Сутнісні начала природи, або чого навчає вчення про Трійцю. 22 страница
295
Так, будь-яка зміна вищезазначених характеристик екосистеми призведе до ланцюгових реакцій, спрямованих на нейтралізацію таких змін. Як наслідок - екосистема зазнає змін, частіше негативних; а якщо зміни суттєві, то можуть відбутися необоротні явища катастрофічних масштабів. Як приклад можна навести екологічну катастрофу Аралу. Здавалося б красивий намір перетворити пустелю на квітучий сад з використанням води річок Амудар'ї та Сирдар'ї призвів до обміління Аральського моря, підвищення його солоності та засолення ґрунтових вод. Наслідки були непередбачуваними. Практично екосистема Аралу у своєму первісному вигляді перестала існувати, виникли проблеми соціального характеру тощо.
Зміна параметрів екосистеми викликає адекватні структурно-функціональні зміни нелінійно. Наприклад, мінімальна або незначна зміна одного з параметрів може викликати серйозні порушення рівноваги в екосистемі. Так, підвищення вмісту СО„ в атмосфері нашої планети всього на кілька сотих відсотка викликає парниковий ефект, а оксиди сірки, азоту, також у відносно невеликих концентраціях, призводять до загибелі екосистем прісних водойм, лісів тощо, ст'аючи причиною так званих кислотних дощів.
Будь-яка зміна, навіть місцевого характеру, викликає певні зміни в глобальній екосистемі планети, які спрямовані на їх компенсацію. Тобто зміна в одному місці буде компенсована змінами в іншому. Якщо ми зволожимо пустелю в одному місці, то така пустеля виникне в іншому. Такий регіон, як Україна, може бути яскравим прикладом такого наслідку. Розорювання широких масивів степів та їх додаткове зрошування призвело до суттєвого перерозподілу вологи. Південні райони є поливними землями, а додаткові дзеркала води Дніпровського каскаду з його водосховищами суттєво змінили клімат регіону.
Зміни середовища на місцевому рівні можуть бути слабкими і поширюватися на невеликих площах. Але коли такі зміни набувають певної масштабності і охоплюють великі екосистеми, то виникають суттєві порушення, які вже впливають на біосферу нашої планети в цілому. Головне, що такі зміни необоротні і для їх нейтралізації необхідні великі матеріальні витрати. Як уже відзначалося вище, перетворення пустель у сади в одному місці закономірно викликає спустошення в іншому, ча-
296
сто непередбачуваному місці. Навіть руйнівні процеси набагато випереджають наші позитивні втручання.
При будь-якому втручанні в природні екосистеми ми вкладаємо значну кількість енергії, порушуючи співвідношення екологічних компонентів. Наприклад, розорювання ґрунтів дозволяє нам отримувати значний приріст урожаю (біомаси) і тим самим створювати для себе більш комфортні умови існування. Якщо з таким порушенням місцеві екосистеми справляються, то зміни не викликають негативних наслідків. Але як тільки енергетичний вклад перевищить допустимий, процеси руйнування набудуть необоротного характеру, аж до спустошення всієї території. Головним є те, що ми не маємо точних механізмів виміру таких впливів. Оскільки існує закономірність непропорційної взаємодії фактора і структур екосистеми (тобто між змінами і потужністю фактора немає лінійної залежності), то планування нашого втручання навіть на місцевому рівні набуває біосферного значення. У даному випадку нам важко спрогнозу-вати екологічні наслідки і визначити ту межу, за якою регіональне втручання викличе ланцюгову екологічну реакцію на рівні великих екосистем і, відповідно, на рівні біосфери.
Закон екологічної кореляції. Усі живі і неживі компоненти екосистеми функціонально відповідають одне одному — зникнення одного з них безумовно спричинить виключення із системи інших, що тісно з ним пов*язані. Виникають функціональні зміни, які прагнуть компенсувати такі зміни і втримати динамічну рівновагу екосистеми. Місце компонента, що випав, займає інший компонент, який разом із собою привносить в екосистему нові біотичні і абіотичні зв'язки. Дія цього закону показує, як відбуваються стрибкоподібні зміни в житті екосистем. Наприклад, дія забруднювача певний час не викликає видимих змін, а потім навіть незначна додаткова його кількість викликає катастрофічні зміни. Так, стійкість зелених листків рослин до концентрації сполук сірки в атмосфері має певну межу, після якої фотосинтез припиняється і рослини гинуть. Як наслідок, гине практично вся дана екосистема, оскільки припиняється продукування біомаси, необхідної консументам усіх порядків.
Правило оптимальної компонентної доповнюваності. Дане правило випливає з попереднього закону і встановлює, що жодна екосистема не може самостійно існувати при будь-якому
штучно створеному компоненті, його надлишку або нестачі. Такий надлишок або нестача завжди визначається «нормою», яка забезпечує стан рівноваги екосистеми і склалася протягом тривалої еволюції та не порушує загальний баланс систем більш високого порядку. Як правило, природні зміни мають короткочасний характер і суттєво не впливають на стан рівноваги, і навпаки, штучні втручання більш тривалі і виходять за межі витривалості екосистеми, що призводить до її деградації. Як приклад можна розглянути рекреаційні навантаження на природні екосистеми приміських районів. При епізодичному відпочинку людей на природі дана ділянка екосистеми досить швидко відновлюється і сліди їх перебування поступово зникають. При збільшенні навантаження на такі території ми можемо спостерігати поступове спустошення значних ділянок і руйнування природної екосистеми. Тому заклики екологів максимально дотримуватись правил поведінки на відпочинку є не пустою фразою, а намаганням довести до свідомості людей розуміння досить складних закономірностей функціонування екосистем, у взаємодію з якими вони вступають, перебуваючи на відпочинку на «лоні» природи.
Принцип екологічної надійності. Ступінь ефективності екосистеми, її здатність до самовідтворення та саморегуляції визначається місцем даної екосистеми в структурі інших екосистем, взаємодією її компонентів та пристосувань окремих організмів до конкретних умов (абіотичних і біотичних) даної екосистеми. За всієї очевидності цього принципу багато що залишається нам незрозумілим. Значна кількість зазначених параметрів ще не вивчена. Наприклад, ми не знаємо, яким чином біорі-зноманіття впливає на стійкість екосистем, чи залежить витривалість систем від складності взаємозв'язків та кількості трофічних рівнів тощо.
13.3. Динаміка або зміни екосистем - сукиесГі
У визначенні екосистеми можна виділити одне з положень, яке характеризує її як систему, що знаходиться в стані відносної рівноваги. Дійсно, екосистема — це система відкритого типу, яка весь час взаємодіє з факторами середовища. Підтримання стану рівноваги є динамічним і забезпечує стабільність лише в
298
певному діапазоні коливань умов. Якщо навіть один із факторів перевищує межу своєї дії і стає лімітуючим, то екосистема починає змінюватися. Одні види зникають, і руйнуються відповідні трофічні зв'язки, а замість зниклих у структуру екосистеми «вбудовуються» нові види, що екологічно схожі, але мають стійкість до дії лімітуючого фактора. З появою прибульців в екосистемі перебудовуються ланцюги та мережі живлення. Такі перебудови називають сукцесіями. Розрізняють первинні і вторинні сукцесії. Первинними сукцесіями називають формування екосистем на стерилізованій території, наприклад, після виверження вулкану, тривалих пожеж тощо. Вторинні сукцесії виникають при заміщенні попередніх, а також внаслідок змін умов середовища природним або штучним шляхом. Розглянемо коло тих закономірностей, яким підпорядковується така динаміка екосистем.
Принцип сукцесійного заміщення. На життєвому просторі, де є харчовий субстрат, угруповання живих організмів поступово формують ряд екосистем, які зрештою переходять у стан клімаксу - стан відносної стійкої рівноваги, де процеси асиміляції врівноважені деструктивними процесами. Самі такі угруповання називають клімаксними. Результатом цього процесу є формування відповідних екологічних ніш, види організмів виробляють пристосування для сумісного існування, доповнюючи одне одного та функціонально розмежовуючись. Але в цілому вся ця сукупність утворює систему кількох рівнів підпорядкування.
При антропогенному або іншому впливі ми можемо штучно підтримувати стан клімаксу, наприклад, підтримуючи весь час дію певного фактора. Це яскраво ілюструється на прикладі так званих агроценозів, де людина штучно культивує монокультури, безжально знищуючи всі інші види, які намагаються використати даний харчовий ресурс. Це стосується і рослин-бур'я-нів і цілого ряду шкідників.
У реальних природних умовах екосистеми являють собою певну «мозаїку», яка визначається геологічними, кліматичними, топографічними та іншими чинниками. Саме це і зумовило формулювання теорії мозаїчного клімаксу (Р. Уїттекер, 1957 р.). Щоб переконатися в мозаїчності екосистем, достатньо подивитися на будь-яку карту місцевості з позначеннями характеру біотопів, де чітко видно строкатість рослинності і, відповідно, структур екосистем. Звичайно, існуючі екосистеми мали
299
такий вигляд не завжди, а є продуктом сукцесійних процесів, які через певний час змінять і ці екосистеми.
Закон послідовності проходження фаз розвитку. Сукце-сійні процеси відбуваються за певними правилами. Кожна попередня фаза готує наступну. Часто ця закономірність ігнорується, що призводить до негативних наслідків. Наведемо приклад типової вторинної сукцесії екосистеми тайги. Протягом останніх двох століть людина безжалісно вирубувала ці ліси, не замислюючись над тим, що їх відновлення дуже важке і довге. Під пологом смерекового темношпилькового лісу підріст (молоді деревця) практично не росте. Коли з'являються «вікна» на місці дерев, що загинули, сюди нарешті проривається світло. Молодняк шпилькових, який росте досить повільно, швидко обганяють береза та осика. Поступово шпильковий ліс змінюється світлим та веселим листяним. Під його пологом неначе оживає молодняк шпилькових, який поступово набирає силу і нарешті змінює менш довговічні листяні дерева. Цей процес потребує сотень років, тому зруйнувати екосистему, що складалася тисячоліттями, можна дуже швидко, а відновити її важко і складно. Спроби на місці порубів висаджувати насадження хвойних найчастіше закінчується загибеллю останніх, оскільки на відкритих площах ялина практично не росте. Тому останнім часом для забезпечення населення новорічними ялинками штучно висаджують лише сосну, яка є світлолюбною рослиною.
З наближенням екосистеми до клімаксного стану в ній уповільнюються процеси розвитку. Ця закономірність відбивається в законі сукцесійного уповільнення: процеси, що відбуваються в зрілих екосистемах, мають тенденцію до уповільнення темпів. Набувши клімаксного стану, екосистема може невизна-чено тривалий час перебувати в такому стані. Найбільш яскраво ілюструє цю закономірність вище наведений приклад із сук-цесією темношпилькової тайги. Аналогічні процеси відбуваються при заболочуванні та розболочуванні, при формуванні степів та їх заростанні лісами (рис. 13.5).
Підводячи підсумок, можна сказати, що спочатку сукцесійні процеси відбуваються стрімко, а при досягненні клімаксу (зрілості) переходять у тривалу фазу підтримання стану рівноваги, що склалася. Ось чому клімаксні екосистеми найбільш вразливі при порушенні рівноваги, коли починаються бурхливі сукцесійні процеси. Наприклад, у досить старому лісі, де перева-
300
Рис, 13.5. Вторинна сукцесія. Відновлення лісу на покинутому полі: добре видно послідовні етапи відновлення екосистеми листяного лісу,
що складають сукцесійний ряд
жають вікові дерева, можна спостерігати характерну рослинність: розріджений деревостій, великі лісові галявини з характерною трав'яною рослинністю. Навпаки, на вирубках буяє кущова рослинність, багаторічні та однорічні трави утворюють непролазні хащі. Саме тут спостерігаються сукцесії, кінцевий результат яких - клімаксне угруповання.
301
Сукцесії супроводжуються швидким збагачення флори і фауни видами організмів, але при поступовому наближенні до клімаксного стану таке видове різноманіття починає знижуватися. Виникає питання, чи не є таке збіднення екологічним негативом? Навпаки, формування зрілої екосистеми відбувається саме через сукцесійний ряд перетворень. Там, де видового різноманіття недостатньо для формування клімаксного угруповання, екосистема так і не досягає зрілості і тому є вкрай нестабільною.
Правило сукцесійного моніторингу. Чим глибше порушення середовища певного простору, тим на більш ранніх стадіях завершується сукцесія. Особливо це стосується антропогенного впливу і вказує на ступінь завершеності сукцесії, що має велике практичне значення при індикації екологічного стану територій або акваторій.
При винищенні одного або кількох видів екосистема практично не може відновити попередній стан, оскільки ті види, що залишилися, утворюють нові зв'язки, у них формуються нові адаптації. Всі розмови про відновлення екосистем до попереднього стану є лише розмовами і не мають нічого спільного з науковими дослідженнями, які стверджують, що повернутися до попереднього стану екосистема не в змозі, оскільки втрачений вид не можна відновити. Звідси випливає закон еволюційно-екологічної необоротності: екосистема, що втратила частину своїх елементів або замінила їх на інші, не може повернутися до попереднього стану. Винятком може бути вилучення видів на проміжних етапах сукцесії, коли екосистема функціонально компенсує цю втрату. Наприклад, повернення вимерлих на даній території видів знов у їх рідне середовище (реакліматизація) фактично повертає види в нову екосистему. Така доля спіткала вовків, які були знов завезені в ліси українського Полісся після їх повного винищення у 60-70-х роках XX століття.
13.4. Закономірності еволюції екосистем
Біосфера нашої планети являє собою загальнопланетарну екосистему. Вона містить екосистеми нижчих рангів і, таким чином, структурно представлена набором систем зі складною ієрархією. Еволюцію екосистем називають також екогенезом, розу-
302
міючи його як сукупність процесів і закономірностей власне еволюції і підкреслюючи необоротність розвитку і заміни екосистем різних рівнів підпорядкування в окремих регіонах Землі і в біосфері в цілому. Сутність таких еволюційних процесів полягає в здатності угруповань організмів перетворювати середовище свого існування і на певних етапах таких перетворень змінювати свій склад, структуру та продуктивність відповідно до умов, що змінюються.
Тенденції еволюції біосфери виглядають таким чином: поступове збільшення її загальної біомаси і продуктивності; нагромадження акумульованої сонячної енергії в поверхневих оболонках планети; збільшення інформаційної ємності біосфери, яка проявляється в збільшенні життєвих форм; підсилення певних біогеохімічних функцій живого і продуктів життєдіяльності та поява нових функцій; збільшення ролі живої речовини в геологічних, геохімічних та фізико-географічних процесах; ускладнення структури біотичного кругообігу. Необхідно додати трансформуючий вплив господарської діяльності людини, що викликає еволюційну заміну певних біоелементів. Іноді така заміна на регіональному рівні супроводжуються повним їх зникненням. Швидке вилучення видів із структури екосистем викликає тенденції, зворотні до вищезазначених - знижується біомаса, продуктивність та інформаційність біосфери, змінюється харатер фіксації сонячної енергії. Таким чином, еволюція може йти не лише прогресивним шляхом, а й регресивним.
Не вдаючись у тонкощі історичного аспекту екоеволюції, слід відзначити, що екосистеми сучасного типу склалися в крейдовий період мезозойської ери - 70-90 млн років тому. Тобто склалися з трьома основними блоками: продуцентами, консументами та редуцентами. Саме з тих часів екосистеми все глибше диференціювалися, замість єдиного біосферного кола кругообігу речовин виникали малі обмінні кола. Склалася струнка ієрархія біохімічних кругообігів зі значною часткою біотичної складової. Навпаки, діяльність людини все більше «стирає» елементарні екосистеми, перетворюючи їх на агроценози з переважанням монокультур і формуючи так звані культурні ландшафти.
У 1935 році Е. Бауер сформулював закон історичного розвитку біологічних систем.
Цей закон стверджує, що розвиток біологічних систем є результатом збільшення їх зовнішньої роботи, впливом цих систем
303
на середовище. Антропогенні впливи є деструктивними. Вони «замінили» біогенну еволюцію, зруйнувавши природні системи. Вищезгаданий закон уже не працює, оскільки вплив біотичного компонента на середовище знизився. Можна прогнозувати, що за знищенням видів почнеться самознищення живого в цілому. Частково ці явища можна спостерігати вже сьогодні. Наприклад, масові розмноження окремих видів, що руйнує історично складені екосистеми.
Наукові дані свідчать, що катастрофічні зміни в біосфері траплялися досить регулярно ще задовго до появи людини. Але найчастіше вони відбувалися упродовж досить тривалих періодів. Відомо, що суттєві зміни умов середовища спричинили зникнення цілого ряду видів організмів, але в цьому вбачали прискорення еволюційних пристосувань. Це відбилося в принципі катастрофічного поштовху, згідно з яким катастрофа завжди викликає суттєві еволюційні перебудови, що можна розглядати як прогресивне явище. Етап прискорення змінюється етапом уповільнення еволюції, тобто діє принцип перервності і неперервності розвитку біосфери.
Антропогенні впливи на біосферу відбуваються з великою швидкістю, і слід чекати нового прискорення еволюційних перебудов, наслідки яких ми просто не уявляємо. На перший план висувається проблема інформованості людства не лише про стан біосфери, а також про її інформаційно-управлінські мережі. Усвідомлення людством кризової ситуації в біосфері і швидкість реакції на глобальну екологічну кризу, що вже розпочалася, характеризується надмірною повільністю, і це людству загрожує фізичним знищенням. За деякими підрахунками нам залишилося 40-100 років.
304
Розділ 14
Біорізноманіття і проблеми його
збереження*
14.1. Поняття біорізноманіття, його склад і рівні
Біорізноманіття (скорочене від «біологічне різноманіття») визначається кількістю, різноманітністю і мінливістю живих організмів. У найширшому розумінні це поняття синонімічне з «життям на Землі». Тут виділяється два різних підходи: перший - це кількісна міра різних живих істот, другий - міра того, наскільки вони різні.
Хоча існує багато визначень біорізноманіття, частіше використовують те, що запропоновано в «Угоді про біологічне різноманіття».
Біологічне різноманіття - це «мінливість живих організмів усіх екосистем, включаючи земні, морські та інші водні екосистеми та екологічні комплекси, частиною яких вони є; сюди належить різноманіття в межах різновиду, між різновидами і екосистемами» (Джонсон, 1992).
Таким чином, термін «біорізноманіття» описує різноманіття усього життя на Землі і визначається як взаємодія різних компонентів екосистем.
Останнім часом з'явилося безліч концепцій, що стосуються принципів управління біорізноманіттям, включаючи цілісність, здоров'я, стійкість і пружність (здатність протистояти напруженню і ударам) екосистеми. Наявність великої кількості концепцій і визначень ускладнює завдання пошуку єдиного
* Переклад з англ. О.Д. Алексієнко, Т.В. Іващенко, О.В. Шкарупи
305
практичного визначення біологічного різноманіття. Одним із найпростіших і найбільш загальноприйнятих визначень біорі-зноманіття є таке: збереження максимальної кількості різновидів.
Різновид - основна одиниця класифікації в біології. Хоча різновид міг би бути визначений як група подібних організмів, що схрещуються або мають спільне походження, не існує жодного універсального визначення, яке б описувало різновид. Навіть якщо різновид визначати як основну одиницю, він являє собою тільки один рівень комплексу генетичної ієрархії: пов'язані різновиди згруповані в рід, пов'язані роди - в сімейства, сімейства - в підкласи і т.д., до найвищого рівня, - царства, яких нині існує п'ять: тварини, рослини, гриби, бактерії, людина. Більш схематично рівні біорізноманіття показані в табл. 14.1.
Багатство різновидів вимірюється кількістю різновидів у межах даної території без огляду на вагу кожного різновиду. Цей порядок обліку різновидів може використовуватися на різних географічних рівнях (область, країна і, зрештою, світ), будучи найбільш простим і корисним виміром біорізноманіття. В усьому світі поки було описано тільки 1,75 мільйонів різновидів з відомих 13-14 мільйонів. Більшість описаних різновидів недостатньо вивчені. Не існує єдиного каталогу, що описує всі відомі різновиди.
Функціональне різноманіття - оцінює багатство функціональних особливостей і взаємозв'язків на території, визначаючи харчові ланцюги поряд з різновидом основних видів.
Однак не тільки різноманіття має значення. Важливе також таке поняття, як ендемізм (поширення виду у вузькому ареалі)
Таблиця 14.1. Склад і рівні біорізноманіття (За Хейвудом і Бастом, 1995)
Склад і рівні біорізноманіття
Генетичне різноманіття: Різноманіття організмів:
• популяції • царства
• особини (індивідууми) • типи
• хромосоми • сімейства
• гени • роди
• нуклеотиди • популяції
• особини
людські взаємодії на всіх рівнях
306
Екологічне різноманіття:
• біоми
• біорегіони
• ландшафти
• екосистеми
• середовища існування
Культурне різноманіття:
- проживання різновиду виключно в межах окремої території. Наприклад, острови мають меншу кількість різновидів, ніж порівнянні за розміром континентальні території. Звичайно вони також характеризуються більш високим відсотком рідкісних різновидів, тобто таких, що ніде більше не існують. Іншими словами, вони мають менше багатство різновидів і більш високий ендемізм різновидів.
Генетичне різноманіття - різноманіття наборів генів, що несуть різні організми: у малому масштабі це відбувається між організмами того самого різновиду, між близько пов'язаними різновидомами - у тому самому гені, між більш віддалено пов'язаними різновидами - у різних сімействах, підкласах або царствах.
Глобальне генетичне різноманіття надзвичайно велике. Було визначено, що нині у всесвітній біоматерії існує приблизно 109 різних генів. Кількість можливих комбінацій варіантів послідовності генів у популяції настільки велика, що майже неможливо визначити її будь-яким способом.
Ця дивовижна різноманітність у-генетичному просторі надає можливості для еволюційної зміни, виживання різновиду, адаптації до змін навколишнього середовища і формування нового різновиду.
Екосистемне різноманіття. Різновид існує в природних умовах у межах екосистем, що взаємодіють з іншими видами і абіотичним навколишнім середовищем. Екосистеми функціонують як об'єкти, що мають безліч властивостей.
Існують різні класифікації, за допомогою яких можна описати різноманіття екосистем. У глобальному масштабі розглядаються біогеографічні зони, біоми, екорегіони й океанічні царства. У локальному масштабі - ландшафти, екосистеми і угруповання (див. табл. 14.1).
Існує проблема визначення екосистем у глобальному масштабі. Головною причиною є те, що вони не мають чітко описаної ідентичності. Вони взагалі не функціонують як дискретні одиниці, але являють собою різні частини високомінливої природної безперервності (суцільної маси).
Для вивчення різноманіття екосистем на різних рівнях усе частіше використовуються географічні інформаційні системи як засіб оцінки і основний інструмент управління.
307
14.2. Основні причини втрати біорізноманіття
Хоча біорізноманіття здебільшого залежить від генів, різновидів і екосистем, існує також залежність від інших факторів, що перебувають за межами біології. Для розуміння причин загроз біорізноманіттю і при прийнятті рішень щодо його збереження потрібні знання елементів теорії соціально-економічних і прикладних наук.
Примітка__________________________________________________
Головною причиною посилення інтересу до проблеми різноманіття життя на Землі є розуміння того, що ми є свідками швидкого зниження біорізноманіття. Зникнення різновиду - це частина еволюційного процесу. Однак останнім часом кількість зникнень збільшилася десятикратно порівняно з доцивілІ-заційним періодом (Sinclair, 2000).
Зменшення біорізноманіття обумовлюється рядом причин. Розглянемо найвагоміші,
1. Втрата середовища існування. Таблиця 14.2 характеризує результати втручання людини в середовище існування у всесвітньому масштабі. Дані показують істотний вплив людської діяльності на світові екосистеми. Наприклад, у Європі стан тільки 15% території континенту класифікується як «недоторканий», що є найнижчим показником в усьому світі.
Таблиця 14.2. Середовище існування і вплив людини на континентах (Організація економічного співробітництва і розвитку, 1995)
| Континент | Загальна | % | % частково | % площ із |
| площа (км ) | недоторканих | порушених | домінуванням | |
| площ | площ | людини |
Європа 5 759 321 15,6 19,6 64,9
Азія 53 311557 43,5 27,0 29,5
Африка 33 985 316 48,9 35,8 15,4
Північна Америка 26179 907 56,3 18,8 24,9
Південна Америка 20 120 346 62,5 22,5 15,1
Австралія 9 487 262 62,3 25,8 12,0
Антарктика 13 208 983 100,0 0,0 0,0
Примітки • Недоторкані площі: характеризуються найбільшою кількістю первинної рослинності, дуже низькою густотою населення.
308
• Частково порушені площі: характеризуються зміною структури під впливом екстенсивного сільського господарства; наявністю вторинної рослинності, що природно регенерується (вторинна сукцесія); підвищеною густотою свійських тварин на одиницю площі; інші ознаки людського втручання.
• Площі з домінуванням людини: характеризуються наявністю постійного сільського господарства або високим рівнем урбанізації; первинна рослинність вилучена; поточна рослинність відрізняється від потенційної рослинності; високий рівень спустелення або іншої постійної деградації.
2. Розповсюдження екзотичного різновиду. Іноді це відбувається випадково, як, наприклад, сталося зі шкідливими бур'янами та шкідниками. Але в більшості випадків все навпаки. Наприклад, лиси, кролики і коти, що прибули в Австралію з Європи і замінили місцеві види. Використання екзотичної риби для спортивних або продовольчих цілей стадо причиною зникнення 18 різновидів риби в Північноамериканських ріках.
3. Незаконне полювання і систематичне рубання лісу для одержання енергії або виробництва деревного вугілля також є причинами втрати біорізноманіття. Використання лікарських рослин певною мірою може проілюструвати це твердження. Так, дослідження лікарських рослин у посушливому сільському районі Південного Кочабамба (Болівія) показало, що 10 зі 132 вивчених рослин, що використовуються місцевими жителями для традиційних лікарських цілей, перебувають під загрозою зникнення внаслідок їх інтенсивного збирання (Urena Hinojosa, 2001).
4. Менш вивченими є випадки «взаємозалежних» ефектів. Різновид, що розвивається сумісно з іншим (наприклад, рослини, що поширюються за допомогою спеціальних комах-запилю-вачів), буде вимирати, якщо другий вид пари перебуватиме під загрозою зникнення. Коли останній мандрівний голуб помер на початку 1990, зникли два його паразити, два різновиди вошей (Сторки Лайал, 1993).
5. Забруднення і глобальна зміна навколишнього середовища також загрожують всесвітньому біорізноманіттю.
Ііифри і факти
Людством було відібрано і культивовано для виробництва продовольства 7000 різновидів рослин, ЗО з яких задовольняють 90% продовольчих потреб населення всієї планети. Це можна показати на прикладі з бананом (Musa spp.). Банани є четвертим найбільш важливим джерелом продовольства в тропіках після рису, пшениці і кукурудзи. їх вирощують майже в 120 країнах. Фермери
309
використовують тільки приблизно 25 видів придатних для їжі бананів. Але їх кількість постійно зменшується через поширення шкідників і хвороб, а також погіршення ресурсу.
Усі ці причини мають одну спільну рису — вони викликані діяльністю людини. Це робить діяльність людини однією з найсерйозніших причин сучасного погіршення біорізноманіття. Тому багато аспектів впливу людини на біорізноманіття разом з безпосередніми причинами його погіршення мають важливе значення для визначення пріоритетів і протидій існуючим негативним тенденціям.
6. Зростання кількості населення. Офіційно на 1 грудня 1999 р. на планеті налічувалося 6 млрд людей. Кількість населення порівняно з 1960 р. подвоїлася, швидкість зростання становила 1,6% за рік. Очікується, що кількість населення у світі досягне 8 млрд у 2025 р. і стабілізується в межах 12 млрд людей до кінця XXI сторіччя. На цей час найвищий темп зростання населення спостерігається в Африці, де його швидкість становить 2,9% за рік і до кінця сторіччя чисельність африканців наблизиться до цифри З млрд, що в п'ять разів перевищує кількість населення континенту сьогодні. У Південній Америці темп зростання населення складає 1,7% на рік. Дані про кількість населення на окремих континентах наведені в табл. 14.3.