Поняття і види цивільної угоди та цивільного договору. Їх зміст

До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди, тобто дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Угода – це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Угоди бувають односторонні, дво- та багатосторонні. Якщо правові наслідки виникають внаслідок волевиявлення однієї особи, то угода є односторонньою (наприклад, заповіт, довіреність). Якщо для настання юридичних наслідків необхідне волевиявлення двох чи більше суб’єктів, то угода є багатосторонньою. Багатостороння угода є договором.

Цивільний договір – угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Для того, щоб договір мав юридичну силу, він повинен відповідати вимогам, які прийнято називати умовами дійсності договору.

Умовами дійсності договору є:

- форма договору;

- сторона договору;

- зміст договору;

- єдність волі і волевиявлення сторін.

Договір, укладений з порушенням зазначених умов, визнається законодавством недійсним.

Договори можуть укладатися в усній, письмовій простій та письмовій нотаріальній формі. В усній формі укладаються договори, які виконуються під час укладення, незалежно від суми. У письмовій формі укладаються договори державних, громадських організацій з громадянами та між собою. Цивільний кодекс дає перелік договорів, які вимагають письмової нотаріальної форми, наприклад, договори купівлі-продажу житлового будинку, дарування, застави будинків тощо. Деякі договори можуть укладатися в конклюдентній формі. У цьому випадку сторони засвідчують про намір укласти такий договір не усним чи письмовим волевиявленням, а дією, з якої можна зробити висновок про такий намір (наприклад, придбання товару через спеціальні автомати).

Вчиняти угоди можуть лише дієздатні чи обмежено дієздатні особи (за згодою батьків, усиновителів, піклувальників), а від імені недієздатних осіб їх учиняють батьки, усиновителі чи опікуни.

Договори бувають односторонніми та двосторонніми. За одностороннім договором одна сторона має лише права, а інша – лише обов’язки. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих позичальникові грошей або речей, а позичальник зобов’язаний їх повернути. У двосторонніх договорах права і обов’язки покладено на обидві сторони. Більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, комісія, продаж тощо).

Залежно від способу укладення угоди поділяються на консенсуальні і реальні.

Консенсуальні угоди – це угоди, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість угод є консенсуальними.

Реальні угоди – це угоди, в яких поряд із згодою сторін необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, передача майна). До реальних угод належать договори позики, перевезення, дарування.

За особливостями мети угоди поділяються на оплатні та безоплатні. Двосторонні угоди (договори), як правило, є оплатними.

 

 

4.2. Договір майнового найму (оренда).

Поняття найму (оренди)

На загальному рівні можливість передачі майна в найм (оренду) передбачена, зокрема, ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 "Про власність", згідно із ч. 2 якої власник має право передавати своє майно безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Ці положення знайшли конкретизацію у ЦК України (глави 58-60) та інших актах законодавства, що регулюють специфічні різновиди найму (див. закони України від 10 квітня 1992 р. № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону від 14 березня 1995 р.), від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" (в редакції Закону від 11 грудня 2003 р.), від 6 жовтня 1998 р. № 161-ХІУ "Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 р.) та інші).

Найм є найбільш загальним поняттям, що опосередковує передачу майна в користування. Інші форми такої передачі (оренда майна різних форм власності, лізинг тощо) відповідають ознакам найму з урахуванням специфічних ознак, притаманних саме їм. Виходячи з цього, положення § 1 гл. 58 ЦК України "Загальні положення про найм (оренду)" застосовуються в усіх випадках, якщо таке застосування не суперечить спеціальним положенням як, власне, ЦК України, що регулюють різновиди найму (наприклад, положенням §§ 2-6; главам 59-60 тощо), так і спеціальних актів, зокрема тих, що зазначені вище. Тобто для визначення, які нормативні положення слід застосувати до відповідних відносин, слід визначити, чи існують документи, що на спеціальному рівні регулюють їх; у разі їх відсутності застосовуються загальні положення гл. 58 ЦК України.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Характеристика найму (оренди)

1. За договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно. Згідно зі ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Проте законодавство не обмежується можливістю передання в найм лише речей: ч. 2 ст. 760 ЦК України дозволяє передавати в найм майнові права.

Характерною ознакою класичного договору найму є те, що законодавство не вказує, яке майно може бути предметом найму і на які цілі воно може використовуватися. Це означає, що предметом найму може бути будь-яке майно, що відповідає вищенаведеним ознакам, не обмежене у цивільному обігу (наприклад, громадянин, який має вогнепальну мисливську зброю та відповідний дозвіл на її використання, не може передати її у користування іншій особі, яка не має такого дозволу) та сферою застосування.

2. За загальними положеннями ЦК України наймодавцями і наймачами можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Стаття 761 ЦК України надає право на передання майна у найм власником речі або особою, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму.

Проте певні особливості щодо суб'єктного складу передбачені законодавством для деяких різновидів найму. Зокрема, за ст. 787 ЦК України наймодавцем за договором прокату може бути особа, що здійснює підприємницьку діяльність із передання речей у найм, тобто суб'єкт підприємницької діяльності.

3. Майно, що є предметом найму, надається у користування. Згідно зі ст. 773 ЦК України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

4. Майно, що є предметом найму, надається на певний строк, встановлений договором. Це означає, що наймач після припинення договору найму зобов'язаний повернути майно. ЦК України також передбачає укладання договору найму на невизначений строк. У цьому разі кожна із сторін договору найму може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

5. Договір найму має оплатний характер, що передбачає виплату наймачем певної грошової суми (або еквіваленту в натуральній формі) за користування майном. За загальними положеннями ст. 762 ЦК України розмір і форма такої оплати встановлюються договором і законодавством не обмежуються. Специфіка передбачена, зокрема, щодо державного та комунального майна, про що йдеться далі. Також ЦК України передбачає можливість безоплатного користування майном (гл. 60), що оформляється договором позички, із обмеженнями можливостей юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність, на передачу у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю (ст. 829 ЦК України).

6. Форма договору найму залежить від його різновидів. Так, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 Закону України "Про оренду землі"); договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, а договір, укладений строком на один рік і більше, підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 793 ЦК України); договір позички речі побутового призначення між фізичними особами взагалі може укладатися усно (ст. 828 ЦК України). Якщо законодавством нормативно не встановлено форму конкретного різновиду договору найму, слід керуватися загальними положеннями гл. 53 ЦК України.

7. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму, у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та його призначенню. Якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:

- вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою;

- відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

8. ЦК України передбачає декілька підстав припинення договору найму.

Договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи-наймача, якщо інше не встановлено договором або законом, а також у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем. Припинення договору може відбуватися і на підставі одностороннього розірвання договору найму (відмова від договору), а також шляхом дострокового розірвання договору найму на вимогу наймача та наймодавця. Останнє не тотожне відмові від договору в односторонньому порядку і здійснюється за згодою сторін або в судовому порядку.

Згідно зі ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

- наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

- наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

- наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

- наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача (ст. 783 ЦК України).

Наймач, в свою чергу, має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

- наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

- наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі (ст. 784 ЦК України).

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо він не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

 

 

4.3. Договір позики.

 

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК).

Правове регулювання договору позики здійснюється § 1 гл. 71 ЦК.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, безвідплатний або відплатний.

Сторонами договору є позикодавець та позичальник. Це можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права, однак позикодавцем може виступати лише власник відповідних грошових коштів або речей, що визначені родовими ознаками.

Істотною умовою договору позики є його предмет. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, причому позичальник, отримавши за договором позики грошові кошти, зобов'язаний повернути позикодавцеві таку саму суму, а якщо йшлося про зазначені вище речі — рівну кількість речей того самого роду та такої самої якості. Тобто в договорі позики не можна передбачити повернення замість грошей інших речей і навпаки, оскільки в такому разі матимуть місце фактичні правовідносини купівлі-продажу.

Форма договору: усна або письмова. Спрощене оформлення договору позики можливе шляхом представлення розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Проте складання розписки позичальником не є письмовою формою укладення договору позики, і в разі якщо такої письмової форми вимагає закон, то наявність розписки не є перешкодою для настання для сторін наслідків, що передбачено ст. 218 ЦК.

Момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем. Якщо мова йде про безготівкові розрахунки, то право власності позичальника виникає з моменту зарахування таких коштів на його рахунок у банку. В разі, якщо предметом договору позики є речі, що визначені родовими ознаками, то право власності на них виникає в позичальника в момент фактичної передачі йому таких речей.

Законодавство не заперечує можливості існування так званої цільової позики, тобто сторони однією з істотних умов такого правочину можуть передбачити використання грошових коштів або речей, що визначені родовими ознаками, лише в певних чітко визначених цілях.

Договір позики може бути як відплатним, так і безоплатним. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Якщо немає іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК). Безпроцентним вважається договір позики, якщо одночасно виконуються всі такі умови:

1) в договорі позики не передбачено умов щодо розміру та порядку виплати процентів;

2) сторонами договору є лише фізичні особи;

3) сума договору позики не перевищує 50-тикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

4) договір позики не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін.

Зміст договору становлять його права та обов'язки. Основним обов'язком позичальника є повернення позикодавцеві позики (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що передав йому позикодавець) у строк та в порядку, встановлені договором. Якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позику позичальник має повернути протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Вимогу про повернення позики може бути пред'явлено в усній або в письмовій формі, залежно від форми договору.

Позику, надану за договором безпроцентної позики, може бути повернено позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Оскільки в разі дострокового повернення позики, що надано за договором процентної позики, позичальник втрачає відсотки, що мали б бути сплачені йому відповідно до домовленості, досягнутої з позичальником під час укладення договору, то за загальним правилом таке дострокове повернення є недопустимим.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У разі порушення договору позичальником настають певні наслідки, які залежать від того, що було предметом позики:

1) якщо предметом позики були грошові кошти, то позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Позичальник, який прострочив виконання зобов'язання з повернення позики, на вимогу позикодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом;

2) якщо предметом позики є речі, що визначені родовими ознаками, то незалежно від того, процентною чи безпроцентною була така позика, позичальник, що прострочив виконання свого зобов'язання, зобов'язаний також виплатити позикодавцеві неустойку.

Специфікою укладення договору позики є можливість його оспорювання позичальником за так званою "безгрошевістю". Причинами такого оспорювання можуть бути неодержання коштів від позикодавця або одержання їх у меншій кількості, ніж це встановлено договором. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді він від позикодавця не одержав або одержав у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Договір позики може супроводжуватися акцесорним щодо основного договором сторін про забезпечення виконання зобов'язання за основним договором позики, наприклад, забезпечення виконання позичальником зобов'язання за договором позики може бути здійснено шляхом укладення сторонами договору застави певного майна або майнових прав.

Якщо позичальник не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, що передбачено договором позики щодо забезпечення повернення позики, наприклад, не надає позикодавцеві передбачене в договорі позики забезпечення (предмет застави, поручительство третьої особи, банківську гарантію), то позикодавець може вимагати дострокового повернення позики. Аналогічне право виникає у позикодавця у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання (наприклад, загибелі предмета застави, який було залишено у позичальника в силу договору), а також погіршення його умов (наприклад, різкого падіння ринкових цін на предмет застави) за обставин, за виникнення яких позикодавець не несе відповідальності.

Особливістю договору позики також є те, що позиковим зобов'язанням за домовленістю сторін може бути замінено борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави (новація боргу). Проте така новація боргу не передбачає заміну зобов'язання з купівлі-продажу, найму майна, оренди, підряду тощо позикою; йдеться лише про новацію боргу, що виник із таких договорів, позикою. Зміст новації для продавця, орендодавця чи підрядника полягає в такому: перетворивши відносини з контрагентом в частині боргу на процентну позику, вони отримують можливість вимагати від нього сплати відсотків як у силу позикового зобов'язання, так і при простроченні повернення боргу на підставі ст. 625 ЦК. Заміна боргу договором позики не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. У разі заміни боргу договором позики зміст і форма позикового зобов'язання мають відповідати вимогам, що пред'являються до договору позики.

 

Підряд.

Загальні правові норми, що регулюють відносини підряду, містяться в ЦК України (гл. 61). Джерела спеціального правового регулювання залежать від виду договору підряду. Наприклад, відносини підряду на капітальне будівництво, окрім ЦК України, додатково регулюються ГК України (гл. 33), а також численними правилами та іншими документами, про що йдеться в наступному параграфі; особливості відносин підряду з використанням державних коштів встановлюються Законом України від 22 лютого 2000 р. № 1490-ІИ "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти"; операції з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини регулюються Законом України від 15 вересня 1995 р. № 327/95-ВР "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.) тощо.

Поняття договору підряду

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Характеристика договорів підряду

1. Предметом договору підряду є робота, що виконується підрядником, а точніше - її результат. Поняття "робота" сформульоване в ет. 1 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", за якою до робіт належить будь-яка діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, технічним переозброєнням діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомки та інші, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вартості самого будівництва.

Проте обсяг робіт, які можуть виконуватися за договором підряду, є набагато ширшим. Закупівля робіт, що їх перераховано у вищенаведеному Законі, здійснюється відповідно до спеціальної тендерної процедури, проведення якої у випадках виконання робіт, що не вимагають великої кількості державних коштів (наприклад, ремонт дверцят або чистка салону службового автомобіля) є недоцільною. Тому, на нашу думку, при визначенні предмета договору підряду слід користуватися загальнотеоретичним його визначенням, відповідно до якого предметом договору підряду є індивідуалізований результат роботи підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми1. Тобто роботи можна визнати такими, що здійснюються в межах договору підряду, якщо їх результатом є відповідні зміни матеріальних об'єктів.

2. Загальні положення ЦК України щодо договору підряду не обмежують суб'єктний склад відносин за договором підряду. Тобто сторонами договору підряду можуть бути юридичні й фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності.

Особливості передбачені лише щодо договорів підряду на виконання окремих робіт і обумовлені специфікою останніх.

Так, наприклад, за договором побутового підряду замовником може бути лише фізична особа, а підрядником - юридична або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності (ст. 865 ЦК України).

Юридичні особи можуть вступати в договори підряду, як і в будь-які інші договори, тільки в разі, якщо їх укладання і виконання відповідає їх установчим документам.

3. Згідно зі ст. 839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором, тобто сторони можуть встановити обов'язок замовника забезпечити підрядника матеріалами і засобами.

У законодавстві немає поняття "матеріал", натомість воно містить поняття "матеріальний актив", яке можна застосувати в цьому разі.

Згідно з п. 1.1 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.) під матеріальними активами розуміються основні фонди та оборотні активи в будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів. Основними засобами, згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затв. наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, є матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Відповідно, оборотними активами вважаються, зокрема, активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87).

Таким чином, до матеріалів (засобів), що використовуються підрядником на виконання договору підряду, належать як засоби виробництва, так і відповідна сировина, що споживається в процесі виконання договору.

Проте, на нашу думку, не є правильним обмеження підрядника використанням лише матеріалів, що його встановлено чинним ЦК України. Адже в процесі виконання договору підряду можуть використовуватися і нематеріальні активи, тобто об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством (п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Наприклад, для виконання певних робіт із використанням товарного знаку та технології (ноу-хау) відомих фірм необхідно мати належним чином оформлене право - дозвіл власника - на таке використання. Тому якщо сторони передбачили таке використання в договорі підряду, воно вважається правомірним, оскільки, хоча прямо це не встановлено, не суперечить цивільному та господарському законодавству.

Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб. Якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Згідно зі ст. 842 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку - сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Підрядник виконує роботу на власний ризик.

По-перше, це означає, що він відповідає за якість, власне, виконаних робіт. Згідно зі ст. 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру, на момент передання її замовникові.

Якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника:

- безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;

- пропорційного зменшення ціни роботи;

- відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов'язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе.

Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

По-друге, ризиковий характер діяльності підрядника полягає в тому, що відповідно до ст. 855 ЦК України якщо предмет договору підряду до здачі його замовникові був випадково знищений або закінчення роботи стало неможливим без вини сторін, підрядник не має права вимагати плати за роботу, крім тих випадків, коли знищення предмета договору підряду або неможливість закінчення роботи сталися через недоліки матеріалу, переданого замовником, чи внаслідок його вказівок про спосіб виконання роботи або якщо таке знищення чи неможливість закінчення роботи сталися після пропущення замовником строку прийняття виконаної роботи.

По-третє, підрядник, як і будь-який інший суб'єкт підприємницької діяльності, самостійно несе ризики порушення ним або його контрагентами (замовником, субпідрядниками тощо) договірних зобов'язань та інших правил здійснення господарської діяльності. Проте навіть у разі належного виконання контрагентами своїх зобов'язань його діяльність в результаті може виявитися збитковою (наприклад, у разі зміни податкового законодавства і неврахування цього при визначенні ціни роботи; обставини непереборної сили). Тобто діяльність підрядника підпадає під категорію нормального господарського ризику.

5. Робота виконується підрядником за завданням замовника. Це означає, що замовник повинен ставити підряднику чітке завдання, за якісне та вчасне виконання якого той відповідає. Це завдання може ставитися як, власне, у тексті договору підряду, так і в інших документах, в яких разом з договором оформляють відносини замовник-підрядник. Наприклад, згідно зі ст. 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до окремо складеної проектно-кошторисної документації.

6. Замовник зобов'язується прийняти роботу, виконану підрядником.

Згідно зі ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Документом, що підтверджує приймання замовником наданих послуг, є акт приймання-передачі виконаних робіт.

Договір підряду являє собою документально оформлені наміри сторін про виконання робіт, результат яких складає предмет договору. Власне договір не відображає процесу та реальних результатів виконання робіт, зауваження сторін щодо їх якості тощо. Саме акт приймання-передачі виконаних робіт є документом, що підтверджує наявність певних матеріальних результатів, і своєрідним посвідченням передачі права власності на них від однієї сторони договору до іншої.

Проте законодавством лише в окремих випадках передбачене обов'язкове складання акта виконаних робіт. Так, наприклад, згідно зі ст. 21 Закону України від 22 квітня 1993 р. № 3125- XII "Про аудиторську діяльність" виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом прийому-здачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа. Судова практика також виходить з того, що складання акта є обов'язковим тільки в разі, якщо це передбачено відповідним нормативним актом або договором. Доказом виконання роботи за договором підряду (а, отже, і підставою для її оплати) може бути пред'явлення конкретних результатів роботи.

7. Замовник зобов'язаний оплатити виконану роботу. Така оплата відбувається на основі погодженої сторонами ціни роботи, що включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою Замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який може бути приблизним та твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором; зміни до нього можуть вноситися лише за погодженням сторін.

У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

Якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв'язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи.

Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов'язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором.

Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разі, якщо на момент укладання договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати.

У разі істотного зростання після укладання договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

8. ЦК України вказує на необхідність встановлення строків виконання робіт або їх окремих етапів у договорах підряду (ст. 846). Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

9. Договір підряду є консенсуальним договором, тобто вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Договір побутового підряду є публічним договором. Тому підприємець не має права відмовитися від укладання публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 633 ЦК України).

ЦК України не містить вказівки щодо форми, в якій повинні укладатися договори підряду. Щоправда ст. 866 вказує, що договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладання договору (див. також Правила побутового обслуговування населення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1994 р. № 313).