Ситуаційний підхід як спосіб мислення про організаційні проблеми та їх вирішення
Більшість теорій управління можуть бути застосовані лише для вирішення вузького кола проблем, пояснюючи лише якусь частку реальності. Але, якщо лише вийти за ці вузькі межі, теорія чи не спрацьовує взагалі, чи може перекручувати результати. Цих недоліків спроможний уникнути ситуаційний підхід. Тому вчені в галузі сучасного менеджменту постійно повертаються до його вивчення та визначення значущості в реальній управлінській діяльності. Так, Мескон М., Хедоурі Ф. визначають ситуаційний підхід не як простий набір прописаних вказівок, а як спосіб мислення про організаційні проблеми та їх рішення. Ситуаційний підхід, на думку цих авторів, визнає, що хоча загальний процес однаковий, специфічні прийоми, які повинні використовувати керівники для досягнення цілей організації, можна значно варіювати [2].
Ситуаційна теорія управління дає рекомендації, як слід керувати в конкретних ситуаціях. При цьому виділяються чотири обов'язкових кроки, які повинен здійснити менеджер, щоб досягти ефективного управління в кожній конкретній ситуації:
1. Керівник повинен бути знайомий із засобами професійного управління, що довели свою ефективність. Мається на увазі розуміння процесу управління, індивідуальної і групової поведінки, систематичного аналізу, методів планування, контролю, якісних методів ухвалення рішення тощо. Керівник повинен вміти здійснювати аналіз ситуації з точки зору того, які вимоги до організації висуває ситуація і що характерно для ситуації.
2. Кожна з управлінських концепцій і методик має свої сильні і слабкі сторони чи порівняльні характеристики у випадку, коли вони застосовуються до конкретної ситуації. Керівник повинен уміти передбачати ймовірні наслідки, як позитивні, так і негативні, від застосування даної методики чи концепції.
3. Керівник повинен уміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необхідно правильно визначити, які фактори є найбільш важливими в даній ситуації і який ймовірний ефект може викликати зміна однієї чи декількох перемінних.
4. Керівник повинен уміти погоджувати конкретні прийоми, що викликали б негативний найменший ефект і таїли б найменше недоліків з конкретними ситуаціями, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом за існуючих обставин.
Ситуаційний підхід має на меті навчити менеджерів «ситуаційному мисленню», тобто умінню вірно оцінювати управлінсько-виробничі ситуації та знаходити виходи із них. Ситуаційний підхід являє собою оперування на рівні свідомості менеджера з деякими моделями. Менеджер моделює ситуацію, по-перше, таку, що реально склалася, а по-друге, ідеальну (з його точки зору), а по-третє, бажану, але в той же час реально досяжну. При цьому така реально досяжна ситуація виступає в якості перехідної від фактичної до ідеальної, причому останню через певні причини неможливо досягти.
Досить цікавим є ствердження Віханського О.С. стосовно ситуаційної теорії. Ситуаційна теорія управління дає рекомендації, як слід керувати в конкретних ситуаціях. При цьому виділяються чотири обов'язкових кроки, які повинен здійснити менеджер, щоб досягти ефективного управління в кожній конкретній ситуації:
· керівництво повинно вміти здійснювати аналіз ситуації з точки зору того, які вимоги в організації висуває ситуація і що характерно для ситуації;
· потрібно обрати відповідний підхід до здійснення управління, який би в найбільшій мірі відповідав вимогам, що висуваються з боку ситуації до організації;
· керівництво повинно створювати потенціал в організації та необхідну гнучкість для того, щоб можна було перейти до нового управлінського стилю, що відповідає ситуації;
· керівництво повинно провести зміни, які дозволять адаптуватися до ситуації [2].