Етнологічна (етніцистська) версія. Альтернативою етатистській концепції нації, ототожненню нації з державою можна вважати етнологічний (в деяких українських працях його називають також

 

Альтернативою етатистській концепції нації, ототожненню нації з державою можна вважати етнологічний (в деяких українських працях його називають також етніцистським) підхід, початки якого простежуються ще в класичних доктринах німецького «культурницького» націоналізму XVIII—XIX ст. У найзагальнішому вигляді етнологічна версія подає націю як велику, політизовану етнічну групу зі спільною культурою та історичною спадщиною 64. Ми вже згадували, що, певною мірою, етнологічний підхід сповідувався в розробках радянських суспільствознавців. Він є досить популярним серед багатьох сучасних дослідників й, очевидно, залишається досить продуктивним і сьогодні. Етнологічна (етніцистська) концепція нації найповніше проаналізована й сформульована Ентоні Смітом. Нація, вважає Е. Сміт, як спільнота чи велика суспільна група має такі основні ознаки:

1) відмінні культурні риси (які дають можливість відрізняти «ми» від «вони», членів спільноти від тих, хто до неї не входить);

2) наявність історично успадкованої спільної території, в межах якої реалізуються можливості соціальної мобільності тих, хто належить до спільноти;

3) відносно великі розміри території й чисельність населення;

4) зовнішньополітичні відносини (конфлікт або союз) з іншими подібними спільнотами;

5) наявність спільних для даної групи колективних почуттів і системи лояльностей;

6) безпосереднє членство в цій групі з рівними правами громадянства для всіх її членів;

7) вертикальна економічна інтеграція зі спільною системою [поділу] праці 65.

Перші дві риси характеризують спільноту, яку Сміт називає плем’ям, «трибою». Коли до них додаються наступні три риси, ми маємо справу з етнічною групою, чи етносом (Сміт користується французьким словом ethnie}. Етнічна група перетворюється на націю завдяки інтеграційним економічним (як тут не згадати «спільність економічного життя» з дефініції Й. Сталіна!) й політичним чинникам — право громадянства в даному випадку на першому місці. Отже, повернемося до того, що нація — це політизована (політично мобілізована), об’єднана етнічна група, а до цього додається ще одна важлива характеристика — економічна інтегрованість.

Можна заперечити: нація не обов’язково формується з якоїсь однієї етнічної групи чи «етнічного ядра». Наприклад, в Америці, Аргентині та Австралії нації виникли внаслідок спроб об’єднати культури декількох поколінь емігрантів, в інших випадках нації в рамках певних держав формувалися з провінцій імперії, яка накинула населенню цих провінцій спільну мову й релігію, як це було в Латинській Америці. Зрештою, в Африці націотворення відбувається в рамках державних кордонів, які перетинають і розділяють етноси, на основі територіальних спільнот 66.

Усе це не спростовує головних тез «етніцистів»: націогенеза потребує етнічного підґрунтя. Існування етносу (чи етносів) з певним набором символів, міфів, культурних артефактів і зв’язків (історично вироблених, чи винайдених, чи запозичених) є необхідною передумовою виникнення нації.

Разом з тим, етнічна група, або етнос, та нація — це не тільки цілком відмінні форми організації людських спільнот, а й відмінні способи самоусвідомлення. Нація, — стверджує Волкер Коннор, — це етнічна група, яка здатна самоусвідомлювати свою індивідуальність (мабугь, у цьому випадку вона перестає бути лише «етнічною групою»?) Антрополог чи будь-який інший сторонній спостерігач здатний відокремити етнічну групу, але «доки члени цієї етнічної групи самі не збагнуть свою унікальність, це буде лише етнічна група, а не нація. Якщо етнічна група може бути визначеною ззовні, то нація вже мусить визначати себе» 67. Іншими словами, єдність, однорідність, яка існує всередині етносу, є неусвідомленою його членами, тоді як для нації питання самоусвідомлення є головною умовою існування. Отже, вже вкотре ми бачимо домінування суб’єктивного чинника у визначенні суггєвих рис нації.