Притча, яку названо Єродiй
О ВОСПИТАНИИ ЧАД
Нила, широко из берегов разливающегося
И весь Египет щедро орошающего,
Сильнее источники Златоуста разливают
И буйные потоки из себя испускают.
Золотыми струями растекаясь,
Свежестью вод живых обогащаясь,
Влажность из наук его берут
И к смягчению сердец людских ведут.
Из которого цветов золотых сорвано
И на пользу вам, честным детям, собрано.
Омилия* из разных мест его сложена
И на славянский исправно переведена.
О добродетельном вас в молодости воспитании
И заботливом о деточках отцовском старании.
Чтобы от бога не принял наказания,
Дав сынам с раннего детства доброе воспитание.
(*Омилия (итал.) – нравоучение, проповедь.)
ОБ УЧЕНИИ
Превыше всего желаю пожелать,
Чтобы вас к учению сейчас запросить,
Из которого, как из источника, все доброе исходит.
И через него человек человеком становится,
Которое так высоко святые уважают,
Что золотым украшением его считают.
То пусть никогда не исчезает,
А всегда в народе людском находится,
Но которым добродетельный народ русский пренебрегает
И за подлую вещь для себя полагает.
В связи с чем всякий беспорядок и зло происходит,
Что к пренебрежению тот добродетельный народ приводит.
Ведь за неприхотливость его много ругают...
Вследствие чего справедливым нам кажется,
Чтобы это о вас к отцам вашим дошло,
Чтобы важнейшим этим богатством не пренебрегали
И прежде всего о вашем обучении старались.
Им же самим от вас лучший венец бывает,
Ибо каждый сын отца за науку поважает.
Что вы только от детей имеете
И что есть вам на пользу, сами разумейте.
На Златоустого советы опираяся,
Его же золотым поучениям всецело надеясь...
Радости от сынов отец дождется.
О ВОСПИТАНИИ ДЕТЕЙ
Сложенное поучение из различных бесед... отца нашего Иоанна Златоустого. В общую пользу родителям же и детям... Следует родителям смотреть не затем, как детей в серебре и золоте, в богатстве содержать, но чтобы в благоговении и мудром накоплении всяких добродетелей богатейшими были. Тогда не будут много требовать, тогда не будут захвачены житейскими и юношескими развлечениями и похотями...
Ведь когда хорошо воспитаешь отрока, так и он своего сына и тот вновь... От тебя получат и корень и прилежание, и от рожденных тебе приносятся плоды. Отцы ведь, которые не заботятся о благочинии и целомудрии детей, по сути лютые детоубийцы.
Да слушайте это, отцы! Если еще образования и основы доброго воспитания будут иметь дети, то и вы получите награду, если же нерадивые – муку. Но поучайте чада ваши, в поучении и учении со многим обращением. Свирепая вещь есть юность, многих требует наставников, педагогов, исследователей, воспитателей... так скачут, так кричат, необузданны... виновны же отцы...
Ибо... много заботятся, дабы извощика обрести изрядного, ни глупого, ни вора, ни пьяницу и умелого в искусстве. Если же к душе отрока необходимо приставить педагога, то просто случайно пришедшего избирают...
Учителей более, чем отцов, следует искать и любить. Если же как отца не хотят стыдиться, то как старика подобает, если же седины пренебрегают, то как благодетеля стыдиться необходимо...
Учите их... хождению спокойному, голосу умеренному, речи благочинной, пище и питию умеренному, при старших – молчанию, при мудрейших – послушанию, при имущих – повиновению, к равным и меньшим любви нелицемерной. От злых и плотских и любовещательных – отлучаться. Мало вещать, больше же разуметь. Не быть дерзким в словах. Не излишествовать беседою, не быть готовым на смех. Стыдением украшать себя. С женщинами распутными не беседовать. Смотреть вниз, душу же иметь вверху. Избегать прекословия. Не унижать учительского достоинства... не искать от людей похвалы.
СИМЕОН ПОЛОЦЬКИЙ
(1629–1680)
Симеон Полоцький народився у білоруському місті Полоцьку. Закінчив Київську колегію, продовжив навчання в закордонних навчальних закладах. По поверненню на батьківщину деякий час займався викладацькою діяльністю, стає монахом. На прохання московського царя Олексія Михайловича 1664 року переїжджає до Москви, працює вчителем в училищі Заіконоспаського монастиря. В 1667 році призначається вихователем царських дітей. Викладає латинську мову, піїтику, риторику, богослів'я. Бере участь у розробці проекту Московської слов'яно-греко-латинської академії.
Полоцький є автором багатьох проповідей, ряду комедій, букваря.
Педагогічні погляди Полоцького характеризують такі твори, як "Книжиця вопросов и ответов, иже в юности серцем зело потребны суть", а також збірки проповідей "Обід душевний" і "Вечеря душевна".
Симеон Полоцький, наголошуючи на великому значенні виховання у формуванні людини, подібно Арістотелю виділяє три періоди у вихованні дітей: від народження до семи років (період морального виховання); від 7 до 14 років (період практичного навчання); від 14 до 21 року (період розумового розвитку і громадянського виховання). У своїх працях Полоцький вказує на зміст й основні методи роботи з дітьми. Велику роль у формуванні поглядів дитини та її поведінки він відводить батькам і вчителям.
Текст "Обіду душевного" і "Вечері душевної" (уривки) друкується за виданням: Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки /За заг.ред. С.А.Литвинова. – К.: Рад.школа, 1961. – С.39–43.
"ОБIД ДУШЕВНИЙ" I "ВЕЧЕРЯ ДУШЕВНА"
Дуже велике є блаженство в цьому свiтi, плоди праць своїх споживати, слухачi православнi, бiльше ж того, щоб при них мати не безплiдну дружину i бачити вiд неї розумний плiд шлюбу свого. Обидва цi блаженства царюючий пророк провiщає тим, що бояться бога, ходять шляхами заповiдей його: блаженнi всi, каже, що бояться Господа, ходять по шляхах його, плоди працi твоєї споживають. Блажен єси i добро тобi буде. Дружина твоя, як лоза плодовита на стiнах дому твого; сини твої, як паростки масличнi навколо їдальнi твоєї. Бiльшим є це блаженство, нiж золотом свiта цього володiти, бо отець, залишаючи пiсля себе дiтей, якщо i переставиться з вiку цього, не вмирає, бо живе в дiтях своїх, i слово його не загибає з шумом, тому що в синах i дочках процвiтає. Бездiтний знов-таки, якщо i незчисленних багатств буде володарем, коли помре, не для того жив на свiтi, щоб нащадки його не залишилися. Багатства його чужим, iнодi ж i ворогам його до володiння переходять. Вiн працював, а недруги працями його користуються: i слава, як вiтер, минає i, як тiнь, мимо проходить. Отож, блаженне подружжя, що не позбавлене плода свого, але плода багатого, плода чесного; бо плiд злий i нечесний вiрнiше нечестивим, нiж блаженним, робить подружжя. I подiбно, як кращим є неплiдне дерево, нiж те, що приносить поганi i шкiдливi плоди, так щасливiшими є батьки, що дiтей не родили, нiж тi, що породили злих.
А тому i плiд їх добрим буде; бо не як на деревах, згiдно з природою, плiд народжується або солодким, або гiрким, а за вченням тих, що породили, i за звичаєм i волею народжених або добронравнiсть, або зло звичайно в серцях їх вкорiняється. Премудрий Платон восковi уподiбнює серця юнацькi, тому що як вiск приймає на себе зображення всяких печатей завдяки своїй зручнiй м'якостi, так серця юних всякий нрав легко приймають через м'якосердя. Коли на тому воску вiдпечатає хтось непорочного i незлобивого голуба, то буде людина ця непорочна i незлобива, як голуб. Або вiдпечатає хтось орла, високо лiтаючого i люблячого свiтло, завжди ця людина про високе i свiтле матиме думки. Або вiдпечатає хтось крота, що риється в землi, або старателя болiт кабана, то справдi ця людина до смертi буде земне любити i грiховнi блага шукати. Або вiдпечатає хтось лютого лева або хижого вовка, то буде ця людина жорстокою, як лев, та хижою, як вовк. Або вiдпечатає хтось працьовитого вола, то буде ця людина в працях перебувати. Або вiдпечатає хтось лiнивого осла, завжди в лiнощах ця людина має жити. Або вiдпечатає хтось гнiвливого ведмедя, хитрого лиса або гавкаючого пса, до кончини життя свого ця людина буде гнiвливою, хитрою i ганьбителем чесних. Якщо ж вiдпечатає хтось покiрливе ягня або чистого горностая, ця людина .до останнього подиху буде любителем покiрливостi i охоронцем чистоти. Царюючий пророк, дивлячись на цю .схильнiсть, так вголос звернувся до молодi: з праведним – праведником будеш, i з мужем неповинним – неповинен будеш, i з непокiрливим розпустишся. Iнший фiлософ розуми отрокiв юних уподiблює несписанiй скрижалi, на якiй вчитель, коли щось хоче написати, то може: точно в юнацьких розумах вiдобразиться, що захочеш, або добро, або зло, i так буваєi прибуває.
Подiбно, як на динi, що росте на городi, якщо на малiй зображене буде мале писання, iз зростанням її воно виросте великим. Або, як насiння, хоч маленьке кидається на нивi, але у великий колос виростає i створює приплiд, так навчання юних малим засiвається, але виростає у велике i створює багато гiлок. Серця юних тим бiльше є скрижалi, але не кам'янi, а з плотi, i якщо на них хтось напише христове послання, то так i буде. Якщо ж хтось накреслить демонську лiтеру, насилу може бути стерта. Iнший ще любомудрець уподiбнює юних пiдлiткiв новiй глинянiй посудинi, в яку коли наллється щось, поки вона нова, то запаху цього вона не позбудеться довiку: так дiйсно i юнi, до чого в юному вiцi вони будуть привченi, того вони не забудуть до кончини. Напослiдок, юнiсть подiбна молодому деревцю, бо куди захоче хтось, туди може схилити тонке дерево: подiбно до цього вiк юнацький, звернувши до чого-небудь, зручно його прихилити. Отже, дивiться батьки, як ви повиннi виховувати ваших дiтей: добрi слова i приклади добрих справ на цьому воску печатайте, божественнi слова, а не гидкi i блюзнiрськi; на цих скрижалях i закон Божий пишiть. Єлей запашний вчення душекорисного в цi новi глинянi посудини вливайте, або по словам Божим: вино нове в мiхи новi вливайте, тобто любов божу в серця їх змолоду вселяйте. До небес цi юнi дерева звертайте i прихиляйте: хай не земне, а небесне i бачуть, i люблять, i мудро розмiрковують...
Але звiдки дiти чесних батькiв одержують непутящi звичаї? Розповiм вам iстину ради виправлення: вiд материних пестощiв, вiд батькового непокарання, вiд спiльного ж вiльного виховання. Потурає мати маленькому злу в маленькому синовi, а зло в серцi його, як терня, корiння змiцнює, i у виростаючому синi виросте ще бiльше зло. Коли ж виросте син i зробиться невблаганним, з ним разом виросте зло в норов невикорений, i тодi здiйсниться така притча: юнак на шляху своєму, якщо i постарiє, не вiдступить з нього, бо, як посудина глиняна, якщо новою шевського вару нап'ється, вже нiколи не вiдмиється. Так людина, посудина глиняна, норов, що прийме в юностi, зберiгає до смертi. Тим же i Господь викривав людей iзраїльських через пророка Iєремiю так: якщо ефiоп може змiнити свою шкiру, або рись – строкатiсть свою, то i ви можете творити благо, бо вчитесь злу. Подiбно до цього важко дiтям злих батькiв змiнити злий норов i виголошувати добро: бо з пелюшок батьками навчаються злонравностi i лихослiв'ю. Незручно тверезими їм бути, бо з дитинства їм дозволяють напиватися. Не можна чистими зберегтися, бо в дитинствi вони i бачуть, i чують, i роблять нечистiсть без заборони. О, злонравнiсть! О, мерзеннi утиски! Кого ж за це суд покарає; бо, як тим, що насаджували садок, провина приписується за кривину дерев, бо не виправляли їх змолоду; i як художникам – потворнiсть речей, не майстерно ними зроблених, так батькам приписується провина злонравностi дiтей їх; i суд приймуть, бо в дитинствi вчили або потурали їм до зла звикати.
Ви, православнi люди, хай не приймете суду за злонравнiсть дiтей ваших, ретельно намагайтеся виховувати їх, добре зберiгаючи такi речi, потрiбнi для благого виховання. Перша рiч є палиця, її ж потребу сам всемогутнiй Бог образно показав колись: бо коли дав першонародженому синовi Iзраїлевому у пустелi манну, i звелiв повну посудину її берегти в ковчезi завiту на вiчну пам'ять того благодiяння, там же зволив, щоб зберiгалася палиця Ааронова i скрижалi завiту, як згадує вчитель народiв. За другою ж завiсою скiнiя, яку називали свята святих, що мiстить золоту кадильницю, ковчег завiту, що мiстить манну, пророслу Ааронову палицю i скрижалi завiту. Цим же сполученням трьох речей навчає всiх батькiв: завдяки маннi – харчувати дiтей, тобто дiтям їжу i все потрiбне постачати по-батькiвськи. Завдяки скрижалям – щоб вчити закону Божому. Завдяки палицi, щоб були слухнянi, покарання достойного не позбавляти. Це саме i той, хто складає притчi, заповiдає, кажучи: не вiдмовляйся дитину карати, тому що, коли палицею б'єм її, не помре вiд неї, ти ж, таким чином, б'ючи її палицею, душу її врятуєш вiд злої смертi. I ще: котрий шкодує палицi своєї, ненавидить сина свого. А люблячи, ретельно карає.
Друга рiч є, щоб дiтям забороняти погане товариство i дружити з лукавим не дозволяти; бо i праматер Єва, як побесiдувала з лукавим змiєм, то навчилася його проклятих гордощiв i забажала рiвностi з Богом у раю, як вiн колись на небесах. Але, як той з небес був скинутий, так Єва з Адамом, що послухався її поради, були вигнанi з раю. Ради того всемогутнiй Бог багато разiв умовляв iзраїльських людей знищити iноземцiв i не мати спiлкування з язичниками, щоб не пристати до язичеських беззаконних дiянь i богомерзьких звичаїв. Цих слiв Божих як не послухали люди, то заблудили вiд отця небесного до мучителя геєнського, забувши божественнi оправи, навчилися демонських, як, плачучи, сповiщає пророк. I згубили мову, аж Бог каже їм: i переплутались мовами, i звикли до оправ їхнiх, i попрацювали iдолам їхнiм, i впали в спокусу. Так i сонце, дуже корисне свiтовi, але коли з лихою планетою, або знаменням буває на небi, величезну марноту створює у свiтi. Якщо джерело i є дуже чисте, але коли з баговинним з'єднається болотом, то заболоченим буде i сморiд тванi випускатиме, їм же пророк каже: з непокiрним розпустишся, i Iiсус Сiрахов розповiдає: торкаючись шевського вару, зробиться чорним, знаючись з гордим, схожий з ним буде. Каже пророк i таке: з преподобними преподобним будеш, i з мужем неповинним неповинен будеш, i з обранцем обраним будеш. Та, на жаль, не так радо з добрим добримось, як з лукавим лукавимось... Отож спiлкування з добрим хай буде в дiтей наших. Бо, як тi, що, увiйшовши до варниць, де готують миро, i пробувши там деякий час, проймаються чудовим ароматом i той аромат з собою виносять, так тi, що спiлкуються зблагом, благостинi навчаються або принаймнi не звикають робити зло. I з мудрим спiвбесiдником стають мудрими згiдно з висловленням творця притч: хто ходить з премудрим, премудрим буде.
Третя рiч є, щоб не подавати собою дiтям злого прикладу; бо як мавпа, що бачить працюючих людей i негайно намагається те саме робити, подiбно дiти, бачачи дiла батькiв своїх, наслiдувачами їм бувають. Отже, блаженнi тi батьки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзвичайностi для дiтей, зразком виправлення i правилом благих дiй.
Окаяннi ж тi, що народили, котрi злим своїм життям дiтей своїх спокушають: бiльш нiж дiтовбивцями є цi люди, а не батьками, бо гiрше, народжуючи плоть тлiнну, вбивати душу безсмертну, коли спокушують дiтей своїх, i бувши винуватцями їх грiхiв, позбавляти їх життя душ, якi є благодать Божа. Лихо людинi тiй, завдяки якiй приходить спокуса, каже Христос Господь. I ще: "якщо хтось спокусить єдиного з малих цих, якi вiрують в мене, краще йому буде, коли повисне жорно кам'яне на шиї його i потоне вiн у пучинi морськiй". Якщо таке горе може спiткати чужих людей, то в багато разiв бiльше для батькiв: бо, наскiльки батьки ближчi по кровi дiтям, настiльки спокуса їхня бiльш люта i шкiдлива, i грiх спокуси їхньої є бiльшим. Отож, охороняйтеся, о, батьки, щоб не були душогубцями дiтей ваших спокусою життя вашого. I знайте же, що батько повинен бути в домi, як сонце, а мати – як мiсяць, дiти – як зiрки. По такому видiнню Йосифову: "це бачив я сон, нiби сонце i мiсяць i одинадцять зiрок поклонялися менi".Що означало батькiв i дiтей за догадкою патрiарха Iакова, який сказав: "що означає цей сон, що ти бачив, чи не те, що. прийшов я i мати твоя з браттями твоїми поклонитися тобi до землi?" Отже, батько повинен бути, як сонце, мати, як мiсяць: той, як свiтило, бiльше, ця ж, як свiтило, менше, хай добрими прикладами життя освiтлюють, як свiтлом зiрки домiв своїх, якими є дiти; хай i вони, як зiрки, свiтлом життя святого сяють. Але на горе нам це сонце i мiсяць багаторазово страждають позбавленням свiтла. Так мiсяць – завдяки затемненням землею, дружина – завдяки затемненню земними мiркуваннями i страстями, що вкладаються помiж нею та чоловiком. Сонце знов-таки, через протиставлення мiсяця, тобто чоловiк, коли дружина чинить опiр i заперечує; i коли буває така перешкода, свiтло до зiрок не приходить. Свiтло, кажу, добрих прикладiв i благочестивого життя не проливається на дiтей. Бiльше ж пiтьма затьмарює їх, коли домашнi суперечки подають злий приклад: коли розпуснi норови батькiв породжують спокусу; дiти ж наслiдують погане життя батькiв. Бо подiбно до того, як тi, що завжди живуть в курнiй хатi, швидко чорнiють, так поганим прикладом батькiв легко розбещуються дiти. Отож, зберiгайте себе, батьки, вiд усякого зла, щоб не бути затемнювачами i розбещувачами ваших малих дiтей, за них же вiдповiдь дасте спiльному для всiх господу Богу.
Четверта i остання рiч є, щоб батькам, вiд молодих нiгтiв вiд материної груди страху Божому навчати младенцiв своїх, хай краще ростуть в доброчинностi, нiж в кiлькостi тiла. Порядок же вчення їх буде такий: перш за все хай вчаться ранiше всiх слiв вимовляти Божу молитву i архангельський глас до Богородицi. Друге – знати, що Бог є єдиний iснуючий в тройцi лиць; i нехай вчаться символу вiри християнської. Третє, щоб заповiдi Божi знати i зберiгати, найбiльше ж десяту. Четверте, щоб до Божого дому на молитву вчащати; особливо ж в днi свят до Божественної лiтургiї. П'яте, наставляти, щоб тайним каяттям святим через iстинне сповiдання грiхiв своїх, частiше очищати свої душi Шосте вчить, щоб вранцi i увечерi, вiд сну пiднявшись, i на сон, що буде, молитися господу Боговi, пречистiй Богородицi, ангелу-хранителевi, спiвiменним охоронцям i всiм святим. За минуле хвалу Боговi возсилати, за майбутнє ж прохання творити. Сьоме – пильно охороняти вiд сумiсних iгор пiдлiткiв – хлопчикiв i дiвчаток, спiльного спання, щоб диявольським насланням не впали в спокусу. Восьме, хай навчають дiтей своїх або якомусь рукодiллю, або якомусь iншому чесному заняттю; щоб, живучи у неробстiвi, не звикли до злих вчинкiв, бо неробство є джерело, що живить їх. Дев'яте, хай пiклуються про чесний i рятувальний для душi спосiб життя тимчасового, свiтського i духовного. Десяте, нехай i в дорослому вiцi завiт їм дають, який давав старий Товiя синовi своєму, Товiєвi юному, кажучи так: в усi днi життя твого тримай в розумi Бога i пильнуй, щоб нiколи, пiддавшись грiховi, не порушити заповiдi Бога нашого. Вiд майна твого подавай милостиню i не вiдвертай лиця твого вiд жодного вбогого. Якщо це робитимеш, то вiд тебе не вiдвернеться лице Боже. Наскiльки можеш, настiльки будь милосердним. Якщо багато матимеш, щедро вiддавай. Якщо мало в тебе буде, подбай i мале доброзичливо участити. Бо добру нагороду готуєш собi на потрiбний день, тому що милостиня вiд всякого грiха i вiд смертi врятує. I не дасть душi йти в пiтьму та iнше. Якщо виховаєте в такий спосiб дiтей своїх, справжнiми будете їх батьками, не тiльки тiлам, але й душам. Бо тiла їхнi народжуєте в природному свiтi, а душi народжуєте Боговi. Для нього ж батьки разом з дiтьми вашими працюйте ретельно в усi днi життя вашого з страхом. I нагороду за працю вашу радiсно одержите у царствi його небесному...
Один з майстерних вчителiв подає нам такий корисний приклад навчання дитячої молодi:
По-перше, каже: нехай вчать батьки своїх дiтей вимовляти добрi i чистi слова, а не гидкi i поганi, правдиве, а не брехливе казати, бо яким жиром нова посудина буде сповнена, того запаху нiколи не позбудеться.
У другому (каже) семирiччi, нехай вчать їх якому-небудь майстерству, щоб могли за це одержувати потрiбне для життя. Найбiльше ж треба охороняти їх вiд поганих видовищ, бо як не личить юним гидке вимовляти, так i бачити. Арiстотель пояснює причину, що попереднє найбiльш подобається з тiєї причини, що бачиться вперше, юнi приглядаються з подивом, i тому твердо тримають це в пам'ятi. У третьому же (каже) семирiччi, коли одержать добрий i достатнiй розум, хай будуть навченi страху Божому i мудростi, щоб жити по-Божому, а також розумiнню i майстерностi, як бути чесним громадянином в свiтi.
В цi тричi по сiм рокiв, до чого юнак прихилиться, того триматиметься i в старостi по таким словам: юнак, шляхом своїм iдучи, якщо i постарiє, не вiдступить вiд нього. Так, овочi на городi, що на них залiзом напишеться, коли вони молодi, то пiд старiсть чiткiше i свiтлiше на собi виявляють; подiбнi до них i юнаки, бо що одержать у юностi, як насiння, то в старостi з'являть з себе, як колосся. I якими, як дерева навеснi квiтами зацвiтуть, такi пiд старiсть плоди дадуть…
ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА
(1722–1794)
Г.С.Сковорода – український філософ-просвітитель, педагог. Народився в сім'ї малоземельного козака на Полтавщині. Закінчив Київську колегію. Працював домашнім учителем, три роки перебував за кордоном, де слухав лекції в різних університетах, деякий час займався викладацькою діяльністю в Переяславському та Харківському колегіумах. Тривалий час мандрував по містах і селах України, виступаючи з проповідями і бесідами на етичні, філософські, педагогічні теми.
Він – автор багатьох творів з різних галузей знань, а також байок, притч, пісень.
Притчу "Вдячний Єродій" Скворода написав у 1787 році і присвятив другу С.М.Дятлову. Вперше текст був надрукований Д.І.Багалієм 1894 року.
У притчі Сковорода виступає з критикою панівних у Росіє уявлень про виховання. Механічному запозиченню іноземних педагогічних теорій, він протиставляє народне виховання, яке сформувалося згідно з розвитком історії, способом життя, національними особливостями народу.
Текст притчі Г.С.Сковороди "Вдячний Єродій" друкується за виданням: Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки /За заг.ред. С.А.Литвинова. – К.: Рад.школа, 1961. – С. 120–126.
ВДЯЧНИЙ ЄРОДIЙ
...Сплiв я цього 1787 року маленьку плетiнку або кошик, пiд назвою "Вдячний Єродiй".
...Єродiї... подiбнi до журавлiв, але бiльш свiтле пiр'я i коралевий або свiтло-червоний нiс. Непримиреннi вороги змiй i буфонiв, тобто отруйних жаб. Iм'я це (Єродiос) є еллiнське, означає боголюбний, iнакше зоветься пеларгос i ерогас, по-римськи – кiконiй, польськи – боцян, українськи – гайстер. Цей птах освятився в богословських згадуваннях з-за своєї вдячностi, прозорливостi i людинолюбства... Вони годують i носять батькiв, найбiльше ж престарiлих. Кубляться на будинках, кирхах, на їх шпилях i на флюгерах, тобто горницях, пiрамiдах, теремах вiльно, вiльно.
Притча, яку названо Єродiй.
В нiй розмовляє мавпа з пташеням Єродiєвим про виховання.
Мавпа, яку називають за старовинним її прiзвищем Пiшек. Вона в африканських горах на рясному i дуже високому деревi, з двома дiтьми своїми тижнями сидiла. В той же час пролiтав поблизу молодий Єродiй. Панi Пiшек, побачивши його. Єродiє! Єродiє! Заволала до нього: друже мiй, Єродiє, сине пеларгiв! Радiй! Мир тобi!..
Єродiй... Наймилостивiша государине! Бон-жур! [з фр. – добрий день] Калi iмера! [з гр. – добрий день] День добрий! Gehorsammer Diener! [з нім. – покірний слуга] Дай боже радiти! Сальве! [з рим. – благоденствуй] Спасайся во Господовi!
Пiшек. Ай, друже ти мiй! Радiй, бо почав розмовляти багатьма мовами. Знати, що вчений навчав тебе папуга. Куди Бог несе?
Єродiй. Лечу за їжею для батькiв.
Пiшек. Ой, лихо! Чи ти батькiв, а не вони тебе годують?
Єродiй. Це не лихо, а утiха i блаженство моє. Вони годували мене в молодостi моїй вiд молодих нiгтiв моїх, а менi личить годувати їх при старостi їхнiй. Це в нас називається... вiддавати або взаємно пеларгствувати, i еллiни увесь наших птахiв рiд називають пеларгос. Але ми їх не тiльки годуємо, але й носимо за немiчнiсть i старiсть їх.
Пiшек. Диво надприродне! Новина, рiдкiсть, раритет, незвичайнiсть, примха, чудна i дика нiсенiтниця... Скiльки вас у батька i матерi дiтей?
Єродiй. Я i молодший вiд мене брат, єрогас, i сестра кiконiа.
Пішек. Де ви навчалися в отрочi роки?
Єродiй. Нiде. Мене i брата навчав батько, а мати сестру.
Пiшек. О, мiй боже! Всюди квiтнуть славнi училища, в яких всемовнi навчають папуги. Чому вiн вас не вiддавав? Вiн не вбогий. Як бути без виховання?
Єродiй. Для цього ж то самого самi нас виховали батьки.
Пiшек. Та чи його справа вчити i виховувати? Хiба мало в нас скрiзь вчителiв?
Єродiй. Вiн сам дуже до цього охочий, а мати йому в усьому наслiдує. Вiн славословить, що два головнi батькiвськi обов'язки це: "благо породити i благо навчити". Якщо хтось жодної з цих двох заповiдей не додержав, нi благо породив, нi благо навчив, той є не батько дитинi, а винуватець вiчної загибелi...
...Пiшек. Звичайно, батько твiй знає римську i еллiнську мову?
Єродiй. Стiльки знає, скiльки папуга по-французьки.
Пiшек. Що це? Чи не лаєш ти твого батька?
Єродiй. Боронь мене Боже... Не так я народжений i вихований.. Я справжню iстину благочестиво сказав.
Пiшек. Як же вiн, не навчений по-римськи, розмовляє по-римськи?
Єродiй. Є в нього друг, який непогано знає по-римськи i невеличку частину по-еллiнськи. З ним вiн, часто розмовляючи, навчився казати кiлька слiв i кiлька сентенцiй.
Пiшек. Ах, мiй Боже! Як же вiн мiг вас виховати невiглас цей?
Єродiй. О премудра панi моя! Носиться славна ця притча: "Не ходи до чужого монастиря з твоїм уставом, а в чужу церкву з твоїм церковним уставом". У нас не як у вас, але зовсiм iнший рiд виховання в модi. У вас виховання дуже дороге. У нас же надзвичайно дешеве. Ми виховуємось даром. Ви же великою цiною.
Пiшек. Дурниця! Сотеньку карбованцiв з гачком втратити в рiк на хлопчика, а через 5 рокiв раптом вiн тобi i розумник.
Єродiй. Панi! Грошва дiстає i за морем. Але де її взяти? А виховання i вбогим є потрiбне...
Пiшек. Я кажу не про низьке, а про шляхетне виховання.
Єродiй. А я мiркую не про багате, а про рятiвне виховання.
Пiшек. Годi вже! Ти, бачу, старовинних i дивних думок дотримуєшся. Отже, скажи: як вiн вас виховав? Чому навчив? Чи то арифметицi i геометрiї? Вченiй якiй-небудь або шляхетнiй мовi?..
Єродiй. Та менi i це невiдомо: яка є вчена, а яка шляхетна мова,
Пiшек. Так ти ж зi мною привiтався рiзними мовами.
Єродiй. Так скiльки ж вимовилося, скiльки i знаю, не бiльш.
Пiшек. Принаймнi танцювати або грати на лютнi.
Єродiй. А Бог з вами! Я й на балалайцi, не тiльки на цимбалах не вмiю...
Пiшек... Йому лютня i цимбала все єдино. I цього то не знає. Але, друже мiй! Музика велике лiкування в жалях, також втiха в тузi i забава у щастi. Так чого ж вiн тебе навчив? Скажи, прошу!
Єродiй. Нiчого.
Пiшек... То так оце у вас виховують?
Єродiй. Так!
Пiшек. Можливо, дiстав для тебе чинок?
Єродiй. Нi!
Пiшек. Можливо, грошву вам велику зiбрав або майно?
Єродiй. Нi!
Пiшек. Так, що ж? Роги золотi вам на головi зростив, чи що?
Єродiй. Народив i зростив нам посрiбленi крила, ноги, що топчуть голови змiй, нiс, що роздирає їх. Це наша їжа i слава, i забава.
Пiшек. Так в вас же крила чорнi, принаймнi, смуглявi.
Єродiй. Чорнi на вигляд, але лiтають шляхом посрiбленим.
Пiшек. Чому-небудь навчив вас однак: не можна ж так. Звичайно, є щось на серцi вам вiдпечатане. Батьки є Божий, дiти ж є батькiвський список, зображення, копiя. Як вiд яблунi соки у вiття своє, так батькiвський дух i норов переходить в дiти, поки вiдлучаться i нововкорiняться.
Єродiй. Народженого на добро не важко навчити на добро, хоч навчити, хоч привчити, хоч вiдучити. Хоч вчений, хоч звичайний, хоч звичний – одне й те ж. Вiд природи, яко матерi, легесенько достигає наука собою. Це є всенародна i справжня вчителька i єдина. Сокола швидше навчиш лiтати, але не черепаху. Орла миттю привчиш дивитись на сонце i розважатися, але не сову. Оленя легко направити на Кавказькi гори, привабити пити з найчистiших нагорних джерел, але не верблюдаi не кабана. Якщо все будує наймудрiша i блаженна природа, тодi хто, як не єдина вона зцiляє i навчає? Всяка справа спiє, якщо вона вказує дорогу. Не заважай тiльки їй, а коли можеш, вiдвертай перешкоди i буцiм шлях для неї розчищай: дiйсно сама вона чисто i вдало все виконає. Клубок сам собою покотиться з гори: убери лише камiнь перешкоди, що йому заважає. Не вчи його котитись, а тiльки допомагай. Яблунi не вчи родити яблука: вже сама природа її навчила. Захисти тiльки її вiд свиней, зрiж колючки, зчисти гусiнь, вiдверни сечу, що тече на її корiнь, та iнше. Вчитель i лiкар – не вчитель i лiкар, а лише служник природи, єдиної i справжньої i лiкарки, i вчительки. Якщо хтось чому-небудь хоче навчитись саме для цього, йому слiд народитись. Нiчого вiд людини, вiд Бога же є все можливе. Якщо ж хтось дерзає без Бога навчити або навчитися, хай пам'ятає прислiв'я: "Вовка до плуга, а вiн до лугу". Поки кiльце звисає з нiздрiв свинi, доти вона не риє. Вийми ж, бо бiльше псує землю. Це не виховання, не навчання, а тiльки загнуздання, що виходить з людської немочi, яке всiма беззаконниками керує.
Виховання же випливає з природи, що вливає в серця насiння благої волi, i потрохи-трохи, без перешкод, пiдрiсши, самовiльно i добровiльно робимо все те, що святе i бажане є перед Богом i перед людьми. Яке iдолопоклонство розписувати людським наукам i пiдносити людським мовам i якому вихованню вiддати перевагу? Яка користь вiд англiйської мови без доброї думки? Який плiд тонка наука без благого серця? Хiба, щоб була
знаряддям злостi, мечем лютостi i сказати притчею: "крила i роги свинi".
Гляньмо, панi моя, на весь рiд людський! В них науки, як на торжищах торгiвля: киплять i бентежаться. Однак вони хижiщi птахiв, не стриманiшi скотiв, лютiшi звiрiв, лукавiшi гадiв, неспокiйнiшi риб, невiрнiшi моря, небезпечнiшi африканських пiскiв... Чого ради? Того ради, що лихi народжуються. Природа блага – всьому початок i вiд неї нема нiчого, що не являється благом. Отже, дякую невимовним чином Боговi, в образi його святiм, в батьковi моєму, що надав менi благо народитися вiд нього. Друга же iкона Божа нам є мати наша. Цього заради головним Божим даруванням обдарований завдяки батькам моїм; решту – все людське: чин, багатство, науки i всi вiтроноснi їх блонди i пуклi з кучерями вважаю за хвiст, без якого голова i живе, i читає, i розважається, але не хвiст без голови.
Пiшек. Отже, що благо народитися i що блага природа є те ж саме?
Єродiй. Блага природа i врода є благе серце.
Пiшек. Що ж є серце благе?
Єродiй. Серце благе є те саме, що вiчно текуче джерело, яке струмить чистi вiчно струменi, знай, думки...
...Пiшек. Тiльки цьому одному вчить тебе твiй батько?
Єродiй. Тiльки цьому. Вiн породив менi благе серце, я же самостiйно навикаю i глумлюся, тобто розважаюся подякою. Вiн тiльки часто вiдсiкає менi колючки, тобто вчинки мої, що не вiдповiдають вдячностi, зрошує бесiдою живлячою до подяки. Всi ж бесiди його, як магнiтнастрiла в пiвнiчну точку, влучно вражають цей кiн: не вдячна воля, ключ пекельних мук, вдячна ж воля є всiх сладощiв рай. Сину (часто волав до мене), сину мiй! Гей! Вчися єдинiй вдячностi. Вчися, сидячи вдома, лiтаючи шляхом, i засипаючи, i прокидаючись. Ти благо народжений, i ця наука є дочка природи твоєї. Хай буде вона тобi найсолодшим, i вечiрнiм, i ранковим, i обiднiм шматком! Знай, що вся решта наук є рабинi цiєї царицi. Не будь буйним! Не хапайся за хвiст, минаючи голову. Приймай i обертай все на благо. Хай буде душа твоя шлунком птахiв, якi пiсок, черепашки i камiнцi перетворюють собi травленням мiцного свого внутрiшнього жару в споживнi свої соки. Невдячна i буркотлива душа є те саме, що хворий шлунок, що гидує всякою їжею. Вдячнiсть є твердь i здоров'я серця, яке сприймає все на благо i змiцнюється...
...Пiшек. I так таким-то чином вчить ваш батько? Кому ж ви цю вдячнiсть вашу вiддаватимете?
Єродiй. Боговi, батькам i благодiйникам. Вона – богу жертва, батькам шана, а благодiйникам вiддяка. Володарi це першi благодiйники.
Пiшек. Дивна форма виховання. В нас би осмiяли з нiг до голови вас. Де ця мода? Хiба на мiсяцi або в дикiй Америцi?
Єродiй. Батько наш дуже дивного серця. З тисячi сердець навряд чи одно згоджується з ним.
Пiшек. Так що ж iнше?
Єродiй. Так не дивуйтеся дивнiй формi.
Пiшек. Як же це? Адже не слiд вiдставати вiд людей, а люди i мода одна ж.
Єродiй... Вiн вiд цiєї думки дальший, нiж китайська столиця вiд португальської. Вiн нам частенько цю притчу спiває:
По мосту, мiсточку з народом ходи,
За розумом його ж себе не веди.
За жуком повзучи, влiзеш i сам у глинку.
Вiн завжди благовiстив нам, що мода є те саме, що свiт, а свiт те саме, що море потопаючих, країна з моровою язвою прокажених, огорожа лютих львiв, острог ув'язнених, торжище розпусникiв, вулиця ласолюбства, пiч, яка розпалює хтивостi, пир бiснуватих, радiння i танок п'яно-навiжених, що не протверезяться поки не виснажаться, коротше сказати, слiпцi за слiпцем, що йдуть до безоднi. Блажен муж, котрий не йде на шлях його. Спочатку бачить ворота його гарнi i шлях широкий, кiнець же його непрохiдне провалля, трущобнi нетрi, безодня глибока. Ах! Кого ж вiн приймає до себе? Якими знов-таки вiдпускає вiд себе юнакiв? Якщо б ваше, дiти мої, око прозирало так, як моє, з'явилися б i на ваших очах сльози. Та око ваше слiпе i лиходiй ваш хитрий, ось це викликає в мене сльози. О, юнаки! Коли згадаю про вас, що кинулися у свiт, не можна, щоб менi не спала на думку згадка про вовка, який, з'ївши матiр незлобивих ягнят, одягнув шкiру її на себе i наблизився
до стада. А син, побачивши удавану матiр свою, з усiєї сили побiг до неї, а за ним безлiч iнших. Також менi приходить на пам'ять наша братiя-тетерваки, що гоняються за достатками їжi i ловляться. Але чайки, сусiдки, дятли обережнiшi вiд них настiльки, наскiльки оленi i сайгаки вiд овець i волiв. Послухайте, дiти, батька вашого цю пiсеньку:
Вдовольнися малим. За багатьма не женися.
Тенетiв для ловiв простертих найбiльш стережися.
Я провiщаю, не слiд вам у розкошах жити!
Таких бо найлегше тенетами завжди накрити.
За пристрасть гарячу вже триста попало в неволю,
Шiстсот у хворобах кленуть з-за тих ласощiв долю.
Хто дякує Боговi, може й малим вдовольнитись,
Ремстивий всiм свiтом не зможе наїстись, напитись,
Душа в кого вдячна, уникне тенетiв щасливо,
Неситий натомiсть потрапить туди справедливо.
Чи я не правду сказав, панi моя, що батько наш мораль завжди вiдзначає подякою? В подяцi (каже) так заховалося всяке благо, як вогонь i свiтло причаїлися в кремiнцi. Вiрую i сповiдаю. Бо хто може покласти руки на чуже, якщо ранiше не згубить вдячнiсть, яка вдовольняється власним своїм, котре посилається їй вiд Бога? З невдячностi смуток, нудьга i жадоба, з жадоби заздрiсть, з заздростi лестощi, розкрадання, кровопролиття i вся прiрва беззаконiв. В безоднi ж цiй царює вiчна туга, смуток, вiдчай i з невсипущим хробаком вудка, що загрузла в серцi. Таким чином проживає весь свiт.
Пiшек. Але, друже мiй! Доки свiт впаде у рiв вiдчаю, ви з вашою богинею вдячнiстю ранiше загинете вiд голоду, не навчившись вiдшукати мiсце для харчування.
Єродiй. Чи так? Чи в цьому блаженство мiститься? Мати харчування? Отже, бачу зараз по вашiй шлунковiй i черевнiй фiлософiї, щасливiйшою є посаджена до тюрми, анiж вiльна свиня.
Пiшек. Ось вiн! Чортзна-що спiває! Хiба ж голод – то не мука?
Єродiй. Цю муку зцiлить мука.
Пiшек. Так де ж її взяти?
Єродiй. Якщо свиня має, чи нам не здобути їжi? Та й де ви бачите, що свиня, або наш брат тетервак, з голоду вмирає? Але вiд обжерливостi або вмирає, або страждає.
...Ми є гайстри. Вживаємо зелень, їмо зерно, з'їдаємо змiй, зрiдка споживаємо отруйних жаб i їжi нiколи не позбавляємось; тiльки боїмось обжерливостi. О, Боже! Яка чарiвниця заслiпила очi нашi, щоб не бачити, як природна потреба малою мализною i найменшим задовольняється i що невгамовна хтивiсть є те саме, що ненажерлива п'явка, яка народжує щодня тисячу дочок, якi нiколи ще не казали "досить"!
Пiшек... Але ненажерлива п'явка рiзноманiтно з навколишнього помалу може принаймнi нассати собi багато добра, але суха ваша i немазана за прислiв'ям вдячнiсть, скажи, благаю, якi вам принесе плоди? Чи то чинок, чи то землицю, або карету, чи що? Скажи, змилосердись!
Єродiй. Вона нам приносить не багато плодiв, а один великий.
Пiшек. Адже в одному не багато доброго знайдеш.
Єродiй. Батько наш виголошує, що все всiляке, всяка всячина i всяка плiтка, що сплiтає безлiч, не блаженна; блаженним є єдине "те", що дiйсно тiльки єдиним є. На цьому єдиному, для цього i "святому", птах знаходить собi храм i горлиця гнiздо собi; єродiєве житло очолює їх. Окаяна (каже) всяка людина i даремно бентежиться той, хто не знайшов "єдине".
Пiшек. Так дай же менi до рук оце твоє "єдине"!
Єродiй. Премудра i цнотлива панi! Наше добро у вогнi не горить, у водi не тоне, тлiнням не тлiє, злодiй не краде. Як же вам показати? Я єдиносердечний з батьком в тому, що щастя i нещастя не можна бачити.
Обидва вони є дух, простiше сказати, думка. Думки в серцi, а серце з ними, нiби зi своїми крилами. Але серце не видне. Чи погода в ньому i весна i шлюб, чи вiйна, блискавка i грiм, не видно. Звiдти те зваблення, коли нещасних щасливими i, навпаки, блаженних робимо бiдними.
Пiшек. Однак я нiчому не вiрю, поки не помацаю i не побачу. Така в мене з молодих рокiв мода.
Єродiй. Ця мода є слiпецька. Вiн нiчому не вiрить, поки не обмацає лбом стiну i не впаде в рiв.
Пiшек. Принаймнi назови iм'ям це твоє духовне єдине. Чи що воно?
Єродiй. Не хочеться казати. Певно, воно вам здаватиметься нудною порожнечою.
Пiшек. Зроби милость, вiдкрий! Не томи.
Єродiй. Воно по-еллiнськи називається хара або ефросина.
Пiшек. Але розтлумач же Христа ради, що означає ця твоя харя?
Єродiй. Будете-таки смiятися.
Пiшек. Чи тобi шкода? Смiх цей є дружнiй.
Єродiй. Воно є веселощi i радощi.
Пiшек... Замориш смiхом... Здрастуй отож i радiй, голий, зате веселий!
...Єродiй. Для мене-таки краще веселощi без багатства, анiж багатство без веселощiв.
Пiшек. О, мати Божа! Помилуй нас... Так звiдки ж тобi радiсть ця i веселощi? Звiдти, що ти голий? От! в яку порожнечу вас заводить вдячнiсть. Добре веселитися тодi, коли є з чого. Веселощi так, як запашне яблучко. Воно не буває без яблунi. Надiя це яблуня цього яблучка.Але радощi не твердi, веселощi пустотливi, чи що? Порожня мрiя, мрiйна пустеля, сновидiння прокинувшогося.
Єродiй. Воiстину є так. Всякий тим звеселюється, що дуже любить те, на що надiється. Павич надiється на красу, сокiл на швидкiсть, орел на величнiсть, єродiй же звеселюється тим, що гнiздо його тверде на одному. Засуджуєте в менi те, що я голий та веселий. Але це ж таки саме звеселює мене, що моя надiйна надiя не на багатствi. Той, хто сподiвається на багатство в киплячих морських хвилях, шукає гаванi. Радiю i бавлюся, бо гнiздо наше не на цукровому леденцi, не на золотому пiску, не на буйному вiзку, а на хмарному стовпi улюбленого храму, що заварблює всю плетiнку, плетiнку адамантову, святого Петра плетiнку, якої ворота адовi нiколи не переможуть... Хай запам'ятається бесiда ця славою батька мого так: головне виховання є: 1) благо радити; 2) зберегти пташенятi молоде здоров'я; 3) навчити вдячностi.
Пiшек. Ба! Навiщо ж ти зняв крила?
Єродiй. Прощавайте, мати. Полечу вiд вас. Серце моє менi докоряє, що не лечу за дiлом.
Пiшек. Принаймнi, хоч привiтайся з дочками моїми.
Єродiй. Будьте ласкавi! Звiльнiть мене вiд вашого уставу.
Пiшек. Мартушка моя пограє тобi на лютнi. Вертушка заспiває або потанцює. Вони надзвичайно шляхетно вихованi i в модi у панiв. А Кузю i Кузурку кохають за красу. Знаєш, що вони пiсеньки складають? I вiриш, що вони в модi при дворi Мароккського володаря? Там синочок мiй пажем. Нещодавно до своєї рiднi прилетiв звiдти тутешнiй папуга i сказав, що государ подарував золоту табакерку...
Єродiй. Навiщо йому табакерка?
Пiшек... Наша честь залежить вiд того, що нiхто бiльш вдало не наслiдує людям, як наш рiд. Носи i тримай, хоч не нюхай. Чи знаєш його iм'я?
Єродiй. Не знаю.
Пiшек. Iм'я його Пєшок. Дуже мила дитина.
Єродiй. Заради Бога! Вiдпустiть мене.
Пiшек. Який втiшний скакун! Як живе срiбло, всiма барвами виграє. Принц любить його; цiлi години проводить з ним, розважаючись.
Єродiй. З цим його нi поздоровляю, нi заздрю. Прощавайте!
Пiшек. Почекай, друже мiй, почекай! А про благо народження не сказав ти менi жодного слова? О! О! полетiв! Слухай, Вертушко! Щось вiн, пiдiймаючись, здається, вимовив...
Вертушка. Вiн сказав, панi-матiнко, ось що: про благонародження принесу вам карту.
Пiшек. А коли ж це буде?..
___________________________________
Єродiї не брешуть. Вiн у наступному мiсяцi травнi знову вiдвiдав ю панi. Принiс про благонародження звиток, але не мiг нiчим її розважити, така люта роздирала її печаль. Нiколи бiльш жорстоко не лютiє ечаль, як в той час, коли серце наше, заснувавши надiю свого на брехливому морi свiта цього i на лжекамiннi його, побачить зрештою зруйноване гнiздо своє i мiсто фальшивого блаженства, яке розоряється. Пан Пєшок, переплигуючи з вiкна на вiкно, впав у двiр з верхнiх палат, розтрощив ноги i його вiдставлено вiд двору. Крiм того, старшi дочки почали бешкетувати i хамською поведiнкою дошкулять матерi. Незабаром вона померла, а дiм спорожнiв. Тодi, як залiзо на водi, випливла на верх правда, що сильнiше за все є страх Божий i що благочестива i самозадоволена вдячнiсть переважає небо i землю.