Класифікація і зміст норм праці
Всі технічні нормативи по застосуванню поділяють на :
- Нормативи технологічних режимів роботи устаткування (для нормування машинного часу);
- технічні нормативи часу (для нормування часу виконання ручних прийомів роботи).
За своїм оформленням технічні нормативи можуть бути представлені у вигляді таблиць, графіків, номограм і формул.
За призначенням всі технічні нормативи підрозділяються на:
- заводські (фабричні);
- галузеві (відомчі);
- міжгалузеві (загальнопромислові).
Заводські нормативи розробляються на кожному промисловому підприємстві на основі досліджень, що проводяться безпосередньо на робочих місцях і в заводських лабораторіях, технологічних режимів роботи устаткування, витрат робочого часу стосовно специфічних особливостей і організаційно-технічних умов даного підприємства.
Галузеві нормативи охоплюють роботи, характерні для всіх підприємств даної галузі промисловості, і застосовуються на однорідних за типом виробництва ділянках з урахуванням властивих ним особливостей з техніки, технології, організації праці і виробництва. Галузеві нормативи розробляються відповідними галузевими науково-дослідними або проектно-технологічними організаціями на основі узагальнення і перевірки заводських нормативів.
Міжгалузеві нормативи складаються централізованих в Центральному бюро промислових нормативів по праці (ЦБПНТ) для робіт, що мають широке застосування в різних галузях промисловості (наприклад, загальнопромислові нормативи на будівельні, навантажувально-розвантажувальні роботи).
Нормативи технологічних режимів роботи обладнання є початковими даними, на основі яких встановлюють найвигіднішу швидкість здійснення виробничого процесу і відповідну нею тривалість основного (машинного і машинно-ручного) часу; наприклад, швидкість, кількість ходів, величина подачі, температура, тиск, розрядка, концентрація, час витримки і так далі Встановлюються ці початкові дані на основі експериментальних досліджень в лабораторних або в добре налагоджених виробничих умовах.
Технічними нормативами часу є розрахункова тривалість окремих елементів операції. Встановлюються ці розрахункові величини на основі експериментальних досліджень, що супроводжуються фото- і хронометражними спостереженнями у відповідних для кожного типу виробництва організаційно технічних умовах, із залученням до цієї роботи передових робочих даного підприємства.
У практиці технічного нормування застосовуються наступні нормативи:
а) у одиничному і дрібносерійному виробництві – штучного і підготовчо-заключного часу;
б) у середньосерійному виробництві – основного і допоміжного часу, додаткового часу і підготовчо-заключного часу;
в) у великосерійному і масовому виробництві – основного часу, допоміжного часу, часу обслуговування робочих місць і часу, необхідного на відпочинок і природні потреби.
За ступенем укрупнення нормативи часу можуть бути:
- диференційованими (елементними);
- укрупненими і комплексними.
Диференційовані нормативи розробляються по окремим прийомам і рухам, що припускається для масового виробництва похибка при встановленні норм в межах ±5%.
Комплексні нормативи розробляються по розрахунковим групам прийомів, що задовольняє умовам серійного виробництва, де похибка при встановленні норм може бути в межах ±10%.
Укрупнені нормативи розробляються по технологічним комплексам прийомів або навіть операції в цілому, що припускається для одиничного виробництва похибка в межах ±15%.
З метою забезпечення належної точності встановлення норм часу нормативи повинні бути достатньо диференційованими та враховувати, по можливості, всі чинники, що впливають на тривалість робіт, а також враховувати конкретні особливості технологічного процесу і способів його організації.
Нормативи часу розробляються на основі експериментально-дослідницької роботи, що супроводжується проведенням: хронометражних спостережень (для нормативів оперативного часу) і фотоспостережень (для нормативів додаткового і підготовчо-заключного часу).
Основні етапи розробки технічних нормативів часу полягають у:
а) встановленні переліку операцій, що найчастіше повторюються в даних умовах виробництва;
б) розділенні кожної операції на окремі складові частини з вказівкою чинників, що впливають на їх тривалість;
в) складанні макету нормативів на основний і допоміжний час, на підготовчо-заключний час, час організаційно-технічного обслуговування і відпочинку;
г) проведенні експериментальних досліджень і вимірювань часу;
д) обробці та аналізі результатів досліджень і встановлення таким чином нормативів.
Недоліками нормативів часу часто є множинність значень норм, що вельми ускладнює їх оперативне використання.
Усунення множинності значень норм досягається:
а) укрупненням норм;
б) усереднюванням норм;
в) поєднанням норм;
г) застосуванням поправочних коефіцієнтів.
Укрупнення норм проводять шляхом охоплення більшого комплексу складових частин роботи (наприклад, замість норм по окремих прийомах складають норми по комплексах прийомів або навіть по окремим операціям).
Усереднюють норми шляхом об’єднання близьких по величині норм; наприклад, після усереднювання отримують таблицю, зручнішу для використання.
Поєднання норм проводиться шляхом заміни таблиці норм однією парою взаємопов’язаних норм – основною і додатковою, обчислених для різних вимірників.
Нормами обслуговування є регламентовані величини витрат праці, необхідних для обслуговування одиниці устаткування, одного робочого місця, одного агрегату.
Норми обслуговування складають на основі фотографій робочого дня відповідних допоміжних робочих (налагоджувальників, ремонтників); обробка даних фотографії дозволяє встановити певні залежності (формули).
Нормативами чисельності є регламентовані значення кількості працівників, необхідних для виконання певних робіт. Нормативи чисельності допоміжних робочих можна визначити через норми обслуговування, тобто через кількість одиниць устаткування, інструменту, встановлених для обслуговування одним робочим. Останнім часом розробляють нормативи чисельності рахунково-конторського, інженерно-технічного, адміністративно-господарського і управлінського персоналу. Складання нормативів чисельності управлінського персоналу вимагає не тільки проведення фотографій робочого часу, але і використання відповідних статистичних даних.
Організація техніко-нормувальної роботи на підприємстві.
Основні завдання техніко-нормувальної роботи на підприємстві полягають:
1 в систематичному вивченні організації праці і робочих місць передових робочих-новаторів виробництва;
2 в організації робіт по узагальненню і розповсюдженню передових методів праці;
3 в контролі правильного застосування встановлених норм;
4 в проведенні дослідницької роботи по аналізу використання робочого часу і роботи устаткування;
5 в накопиченні і підготовці матеріалу для перегляду норм;
6 в розробці заходів щодо підвищення продуктивності праці і поліпшення умов роботи;
7 в встановленні нових прогресивних норм часу і інструктажі робочих при їх впровадженні.
Основні напрями в техніко-нормувальній роботі, виходячи з перерахованих вище завдань, ділять на дві групи: оперативна і дослідницька.
Оперативна робота полягає у встановленні норм, інструктажі робочих, обліку виконання норм, організації їх перегляду .
Дослідницька робота полягає у вивченні роботи устаткування і використання робочого часу, проектуванні нових режимів роботи, розробці заходів щодо підвищення продуктивності праці.
Перегляд діючих норм – одне з найбільш відповідальних завдань – проводиться у міру розробки і впровадження організаційно-технічних заходів, направлених на подальше підвищення продуктивності праці і поліпшення умов роботи.
Робота по перегляду норм складається з наступних етапів:
а) підготовка до перегляду норм (підготовчий);
б) перегляд норм (виконавчий);
в) впровадження нових норм (заключний).
Підготовчий етап полягає в тому, що поступово в процесі роботи систематизується весь звітний матеріал по виконанню норм, стану організації праці, використанню робочого часу.
Виконавчий етап полягає в проведенні робіт по безпосередньому перегляду діючих норм. Всі технічні нормативи, які служать для встановлення норм, також підлягають перегляду. Нові норми встановлюють з урахуванням повного використання устаткування, усунення втрат і непродуктивних витрат робочого часу, тобто з урахуванням досвіду роботи передових робочих. Перегляд норм повинен забезпечити виконання річного плану по зростанню продуктивності праці і заробітної плати робочих.
Заключний етап полягає у впровадженні організаційно-технічних заходів, що забезпечують виконання нових норм, в проведенні інструктажу робочих і ретельному контролі виконання нових норм.
Організаційна структура відділу праці і заробітної плати визначається типом, масштабом виробництва і формами організації управління.
Нормування праці необхідне на різних етапах управління, а саме:
а) при розробці перспективних планів;
б) при розробці технологічних процесів;
в) при оперативній підготовці і плануванні виробництва.
При розробці перспективних планів розвитку виробництва використовуються нормативи загальної трудомісткості за видами виробів, професіями і спеціальностями робочих.
При розробці технологічних процесів застосовуються заводські технічні нормативи режиму роботи устаткування і нормативи часу, які складаються нормативною групою відділу праці і заробітної плати (або технологічного відділу).
При оперативній підготовці і плануванні виробництва використовуються діючі норми, для крупних підприємств створюється самостійний відділ праці і заробітної плати .
На допомогу техніко-нормувальним бюро (ТНБ) на деяких промислових підприємств організовані бюро нормувань, які систематично переглядають діючі норми, нормативи і організаційно-технічні умови їх виконання (паспорти устаткування, нормалі організації праці і робочих місць). До таких бюро нормувань входять передові робочі різних цехів, що дозволяє охопити всі види робіт, zrs виконуються на цих підприємствах.
Відділ праці і зарплати (ВПіЗ)
 |
техніко-нормувальне бюро техніко-економічне бюро
 | |||||||
 |  | ||||||
 | |||||||