Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників

(ст. 76 КАС України) — особливі процесуальні дії щодо по­відомлення суду про відомі їм повідомлення, які мають зна­чення для правильного вирішення адміністративної справи'.

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про ві­домі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюють­ся поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм об­ставини, що мають значення для справи, можуть бути за їх­ньою згодою допитані як свідки.

Визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим.

2. Показання свідка (ст.ст. 77, 78 КАС України) —по­відомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може на­звати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Якщо показання свідка грунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці також обов'язково мають бути допитані.

Суд може допитати свідка за місцем або у місці його про­живання (перебування) з ініціативи суду, який розглядає спра­ву, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

Задорученням суду, ЩОрозглядає справу, свідок, який не може з поважних причин прибути в судове засідання і прожи­ває(перебуває) за межами територіальної підсудності адмі­ністративного суду, що розглядає справу, допитується суддею адміністративного суду, який знаходиться за місцем проживан­ня (перебування) свідка.

Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).

Якшо свідок відмовляється з'явитися до залу судового за­сідання, вчиняє протиправні дії, пов'язані із виконанням обо­в'язків свідка, до нього можуть бути застосовані заходи при­мусу, або ж його притягуватимуть до юридичної відповідаль­ності.

Так, у разі неявки до суду належно викликаного свідка, який без поважних причин не прибув у судове засідання або не повідомив причини неприбуття, згідно із ч. і ст. 272 КАС України, щодо нього може бути застосовано привід до суду через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід дер­жави витрат на його здійснення.

Якщо ж свідок проявляє неповагу до суду, яка проявляєть­ся у злісному ухиленні від явки в суд або в непідкоренні роз­порядженню головуючого чи в порушенні порядку під час су­дового засідання, до нього можуть застосувати адміністративні стягнення у вигляді а) штрафу від шести до дванадцяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або б) адміністра­тивний арешт на строк до п'ятнадцяти діб (ст. 185^ КпАП Ук­раїни).

Завідомо неправдиве показання свідка в суді карається ви­правними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років (ст. 384 Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року)'.

Відмова свідка від давання показань без поважних на те причин, від виконання покладених на нього обов'язків у суді карається штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців (ст. 385 Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року).

Однак не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Узагальнюючи особливості участі свідків у розгляді та ви­рішенні адміністративної справи, наведемо ознаки, які відріз­няють його від інших учасників процесу':

— свідок — фізична особа, вік якої законом не визначено. За необхідності, допитаними в якості свідків можуть бути будь-які особи, якщо суд визнає їх показання необхідними;

— свідок належить до осіб, які не мають юридичної зацікав­леності шодо результатів справи, він не є учасником спір­ного матеріального правовідношення;

— свідок є носієм відомостей про факти у результаті збігу об­ставин: 1) чи безпосередньо сприймаючи події, які є обста­винами даної справи, 2) чи отримуючи відомості про факти від інших осіб;

— на свідка покладається два основних обов'язки — з'явитися до суду у призначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини справи.

3. Письмові докази (ст. 79 КАС України) — документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Отже, письмовими доказами є матеріальні об'єкти (предме­ти), які містять певний обсяг значимої для правильного ви­рішення справи по суті інформації. Спосіб нанесення інфор­мації на певний носій може бути будь-яким: хімічним (чорни­ла, травлення), фізичним тощо. Крім того, метод викладення інформації також може бути неодноманітним — це можуть бути літери алфавіту, цифри, ієрогліфи, умовні позначки, символи.

Наприклад, документами можуть бути документи, особисті та ділові листи, картки, вкладки, жетони.

Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребу­вання від інших осіб письмових доказів, мусить зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ.

Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються безпо­середньо до адміністративного суду. Суд може також уповно-

важити зацікавлену сторону або іншу особу, яка бере участь у справі одержати письмовий доказ для надання його суду.

Ооигінали письмових доказів, що є у справі, повертаються СУДОМпісля їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для РОЗГЛЯДУсправи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У спра­ві залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

4 Речові докази (ст. 80 КАС України) — предмети матері­ального світу, що містять інформацію про обставини, які ма­ють значення для справи. Речовими доказами є також маг­нітні, електронні та інші носи інформації, шо містять аудіові­зуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Витребування речових доказів проводиться в порядку, вста­новленому для витребування письмових доказів.

Речові докази повертає суд після їх дослідження за клопо­танням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертають­ся після набрання рішенням суду законної сили за клопотан­ням осіб, яким належать ці докази.

Речові докази, які є об'єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповід­ним підприємствам, установам або організаціям у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі.

Порядок передачі судом речових доказів, які є об'єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборото­здатні, урегульований постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку передачі судом речових доказів, які є об'єктами, що вилучені з цивільного обороту або обме­жено оборотоздатні" від 1 березня 2006 року'.

Цією постановою визначено механізм передачі судом речо­вих доказів, коли вони вилучені з цивільного обороту або об­межено оборотоздатні, підприємствам, установам чи організа­ціям, які мають право на здійснення заходів щодо подальшого поводження з такими об'єктами.

Така передача доказів здійснюється на підставі судового рішення з оформленням акта прийнятгя-передачі у трьох при мірниках. Один примірник акта зберігається у судовій справі, один — у номенклатурній справі суду, а один примірник із до­лученою до нього копією судового рішення передається відпо­відному підприємству.

Для забезпечення передачі доказів утворюється комісія, до складу якої включаються представники суду (апарату суду) та підприємства. Членів комісії призначають відповідними нака­зами голова суду і керівник підприємства. Головою комісії є представник суду (апарату суду) із числа членів комісії.

Про прийняття-передачу речових доказів складається акт, який підписують голова та члени комісії. Докази передаються підприємству в день підписання акта прийнятгя-передачі.

5. Висновки експертів (ст.ст. 81-85 КАС України).

Для з'ясування обставин, шо мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, тех­ніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу'.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визна­чаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відпо­відній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.

Підставою для проведення експертиз є передбачений зако­ном процесуальний документ (постанова, ухвала) про призна­чення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом).

Підставою проведення експертного дослідження є письмо­ва заява (лист) замовника (юридична або фізична особа) з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються.

Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному

або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби — замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.

В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає ек­сперта про кримінальну відповідальність за завідомо неправ­дивий висновок та за відмову без поважних причин від вико­нання покладених на нього обов'язків.

У висновку експерта (складається з трьох частин: вступної, дослідницької та заключної") зазначається: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведе­на експертиза, хто був присутнім при проведенні експертизи, запитання, що були поставлені експертові, які матеріали ек­сперт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені внаслідок цього висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом запитання.

У висновку експерта також зазначається, що експерта попе­реджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправ­дивий висновок та за відмову без поважних причин від вико­нання покладених на нього обов'язків.

Якщо експерт під час проведення експертизи виявить фак­ти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені запитання, він може включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок ек­сперта приєднується до справи. Суд має право в судовому за­сіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні, експерт може дати усний висновок.

Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак не­згода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

З огляду на зміст, суб'єктів проведення та специфіку про­ведення експертизи, яка може бути проведена у адміністра­тивній справі, розрізняють такі її види: 1) комісійна

експертиза; 3) додаткова експертиза; 4) по­вторна експертиза. к » у Якщо за результатами проведених досліджень думки ек­спертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Ек­сперт, не згодний з висновком інщого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які виклика­ли розбіжності.

Комплексна експертиза проводиться не менш як двома ек­спертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань (ст. 84 КАС України). До проведення таких експертиз, у разі потреби, залучають фахівців установ та служб (підрозділів) інших центральних органів виконавчої влади або інших фахівців, які не працюють у державних спе­ціалізованих експертних установах.

У висновку експертів зазначається, які дослідження і в яко­му обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність.

Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі виникнення розбіжностей між експертами висновки оформлюються відповідно до ч. 2 ст. 83 КАС України.

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неяс­ним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам) (ст. 85 КАС України).

Якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або ви­кликає сумніви в його правильності, судом може бути призна­чена повторна експертиза, яка доручається іншому експер­тові (експертам).

Зміст, порядок та особливості проведення судових експер­тиз урегульовано Наказом Міністерства України "Про внесен­ня змін та доповнень до Інструкції про призначення та прове­дення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затвер­джених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5" від ЗО грудня 2004 року'.

Так, відповідно до Інструкції про призначення та проведен­ня судових експертиз та експертних досліджень основними

видами експертизи є: 1) криміналістична, 2) ґрунтознавча, 3) біологічна, 4) екологічна, 5) інженерно-технічна, 6) еконо­мічна (у тому числі бухгалтерська), 7) товарознавча, 8) автото-варознавча, 9) оціночна (у т. ч. оцінка цілісних майнових ком­плексів; 10) оцінка будівельних об'єктів та споруд; 11) оцінка машин, обладнання, транспортних засобів, літальних апаратів, судноплавних засобів); 12) експертиза охорони прав на об'єк­ти інтелектуальної власності; 13) психологічна, 14) мистецтво­знавча.

З метою більш повного задоволення потреб слідчої та судо­вої практики експертні установи можуть організовувати прове­дення інших видів експертизи (крім судово-медичної та судо-во-психіатрично'О.