Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди
Поняття зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.
Підставою для виникнення зобов’язань, як відомо, можуть бути не тільки
правочини (в тому числі договори), а й інші юридичні факти, зокрема
заподіяння шкоди іншій особі. Зобов’язання, що виникають внаслідок
заподіяння шкоди, належать до позадоговірних зобов’язань. Їх ще
називають охоронними (а якщо виникли з правопорушення — деліктними
зобов’язаннями). Вони регламентуються окремою главою 81 нового
Цивільного кодексу України «Завдання шкоди» і складають окремий
цивільно-правовий інститут, який виконує передусім компенсаційну
(відновлювальну) функцію і набуває особливого значення у сучасному
суспільстві. В процесі реалізації дедалі різноманітніших, складніших
відносин майновим та особистим немайновим благам їх учасників може бути
заподіяна шкода. Якщо вона виникла поза межами договірних відносин, то
виникає проблема: хто повинен відшкодовувати цю шкоду.
Підставою для виникнення таких зобов’язань є цивільне правопорушення
(делікт), що виражається у заподіянні шкоди іншій особі. Суб’єктами
зобов’язання є: потерпілий — особа, якій завдано шкоду, виступає як
кредитор; особа, що несе відповідальність за шкоду (найчастіше, яка
заподіяла шкоду), виступає як боржник. Суб’єкти такого зобов’язання не
перебувають у договірних правовідносинах, бо дане зобов’язання виникає
незалежно від останніх. Змістом такого зобов’язання є право потерпілого
вимагати залагодження (відшкодування) шкоди та (або) компенсації
моральної шкоди, а також обов’язок заподіювача шкоди вчинити зазначені
дії.
Загальні умови, наявність яких, як правило, є обов’язковою для
покладення на особу відповідальності за заподіяння шкоди, визначені у
відповідних статтях ЦКУ. Це такі умови: наявність шкоди, заподіяної
майну фізичних або юридичних осіб, та/або особистим немайновим благам
фізичної чи юридичної особи; неправомірні (протиправні) дії
(бездіяльність) заподіювача шкоди; причинний зв’язок між протиправною
поведінкою та шкодою, яка настала; вина заподіювача шкоди. Той, хто
заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду
заподіяно не з його вини.
Згадані підстави визначені законом як загальні. Наявність їх у
сукупності є обов’язковою для покладення відповідальності на особу, яка
заподіяла шкоду. Разом з тим законом можуть бути передбачені винятки з
цього правила. Наприклад, у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної
небезпеки, незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,
прокуратури і суду та деяких інших, відповідальність настає незалежно
від вини.
Шкода може бути заподіяна і правомірними діями, до яких можна віднести
дії вчинені при самозахисті від протиправних посягань та у стані
крайньої необхідності. Питання про відповідальність за такі дії
вирішується у законодавстві по-різному. Так, шкода, завдана при
самозахисті — у стані необхідної оборони, якщо не були перевищені її
межі, не підлягає відшкодуванню. Необхідною обороною вважаються дії з
метою захистити законні права та інтереси від протиправного посягання.
Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди.
С т а т т я 440. Загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди
Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. (із змінами, внесеними Указом ПВР N 2444-11 від 27.06.86)