Напрями антропологічного спрямування

3) людина приречена бути вільною.

Широке поширення в сфері дослідження проблем одержав фрейдизм – теорія і метод психоаналізу – це вчення австрійського лікаря – психіатра Фрейда і пов’язані з ним різновиди вчень, іменованих «глибинний», «аналітичний». Австрійський лікар – невропатолог і психіатр З.Фрейд (1856–1939)запропонував метод лікування неврозів людини – психоаналіз, в основі якого лежать уявлення про сексуальну етіологію неврозів, про несвідомий прошарок як особливий рівень психіки людини. Психоаналіз став загальним психоаналітичним вченням про людину. Вчення Фрейда, що поширювалось вже на початку століття, сприяло розгортанню так званої «сексуальної революції». У фрейдизмі вважається, що людська психіка нагадує айсберг: найбільша прихована – це несвідоме; за змістом це є прояви у людській психіці найперших та найпотужніших інстинктів життя.

Свідоме, тобто контрольоване станом бадьорої психіки.

Несвідоме – це те, що привнесене у людську свідомість культурними правилами та нормами соціального життя. Несвідоме невидиме, але воно присутнє у психіці й відіграє величезну роль в життєдіяльності кожної людини.

Звільнення людини як наслідок внутрішньої рефлексії, як самозвільнення, що тлумачиться в абстрактно – ідеалістичному дусі, трактують неомарксисти. Представниками неомарксизму є Г. Маркузе, Т. Адорно, Ю. Хабермас та ін.

Структуралізм – методологічне направлення, розвинуте в ряді гуманітарних наук (мовознавство, літературознавство, психологія, історія) і виноситься на передній план аналіз структури досліджуваного об’єкта.

Структуралізм розрізняє розвиток і функціонування тяжкого об’єкта, робить упор на ієрархічне складове такого об’єкта і на виявлення системи його зовнішніх та внутрішніх зв’язків.

Його представниками єК.Леві – Стросс, Ж.Лаканс, М.Фуко, Л.Гольдман,Р.Барт, розглядають людину як пасивний об’єкт незмінних історичних, соціальних, культурних, етнографічних, лінгвістичних без особистих структур.

Представник структуралізму – Ф. Бродель (1902 – 1985) написав кілька праць, де продемонстрував, що певні структури сталі людські уявлення про час, про суть економічного обміну, про справедливий розподіл та винагороди за неї суттєво визначали не лише людську поведінку, а й організацію економічного життя та соціальних відносин.

Персоналізм – течія сучасної буржуазної філософії, яка має релігійно-ідеалістичний характер.

У центрі персоналізму знаходиться особа, але це не реальна людська особа, а деяка духовна сутність, наділена активністю, маюча волю та самосвідомість. В основі усієї дійсності лежить сукупність осіб. Персоналізм наглядно показує, що релігійна філософія може запропонувати тільки ілюзорні форми рішення як філософських так і соціально-етичних проблем. Персоналісти багато говорять про свободу як про необхідну умову діяльності особи, а деякі з них навіть ставлять питання про перетворювання капіталістичних відносин.

Сформувався ще наприкінці 19 ст. у Росії (Н. А. Бердяєв, Л. Тичин). Особа – вища цінність, першоелемент буття. Головне соціальне релігії і філософії персоналізм вбачає в зміні й удосконаленні особи.