Різновиди поділу і кооперування праці
Поділ праці— це одноразове виокремлення виконуваних робіт. Розрізняють такі види поділу праці: загальні (виділення в суспільному виробництві головних галузей — промисловість, землеробство, гранспорт і т. п.), часткові (поділ основних галузей суспільного виробництва на види і підвиди — підгалузі), одиничне (поділ праці усередині підприємства).
Поділ праці на виробництві— це розмежування діяльності людей у процесі спільної праці, а кооперація — спільна участь людей в здному чи декількох пов'язаних між собою процесах праці. Поділ і кооперація праці — взаємозалежні і доповнюючі одна одну сторони трудової діяльності людей.
Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства:
1)функціональний — поділ праці між різними категоріями
працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі.
Він проявляється в двох напрямках:
а) виділення в складі персоналу підприємства таких
основних категорій: робітники і службовці (до службовців відносяться технічні виконавці, спеціалісти, керівники);
б) поділ працівників на основних (що безпосередньо змінюють форму і стан предметів праці, виробляючи продукцію) і допоміжних (що створюють необхідні умови для ефективної роботи основних працівників).Зміни характеризуються
зростанням частки спеціалістів у загальній кількості персоналу та
частки допоміжних працівників, які займаються наладкою обладнання;
2)технологічний — поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників у відповідності з технологією виробництва і значно впливає на рівень змістовності праці. Важливим завданням
організації праці є пошук оптимального рівня її технологічного поділу.
Дуже вузька спеціалізація спричиняє монотонність, що викликає
надмірну втому та зменшення продуктивності праці. Надто широка спеціалізація може стати причиною неякісного виконання робіт.
Різновидами цієї форми поділу праці є предметний, подетальний та
поопераційний поділ;
3)професійний — поділ праці між групами працівників за
ззнакоютехнологічної однорідності виконуваних ними робіт. У цьому
напрямку зміни характеризуються зростанням частки професій
інтелектуальної та механізованої праці, професій широкого профілю;
кваліфікаційний — поділ праці між групами працівників залежно від
складності виконуваних ними робіт. Працівники однієї й тієї самої про
фесії можуть мати різні знання, вміння і досвід роботи, що
відображається на кваліфікації якості роботи (праці) і лежить в основі
поділу працівників за групами кваліфікації — розрядами, категоріями,
класами тощо. Зміни тут відбуваються в напрямку підвищення
<ультурно-технічного ікваліфікаційного рівня працівників і, ідповідно,
ібільшення чисельності висококваліфікованих працівників
Подія праці характеризується якісними і кількісними ознаками. Поділ праці за якісною ознакою припускає виокремлення видів робіт ;а їхньою складністю.Поділ праці за кількісною ознакою забезпечуєустановлення визначеної пропорційності між якісно різними видами праці. Кооперація праці забезпечує безперебійне обслуговування машин, злагодженість роботи виконавців, розширює виробничий профіль трудящих, створює можливість сполучення професій і функцій, збільшення зон обслуговування, взаємозамінності виконавців.
Поділ і кооперація праці є основою розміщення кадрів в організації. Розміщення кадрів — розподіл їх за підрозділами і робочими місцями — повинне забезпечувати: злагоджену діяльність з урахуванням складності, номенклатури, обсягу робіт; рівномірну і повну завантаженість виконавців; відповідність їхніх професійно-кваліфікаційних характеристик вимогам виробництва; визначеність виконуваних функцій і відповідальність за їхнє виконання; взаємозамінність працівників при наявності виробничої необхідності; відповідність якостей, здібностей, схильностей працівників виконуваній роботі і наявність перспектив професійного зростання; ротацію кадрів і створення резерву керівного складу.
Специфіка кооперації праці залежить від типу виробництва. Так, для одиничного дрібносерійного виробництва особливе значення має комплектування бригад (кількість, склад, профструктура). Для потокового виробництва важливі питання коопераційного поділу праці й удосконалення професій. У масовому виробництві необхідно розвивати багатоверстатне обслуговування і поєднання професій. Для апаратного виробництва значення має організація виробничих бригад.
Кооперування праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад, при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоверстатній роботі або поєднанні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі.
Провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці належить бригадній. Бригада — це група працівників, що разом здійснюють виробничий процес або його частину і колективно відповідають за результати своєї роботи. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї професії, що виконують однорідні технологічні процеси) і комплексні бригади (складаються із працівників різних професій, які виконують комплекс взаємопов'язаних технологічно різнорідних робіт).
Нормування праці
норма праці — це норматив праці, скоректований на місцеві умови. Нормування праці покликане вирішувати задачі:
1) ефективне використання потенціалу працівника. Це
досягається поширенням сфери нормування на всі категорії
працівників, забезпечення виконання роботи з оптимальною
чисельністю персоналу, мінімальними
витратами робочого часу при високій якості роботи (продукції, обороту,послуг);
2)підвищення значимості економічного аспекту в трудових
відносинах. Обидві сторони — і роботодавець, і найманий робітник —
економічно зацікавлені в застосуванні обгрунтованих норм
грудозатрат і раціональному використанні робочого часу;
3)відображення в трудозатратах змін технологічних процесів,
устаткування й оснащення. Для цього необхідний зв'язок нормування
праці з плануванням і організацією виробництва, що найбільш
ефективно досягається при мікроелементному нормуванні праці, за
участю комплексних автоматизованих систем виробництва;
4)установлення нормального рівня інтенсивності праці. Для обох
сторін трудових відносин важливо, щоб закладена в нормуванні
інтенсивність праці забезпечувала довготермінове зростання
продуктивності праці і прибутку при раціональних витратах на
персонал. Таке нормування повинне враховувати інтенсивність праці,
а також рівень нервово-психологічних і інтелектуальних навантажень,
що істотно зростають при використанні новітньої техніки, технології і
прогресивних виробничих процесів;
5)соціальний захист працівників від надмірної інтенсивності
праці,необхідної для збереження нормальної працездатності упродовж
усього трудового періоду. Задача соціального захисту в нормуванні
праці —забезпечувати сприятливі можливості для зростання
задоволеності працівника змістом і умовами праці, найбільш повного
використання його інтелектуального потенціалу. Гарантом виконання
цієї задачі виступає
профспілкова організація, про що йдеться в колективному договорі;
6) взаємозв'язок нормування і стимулювання праці. Норма праці
може розглядатися як засіб стимулювання персоналу, тому що
стимулює ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів,
високу якість роботи (продукції, обороту, послуг). Добре
встановлюється зв'язок нормування праці з преміальними системами,
коли розмір премій залежить від величини норм трудозатрат, ступеня
їхньої напруженості і виконання.
Нормування праці може охоплювати основне і допоміжне виробництва, працю живу і сукупну. Воно застосовується для працівників, які перебувають на погодинній і підрядній оплаті праці, а гакож може поширюватися на всі категорії: робітників, фахівців, службовців і керівників.
Розрізняють нормативи і норми праці. Нормативи праці характеризують науково обгрунтовані, централізовано розроблені показники витрат праці. На їхній основі підприємство самостійно розробляє свої норми праці Сучасні методологічні основи нормування передбачають вирішення таких задач:
• розширення сфери нормування праці;
• забезпечення високої якості норм праці і її максимальне
наближеннядо суспільне необхідних витрат;
• наукове обгрунтування з обліком організаційно-технічних,
соціально-економічних і психофізіологічних факторів;
• гуманізація норм праці, що сприяє максимальному
задоволенню творчих, виробничих і матеріальних потреб
працівників. Це передбачає і відмовлення від дріб'язкового
регламентування робіт.
Отже, нормування праці, будучи інструментом обліку, аналізу і планування трудозатрат, впливає на витрати і відповідно на прибуток підприємства. Розробка нормативів і норм праці включає різні методи, серед яких найбільш перспективним вважається метод нікроелементного нормування. Однак в останні роки, у зв'язку з тосиленням значимості теорії якості трудового життя, спостерігається зідмовлення від дріб'язкового регламентування трудових рухів заради збагачення праці і зниження монотонності в роботі. В Україні ослаблення уваги до нормування праці викликане об'єктивними тричинами реформування економіки. Та в перспективі кожне підприємство змушене буде будувати свою систему нормування праці, що враховує як її загальметодологічні основи, так і особливості праці в галузі.