Русь під монголо-татарським пануванням
Перша битва руських князів на річці Калка з монголо-татарами
В часи найбільшого ослаблення Київської Русі на неї напав новий невідомий ворог – монгольські орди, що дістали назву татар. Ці орди довершили занепад Київської держави.
Середньо-азійські степи, з яких на давні українські землі систематично приходили кочівники, на початку ХІІІ ст., хоч і востаннє, але знову стали місцем, звідки до нас прийшли дикі орди. Однак, на цей раз це були найбільш найнебезпечніші серед усіх кочових племен – монголо-татари.
Найкращі воєначальники Чингізхана, Дубе і Субутай, перейшли південне узбережжя Каспійського моря, північну Персію, південний Кавказ, розбили грузинське військо і з’явилися в степах північного Кавказу. Тут зустріли їх сили половців, ясів, кочосів та інших кавказьких народів. На Подонні в 1222 році монголи розбили половців, причому кількох ханів було забито, а старий Котян – тесть Мстислава Галицького з рештками половців відступив до Дніпра. Котян звернувся до Мстислава Галицького та до інших українських князів, прохаючи допомоги. У Києві відбувся з’їзд князів, на якому було вирішено допомогти половцям.
Битва з монголо-татарами відбулася 1223 році на р. Калці, де руські війська зазнали нищівної поразки, оскільки кожен князь зі своїм військом виступили самостійно, без загальної військової координації
Відсвяткувавши перемогу, монгольське військо вернулося назад і спустошивши Поволжя пройшло степами до Туркестану. Разом з тим, завоювання Причорномор’я у татар стало вирішеною справою і її тільки відклали до слушного часу.
Експансія монголів до Русі
Загарбання руських земель почалося за часів Батия – онука і наступника Чингізхана. Поставивши своєю метою оволодіти Руссю, Батий не приховував своїх цілей щодо Східної Європи. З величезним військом у 1236 р. він вступив на землю волзьких булгар, спустошив мордовські та буртаські землі. Зимою 1237 р. монголо-татари почали воювати за рязанські землі. Наступного року була спустошена Москва, згодом впав під тиском монголів Володимир – перша столиця Північно-Східної Русі.
Навесні 1238 р. завойовники, пройшли по окраїнах смоленської землі і Чернігівського князівства. 1239 р. почалася навала монголо-татар на Південно-Західну Русь. З березня вони захопили Переяслав (південний), потім Глухів і стародавній Чернігів. Наприкінці року монголо-татари вторглися в Крим. Восени 1240 р. Батий з величезними силами, прорвавши лінію валів-укріплень на р. Рось захопив Київ.
Монголо-татари зруйнували також Вишгород, Білгород, обманом здобули Колодяжин, захопили Кам’янець, Ізяслав, стольні міста Володимир, Галич, Галицько-Волинське князівства та інші міста. Орди Батия вийшли на західні рубежі Русі. Проте деякі укріплені міста Південно-Західної Русі монголо-татари так і не змогли захопити. Продовжуючи свій завойовницькій похід монголо-татари в 1241-1242 рр. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію.
Суспільно-політичне становище Руських земель під владою Золотої Орди
У придонських і приазовських степах 1243 р. Батий заснував державу, що мала назву „Улус Джучі”, яка в свою чергу складалася з двох частин – „Білої Орди” на захід від Волги і „Синьої Орди” на схід від Волги. За давньоруськими літописами „Біла Орда” називалася „Золота Орда”.
Кримський півострів складав частину Золотої Орди з самого початку її існування. Саме після включення до складу цієї держави – він одержує свою звичну назву – Крим, за назвою головного міста цієї території. Але безпосередньо монголи займали в ХІІІ-ХІV ст. лише північну, степову частину півострова. Його побережжя і гірські райони представляли в цей час ряд напівзалежних від монголів малих феодальних володінь. Найбільш важливим серед них були італійські міста-колонії Кафа (Феодосія), Солдат (Судак), Чембало (Балаклава). В містах південного-заходу існувало найбільше князівство Феодоро, столицею якого було добре укріплене місто Мангуп. Відносини з монголами італійців і місцевих феодальних власників підтримувались завдяки жвавій торгівлі. Але це не заважало ханам Золотої Орди часто нападати на своїх торгівельних партнерів, і ставились до них як до підкорених.
Розглядаючи русько-ординських кордони слід згадати про так звані буферні зони, що пролягали між цими державами. До таких територій відносились досить широкі райони між володіннями Русі і Золотої Орди, протяжність яких з півдня на північ становила від 50 до 200 км. Буферною зоною, зокрема, було верхів’я Дністра і південного Бугу (місто Бакота і Болоховська земля).
Поява буферних зон на Русько-ординському кордоні була результатом монгольських походів 1237-1240 рр. Під час частих походів по цих областях військ Батия населення їх було частково знищено, взято в полон, а частково переселилось в більш спокійні північні райони. Руські князі, що володіли буферними землями, в результаті цього опинились з однієї сторони в близькості з небезпечним сусідом, а з іншої сторони, економіка цих районів була не просто підірвана, а потребувала великих зусиль для її відродження В результаті деякі князі залишали свої уділи, перебираючись на північ на службу до заможніших феодалів.
Воєнна міць Золотої Орди дозволяла зберігати в недоторканості кордони держави впродовж всього ХІІІ ст. і на початку наступного століття. Але в другій половині ХІV ст. положення різко змінилось, монголи вже не мали сил утримувати свої розтягнені кордони, і Золота Орда почала різко втрачати свої крайні території.
Героїчна боротьба руського народу ослабивши наступальний порив завойовників, не тільки зберегла від розгрому європейську цивілізацію. Великий опір, який зустрів Батий на Русі, мало велике значення для неї самої. Русь зберегла свою організацію, управління, культуру, віру. На території руських князівств фактично не було ординської адміністрації. В історичній перспективі це дало змогу для самостійного розвитку країни і для боротьби проти влади завойовників. Однак залежність від завойовників руські князі змушені були визнати – спустошена Русь ще не могла сподіватись на свої сили та дати відсіч новим нападам.
В 1243 р. Батий надав великому володимирському князю Ярославу Всеволодовичу ярлик на велике княжіння, призначивши його найстаршим над усіма руськими князями. Це був акт формального визнання залежності від Золотої Орди. Однак до фактичного встановлення іга ще було далеко.
Спустошені міста і села, витоптані квітучі ниви і сади, численні людські жертви – такий слід залишила „Батиєва рать”. Від багатьох поселень на Русі збереглися тільки назви в літописах. Монгольська навала тяжко позначилася на сільському господарстві, ремеслі і торгівлі. Чимало народів внаслідок встановлення золотоординського іга втратили свої історичні назви, зокрема половці, хазари, волзькі болгари, які з часом стали складовою частиною татарського, казахського, башкирського, чуваського та інших народів.
Монголо-татари встановили режим систематичного терору, причому грабежі, розорення і масові вбивства стали їх постійним заняттям. В зв’язку з цим, розвиткові продуктивних сил на Русі перешкоджали систематичні спустошливі набіги ординців. Особливих руйнувань зазнавали землі, які межували з Ордою. Населення звідти тікало в більш віддалені райони Русі.
В середині ХІV ст. на Русі більш чітко намітився процес відокремлення ремесла від землеробства, розвивалися старі і виникали нові міста – ремісничо-торгівельні осередки. Успішно розвиваються старі центри економічного і культурного життя, такі як Київ, Галич, Чернігів. Відроджувалися і розвивалися ремесла, зокрема, виробництво знарядь праці, зброї, виникали нові. З розвитком товарно-грошових відносин у другій половні ХІV ст. деякі великі міста почали карбувати свою монету.
Державний устрій Золотої Орди
В усіх монгольських державах, що виникли в ХІІІ столітті утвердились правлячі династії, які вели свій рід від Чингізхана. Голова кожної з них розглядав виділену йому територію не як державу, а як родове володіння.
З першого року свого існування Золота Орда не була суверенною державою, а очолюваний нею хан також не рахувався незаконним правителем. Це було викликано тим, що володіння Джучинів, як і інших монгольських царевичів юридично складали єдину імперію з центральною владою в Каракорумі. Каан, який знаходився там, відповідно однієї із статей яси (закону) Чингізхана мав право на визначену частину доходів із всіх завойованих монголами територій. Більше того, він мав в цих областях володіння, які належали йому. Тільки центральна каракорумська влада мала право вирішувати найважливіші економічні і політичні питання. Сила центральної влади, що трималася лише на авторитеті Чингізхана була ще настільки велика, що перші хани Батий і Берке неухильно додержувалися по відношенні до Каракоруму цих правил.
В 60-х роках ХІІІ ст. навколо какакорумського престолу розгорнулась міжусобна боротьба, в результаті чого Золота Орда одержала повну самостійність у вирішенні всіх питань зовнішнього і внутрішнього характеру. В час одержання повного суверенітету в Золотій Орді вже існувала своя внутрішньодержавна структура. Основою цієї системи було армійське десятинне розрахування всього населення держави. Вся держава поділялась на ліве і праве крило.
В початковий період існування Золотої Орди крила відповідали найбільшим адміністративним одиницям держави. Однак пізніше крила були розділені на чотири основних територіальних одиниці, які очолили улус-беки.
Основою адміністративно-територіального поділу Золотої Орди була зулуська система. Суть її полягала в тому, що кочові феодали мали право на отримання від самого хана чи іншого багатого степового аристократа певного уділу – улусна. За це власник улуса був зобов’язаний видавати у випадку необхідності певне число повністю озброєних воїнів (в залежності від розмірів улуса), а також виконувати різні податкові і господарські повинності. Улуси не передавалися у спадок від батька до сина. На початку в Золотій Орді великих улусів було не більше 15, кордонами між якими частіше всього виступали ріки.
Одночасно із встановленням адміністративно-територіального поділу проходило формування апарату управління господарством. Період правління Бату і Берке з повним правом можна назвати організованими в історії Золотої Орди. Були оформлені феодальні володіння аристократії, з’явився апарат чиновників, була закладена столиця, утверджені і розподілені податки і повинності. Податки Бату і Берте характеризуються абсолютною владою ханів, авторитет яких визначався розмірами награбованих багатств.
Хан, який стояв на вершині піраміди влади, значну частину року кочував по степах в оточенні своїх дружин і великого числа придворних. Тільки короткий зимовий період проводив в столиці.
В ханських ярликах перелічується велика кількість чиновників. Для безпосереднього правління ними були створені дві вищі державні посади: беклярібек (великий князь) і везір. Обидва чиновники знаходились на одному щаблі феодальної ієрархії, але більшу роль в державному апараті відігравав беклярібек. В його руках була зосереджена значна влада, він був головнокомандуючий всієї армії, відав дипломатичними відносинами, мав значний вплив на релігійні справи. Зосередження такої влади в руках беклярібеків призводило до того, що вони ставали фактичними правителями Золотої Орди, диктували свою волю на престолі Джучідам.
В руках везіра була зосереджена вища виконавча влада, центральний орган який називався диван. Він складався з декількох палат на чолі із секретарями. Вони завідували такими сферами господарства як: фінансова, податкова, торгівельна і внутрішньополітична. Він не мав великого впливу в зовнішній політиці, але його роль в внутрішньому житті держави була велика, так як основною стороною його діяльності становив збір податків і данини з підкорених народів.
Слід також відзначити, що в Золотій Орді не практикувались характерні для Монголії курултаї, на яких всі представники роду Чингізхану вирішували важливі державні справи.
Маючи в столиці владу, що складалася з правлячого роду і багатих феодалів, ханові більше не потрібні були курултаї. Обговорення важливих питань він міг проводити збираючи вищих військових і громадських чиновників держави. Що ж до престолонаслідника, то велику роль грали двірцеві перевороти.
Методи управління Золотої Орди завойованими руськими землями
Золота Орда не мала сили окупувати Русь повністю і поставити її у васальну залежність. Руссю безпосередньо управляли місцеві князі, більшість яких були перетворені у васалів золотоординського хана. Щоб зміцнити їх залежність, золотоординські хани намагалися розпалювати феодальні уособиці, підбурювали одного князя проти іншого. У цій політиці вони не гребували ні підкупом, ні обманом, ні вбивством.
Суть золотоординської політики на руських землях полягала у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності від завойовників, насамперед, у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей – данина безпосередньо для хана, мито, плужне, візничі повинності, торгові збори, «корм» баскакам, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов’язок слов’янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах).
Ординські хани мало змінили політичну систему в князівствах Русі, намагаючись використати її у своїх цілях. Ненадійних, з їх погляду князів, вони ліквідовували, нацьковували один на одного, намагаючись не допустити їх згуртування, щоб і надалі тримати їх у покорі. Українські землі безпосередньо не входили до складу Золотої Орди, але монголо-татарські хани для підтримки своєї влади періодично (не рідше ніж 1 раз на 5 років) влаштовували спустошливі походи на ці території.
Хоча руські князі й залишалися при владі, їхні адміністративні повноваження як васалів хана були обмежені, оскільки хани призначали своїх власних чиновників для вербування воїнів і збору податків. У завойованих ними землях монголи поспішали визначити платоспроможність населення, проводячи його перепис.
Обмежувалась і судова влада князів. У судовій практиці всі руські князі перебували під владою хана й монгольського Верховного суду і деяких з них стратили за наказом хана за реальні або уявні державні злочини. Хан також розглядав більшу частину головних судових справ між руськими князями. Разом з тим, хан не втручався в позови між руськими боярами й простолюдинами, дозволяючи князеві кожної даної місцевості продовжувати виконувати його судові функції.
Однак Золота Орда не змогла придушити прагнення Русі по політичної незалежності. З самого початку золотоординського поневолення народ не припиняв боротьби проти поневолювачів. Перший удар золотоординському пануванню завдала хвиля народних повстань. У лісах, степах, плавнях базувалися загони воїнів, які систематично давали відсіч загарбникам.
Велику роль у консолідації антиординських сил зіграла і політика видатних полководців і дипломатів Русі, зокрема, Галицько-волинського князя Данила Романовича.
Народні повстання, а також політика деяких руських князів, змусили Золоту Орду залишити непорушними політичний і церковний уклад. Монголо-татарам залишалося пристосовувати місцеві порядки до цілей, які переслідувала їх політика. З метою придушення народних виступів і посилення експлуатації у деяких землях Русі було створено військово-політичну організацію баскаків. Особливі військові загони відповідно до їх чисельності, очолювалися десятниками, сотниками, тисячниками і темниками. Вони формувалися не лише з монголів, а частково з місцевого населення. Загони були в розпорядженні баскаків (намісників) – у Моноголії їх називали „таньмачі”. Баскакські загони діяли переважно у Північно-Східній Русі. Дещо пізніше виникли баскакські загони і у деяких районах Південно-Західної Русі, зокрема в Волховській та Галицькій землях. Основним обов’язком баскаків було тримати у покорі місцеве населення.
На початку баскаки виступають в якості „намісників”, що забезпечують покірність місцевого населення ординській владі власними збройними загонами, пізніше вони вже постають як представники хана, що лише контролювали діяльність руських князів і доповідали хану про випадки непокірності.
На Русі існувала відповідна система повинностей і зборів: поплужне (поземельний податок – від плуга), кормове (утримання ханської адміністрації і тієї що відряджалась на Русь у „службових справах”), ямне (надання підвід для поштового зв’язку та перевезення ханських чиновників), тамча (мито). Найважчою повинністю була „війна” – виставлення певної кількості воїнів для участі в грабіжницьких, монголо-татарських походах. Монголи обкладали руське населення різними поборами. Були випадки, як татари на Русі забирали в рабство одного з трьох синів, часто забирали неодружених чоловіків, жінок. З інших же брали у формі викупу брали по шкурі ведмедя, чорного бобра, тхора і чорної лисиці. Коли ж не було нічого, то забирали в неволю.
Жорсткі методи баскакської системи викликали невдоволення населення. Антинародний рух проти розбійницького розгулу, знущань ханських баскаків посилюється у другій половині ХІІІ ст. При цьому в деяких районах антимонгольський рух очолювали князі.
Активний антиординський рух примусив золотоординських політиків дещо видозмінити систему експлуатації Русі з метою забезпечення регулярних надходжень данини і стримати до деякої міри народні повстання. Нові методи полягали в тому, що з одного боку, в організації перепису тобто в підрахуванні об’єктів обкладання і суми данини, з другого – в передачі права і обов’язку збирати й доставляти в Золоту Орду данину руськими князями. Наприкінці ХІV ст. золотоординські хани відмовилися від баскакства на Русі, а також від існуючої системи відкупів. Данину збирали вже не ординські даньщики, а руські князі. Податку не підлягало тільки духовенство. Разом з тим, Золото Орда в своїй політиці орієнтувалася на „слухняного” князя в інтересах збереження своєї влади на Русі, підтримуючи і посилюючи феодальну роздробленість, та намагаючись перешкодити зростанню політичної єдності руських земель
Передача права (обов’язку) збирати і доставляти в Орду данину руським князям мала серйозні політичні і економічні наслідки для Русі. Адже князі, яким доручався збір данини, були поставлені в привілейоване становище перед іншими князями, і, таким чином в майбутньому використовували свою владу для об’єднання земель і зміцнення великокнязівської влади, а з часом і згуртування антимонгольських сил.
При цьому, слід наголосити, що весь період золотоординського іга на Русі позначається безперервними спустошливими набігами. Загарбники, захопивши місто, грабували домівки, ремісників, забирали у неволю молодих чоловіків і жінок.
Визволення руських земель з-під влади Золотої Орди
Перші великі антиординські повстання пов’язані з проведенням перепису руських земель в 1257-1259 рр. який був організований для того, щоб обкласти Русь регулярною даниною. Велике значення мали ряд міських повстань 1262 р. Народні повстання призвели до вигнання збірників данини, які присилались безпосередньо з Орди. В зв’язку з цим, як було зазначено, поступово збір данини переходив до руських князів, що збільшило самостійність Русі.
ХІV ст., особливо друга її половина пройшли під знаком ослаблення позицій Золотої Орди як на східноукраїнських землях, так і в цілому в азійсько-європейському регіоні. Це було зумовлено як внутрішніми чинниками (боротьба за владу в середині Золотої Орди), так і зовнішніми (антинародний рух на захоплених територіях, посилення позицій сусідніх держав). Так, зокрема, на територіях Північно-східної Русі на початку ХІV ст. на базі централізації Великого князівства Московського, яке у той час було васальним князівством у складі Золотої Орди, на тлі визволення з-під останньої, починає формуватися Московське царство, яке остаточно оформилося на початку ХV ст., серйозно заявивши про себе на міжнародній арені. Набирає міжнародної ваги і Велике князівство Литовське.
В цей час Золота Орда розпадалась на напівсамостійні улуси, які в залежності від успіхів чи невдач тих чи інших ханів то тимчасово об’єднувалися під однією владою, то знову відокремлювались, взаємно послаблюючи одні інших в військових сутичках. До середини ХV ст. в декількох великих улусах утвердились свої ханські династії і Золота Орда як єдине ціле остаточно перестала існувати.
Отже, розглядаючи питання, пов’язані із Монголо-татарською навалою та встановленням золотоординського іга на українських землях, можна зробити наступні висновки.
Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для Київської Русі:
- руйнація та падіння міст;
- занепад ремесла і торгівлі;
- демографічні втрати
- знищення значної частини феодальної еліти.
Суть золотоординського іга як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників.
Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої особливості:
- руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;
- на території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників;
- толерантне ставлення золотоординців до християнства та православного духовенства.
Монгольське завоювання зумовило появу низки тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історичний розвиток східних слов’ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність народу. Вони проявилися в:
- переміщенні і своєрідному роздвоєнні центру суспільного життя східних слов’ян;
- консервації та поглибленню феодальної роздрібненості;
- поступовому витісненні в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження системи підданства;
- послабленні обороноздатності Русі призвело до того, що в ХІV-ХV ст. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського та Польського королівства.
Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на розвиток усієї Східної Європи.
На тлі занепаду Київської Русі під навалами монголів окремо слід виділити Галицько-Волинське князівство, що продовжило на сто років існування Української держави з новим політичним осередком на заході, об’єднавши всю Правобережну Україну, та зберігши її історичні традиції.
При цьому слід зазначити, що незважаючи на те, що Галицько-Волинська Русь після походу Бурундая на чолі великого війська була підкорена монголо-татарами, все ж таки Галицько-Волинське князівство залишилось єдиним у Південно-Західній Русі, де влада Золотої Орди була номінальною. По-суті Галицько-Волинське князівство стало форпостом європейських держав, які залишилися поза ординським контролем.
Питання 2. Державний і суспільний лад Галицько-Волинського князівства.