Дошкільні заклади в системі національної освіти
Складовими системи освіти є дошкільна, початкова, загальна середня та вища освіта. У середині XIX ст. у більшості розвинутих країн було законодавчо закріплено обов'язковість початкової освіти. Нині все більше країн законодавчо визнають обов'язковість дошкільної освіти.
Дошкільна освіта сприяє реалізації прав дитини, закріплених законодавчими міжнародними документами, зокрема права на охорону здоров'я, права на освіту, права На участь в іграх, права на збереження своєї індивідуальності, права на захист від усіх форм фізичного, психічного насильства, приниження, зловживання, відсутності турботи чи недбалого і грубого поводження.
Принципи державної політики у галузі освіти відображені у Законі України «Про освіту» (1996), який проголошує освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Основними принципами освіти в Україні є:
— доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
— рівність умов кожної людини в реалізації її здібностей, таланту, у всебічному розвитку;
— гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
— органічний зв'язок зі світовою і національною історією, культурою, традиціями;
— незалежність від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
— науковий, світський характер, інтеграція з наукою і виробництвом, взаємозв'язок з освітою інших країн;
— гнучкість і прогностичність, єдність і наступність;
— безперервність і різноманітність;
— поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
Закон «Про освіту» гласить, що «дошкільне виховання здійснюється у сім'ї, дошкільних дитячих закладах у взаємодії з сім'єю і має на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для навчання в школі». Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» орієнтує на взаємо дію суспільного і родинного виховання дитини дошкільного віку: «Суспільне виховання покликане продовжувати повноцінний і всебічний розвиток дитини на засадах національної культури і духовності з урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов України. Воно доповнює родинне виховання і здійснюється у дошкільних закладах».
Головними завданнями реформування дошкільного виховання на сучасному етапі є:
— створення належних соціально-економічних, морально-психологічних умов для повноцінного життя дитини, оптимального її розвитку й виховання, зміцнення здоров'я;
— піднесення пріоритету суспільного дошкільного виховання, розвиток мережі дошкільних виховних закладів з метою позитивних зрушень у демографічній ситуації;
— оновлення змісту, форм і методів дошкільного виховання відповідно до вікових особливостей дітей;
— розвиток у дитини духовності як домінуючого начала у структурі особистості;
— своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей;
— дослідження динаміки стану здоров'я і психічного розвитку дошкільників;
— інтеграція родинного і суспільного дошкільного виховання;
— удосконалення навчально-виховного процесу в дошкільних виховних закладах з урахуванням особистісних якостей, стану здоров'я, природних задатків дитини.
Новий етап розвитку дошкільної освіти започаткований прийняттям Закону України «Про дошкільну освіту» (2001), який розглядає її як цілісний процес, спрямований на забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних і фізичних особливостей, культурних потреб, формування у дитини моральних норм, набуття нею життєвого досвіду. Цим законом регламентовано такі аспекти функціонування системи дошкільної освіти:
— забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти;
— забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти;
— визначення змісту дошкільної освіти;
— визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень;
— формування прав і обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту;
— створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.
Реалізація завдань дошкільної освіти здійснюється на основі відповідних принципів, які проголошують:
— доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошкільної освіти;
— рівність умов для різнобічного розвитку дитини;
— єдність розвитку, виховання, навчання й оздоровлення дітей;
— єдність виховних впливів сім'ї та дошкільного навчального закладу; наступність і перспективність між дошкільною і початковою освітою;
— світський характер дошкільної освіти;
— особистісно-орієнтований підхід до розвитку дитини;
— демократизація та гуманізація педагогічного процесу;
— відповідність змісту, рівня і обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров'я дошкільника.
Дошкільна освіта здійснюється на основі різноманітних видів і форм: постійно діючих дошкільних закладів і закладів з неповним днем, прогулянкових, оздоровчих груп, закладів для дітей із проблемами розвитку тощо. Оновлення їх роботи на сучасному етапі пов'язане з гуманізацією всієї педагогічної сфери, створенням умов для розвитку особистості, індивідуальності кожної дитини; оптимізацією умов фінансування й управління; створенням служби соціального захисту дітей; поглибленням взаємозв'язків різних соціальних інститутів — сім'ї, дитячого садка, школи. Система дошкільної освіти орієнтується на максимальне використання досягнень етнопедагогіки і світової педагогічної думки.
З проголошенням незалежності України особливої актуальності набула проблема створення безперервної системи національного виховання, покликаної максимально задіяти інтелектуальний, духовно-творчий потенціал національних і загальнолюдських цінностей, забезпечити єдність, наступність і послідовність виховуючих впливів різних соціальних інститутів.
Функціонування безперервної системи національного виховання забезпечується на основі таких принципів:
- народність (передбачає національну спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культурної спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічноі обрядовості);
- культуровідповідність (забезпечує органічний зв'язок з історією народу, культурними і побутовими традиціями, народною творчістю, ремеслами і промислами; духовну єдність та спадкоємність поколінь);
- природовідповідність (враховує вікові й індивіду альні особливості дітей, їхні анатомічні, фізіологічні, психологічні, національні особливості);
- гуманізація (спрямована на створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманні взаємини між вихователями і вихованцями; повагу до особистості вихованця, гідності; розуміння його запитів, інтересів; довір'я до нього; виховання гуманної особистості — щирої, людяної, доброзичливої, милосердної);
- демократизація (метою її є усунення авторитарного стилю виховання, співробітництво вихователів і вихованців, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, формування усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини, її громадянською відповідальністю);
- безперервність (полягає у досягненні цілісності й наступності у вихованні, перетворенні його на процес, що триває впродовж усього життя людини);
- етнізація (наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина, відтворення в дітях менталітету свого народу).
До головних завдань виховання дітей дошкільного віку, згідно з концепцією дошкільного виховання в Україні, належать:
- повноцінний і всебічний розвиток дітей на засадах національної культури і духовності;
- забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей, своєчасне виявлення тих, хто потребує поліпшення стану здоров'я;
- започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду; виховання поваги і любові до батьків, родини, Батьківщини, людей праці;
- створення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки, яка має відображати ставлення дитини до себе як суб'єкта гуманних, доброзичливих взаємин з оточуючими;
- прилучення дітей до народної культури, мистецтва, традицій, обрядів українського народу, виховання шанобливого ставлення до культурних надбань, звичаїв, традицій інших народів;
- своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей;
- соціалізація дитячої особистості; організація спілкування як особливої діяльності, що допомагає дітям пізнати оточуючу дійсність, світ людських взаємин і себе;
- інтеграція родинного та суспільного дошкільного ховання на засадах народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду;
- психологічна підготовка дітей до навчання у школі, оволодіння рідною мовою; забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності.
Над цими завданнями покликаний працювати національний дошкільний заклад (садок).
Національний дитячий садок — дошкільний заклад, який забезпечує трансляцію культури народу, сприяє етнізації особистості, засвоєнню духовних надбань нації.
Основою діяльності національного дитячого садка є етнопедагогіка, яка орієнтує на використання у вихованні рідної мови, усної народної творчості, народного мистецтва, звичаїв, обрядів, свят; ознайомлення дітей з рідним краєм, його природою, географією, історією, народною творчістю, традиціями, обрядами, оберегами, символами;
включення дітей у спілкування з дорослими й однолітками; залучення їх до етичних бесід, народних ігор, свят, діяльності, пов'язаної з традиціями народу тощо. Освітня
робота за напрямами «Родинно-побутова культура», «Народний календар», «Символи народу», «Народні традиції, звичаї, обряди», «Народне мистецтво», «Народна медицина», «Усна народна творчість» забезпечує практичну діяльність дітей.
У такому виховному закладі взаємини дітей і педагогів вибудовуються на засадах довіри до можливостей розвитку дитини як особистості, визнання її права на творчість, самостійного пошуку раціональних засобів, методів і прийомів виховання. Такі дошкільні заклади функціонують не як державні, а як родинно-громадські установи, в яких передбачена максимальна участь батьків, громадськості у вихованні дітей, творчий пошук педагогічного колективу, що сприяє оновленню дошкільної освіти на засадах демократизації та гуманізації.
Типи дошкільних закладів і їх функції
Згідно із Законом України «Про дошкільну освіту» систему дошкільної освіти утворюють дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності; наукові й методичні установи; органи управління освітою; освіта і виховання в сім'ї.
Дошкільний навчальний заклад — заклад освіти дітей від двох місяців до шести (семи) років, який здійснює догляд, оздоровлення, виховання і навчання дітей.
Завдання дошкільного навчального закладу передбачає реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію, готовність продовжувати освіту. Закон передбачає такі типи дошкільних навчальних закладів:
1. Дитячі ясла — для дітей віком від двох місяців до трьох років.
2. Дитячі садки — від трьох до шести (семи) років.
3. Дитячі ясла-садки — для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років.
4. Дошкільні навчальні заклади сімейного типу. У них виховують дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебувають у родинних стосунках.
5. Дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років. У них функціонують групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, з метою здійснення дошкільної освіти з урахуванням стану здоров'я, розумового, фізичного і психічного розвитку дітей.
6. Дошкільні навчальні заклади (дитячі будинки) інтернатного типу. Вони забезпечують розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського спілкування, дітей дошкільного і шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках і римуються за рахунок держави.
7. Спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років. Призначені для виховання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування й реабілітації.
8. Центри розвитку дитини. Забезпечують фізичний, розумовий, психологічний розвиток і його корекцію, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома.
9. Будинки дитини. Створені для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від народження до трьох років.
10. Дитячі будинки сімейного типу. У них виховують дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського спілкування, віком від двох до вісімнадцяти років.
Дошкільний навчальний заклад може належати до закладу навчально-виховних комплексів: «дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад» — або до складу об'єднання з іншими навчальними закладами. Дошкільні групи можуть бути створені при загальноосвітніх школах, школах-інтернатах, санаторних школах. За формою власності дошкільні навчальні заклади можуть бути державними, комунальними, приватними.
Кожен дошкільний заклад має Статут, розроблений на основі керівних документів, затверджений засновником і радою дошкільного закладу та зареєстрований місцевими органами влади. Його завданнями є реалізація державної політики у сфері освіти; забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей відповідно до Базового компонента дошкільної освіти; розвиток їхніх творчих здібностей та інтересів; формування необхідних для навчання в школі умінь і навичок; допомога в корекції недоліків розвитку дитини. Виховні групи у дошкільних навчальних закладах комплектують за віковими, сімейними, родинними ознаками. За віковими ознаками формують:
а) ясельні групи в дитячих яслах і дитячих яслах-садках, до яких належать:
— перша група раннього віку — від двох місяців до року (до 10 осіб);
— друга група раннього віку — від 1-го до 2-х років (дії 15 осіб);
— перша молодша група — від 2-х до 3-х років (до 15 осіб)
б) дошкільні групи в дитячих садках і яслах-садках. У їх складі діють:
— друга молодша група — від 3-х до 4-х років (до 20 осі( 11
— середня група — від 4-х до 5-ти років (до 20 осіб);
— старша група — від 5-ти до 6-ти років (до 20 осіб);
— підготовча до школи група — від 6-ти до 7-ми років (до 20 осіб).
Функціонують також різновікові групи з наповнюваністю до 15 осіб.
Дошкільні заклади працюють переважно 9—12 годин З метою короткочасного перебування дітей у зв'язку з по требами батьків організовують прогулянкові групи. В окремих дошкільних закладах діти перебувають цілодобово.
На дошкільний навчальний заклад покладено виконання таких завдань:
— забезпечення відповідності рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти;
— створення сприятливих умов розвитку, виховання та навчання дітей (режим роботи, умови фізичного розвитку і зміцнення здоров'я повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам);
— формування у дітей гігієнічних навичок та основ здорового способу життя, привчання їх до безпечної поведінки;
— сприяння збереженню і зміцненню здоров'я, розумового, психологічного і фізичного розвитку дітей;
— здійснення соціально-педагогічного патронату, взаємодії із сім'єю, поширення психолого-педагогічних знань.
Для виконання цих завдань дошкільний заклад повинен забезпечити догляд, розвиток, виховання і навчання дітей. Догляд полягає у створенні в дитячому садку умов для охорони життя і здоров'я, дотриманні встановленого дошкільним закладом режиму, здійсненні санітарно-гігієнічних і оздоровчих процедур, організації харчування, побуту та ін. Розвиток — забезпечення умов для формування особистості дитини відповідно до її задатків, нахилів, індивідуальних психічних і фізичних особливостей, культурних потреб. Суттю виховання є забезпечення умов для формування у дітей загальнолюдських ідеалів та національних цінностей, моральних засад ставлення до навколишнього світу, людей, життя, до себе. Навчанняздійснюється завдяки створенню умов для спеціально організованих педагогічних форм роботи з дітьми, різних видів Н..ІІ самостійної діяльності щодо інтелектуального та особистісного розвитку.
Отже, дошкільні заклади, керуючись у своїй діяльності законодавчими актами у сфері освіти, науковими методиками, покликані забезпечити дитині захист її прав на охорону здоров'я, освіту, без чого неможливе щасливе дитинство.
Програми виховання і навчання дітей
Робота дитячого дошкільного закладу здійснюється на основі програми виховання і навчання— державного документа, який визначає цілі, завдання і зміст роботи з дітьми з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей. Науково, методично обґрунтована програма покликана синтезувати історичні надбання, нові досягнення теорії та практики дошкільної освіти, актуальні і суспільні вимоги до неї, відповідати особливостям пізнавальної діяльності дітей, забезпечувати їхній гармонійний розвиток.
У сучасній Україні дошкільні заклади мають право самостійно обирати програму виховання дітей з комплексу варіантних програм, затверджених Міністерством освіти і науки України, а також розробляти і впроваджувати власні. В останні роки наукові колективи створили низку сучасних програм.
«Малятко». Авторами її є науковці Інституту педагогіки, Інституту психології Академії педагогічних наук України, педагогічних університетів України. Ця програма затверджена колегією Міністерства освіти України у 1991 р. (друге видання — 1999 р.). Вона визначає завдання і зміст ми ховання і навчання дітей віком від двох до семи років. У ній вперше реалізовано принципи демократизації педагогічного процесу, гуманізації змісту і методів навчання і ми ховання дітей у дошкільному закладі. Орієнтує на розширення кола уявлень дітей про культурні традиції українського народу. Ознайомлення їх з навколишнім середовищем починається з найближчого, найріднішого оточення — сім'ї, рідного дому, села чи міста. Прилучення до загальнолюдських цінностей відбувається у процесі формування в дітей уявлень про батьків, рід, родовід.
Навчально-виховний матеріал систематизовано за віковими групами у розділах «Сенсорне виховання», «Виховуємо здорову дитину», «Гра», «Дитина і навколишній світ», «Рідна природа», «Мовленнєве спілкування», «Художня література», «Цікава математика», «Образотворче мистецтво», «Конструювання», «У світі музики», «Праця». Завдяки цьому вихователі мають змогу врахувати не тільки вік, а й рівень розвитку кожної дитини, щоб раціонально дозувати матеріал.
Розпочинається програма розділом «Психологічні характеристики дітей», у якому проаналізовано їхні вікові особливості, націлено вихователів на вивчення та використання цих особливостей у педагогічному процесі. Останній розділ «Разом із сім'єю» передбачає напрями спільної діяльності педагогів і батьків, спрямованої на повноцінний розвиток особистості дитини. До програми розроблені відповідні методичні рекомендації (К., 1993).
«Дитина». Створена у 1992 р. працівниками Київського міжрегіонального інституту вдосконалення вчителів ім. Б. Грінченка. Містить орієнтовний зміст виховання і навчання дітей віком від трьох до семи років, метою яких є становлення особистості дитини через розвиток її психічних процесів.
Програма спрямована на гуманізацію виховного процесу; узгодження колективних, групових та індивідуальних форм і методів роботи. Переважає орієнтація на індивідуальну роботу з дітьми в усіх вікових групах. При цьому враховуються висновки психологічної науки про роль різ них видів діяльності та їх використання в роботі з дітьми різного віку, простежується зв'язок з традиціями народної педагогіки, фольклором, видами національного та світового мистецтва. Враховує вона і принципи інтеграції, системності, комплексності.
Відкривається програма розділом «Сім'я і дитячий садок», у якому охарактеризовано специфіку і взаємозв'язок родинного і суспільного виховання. Матеріал викладено з урахуванням вікових особливостей дитини (розділи «Наші малята», «Дослідники, чомусики», «Наша старша група», «Від гри до навчання»). Найтиповіші для кожної вікової групи психологічні причини труднощів і відповідні доцільні педагогічні впливи розглядаються у розділі «Діти, які потребують допомоги батьків та вихователів».
«Дитина в дошкільні роки». Розроблена в 1991 р. запорізькими науковцями і педагогами-практиками, адресована педагогам і батькам, є своєрідним керівництвом для них. Структурно матеріал її згрупований за розділами «Пізнай дитину», «Здорова дитина — здорове суспільство», «Цінності дошкільного дитинства та шляхи їх формування», «Формування культури пізнання», «Рушійні мни розвитку дошкільника» та ін. «Додатки» містять орієнтовний практичний матеріал, а зміст — цікаві знахідки авторів.
Однією з головних умов виховання здорової дитини автори вважають врахування її індивідуальних особливостей: тну фізичного і психічного здоров'я, типу темпераменту, реакції серцево-судинної та дихальної систем, шкіри на повітря, воду, сонце; емоційного настрою; розвиненості опорно-рухового апарату; схильності до сприйняття впливів місяця, сонця.
«Українське дошкілля». Створена колективом Львівського обласного інституту удосконалення вчителів на основі «Програми виховання та навчання в дитячому садку» (К.,1986) і досвіду роботи педагогів 30-х років XX ст. Програма охоплює навчання і виховання дітей від четвертого до сьомого року життя. Вона орієнтує на роботу з дітьми за такими тематичними підрозділами: побут, ігри, охорона здоров'я і фізичне виховання дітей, рідний край, розпиток мовлення, формування початкових математичних уявлень, естетичне виховання і художня творчість дітей, виховання основ культури поведінки і взаємин, праця. Особливо багата програма на історико-етнографічний матеріал, оскільки укладачі розглядали її як регіональну.
Завідуючі дитячими закладами Луганщини Лілія Блудова та Надія Дернович розробили оригінальні програми виховання дітей, апробовані в авторських дитячих садках.
«Створення умов природного розвитку дітей у системі дошкільного виховання». Мета її полягає в розвитку вільної, творчої, духовної особистості. Природним вихованням автор (Л. Блудова) вважає розвиток дитини в природних умовах, її дбайливе ставлення до природи. Дитина має жити і виростати в атмосфері радості, активно пізнаючи світ, збагачуючись духовно. Допомогти їй у цьому зможе тільки гуманістично спрямований, з належним рівнем культури вихователь, а також дитячий садок, який повинен бути для неї домівкою. Програма пропонує оригінальну систему загартовувальних процедур, різноманітні форми роботи, спрямовані на інтелектуальний розвиток дитини.
«Ладки». Програма орієнтує на системну роботу щодо формування гуманістично спрямованої активної особистості дитини у процесі різноманітної діяльності. Матеріал згруповано у два розділи — «Виховання і розвиток первин них потреб і формування матеріальної культури» та «Виховання і розвиток вищих потреб і формування духовної культури». Автор — Н. Дернович.
У багатьох вітчизняних дошкільних закладах в організації навчально-виховного процесу використовують концептуальні підходи, окремі елементи, а то й цілі програми навчання і виховання, створені зарубіжними авторами, авторськими колективами.
«Радуга». Створена в лабораторії дошкільної освіти Інституту загальної освіти Міністерства загальної і професійної освіти Росії. За змістом і структурою вона спирається на сім найважливіших видів діяльності й занять, у процесі яких здійснюється виховання і розвиток дитини: фізична культура (червоний колір), гра (оранжевий), зображувальна діяльність і ручна праця (жовтий), конструювання (зелений), заняття музичним і пластичним мистецтвом (блакитний), заняття з розвитку мовлення і ознайомлення з навколишнім світом (синій), математика (фіолетовий). Методологічно вона ґрунтується на визнанім провідної ролі діяльності у психічному розвитку дитини необхідності створення спеціальних умов для її самостійних, цілеспрямованих дій, постановки нових цілей, створення ігрової мотивації, мотивації спілкування та особистої зацікавленості.
«Розвиток», «Обдарована дитина».Ці програми зорієнтовані на своєчасне виявлення і спрямування розумових і художніх здібностей дітей, а також на розвиток специфічних видів діяльності, на пошук сфер, у яких їхній потенціал може розкритися найповніше. Автори програм співробітники Інституту дошкільної освіти і сімейного ви ховання Російської Академії освіти.
«Витоки». Розробляючи її, автори, співробітники Центру «Дошкільне дитинство» ім. О. В. Запорожця (Москва), опиралися на базові характеристики особистості дитини компетентність (інтелектуальну, мовленнєву, соціальну, фізичну), креативність (здатність до творчого вирішення проблем), ініціативність, самостійність і відповідальність, довільність, свободу поведінки і безпеки, самосвідомість і самооцінку.
«Пралеска». Запропонована білоруськими вченими. Спрямована на забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей, їхнього особистісного, емоційно-вольового, інтелектуального розвитку. Особливу роль відведено фізичній культурі, формуванню потреби у здоровому способі, вихованню ставлення до здоров'я як цінності. Сприятливе мікросередовище має забезпечити формування у вихованців дошкільного закладу почуття захищеності , довіри до людей, емоційного комфорту у взаєминах «дитина — дитина», «дитина — педагог».
«Крок за кроком». Цю програму підготував Центр розвитку дитини Джорджтаунського університету (США), спираючись на такі концептуальні засади, як індивідуалізація, допомога дітям в утвердженні їх як особистостей та планування діяльності, організацію центрів активності, участь сім'ї у їх роботі. Дитина повинна вміти приймати зміни, бути ініціатором змін, критично мислити, здійснювати вибір, обґрунтовувати і розв'язувати проблеми, мати розвинену уяву, піклуватися про навколишнє середовище.
Багатоманітність підходів до виховання дітей дошкільного віку розкриває широкий простір для ініціативи дитячих дошкільних закладів, сприяє оптимізації їх системи, відповідає принципу демократизації системи дошкільної освіти, забезпечує вихователям право на творчість в організації педагогічного процесу, формує передумови для активного залучення до нього сім'ї, громадськості.
Подаємо класифікацію програм за різними критеріями.
За концептуальними засадами:
♦ традиційні;
♦ альтернативні;
♦ інноваційні.
За пріоритетністю використання:
♦ основні;
♦ додаткові.
За особливостями спрямування й змістового наповнення:
♦ комплексні;
♦ парціальні.
За призначенням:
♦ загальні;
♦ спеціальні;
♦ профільні;
♦ експериментальні.
За рівнем упровадження:
♦ загальноукраїнські;
♦ регіональні;
♦ локальні.
Розглянемо детальніше кожний вид за названими критеріями.
ВИДИ ПРОГРАМ
За концептуальними засадами
Визначальними для кожної програми є концептуальні засади, на яких вона ґрунтується. Тож за цим критерієм програми можна поділити на традиційні, альтернативні, інноваційні.
Традиційні програми
Традиційні програми базуються на усталених, загальновизнаних, перевірених часом підходах до організації та змісту освітнього процесу. Вони зрозумілі і доступні кожному педагогу.
Альтернативні програми
Альтернативні програми розробляються на інших, порівняно із загальноприйнятими, вже відомими, філософсько-концептуальних засадах організації, змістового наповнення освітнього процесу, створення умов розвитку, виховання і навчання дітей. Такими є, зокрема, програми організації освітнього процесу в дошкільному закладі на засадах Вальдорфської педагогіки, системи М. Монтессорі. Альтернативні програми теж мають відповідати вимогам Держстандарту — Базовому компоненту дошкільної освіти.
Інноваційні програми
Нові прогресивні концептуальні підходи, новий погляд на ролі дитини і педагога в освітньому процесі, форми організації дитячої діяльності можуть бути втілені в інноваційній програмі. Такою є Державна базова програма розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі".
За пріоритетністю використання
Важливий орієнтир при розробленні й запровадженні вже готових програм — пріоритетність їх використання. У кожного пересічного практика на слуху такі означення програм, як-от: «обов'язкова», «основна», «базова», «додаткова» та інші. Які види програм залежно від першочерговості їх використання, ступеня пріоритетності виділено як основні та додаткові?
Основні програми
Основні програми конкретизують вимоги Базового компонента дошкільної освіти як державного освітнього стандарту для всіх форм здобуття дошкільної освіти.
У них визначено основні концептуальні засади освітнього впливу на дітей, подано вікові психофізіологічні характеристики вихованців, пріоритетні завдання (розвивальні, навчальні, виховні), змістові складові освітньої діяльності з дітьми, орієнтовні обсяги змісту дошкільної освіти; наведено критерії розвиненості, вихованості й навченості дітей, що базуються на науково обґрунтованих нормативних показниках їхнього фізичного і психічного розвитку на кожному віковому етапі дошкільного дитинства, у тому числі дітей з особливими потребами.
Основна програма може складатися з однієї частини — інваріантної, обов’язкової для реалізації у дошкільній освіти, або з двох частин — поєднувати інваріантну і варіативну, необов’язкову для широкої практики складову змісту дошкільної освіти.
Інваріантна складова основної програми визначає обов’язковий мінімум змісту дошкільної освіти відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей дітей для всіх дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів та форм власності, а також при здобутті дошкільної освіти в інших формах.
Загальний обсяг інваріантної частини програми має становити не менш як 80% загального обсягу програмового матеріалу і часу, потрібного для його реалізації. Він розраховується, виходячи з віку дітей, основних напрямів їхнього розвитку і реалізується у час, відведений на:
♦ організовані педагогом різні види дитячої діяльності (ігрову, рухову, пізнавально-пошукову, комунікативно-мовленнєву, художню, трудову тощо);
♦ освітню діяльність, що здійснюється у ході режимних моментів;
♦ самостійну діяльність вихованців;
♦ взаємодію з родинами вихованців щодо реалізації основної програми.
Варіативна складова окреслює орієнтовний додатковий зміст освітніх послуг, засвоєння якого всіма дошкільниками не є обов’язковим, і покликана задовольнити індивідуальні інтереси, бажання, здібності дошкільників та запити їхніх родин через різні форми здобуття дошкільної освіти. Ця складова становить не більш як 20% загального обсягу програми і часу на її реалізацію. Вона може бути й зовсім відсутньою в основній програмі й детальніше розроблятися окремо у додаткових.
Основні програми розробляються на замовлення державних органів управління освітою, спеціально створеними за наказом цих органів авторським колективом (робочими групами) і затверджуються ними. Вони призначені для загального використання, позиціонуються як державні документи.
До основних програм належать Державна базова (з 2008 — Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі») і спеціальні програми, за якими мають працювати дошкільні заклади та групи компенсуючого типу для дітей з особливими потребами.
Додаткові програми
Додаткові програми можуть бути різної спрямованості, різнитися повнотою охоплення освітніх функцій і компонентів змісту дошкільної освіти. Вони базуються на основній програмі та доповнюють, уточнюють, поглиблюють, розширюють її зміст в інваріантній та/ чи варіативній частинах.
Усі інші програми для дошкільної освіти, крім основної, є додатковими.
Додаткові програми, як правило, є авторськими. Унікальність цих програм полягає в тому, що їхні автори спираються на власні наукові розробки і практичний досвід.
За особливостями спрямування й змістового наповнення
Пріоритетність програм значною мірою залежить від повноти охоплення ними освітніх функцій і змістових компонентів дошкільної освіти. Тож за спрямованістю на реалізацію розвивальних, виховних, навчальних цілей освіти, змістовими складовими і наповненням розрізняють комплексні та парціальні програми.
Комплексні програми
Комплексні програми створюються відповідно до Базового компонента дошкільної освіти. Вони окреслюють оптимальний комплекс розвивальних, виховних, навчальних функцій і змістових напрямів організації життєдіяльності в межах вікової компетентності дітей до 6 (7) років, передбачають поступове ускладнення програмового змісту на кожному віковому етапі, зокрема:
Ø за лініями розвитку дитини: фізичним, соціально-моральним, емоційно-ціннісним, пізнавальним, мовленнєвим, художньо-естетичним, креативним;
Ø за різними видами діяльності дітей: ігрової, рухової, трудової, пізнавальної, комунікативно-мовленнєвої, образотворчої, музичної, театралізованої та ін.
Комплексні програми розробляються для дошкільних навчальних закладів загального розвитку, компенсуючого типу, інших форм здобуття дошкільної освіти:
♦ для повного режиму перебування дітей в освітньому закладі;
♦ для сезонного, короткотривалого перебування дітей у дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладах (групах) з урахуванням обмеженої тривалості й скороченого обсягу змісту освітнього процесу;
♦ для здійснення соціально-педагогічного патронату з урахуванням специфіки освітньої роботи з дітьми та взаємодії з батьками у домашніх умовах;
♦ для надання дошкільної освіти мовою національних меншин — з урахуванням мови спілкування та виховання, навчання дітей тощо.
Усі основні програми — комплексні, проте комплексними можуть бути й додаткові програми.
Комплексні додаткові програми використовуються в межах основної освітньої діяльності для реалізації завдань інваріантної складової Державної базової програми у час, відведений на її виконання, а також для надання додаткових освітніх послуг відповідно до варіативної складової змісту основної Державної базової та певної додаткової комплексної програми.
На сьогодні чинними є такі комплексні додаткові програми загальноукраїнського рівня впровадження: «Впевнений старт» (керівник Т. В.Панасюк), «Дитина в дошкільні роки» (наук. керівник - К.Л. Крутій), «Дитина» (наук. керівники - О.В. Проскура, Л.П. Кочіна, В.У.Кузьменко, Н.В. Кудикіна), «Українське дошкілля» (наук. керівник - О. І. Білан).
Зокрема, додаткова комплексна програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт» дає орієнтири щодо змістового наповнення освітньої роботи з 5-річними дітьми при повному, короткотривалому, сезонному їх перебуванні у групах дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних закладів або при наданні освітніх послуг домашніми педагогами (гувернерами). Крім практичних працівників дошкільних закладів, нею можуть скористатися педагоги, задіяні для організації роботи консультативних центрів при навчальних закладах чи управліннях (відділах) освіти, та соціальні педагоги. Програма націлює педагогів і батьків на особистісний розвиток дітей за основними напрямами освітньої роботи (фізичний, мовленнєвий, пізнавальний, художньо-естетичний розвиток, організація ігрової діяльності).
Додаткова комплексна освітня програма «Дитина в дошкільні роки» конкретизує зміст Державної базової програми "Я у Світі". Змістове наповнення програми диференційовано за роками життя дитини, розподілено на інваріантну (обов'язкову) та варіативну (додаткову) частини, що дає змогу уникнути фізичних та психічних перевантажень дітей, орієнтує дошкільні заклади та сім’ї на державний освітній стандарт і визначає обсяги виходу за його межі з урахуванням інтересів, бажань, нахилів дітей, попиту батьків та конкретних умов діяльності дошкільних навчальних закладів, інших соціальних інституцій, які надаватимуть освітні послуги.
Програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина» як додаткова комплексна визначає зміст, обсяг, порядок подачі дітям освітнього матеріалу, орієнтує на комплексну реалізацію виховних і навчальних завдань з поступовим ускладненням на кожному віковому етапі, що забезпечує цілісний гармонійний розвиток особистості дитини. Значну увагу в ній приділено різнобічному розвитку особистості, формуванню оптимістичного світогляду, культури поведінки, психологічної готовності до шкільного життя у дітей 5-річного віку.
Додаткова комплексна регіональна програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля», подаючи освітні завдання крізь призму Базового компонента дошкільної освіти й Державної базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» за основними лініями розвитку, розширює змістовий компонент освітньої роботи з дітьми раннього, молодшого і старшого дошкільного віку за рахунок розкриття етнічних, історичних, соціокультурних особливостей Західного регіону України.
Парціальні програми
Парціальні програми укладаються з дотриманням засад і вимог основної комплексної програми.
Вони поглиблено висвітлюють один чи кілька її змістових компонентів, напрямів освітньої роботи (художньо-естетичний, фізкультурно-оздоровчий, пізнавальний, етнокультурний, комунікативно-мовленнєвий чи ін.), доповнюючи зміст інваріантної чи/та варіативної частин основної або додаткової комплексної програми.
Парціальні програми є додатковими і є основою для організації діяльності дошкільних закладів за певним пріоритетним напрямом та надання дітям освітніх послуг через функціонування творчих студій, гуртків, секцій у дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх закладах та практичну діяльність домашніх педагогів (гувернерів) тощо.
Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України рекомендовані та схвалені для використання в роботі з дошкільниками такі парціальні програми:
♦ «Українотворець» (П. Кононенко, Л. Касян, О. Семенюченко);
♦ «Кольорові долоньки» (І. Ликова);
♦ «Дитяча хореографія» (А. Шевчук);
♦ «Англійська мова для дітей дошкільного віку» (Т. Шкваріна);
♦ «ЛЕГО-конструювання» (Т. Пеккер).
За призначенням
Кожна програма має свого користувача, адресата, призначена для задоволення освітніх потреб різних категорій вихованців та урахування певної специфіки діяльності тієї чи іншої форми надання освітніх послуг. Залежно від такого призначення програми для дошкільної освіти бувають загальні, спеціальні, профільні, експериментальні.
Загальні програми
Загальні програми розробляються з метою реалізації вимог Базового компонента дошкільної освіти як державного освітнього стандарту при наданні дошкільної освіти у навчальних закладах і групах загального розвитку.
Спеціальні програми
Спеціальні програми, на відміну від загальних, призначені для дошкільних навчальних закладів і груп компенсуючого типу, діяльність яких організовується з урахуванням специфіки освітнього процесу з дітьми, що мають особливі потреби. Оскільки Закон України «Про дошкільну освіту» передбачає функціонування різних видів закладів і груп такого типу (стаття 12, п.1) та здобуття дошкільної освіти дітьми, що потребують корекції фізичного та/або психічного розвитку, лікування і реабілітації, за окремими програмами і методиками, розробленими на основі Державної базової програми (стаття 23, п. 3), то на забезпечення програмового супроводу освітнього процесу в них можуть розроблятися спеціальні програми для таких закладів:
¨ дошкільних навчальних закладів (груп) спеціального типу — з урахуванням виду порушення (слуху, зору, мовлення, опірно-рухового апарату, з розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку). Такі програми розробляються спільно спеціалістами з корекційної та дошкільної освіти;
¨ дошкільних навчальних закладів (груп) санаторного типу — з урахуванням профілю захворювання (латентна туберкульозна інфекція, хронічні неспецифічні захворювання органів дихання, серцево-судинні, психоневрологічні, гастроентерологічні захворювання та ін.). Програми цього виду укладаються спільними зусиллями педагогів і медиків.
Спеціальні програми зорієнтовані на виконання основних вимог Державної базової програми та реалізацію спеціальних освітніх, корекційно-розвивальних, лікувально-оздоровчих впливів на вихованців. Їх можуть використовувати також спеціалісти з корекційної педагогіки при наданні інклюзивної освіти дітям, що інтегруються у дитячі колективи закладів і груп загального розвитку.
Проведений відділами науково-методичного забезпечення змісту корекційної, інклюзивної та дошкільної освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти моніторинг стану програмового забезпечення закладів і груп компенсуючого типу показав, що сьогодні немає сучасних спеціальних програм для дошкілля. На жаль, педагоги більшості таких закладів і груп змушені керуватися у своїй діяльності застарілими документами, запозиченими російськими та авторськими програмами локального рівня розроблення, затвердження і впровадження.
Нині творчі групи у складі фахівців НАПН, МОНмолодьспорт України, вищих навчальних закладів, провідних практиків дошкільної і корекційної освіти працюють над створенням спеціальних програм для дітей з різними вадами зору, слуху, мовлення, розумового і фізичного розвитку. Нормативною підставою для початку такої роботи стали спеціальні накази Міністерства освіти, молоді та спорту України.
Профільні програми
Зміст профільних програм визначається певним профілем діяльності навчального закладу/ окремих груп, специфікою інших форм здобуття дошкільної освіти.
Їхня мета — програмовий супровід діяльності:
♦ дошкільних навчальних закладів з надання додаткових освітніх послуг;
♦ профільних дошкільних закладів;
♦ сезонних дошкільних закладів/груп;
♦ груп короткотривалого перебування дітей у дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладах;
♦ служб соціально-педагогічного патронату;
♦ здійснення родинного виховання тощо.
Експериментальні програми
Експериментальною називається будь-яка програма в період її апробації на предмет можливості та доцільності впровадження у масову практику дошкільної освіти.
Крім того експериментальні освітні програми створюють для здійснення дослідно-експериментальної та інноваційної освітньої діяльності всеукраїнського, регіонального рівнів чи рівня навчального закладу, офіційно організованої на підставі відповідних наказів центрального органу виконавчої влади або місцевих органів управління освітою у тих дошкільних закладах (групах), які отримали статус експериментальних або визначені цим наказом як базові для проведення експерименту.
Таким чином, будь-яка програма, що проходить апробацію або використовується у ході дослідно-експериментальної діяльності, є експериментальною. Після завершення експерименту вона перестає вважатися такою і або відхиляється, або доопрацьовується, або затверджується для впровадження у практику дошкільної освіти тим органом, який ухвалив рішення про її експериментальну апробацію, проведення експерименту.
Всі експериментальні програми мають ґрунтуватися на Базовому компоненті дошкільної освіти.
За рівнем впровадження
Програми для дошкільної освіти можуть впроваджуватися на рівні всієї України, регіону або окремого дошкільного навчального закладу. Отже, за рівнем впровадження розрізняють загальноукраїнські, регіональні, локальні програми.
Загальноукраїнські програми
Загальноукраїнські програми рекомендовані для використання у практиці дошкільної освіти по всій території України.
Такий рівень впровадження мають усі основні комплексні загальні та спеціальні програми.
На загальноукраїнському рівні можуть також впроваджуватися додаткові комплексні та парціальні програми загального й профільного призначення за умови їх відповідності інваріантній та варіативній складовим змісту дошкільної освіти та можливості широкого запровадження незалежно від регіональної специфіки. Наприклад: додаткові комплексні програми «Дитина», «Дитина в дошкільні роки», «Впевнений старт», додаткові парціальні програми, названі вище.
Регіональні програми
Регіональні програми створюються з метою повнішого задоволення потреб населення в освітніх послугах для дітей дошкільного віку певного регіону: однієї чи кількох сусідніх областей, району, мегаполіса, сільської місцевості, промислової, курортної, військової зон тощо.
Регіональні освітні програми слід відрізняти від регіональних програм розвитку системи дошкільної освіти конкретного регіону.
Регіональні програми є додатковими, оскільки подають завдання і зміст освітньої роботи з дошкільниками на основі Базового компонента дошкільної освіти, основних програм і при цьому відображають етнічні, історичні, природничо-кліматичні, соціокультурні та інші особливості регіону. Регіональний компонент має становити в них не менше 15 відсотків обсягу програмового матеріалу.
Ці програми можуть бути комплексними чи парціальними, загального або профільного призначення.
Локальні програми
Локальні програми мають обмежене використання — в окремих навчальних закладах, де надається дошкільна освіта, їх застосовують за таких умов:
♦ участь закладу в апробації програми;
♦ розроблення й використання програми в ході дослідно-експериментальної діяльності, до якої залучено навчальний заклад;
♦ вибір закладом альтернативної програми;
♦ організація додаткових освітніх послуг у формі гуртків, студій, секцій;
♦ робота закладу/груп у сезонному чи короткотривалому режимі тощо.
Таким чином локальна програма може бути запроваджена як додаткова за потреби освітнього закладу та після експертизи з боку місцевих методичних служб на місцях (НМЦ при управліннях освіти, ІППО), затвердження місцевими органами управління освітою.
Серед характеристик програм вживається термін «варіативна». Роз’яснимо його.
Варіативними називають програми різних видів, які пропонують свої варіанти розв’язання освітніх завдань. Так, в освітньому просторі можуть функціонувати кілька варіантів спеціальних (як основних) та додаткових програм, що пропонують різні шляхи виконання державного освітнього стандарту та базового інваріантного і варіативного програмового змісту при збереженні концептуальних підходів і засад Державної базової програми. Державна базова програма як основна не може бути варіативною відповідно до норм чинного Закону України «Про дошкільну освіту». Наприклад, варіативними є чинні додаткові комплексні загальні програми всеукраїнського рівня впровадження «Дитина» і «Дитина в дошкільні роки».
Існування варіативних програм дає педагогам можливість вибору та сприяє реалізації принципів демократизму, плюралізму в освітній діяльності.
Термін «варіативні програми» слід відрізняти від поняття «варіативний компонент» змісту освітньої програми, який не є обов’язковим на відміну від його інваріантного (обов’язкового) компонента.
Кожна з програм з дошкільної освіти характеризується за сукупністю усіх перелічених вище критеріїв. Наприклад: Державна базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» є інноваційною за концептуальними засадами, основною за пріоритетністю використання, комплексною за особливостями спрямування і змістового наповнення, загальною за призначенням і загальноукраїнською за рівнем впровадження.
Можливі співвідношення різних характеристик при визначенні видів програм наведено у таблиці.
ВИДИ ПРОГРАМ
| За концептуальними засадами | За особливостями спрямування і змістового наповнення | За призначенням | За рівнем впровадження | ||||||||||
| Традиційні | Альтернативні | Інноваційні | Комплексні | Парціальні | Загальні | Спеціальні | Профільні | Експериментальні | Загальноукраїнські | Регіональні | Локальні | ||
| За пріоритетністю використання | Додаткові | + | + | + | + | + | + | У період апробації, дослідно-експериментальної діяльності | + | ||||
| Основні | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + |
У практиків виникають питання щодо можливості одночасного використання в освітньому процесі основної і додаткових комплексних та парціальних програм. Існує хибна думка, що за наявності вже знайомої і близької з попередніх років додаткової комплексної програми зовсім не обов’язково спиратися на Державну базову програму.
Роз’яснюємо: освітня робота у різних формах здобуття дошкільної освіти ґрунтується на концептуальних засадах, ключових освітніх завданнях та підходах до організації дитячої життєдіяльності з орієнтацією на загальні показники компетентності та прояву фізичної, соціально-моральної, емоційно-ціннісної, пізнавальної, мовленнєвої, художньо-естетичної, творчої активності за всіма сферами життєдіяльності, визначених Державною базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» як основною.
Саме тому Базова програма має бути настільною книгою для кожного педагога. За нею треба звіряти на предмет доцільності освітні впливи на вихованців, відбирати для застосування додаткові програми, оцінювати якість надання освітніх послуг. Додаткові комплексні й парціальні програми потрібні для поглиблення і конкретизації інваріантного змісту освітньої роботи за певними напрямами. Вони допоможуть практикам точніше визначитися з розподілом програмового матеріалу по вікових групах, з обсягами матеріалу при скороченій тривалості перебування дітей у навчальному закладі, диференціювати рівень його складності залежно від інтересів, потреб, можливостей, задатків дошкільнят при плануванні різних форм організованої навчально-пізнавальної, ігрової, художньої, рухової, предметно-практичної, комунікативно-мовленнєвої діяльності дітей. Такі програми особливо стануть у пригоді при реалізації інваріантного компонента змісту дошкільної освіти в індивідуальній роботі, плануванні діяльності гуртків, студій тощо.
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ПРОГРАМ
При розробленні програм для дошкільної освіти автори мають орієнтуватися на державну політику в галузі освіти, стратегічний курс розвитку системи освіти в цілому. З огляду на це важливо узгоджувати концептуальні засади та змістове наповнення програм з пріоритетами загальнолюдських цінностей. Сучасні програми покликані формувати загальну культуру, забезпечувати максимальне використання можливостей кожного вікового періоду для особистісного зростання дошкільника, а також вчасну корекцію вад фізичного чи/і психічного розвитку, досягнення шкільної зрілості, але при цьому не завищувати рівень вимог до освіти наймолодших, не переносити у дошкілля пріоритети початкового шкільного навчання.
За таких умов реалізація програм забезпечить своєчасний, повноцінний і цілісний розвиток життєвокомпетентної особистості дитини та її базових якостей, оптимальні фізичні й психічні навантаження з метою охорони здоров’я та поліпшення фізичного, психічного, соціального благополуччя дитини, захисту її від перевтоми та дезадаптації.
У підвалини розроблення програм закладаються як відомі загальнонаукові принципи (актуальності, науковості, доступності, відповідності програмового матеріалу віковим особливостям розвитку дітей, послідовності, систематичності, концентричності тощо), так і специфічні принципи, які відповідають сучасним тенденціям розвитку, виховання і навчання дошкільників:
♦ дитиноцентризму;
♦ природовідповідності;
♦ людиновідповідності;
♦ відповідності світському і гуманістичному характеру освіти;
♦ єдності розвивальних, виховних, навчальних цілей і завдань дошкільної освіти;
♦ доцільного поєднання наукової обґрунтованості й можливості практичного застосування;
♦ повноти, необхідності й достатності;
♦ особистісно орієнтованої взаємодії дорослих і дітей;
♦ раціонального співвіднесення організованої і самостійної, вільної діяльності у дитячому бутті;
♦ урахування провідних видів діяльності дітей;
♦ забезпечення індивідуального та диференційованого підходів у освітній роботі з дітьми;
♦ інтеграції змісту, форм, методів, засобів розвитку, виховання і навчання дошкільників тощо.
СТРУКТУРА ПРОГРАМ
Укладачі програм мають дотримуватися певної структури цього документа, в якому, зазвичай, передбачаються такі складові:
1) пояснювальна записка (вступ). У ній визначаються мета, концептуальні засади, специфіка програми, обґрунтовується її структура; роз’яснюються принципи побудови даної програми та роботи за нею, загальні підходи чи специфіка (у регіональних, локальних програмах) організації освітнього процесу з дітьми й відстеження його результатів;
2) зміст програми. Він містить такі складники:
♦ організація життєдіяльності дітей, тобто опис щоденного розпорядку дитячого буття, проектування організації освітнього процесу з урахуванням особистісно орієнтованого підходу: вікових, індивідуальних особливостей дітей, соціального замовлення батьків;
♦ зміст психолого-педагогічної роботи з основних складових освітнього процесу, в тому числі зміст корекційної роботи для дошкільних закладів і груп компенсуючого типу (спеціальних і санаторних). Тут виокремлюються розділи за віковою періодизацією, в яких подаються стислі вікові характеристики розвитку дітей, а також розкриваються завдання, зміст і форми організації освітнього процесу з кожного змістового компонента чи напряму, блоку програми. У змістовій частині програми можуть зазначатися засоби реалізації програмових завдань, наприклад переліки ігор, вправ, літературних, музичних, художніх творів тощо (можна подати у вигляді додатків);
♦ очікувані результати засвоєння дітьми програмового матеріалу, показники життєвої компетентності, що завершують кожний розділ змістової частини програми або всю програму.
Бажано, щоб у програмах була й загальна модель моніторингу досягнення дітьми очікуваних результатів, як, зокрема, у російських програмах. Вважаємо, що без неї визначення у програмі очікуваних результатів засвоєння дітьми програмових вимог втрачає сенс, оскільки не передбачається можливість відстежити результативність роботи за програмою. Така модель має визначити об’єкт (кого обстежують) та суб’єкт (хто проводитиме моніторинг), форми, періодичність, зміст і певну технологію вивчення й оцінювання підсумкових і проміжних результатів засвоєння програми, що дасть змогу оцінювати динаміку досягнень дітей. При цьому важливо пам’ятати: одні показники життєвої компетентності, очікувані результати можуть вивчити та оцінити педагоги (наприклад, стосовно показників вихованості, навченості, фізичного, мовленнєвого розвитку та ін. — фонду «можу»), інші — психологи у межах їхньої професійної компетенції (зокрема, показники психічного розвитку, особистісного зростання — фондів «хочу», «треба»).
Опис загальної моделі моніторингу досягнення дітьми очікуваних результатів можна подати у методичних рекомендаціях до програми, щоб не перевантажувати її інформацією рекомендаційного характеру, не ускладнювати сприйняття основного змісту й не перетворювати програму на багатосторінковий фоліант. Принагідно застерігаємо від будь-якого коментування специфіки підходів до організації освітнього процесу, педагогічних технологій тощо у тексті самої програми. Програма має дати чіткий, лаконічний виклад основних освітніх завдань, змісту і результатів освітніх впливів й не переобтяжуватися методичними порадами.
ПОРЯДОК ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПРОГРАМ
Програмам для дошкільних навчальних закладів надаються такі види грифів:
«Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України»;
«Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України», а також схвалення для використання в дошкільних навчальних закладах.
Ці грифи надаються МОНмолодьспорт України відповідно до Порядку надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 10.07.2008 р. за № 628/15319) після проведення незалежної науково-методичної експертизи та розгляду програм комісією з дошкільної педагогіки та психології Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства. Такому грифуванню підлягають програми загальноукраїнського рівня впровадження:
♦ гриф «Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України» надається основній Державній базовій програмі наказом Міністерства на підставі позитивного рішення колегії Міністерства після її апробації на всеукраїнському рівні (цей гриф має, зокрема, Державна базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»);
♦ гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України» надається основним спеціальним та додатковим комплексним програмам листом Міністерства (його вже мають чинні програми для дошкільних закладів і груп загального розвитку «Дитина», «Дитина в дошкільні роки», «Українське дошкілля», «Впевнений старт»);
♦ дозвіл на видання з позначкою "Схвалено для використання в дошкільних навчальних закладах" надається додатковим парціальним програмам листом Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОНмолодьспорт України.
Програми регіонального і локального рівнів впровадження (всі вони додаткові) розглядаються і затверджуються відповідно обласними чи міськими (районними) управліннями освіти із залученням до експертизи фахівців інститутів післядипломної педагогічної освіти, міських і районних методичних служб. Якщо регіональна програма розробляється для великого регіону (в масштабі однієї чи кількох сусідніх областей, як згадувана вище додаткова комплексна програма розвитку дошкільників «Українське дошкілля» — для західного регіону України), вона може претендувати на гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України» й подається на розгляд комісії з дошкільної педагогіки та психології Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства.
Отже, потенційні автори мають відповідально й максимально компетентно ставитися до розроблення програм для дошкілля. Не меншої відповідальності та уваги потребує вибір освітніх програм. Ще раз наголошуємо: про те, визнавати чи ігнорувати, використовувати чи ні Державну базову програму, дискутувати не варто. Цей документ визнаний законодавчо. Стосовно додаткових комплексних і парціальних програм, то педагогічні колективи повноважні самостійно визначати, які з них обрати для повнішої реалізації базового програмового інваріантного та варіативного змісту. Щоб цей вибір був оптимальним, мотивованим потребами даного колективу в роботі з певним контингентом вихованців та їхніми родинами, керівники дошкільних навчальних закладів мають інформувати свої педагогічні колективи про чинні програми, методичну літературу до них та ставити на обговорення питання про вибір додаткових програм на педагогічних радах перед початком кожного навчального року. Інформацію про програмово-методичне забезпечення дошкільної освіти радимо брати із Переліку навчальної літератури, рекомендованої до використання в освітньому процесі дошкільних навчальних закладів, який щороку оновлюється й розміщується на веб-сайтах Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (www.mon.gov.ua), Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (www.iitzo.gov.ua) у журналі МОНмолодьспорт України «Дошкільне виховання» та інших фахових періодичних виданнях.