Причини виникнення та існування міжнародної трудової міграції

Явище міжнародної міграції населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів - це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи.

 

Міжнародна трудова міграція - це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

- велика густота населення;

- масове безробіття;

- низький життєвий рівень і заробітна плата;

- виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах),

б) з боку країн, які приймають міграцію:

- потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі;

- потреба у додатковій дешевій робочій силі;

- порівняно висока зарплата.

Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів.

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси., а саме:

США, Канада - постійно працює 5% мігрантів (5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа - кількість працюючих мігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід - в середньому тут працює 3-5млн. мігрантів. Найбільше іноземців працює в Об'єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

 

Латинська Америка - число мігрантів 3-8млн. Найпривабливішими країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія - це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% мігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон - основними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони (ми це розглянемо нижче).

Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

 

1. Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу.

2. Дана країна отримала готових спеціалістів.

3. У такій країні прискорюється економічне зростання, зокрема, зростає державний бюджет.

 

Виграш країни - експортера трудових ресурсів:

1. Валютні перекази мігрантів своїм сім’ям (осідає в банках валюта);

2. Експортом трудових ресурсів ослаблюється проблему безробіття.

3. Підвищується кваліфікація мігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

- виникнення додаткових проблем, пов’язаних з соціальним захистом мігрантів;

- відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу;

- втрата дешевих спеціалістів-мігрантів, які набули певного кваліфікаційного досвіду (виучених мігрантів), за умов їх поверненні на батьківщину.

 

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

 

- втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий «відтік мозку»;

- додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;

- виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

 

Регулювання міжнародних міграційних процесів здійснює, насамперед,

Міжнародна організація праці.

До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:

Адміністративно-правове регулювання, яке передбачає:

 

а) встановлення правових норм;

б)встановлення міграційних квот;

в)встановлення рамок можливостей щодо міграції (кримінальні норми).

 

Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в:

а)встановленні митних внесків чи бар’єрів;

б)встановленні відповідних візових ставок;

в)регулювання зарплати мігрантів;

г)запровадження різного роду штрафних ставок.

 

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні зумовлюється процесом міжнародної економічної інтеграції, як вищого рівня міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торгівельно-економічної, фінансової та соціальної політики.