з питань використання навколоземного простору (Відень), тощо.Відносини з сусідніми країнами залишаються пріоритетними у зовн. політиці Чилі. Їх реалізація проходить у 2 площинах: в рамках регіон. об'єднань - Організації Америк. Держав (ОАД), "Групи Ріо", Латиноамерик. парламенту, МЕРКОСУР, і на 2сторонньому рівні. Статус стратегічних - відносини з Аргентиною.

 

39. Соц.-екон. і політ. розв. Венесуели кін. ХХ – поч ХХІ ст. Рафаель Антоніо Кальдера Родрігес (1969-1974, 1994-1999): за рахунок втручання держави до економіки вдалось стабілізувати соц.-екон. положення, яке різко погіршилось внаслідок гострої фінансової кризи; проголосив Венесуельський порядок денний, програму спрямовану на відновлення макроекономічної стабільності та зниження інфляції. Банкрутство малих і середніх підприємств, ріст кількості бідних. Потребуючи допомоги Міжнародного валютного фонду всупереч лівим політ. переконанням реалізовує низку неоліберальних заходів в економіці: приватизацію держмайна та девальвацію болівара. Ситуація поглиблювалась світовою нафтовою кризою. Оголосив амністію для військовиків (брали участь у спробах держ. перевороту 1992 та 1993 рр). Уго Чавес (1998-2000-2006 -): гасло боротьби з корупцією, запропоновану ним програму реформ не можна було назвати революційною. Уряд встановив жорсткий контроль над держ. нафтовою компанією, прибутки якої спрямовувалися на потреби сусп.-ва: будівн. лікарень і шкіл, боротьбу з неписьменістю, проведення аграрної реформи, розпочав націоналізацію підприємств у різних галузях промисловості. 1999 р. нова конституція: збільшила президентський термін з 5 до 6 років й надала можливість переобиратися на ІІ термін. Виступав з жорсткими заявами на адресу «олігархів-хижаків» - керівників нафтової галузі, ієрархів католицької церкви і опозиційних журналістів. Ініціював зміну назви країни на Боліваріанська республіка Венесуела. 11 квітня 2002 р. держ. переворот - Чавес позбавлений влади на 3 дні, заарештований і утримувався на о-ві Орчіла, однак відмовився зректися влади. Державу очолив Педро Кармона Естанга: розпустив парламент, припинив роботу генер. прокурора і держ. контролера, відмінив прийняте в роки Чавеса закон-во, перерозподіл частини нац. багатства на користь незаможних. Після повернення Чавеса до влади 2002 р. опозиція намагалася боротися конституц. Методами: 15 серпня 2004 референдум про довіру керівництву країни: більшість підтримали президента. Плани внесення до конституції поправок, що дозволяють президенту переобиратися необмежену кількість разів. У січні 2007 року парламент надав Чавесу розширені повноваження на півтора року: керувати країною за допомогою указів, в обхід законодавчої влади; націоналізація корпорацій у ключових галузях. Викуп у америк. AES Corporation активи найбільшої енергетичної компанії Electricidad de Caracas (EDC). У липні заявив про намір внести до парламенту законопроект, що дозволяє президенту Венесуели переобиратися необмежену кількість разів. Чавес став ініціатором лише 33 поправок, об'єднаних у блок «А», інші ж 36 поправок, об'єднані в блок «Б», запропоновані парламентом:скасування обмеження кількості президентських термінів правління, передбачалося збільшити термін повноважень глави держави з шести до семи років, скасувати автономію Центр. банку Венесуели, наділити виборчим правом шістнадцятирічних громадян і ввести шестигодинний робочий день. При цьому 2006 році він заявив про ств. нової партії, очолив Чавес. Перший конгрес нової пройшов в січні-березні 2008 р.Ніколас Мадуро Морос 5 березня 2013 року, після смерті Уго Чавеса, виконував обов'язки президента. На загальних виборах, що відбулись 14 квітня 2013 року, обраний президентом країни, перемігши Енріке Капрілеса Радонськи.