Міжнародне співробітництво у галузі дошкільної освіти

Виховання дітей дошкільного віку — проблема, яка здавна турбує широкі кола міжнародної громадськості, породжує спроби (нерідко успішні) врегулювання питань захисту прав та інтересів дітей на міжнародному рівні авторитетними документами.

Міжнародний захист прав дітей — система взаємоузгоджених дій державних і неурядових міжнародних організацій, спрямованих на забезпечення прав дитини з метою формування гармонійно розвиненої особистості, сприяння їх закріпленню у національних законодавствах.

До цієї системи належать міжнародні угоди, конвенції, пакти, статути та інші документи.

(Першим міжнародним документом, який законодавчо закріпив права дитини, була Декларація прав дитини 1959), яка проголосила десять принципів, що гарантували права дітей: на ім'я, громадянство, любов, розуміння, матеріальне забезпечення, соціальний захист, освіту, фізичний, розумовий, моральний і духовний розвиток в умовах свободи.

У листопаді 1989 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію про права дитини, яку ратифікували багато країн світу. В Україні вона набула чинності 27 вересня 1991 р. Цю конвенцію називають Великою хартією вільностей для дітей. Вона складається з 54 статей, які охоплюють громадянсько-політичні, соціально-економічні й культурні права дітей від народження до повноліття. Стаття 6 Конвенції гласить: «Кожна дитина має право на життя». Це право, як і право на опіку, освіту, виховання, повинні забезпечити батьки, громадськість, держава. Наголошується, що дитина повинна бути повністю підготовленою до самостійного життя у суспільстві й вихованою в дусі миру, гідності, свободи, рівності та солідарності. Основні права дитини повторюють права дорослого за Всесвітньою декларацією прав людини (повага права дитини на свободу думки, совісті та релігії, вільне висловлювання власної думки та ін.). Конвенція передбачає адміністративні, соціальні та просвітницькі заходи з метою захисту дитини від усіх форм фізичного, психічного насильств, зневаги, зловживання, відсутності опіки, недбалого і грубого поводження, експлуатації, в тому числі сексуальних зловживань з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину. Законодавчо закріплені також права дитини на відпочинок, участь в іграх і розважальних заходах, захист від економічної експлуатації. Вважаються неприпустимими способи поводження чи покарання, які принижують гідність дитини.

Відповідно до Конвенції було створено міжнародний механізм контролю — Комітет із прав дитини, уповноважений раз на п'ять років розглядати звіти держав про вжиті ними заходи щодо втілення і захисту прав дитини.

Різноманітні аспекти міжнародного співробітництва у сфері освіти дітей регулюють організації ООН: ЮНЕСКО — спеціалізована міжурядова міжнародна організація, створена для багатостороннього регулювання співробітництва держав з питань науки, культури й освіти; Дитячий фонд ООН — ЮНІСЕФ, який здійснює міжнародний захист прав дитини, готуючи декларації, резолюції, конвенції, які визначають міжнародні стандарти щодо прав дитини. До його компетенції належать формування спеціальних контрольних органів із захисту прав дитини, сприяння забезпеченню відповідності національних законодавств міжнародним зобов'язанням, надання міжнародної допомоги через дитячий фонд ООН.

У світі також діють міжнародні організації підтримки та регулювання міжнародного співробітництва з питань освіти дітей.

1. Всесвітня організація з дошкільного виховання (ОМЕР) — ініціатор заходів з розвитку дошкільної освіти та виховання дітей у дусі миру.

2. ІРА — Міжнародна асоціація захисту права дитини на гру — керує проведенням акцій у більш ніж сорока країнах світу. У 1987 р. визнана ООН «посланцем миру». Виступила з вимогою припинення виробництва і продажу «військових» іграшок та ігор із застосуванням насильства і розрухи.

3. АСЕІ — Міжнародна асоціація ранньої освіти.

4. IASCL - Міжнародна асоціація з вивчення мови дитини.

Значну роботу здійснюють міжнародні благодійні фонди. Одним з них є Міжнародний благодійний фонд ім. Г. Гмай-нера, що забезпечує міжнародне співробітництво у сфері охорони дитинства. Герман Гмайнер є засновником дитячих будинків-сімей в Австрії, призначених для виховання дітей поза їхніми родинами. Сім'ї, яку очолює мати, державний педагог зі спеціальною підготовкою, надають будинок, державну допомогу. Сімейні дитячі будинки об'єднані у Гмайнерівські селища. Нині вони організовані в багатьох країнах світу.

Різноманітні міжнародні педагогічні центри вивчають, узагальнюють і координують роботу у сфері виховання і навчання: Інтернаціональне бюро виховання (Швейцарія), Міжнародний інститут педагогічних досліджень (Німеччина), Міжнародний педагогічний центр (Франція), Міжнародний інститут освіти (США), Товариство з порівняльної педагогіки (Англія), Міжнародна Монтессорі-Асоціація (Данія), Педагогічне товариство ім. Я. Корчака (Польща), Міжнародне товариство послідовників В. Сухомлинського (Німеччина), Асоціація В. Сухомлинського (Україна) та ін.

Міжнародне педагогічне співробітництво сприяє використанню загальносвітових тенденцій виховання дітей дошкільного віку в удосконаленні національних систем дошкільної освіти.

Література

Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети! — М., 1983.

Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н. П. Калениченко. — М., 1988.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К.. 1999.

Буре Р. С., Островская Л. Ф. Воспитатель и дети. — М., 2003.

Вплив педагогічної майстерності вихователя на формування особистості дитини. — К., 1988.

Детский сад в Японии: Опыт развития детей в группе. — М., 1987.

Декларація прав дитини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. — 1993. — № 44—46.

Дитина в дошкільні роки: Керівництво для вихователів і батьків. — Запоріжжя, 1991.

Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3—7 років у дитячих закладах. — К,. 1992.

Дольто Ф. На стороне ребенка. — М., 1997.

Конвенція ООН про права дитини.

Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.

Концепція дошкільного виховання в Україні. Проект. — К., 1993.

Концепция дошкольного воспитания. — М., 1989.

Кузьмина Н. В. Методы исследования педагогической деятельности. — М., 1970.

Левківський М. В, Історія педагогіки. — К., 2003,

Масару И. После трех уже поздно. — М, 1991.

Люблинская А. А., Кулачковская С. Е. Современный воспитатель. Какой он? — К., 1981.

Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1999.

Миндлина Т. Дошкольное воспитание во Франции. — М., 1984.

Неліна Т. Приватний садок в Австралії // Дошкільне виховання. — 1994. — № 4.

Організаційно-педагогічні аспекти діяльності нових типів дошкільних закладів. — К.. 1997

Про дошкільну освіту: Закон України. — К., 2001.

Парамонова Л. А., Протасова Е. Ю. Дошкольное и начальное образование за рубежом: история и современность. — М., 2001.

Педагогічний пошук. — К., 1988.

Педагогика и народное образование за рубежом. — М., 1990.

Проскура О. С. С. Русова й концепція українського дитячого садка // Дошкільне виховання. — 1991. — № 10.

Радуга. Программа воспитания и обучения детей от 3 до 6 лет в детском саду. — М.. 1991.

Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні / За ред., М. Д. Ярмаченка. — К., 1991.

Русова С. Ф. Дошкільне виховання. — Катеринослав, 1918.

Современные образовательные программы для дошкольных учреждений / Под ред. Т. И. Ерофеевой. — М., 2000.

Сорокова М. Г. Современное дошкольное образование: США. Германия, Япония. — М.. 1998.

Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 3. — К., 1980.

Українське дошкілля: Програма виховання дітей у дитячому садку. — Львів, 1990.

Улюкаєва І. Початок відродження // Дошкільне виховання. — 1994. — № 1.

Финляндия: проблема сотрудничества детского сада и семьи //Дошкольное воспитание. — 1987. — № 2.

Ушинський К. Д. Про народність у громадянському вихованні // Вибрані твори: В 2 т. — Т. 1. — К., 1983.