Повноваження сторін у адміністративному процесі

Поняття "повноваження" поєднує у собі права та обов'язки того чи іншого суб'єкта правовідносин.

Своєю чергою закріплені КАС України процесуальні права і обов'язки сторін є тими правовими категоріями, які дозволя­ють позивачеві і відповідачеві досягти юридично значушого для них результату. Права і обов'язки представляють собою також своєрідну систему стримувань та противаг, яка, по-пер­ше, гарантує суб'єктам процесуальних правовідносин можли­вість вільно здійснювати певний вид поведінки, по-друге, при­писує цим суб'єктам чітке дотримання визначених правил по­ведінки. Взаємозв'язок — "права-обов'язки" є незмінним, ви­ключення одного із цих елементів недопустиме, оскільки здійснення суб'єктивних прав завжди забезпечується дотри­манням юридичних обов'язків.

Тому без відповідного обсягу повноважень жоден із учас­ників адміністративного процесу (у тому числі і сторони) не в змозі реалізувати свого процесуально-правового інтересу, до­сягти власної суб'єктивної процесуальної мети.

Розпочинаючи аналіз повноважень сторін у адміністратив­ному процесі, визначимо, що є характерним для процесуаль­них прав і обов'язків цих сторін.

Так, суб'єктивні права сторін у адміністративному про­цесі можуть бути охарактеризовані такими особливостями^:

а) суб'єктивні права - це можливість певної поведінки;

б) ця можливість надана особі, яка володіє адміністративною процесуальною правоздатністю та адміністративною проце­суальною дієздатністю;

в) ця можливість надана: 1) з метою захисту законних прав, свобод та інтересів суб'єкта, який перебуває у правовідно­синах із органами державної влади або органами місцевого самоврядування; 2) задля вирішення у судовому порядку публічно-правових спорів, які виникають із таких право­відносин;

г) поведінка сторін адміністративного процесу реалізується в адміністративних процесуальних правовідносинах;

д) поведінка сторін адміністративного процесу нормативно об­межена; порушення цих меж (міри можливої поведінки) ви­знається зловживанням правом;

е) процесуальні права сторін існують тільки у зв'язку з наяв­ністю відповідних юридичних обов'язків з боку іншого учасника правовідносин і без виконання цих обов'язків не можуть бути реалізовані;

ж) реалізація прав гарантується державним примусом або осу­дом щодо носія кореспондуючого обов'язку;

з) процесуальні права сторін мають юридичну природу, ос­кільки надаються адміністративними процесуальними нор­мами і гарантуються державою.

Тому під правами сторін у адміністративному процесі

можна розуміти надану й гарантовану процесуальним законо­давством свободу обирати вид поведінки, яка впливатиме на інших учасників адміністративних процесуальних правовідно­син з метою забезпечення процесуальних інтересів позивача та відповідача по конкретній адміністративній справі.

Протилежністю суб'єктивним правам у адміністративному процесі виступають суб'єктивні юридичні обов'язки сторін.

Відмінні особливості цих обов'язків^:

а) становлять необхідну, належну поведінку;

б) можуть покладатися тільки на дієздатну особу;

в) покладаються в інтересах інших осіб;

г) такі обов'язки реалізуються в адміністративних процесуаль­них правовідносинах;

д) не можуть існувати поза зв'язками із суб'єктивними права­ми інших учасників правовідносин у адміністративному процесі;

е) реалізація таких обов'язків забезпечується державним при­мусом або осудом;

ж) мають нормативно встановлені межі;

з) вони мають юридичну природу, оскільки закріплені адмініст­ративними процесуальними нормами і гарантуються держа­вою.

Таким чином, у нашому випадку під обов'язком сторони в адміністративному процесі слід розуміти встановлену держа­вою та забезпечену нормами права його належну поведінку, якої треба дотримуватись під час розгляду та вирішення адмі­ністративного публічно-правового спору.

Разом з тим суб'єктивні права та обов'язки мають як спіль­ні ознаки, так і ознаки, що дозволяють їх розмежовувати. Об'єднує їх спільна адміністративно-процесуальна природа, іс­нування в адміністративних процесуальних правовідносинах, наявність меж у поведінці (те й інше є мірою), належність особам, які мають адміністративну процесуальну правоздат­ність та адміністративну процесуальну дієздатність, наявність державних гарантій. Відмінності полягають у тому, що: а) права реалізуються в інтересах їх носія, а обов'язки - в інтересах Інших осіб; б) права — це міра можливої, а не необ­хідної поведінки'.

Отже, повноваження сторін у адміністративному процесі слід розглядати, як закріплені національний процесуальним за­конодавством (КАС України) їх власні правові можливості та зобов'язання діяти відповідним чином щодо інших учасників такого процесу, адміністративного суду для досягнення дозво­леної законом процесуальної мети, захисту, відновлення суб '-єктивних прав, свобод та інтересів.

Безпосередньо називаючи права та обов'язки сторін у судо­вому процесі, необхідно зазначити, що вони можуть бути кла­сифіковані на види за різними критеріями.

Так, залежно від правового статусу повноваження сторін поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні повноваження — права 1 обов'язки, які передба­чаються не лише для сторін, а й поширюються на інших учас­ників адміністративного процесу. Цей вид повноважень за­кріплений, зокрема, у ст. 49 КАС України. Загальні повнова­ження можуть бути використані та мають дотримуватись сто­ронами адміністративного процесу протягом усього розгляду та перегляду адміністративної справи, включно до останньої стадії адміністративного процесу.

Відповідно до цієї норми, особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки. Таким чином за-

конодавець гарантує усім учасникам адміністративної справи однакові можливості для здійснення своїх інтересів у адмініст­ративному процесі. Крім того, у даному випадку проявляється дія принципу рівності усіх учасників адміністративного проце­су перед законом і судом.

Права осіб, які беруть участь у справі, забезпечують їм можливість бути безпосереднім учасником судового розгляду справи, здійснювати процесуальні дії, спрямовані на обгрун­тування їхньої процесуальної позиції, доводити обгрунтова­ність своїх вимог та заперечень, захищати власні суб'єктивні інтереси.

Так, особи, які беруть участь у справі мають право:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосують­ся їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання 1 відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які бе­руть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, пе­рекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і мірку­вань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з ма­теріалів справи, одержувати копії судових рішень';

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їх­ніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, надани­ми їм КАС України.

Крім того, особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді за­свідчені копії документів 1 витяги з них (ч. 2 ст. 119 КАС Ук­раїни).

На відміну від прав, обсяг яких є досить значним, обо­в'язки сторін, так само як і для решти учасників адміністра­тивного процесу, полягають у такому: 1) сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами; 2) сторони зобов'язані неухильно виконувати проце­суальні обов'язки; 3) кожна сторона повинна довести ті обста­вини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Також суд може постановити ухвалу про обов'язковість особистої участі сторін чи третіх осіб у судовому засіданні. Викликати сторону чи третю особу для особистих пояснень можна і тоді, коли у судовому розгляді беруть участь їхні представники (ч. 1 ст. 120 КАС України).

Спеціальні повноваження притаманні виключно сторонам адміністративного процесу. Спеціальні повноваження отрима­ли таку назву, оскільки вони притаманні виключно сторонам адміністративного процесу і, як правило, не можуть здійсню­ватись іншими учасниками адміністративного процесу. Отже, крім загальних повноважень, визначених ст. 49 КАС України, сторони одночасно користуються власними повноваженнями, які закріплені у ст. 51 КАС України'.

Однак повноваженнями сторін у адміністративному процесі можуть наділятись такі його учасники як процесуальні пред­ставники і треті особи. Перші здійснюють процесуальні дії в інтересах та від імені сторін, а відтак, представляючи позивача чи відповідача, тимчасово виконують за нього процесуальні дії, спрямовані на постановлення судом позитивного рішення по справі. Відповідно процесуальні представники мають кори­стуватись повноваженнями осіб, яких представляють.

Оскільки в адміністративному процесуальному законодав­стві закріплено, що треті особи мають власну зацікавленість щодо предмету спору (ст. 53 КАС України), претендують на постановлення рішення суду, яким би задовольнялись їх пре­тензії щодо такого предмету, то, відповідно, вони також визнаються носіями повноважень сторін адміністративного про­цесу (ст. 54 КАС України),

Завдяки спеціальним правам, закріпленим у ст. 51 КАС Ук­раїни, сторони в адміністративному процесі, на відміну від інших учасників, вільно можуть розпоряджатись предметом адміністративного позову, захищати свої матеріальні та проце­суальні інтереси у судах вищестоящих інстанцій.

Однак важливим є те, що повноваження сторін, згідно з по­ложеннями цієї статті, не е однаковими, вони поділяються за­лежно від процесуального статусу окремої сторони адміністра­тивного процесу.

Так, позивач має право:

• змінити підставу або предмет адміністративного позову;

• збільшити або зменшити розмір позовних вимог;

• відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду, у тому числі й у суді апе­ляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.

Відповідач мас право:

• визнати адміністративний позов повністю або частково;

• подати заперечення проти адміністративного позову.

Попри наявність у сторін власних специфічних прав, вони можуть здійснювати повноваження спільні і для позивача, і для відповідача.

Так, сторони можуть досягти примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі (ч. З ст. 51 КАС Украї­ни).

Види та склад повноважень сторін залежить також від про­цесуальної стадії, яка у конкретний момент часу відбувається у зв'язку із розглядом та вирішенням публічно-правового спо-РУ-

Так, сторони адміністративного процесу наділені такими повноваженнями:

— повноваження сторін у суді першої інстанції: 1) у зв'язку із порушенням адміністративної справи та її підготовкою до судового розгляду (ст.ст. 112-113 КАС України); 2) у зв'яз­ку із судовим розглядом адміністративної справи та при­йняттям по ній остаточного рішення (ст.ст. 49, 51, 136, 137 КАС України);

— повноваження сторін у суді апеляційної інстанції (ст.ст. 185, 192, 193, 194);

— повноваження сторін у суді касаційної інстанції (ст.ст. 211, 217, 218, 219 КАС України);

— повноваження сторін у провадженні за винятковими обста­винами (ст.ст. 236 КАС України);

— повноваження сторін у провадженні за нововиявленими об­ставинами (ст. 246, 251 КАС України);

— повноваження сторін щодо примусового виконання судових рішень (ст. 262 КАС України).

За ціпьовою спрямованістю повноваження сторін адмініст­ративного процесу поділяються на такі види:

— повноваження сторін пов'язані із розвитком адміністратив­ного процесу: повноваження щодо порушення адміністра­тивної справи та підготовки її до судового розгляду (ст. 104, 113, 119), повноваження щодо оскарження ухвал та постанов адміністративного суду (ст.ст. 185, 211, 236 КАС України);

— повноваження спрямовані на припинення адміністративного процесу: повноваження щодо укладення мирової угоди (ст.ст. 51, 113, 136, 194, 219, 262 КАС України).

Наведені види повноважень сторін адміністративного про­цесу—далеко не всі, наприклад, свого часу Д. М. Чечотом було запропоновано таку класифікацію процесуальних прав сторін :

а) права щодо порушення справи;

б) права щодо відмови від позову;

в) права щодо визнання позову;

г) права щодо укладання мирової угоди;

д) права на визначення обсягу судового захисту;

е) інші процесуальні права сторін.

Повноваження сторін у адміністративному процесі є не­від'ємними правовими категоріями, які нерозривно пов'язані із особою позивача і відповідача. Таких осіб не можна обмежити у їх процесуальних правах чи взагалі позбавити будь-яких повноважень, закріплених КАС України.