Головні риси римської культури та її особливості
Рання римська культура, як і грецька, найтіснішим образом пов'язана з релігійними поданнями населення Древнього Рима. Для релігії цього часу був характерний політеїзм (подання про безліч богів), дуже близький до анімізму. У поданні римлянина кожний предмет і кожне явище мали свого духа, своє божество. Кожний будинок мав свою Весту - богиню домівки . Боги відали кожним рухом і подихом людини від народження до смерті. Інша цікава риса ранньої римської релігії й світогляду людей - відсутність певних образів богів. Божества не відділялися від тих явищ і процесів, якими вони відали. Перші зображення богів з'являються в Римі приблизно в VІ в. до н.е. під впливом етруської і грецької міфології і її антропоморфних божеств. До цього існували тільки символи богів у вигляді списа, стріли й т.д. Як в інших народів миру, у Римі шанувалися душі предків. Іменували їхні пенати, лари, мани. З релігійного світогляду римлян є їхній вузький практицизм і утилітарний характер спілкування з божествами за принципом "do, ut des" - "я даю, щоб ти дав мені".
Формально-договірной характер відносин до богів пов'язаний з магією й магічними поданнями. У магії все засновано на формальному сполученні слів і дій. Найменша помилка руйнує ефект. Магізм римської релігії привів до широкого розвитку її обрядової сторони. Складна обрядовість, у свою чергу, вимагала численних фахівців, звідси - розвиток жрецтва. Римське жрецтво було більше численне, диференційоване й авторитетно, чим грецьке. Існував ряд грецьких колегій, які боролися за вплив у державі. Самою впливовою була колегія понтіфіків. Глава цієї колегії був верховним жерцем Рима. Дуже численною і впливовою була колегія жерців - гадателей, тому що гадання займали велике місце в житті римлян і обрядовій стороні римської релігії.
З V в. до н.е. починається серйозний вплив грецької культури й релігії, що йде через колонії греків в Італії. Багата міфологія греків, весь поетичний, барвистий мир грецьких сказань збагатив сухий і прозаїчний ґрунт італо-римської релігії. На початку нової ери все більше поширення одержує християнство.
Від початку свого існування Рим вів постійні війни зі своїми сусідами, що визначило в значній мірі і його організацію, і весь лад життя, і історію. Залізна військова дисципліна вимагала воїнських чеснот — мужності, вірності, стійкості, суворої незламності, гордої гідності. Такі чесноти потрібні були не тільки для війни, а й для мирного життя, виконання обов'язку доброго громадянина. Свої особливості були й у стосунках патриціїв і плебеїв: першорядного значення набувала боротьба за різні закони, які виривалися плебеями у супротивників, що й зумовило особливу роль права в житті суспільства. Обидві сторони використовували в своїх інтересах релігію, спершу дуже близьку до права. Міцний зв'язок релігії з правом, політичною боротьбою, з одного боку, підвищував її значення в суспільстві, а з іншого — сприяв її формалізації, деталізації різноманітних засобів спілкування з богами, сприйняттю їх волі. Це виключало «політ» фантазії й «власну ініціативу» в релігійній сфері, яка не стала джерелом поетичної творчості. Згадані відмінності багато в чому визначили шляхи засвоєння римлянами грецької культури.
В історії стародавнього Риму переглядається феномен, який обумовлюється тім, що грецькі мистецтво і література благополучно були «пересаджені» до римського ґрунту, но грецька математика и логіка на ньому не прижилися. Все це пояснюється специфікою римської культури: сила, а не витонченість, могутність, а не бистрота, масивність, а не краса, утилітарність, а не грація в повсякденному житті, факт, а не уява домінують в мистецтві: нещадно реалістичний портрет у живопису, велична скульптура з характерними для неї рисами. «Сила, убрана у велич»,— ось римський ідеал, що блокував розвиток логіки і математики.
Протягом століть Стародавній Рим здійснив еволюцію від полісу до імперії, від громадянина до підданого с його сильним почуттям порядку. Для громадянина характерні були безпосередні зв'язки в системі «община — громадянин», тобто зв'язки співучасті. Світова римська імперія увібрала в себе численні культури і технічні досягнення підкорених народів, асимілювала, зберегла і надала їм статусу універсальності. Хоча Рим вимагав від індивіда згідно з древніми традиціями абсолютної соціальної дисципліни, він не намагався знищити індивідуальну оригінальність, а навпаки, стимулював і схвалював будь-яку ініціативу в інтересах імперії. Власне обличчя має й римське мистецтво, яке складалося із змішання місцевих традицій (в основному етруського мистецтва з грецьким впливом). На римське мистецтво мали вплив і різні народи — германці, галли, кельти та ін., які входили до складу багатонаціональної Римської імперії. Але всі ці впливи не порушують основних особливостей римського мистецтва. Його художня форма була результатом специфічних для Риму ідеологічних передумов. Римське мистецтво — продовження грецького, і завдяки глибокій пошані римлян до грецького мистецтва в римських копіях збереглася більша частина «рівної грецької класики».
Від етрусків римське мистецтво одержало свою основну спадщину. Римська архітектура багато взяла у етрусків — круглу форму плану і арок, що була характерною для міських воріт етрусків. Арку римляни перетворили в тріумфальний портал, через який проходив переможець. Така форма, як конструкція склепіння, збереглася і в новій європейській архітектурі. Будувалися форуми, бані, амфітеатри, палаци, храми, кріплені стіни й т.д., що й сьогодні вражають своєю монументальністю, продуманістю і красою архітектурних форм. В області скульптури римляни також наслідувачі етрусків. Вони запозичають звичай створювати надгробні маски і портрети на саркофагах померлих, і з цих надгробних масок широко розвинувся римський портрет на основі реалістичного відображення дійсності. Римський скульптор не створював ідеалізоване зображення в портреті, а зображував конкретних осіб з підкресленням портретної схожості. Римська скульптура, на відміну від грецької, не створювала й узагальнюючих образів атлетів. Взагалі оголене тіло рідко зустрічається в ній. Римська монументальна скульптура створює статуї, одягнені в тогу і зайняті своєю роботою.
Живописне римське мистецтво також має значні успіхи. Створюється оригінальний живопис, відмінний від грецького. Римський живописець насамперед прагне відобразити оточувальну природу і розмістити постаті в просторі. Він не досягає реалістичного відображення дійсності, але створює певні ілюзії її, підкреслює внутрішній простір лінеарне, хоча й без досягнення перспективи. Все це дає римському живо до певні переваги перед грецьким.
В Стародавньому Римі здійснювалися програми засобів масового впливу, вони коштували дорого, однак інформаційний ефект був величезний. До них належали гладіаторські бої та «бойові» програми. Принцип «Хліба та видовищ», що характерний для образу життя Древнього Риму, мав світоглядницьке значення й ніс аудиторії морально-політичну інформацію. Видовища служили досить ефективним засобом зміцнення влади, чи то в республіканському, чи в імператорському Римі.
Дослідження різних сторін римського способу життя знаходять в ньому універсальну тенденцію історії культури. Принципи дизайну в галузі художнього конструювання, категорії теоретичної думки і образ соціальної дійсності, що відклався в народній свідомості, виявляють в Стародавньому Римі певну ізоморфність. Хоча Рим перетворився з невеликого міста-держави на гігантську імперію, його народ зберіг старі церемонії та звичаї майже незмінними.