Порушення режиму водних систем 5 страница

• швидка якісна зміна антропогенних факторів впливу. Види порушення природних систем (матеріальні та енергетичні інгредієнти впливу) змінюються з такими темпами, що ком­поненти екосистеми (біологічні види та їх співтовариства) не встигають до цього пристосуватися;

• збільшення темпів міграції населення планети. Інтенсивне зростання комунікаційної (у тому числі, транспортної) ді­яльності людини значною мірою змінює природні процеси метаболізму планети (тобто обмін речовин, енергії та інфор­мації). Природні системи не встигають перебудуватися і при­лаштуватися до таких турбулентних умов. Одним із числен­них прикладів є перенесення баластними водами суден біо­логічних організмів у водні системи, де вони раніше не зу­стрічалися і не мають природних антагоністів. Це, зокрема, суттєво порушує біологічну рівновагу, яка існувала в Чор­ному морі;

• суттєве збільшення кількісного виробництва енергії на пла­неті. Кінець XX століття та початок XXI явно продемон­стрували реальну загрозу порушення енергетичної системи планети.

425


18.3. Напрями розв'язання проблем стійкого розвитку

Напрями розв'язання проблем. Щоб зрозуміти логіку форму­вання напрямів забезпечення стійкого розвитку, необхідно по­вернутися до вищенаведених проблем, які спричиняють загрозу його порушення.

Невпинне зростання населення постійно порушує стійкий стан екосистем планети, тобто той, при якому природа здатна компе­нсувати (відтворити, поповнити, знешкодити, нейтралізувати) вплив людини на довкілля.

Цифри і факти

Середня земельна площа заселеної суші, необхідна для харчування однієї людини в суспільстві, заснованому на мисливстві та збиральництві, становить приблизно 10 км2. Це визначає оцінений граничний максимум населення нашої планети в 10 млн чоловік (Ларуш, 1992).

Рано чи пізно екодеструктивні дії людини починають пере­вищувати пороги самовідновлення природи, що невідворотно обумовлює порушення екологічної рівноваги, а потім невпинну деградацію даної екосистеми, її повне руйнування і перетворен­ня в пустелю. Існують свідчення, які дають підстави стверджу­вати, що найбільші пустелі світу (у тому числі Сахара, Кала­харі, Тенере та ін.) мають антропогенне походження.

Ще не так давно (усього 2-3 тисячоліття тому) на місці пус­тель були квітучі савани. їх руйнування було обумовлене діяль­ністю людини (Баландин, 2001).

Аргументи вченого

П.Г. Олдак: «Кожна цивілізація починалася з екстенсивного природокористу­вання. І коли антропогенний тиск переходив межі місткості природних сис­тем, як свідчать уроки минулого, слідував або зрив (екологічна і соціальна катастрофи), або перехід до застійних форм існування в межах локальних екологічних ніш, за фактичної відмови від будь-яких перетворень навколиш­нього середовища. Відомі застійні східні цивілізації, відомо також, що чис­ленні малі народності всіх континентів тисячоліттями жили в межах застійних господарських систем» (Олдак, 1983).

Таким чином, існує лише два можливих напрямки забезпе­чення стійкого існування людської цивілізації. Перший пов'я­заний з консервуванням існуючого стану системи «людина -

426


природа». При цьому стабілізується чисельність населення і форми антропогенного впливу на природу, включаючи кількісні та якісні параметри цього впливу.

Примітка

Прикладами суспільств, у яких взаємозв'язки людства та природи де в чому наближалися до зазначеного консервативного типу існування, мож­на назвати стародавні цивілізації в долинах Нілу та Євфрату. Перша проіс­нувала майже 7 тисяч років (приблизно з 5500 років до н.е. і до XIX сторіччя н.е.), друга - майже 2000 років (починаючи з третього тисячо­ліття до н.е.). Зокрема, стійка система господарювання трималась, голо­вним чином, на складній системі використання розливів рік у сільському господарстві. Це регулювалося гнучкою податковою системою (низькі рівні розливів - низькі мита, високі рівні розливів - високі податки) (Кен, 1998; Всемирная, 1987). Про це більш детально в підрозділі 19.2.

При цьому треба віддати належне тому факту, що в згадані часи діяли природні чинники контролю над чисельністю населення, адже середня трива­лість життя людини наближалась до 18 років.

Другий напрям забезпечення стійкого розвитку пов'язаний з випереджальними прогресивними змінами суспільної систе­ми. Дещо спрощуючи, можна сказати, що, відповідаючи на кі­лькісне зростання населення (і відповідне можливе збільшення екологічного навантаження на екосистеми планети), людство має якісно змінювати свої продуктивні сили і суспільний устрій так, щоб питоме екодеструктивне навантаження на умовну одиницю природного потенціалу (одиницю території) кількісно не збіль­шувалося (а краще зменшувалося). Це означає, що, зважаючи на значне збільшення населення планети, обсяг матеріальних потоків речовини та енергії, якими обмінюється людство із при­родними системами в розрахунку на одну особу, має неухильно зменшуватися.

Цей напрям став магістральним у суспільному розвитку людства. Саме його реалізує людина шляхом постійного підви­щення ефективності своїх продуктивних систем та революцій­них якісних трансформацій, коли технологічні системи «міня­ють свою шкіру». Ці зміни давали змогу стрибком зменшити природоємність суспільного виробництва.

427


Аргументи вченого

У межах ретроспективного історичного аналізу розвитку людства М.Ф. Рей-мерс виділив п'ять екологічних криз і відповідних їм технологічних революцій:

1. Криза збіднення ресурсів промислу та збиральництва - бютехнгчна ре­волюція (початок використання знарядь праці).

2. Перша антропогенна екопогічна криза (криза перепромиспу консумен-тів) - сільськогосподарська революція, перехід до виробничого госпо­дарства.

3. Криза примітивного поливного землеробства — друга сільськогоспо­дарська революція поширеного освоєння неполивних земель.

4. Друга антропогенна екопогічна криза (продуцентів) — промислова ре­волюція.

5. Сучасна глобальна екологічна криза редуцентів (тобто відтворювальної здатності біосфери) і загроза нестачі мінеральних ресурсів - науково-технічна революція (Реймерс, 1994).

Зазначені два підходи: консервативний та прогресивних змін - складають методичну основу і сучасного інструментарію за­безпечення стійкого розвитку.

Консервативний підхід базується на застосуванні негатив­них механізмів зворотного зв'язку. За допомогою їх людство протидіє (тому вони і мають назву негативних) будь-яким змі­нам, які можуть створювати загрозу стійкому стану екосистем. У сучасному природокористуванні зазначений підхід реалізу­ється, зокрема, у таких формах:

• консервативні методи: створення заповідників, заказників, національних парків - тобто територій, де обмежується вплив на природу; заборона промислу певних біологічних видів, занесених до Червоної книги;

• обмежувальні методи: ліцензії на використання природних ресурсів; квоти промислу диких тварин на рівні забезпечен­ня природного відтворення їх популяцій; стандарти на від­ходи або вміст шкідливих речовин у продуктах; ліміти (гра­нично допустимі викиди чи скиди); обмеження в часі (годи­ни, дні, сезони) роботи обладнання або промислу тварин; обмеження в кількості дітей на сім'ю тощо;

• заборонені методи: заборони на промисел певних видів тва­рин або рослин; заборони на певні види діяльності (зокре­ма, клонування); заборони на виробництво та застосування певних речовин (окремих пестицидів, озоноруйнівних ре­човин, ін.);

42Р


• регламентуючі методи: певний порядок обробки землі (зо­крема, види обробки та види культур, які можна застосува­ти на схилах з різним кутом нахилу); порядок транспорту­вання та зберігання екологічно небезпечних речовин; поря­док застосування та перевезення біологічних видів або біо­логічно активних речовин тощо;

• стримуючі методи: економічні санкції, штрафи, підвищені ціни, мита.

Підхід, спрямований на активізацію прогресивних трансфор­мацій, на відміну від попереднього підходу не обмежує, а на­впаки, стимулює зміни за умови, що вони сприятимуть змен­шенню екодеструктивного тиску на довкілля. Такий підхід ба­зується на застосуванні механізмів позитивного зворотного зв'я­зку. Саме даний підхід зумовив той процес, що перетворив лю­дину із суто біологічної істоти на соціальну (інформаційну, осо-бистісну) сутність, якою вона є сьогодні.

Ми вже наводили приклади великих технологічних револю­цій, через які людина реалізувала напрям прогресивних змін. Але було безліч і менш помітних технологічних проривів і удо­сконалень: значних і не дуже, маленьких і майже непомітних. Всі разом вони відігравали важливу роль, тому що крім еконо­мічних і соціальних переваг, які вони надавали своїм винахід­никам, ці зміни виконували надзвичайно значущу функцію змен­шення екологічного тиску на природу.

Факти публікацій

Потреби в лісоматеріалах різко зросли в Англії на початку XVI століття, коли у зв'язку з переходом від вторинної переробки чавуну до використання до­менних печей почало швидко збільшуватися виробництво чавуну і сталі. Ма­ксимальна продуктивність нової технології порівняно з попередньою збіль­шилася у 7 разів. Однак це суттєво підірвало запаси деревини в лісах. Саме важка лісова криза змусила після 1700 р. скоротити виробництво чавуну з 25 тис. тонн до 10 тис. тонн. Після того, як у середині XVIII ст. чавун почали виробляти із застосуванням кам'яновугільного коксу, його виплавка знов почала швидко зростати, досягши в 1805 р. рівня 250 тис. тонн, а в 1825 р. -вже 450 тис. тонн. Поступово відновлювався стан лісів. Таким чином, нова технологія відіграла роль не лише економічного фактора (Формирование, 1982).

Використовуючи публіцистичну термінологію, можна зро­бити таке порівняння: якщо консервативний підхід змушує


людину не наближатися до екологічно небезпечної «межі» (або ж відступати від екологічних проблем), то підхід прогресивних змін начебто змушує людину тікати від екологічних проблем, але не назад, а вперед. Це дещо нагадує сюжет однієї з реклам, коли слідом за авто, яке на великій швидкості рухається над прірвою, один за одним обвалюються прогони мосту. Назад до­роги немає... - тільки вперед!

Аргументи вченого

Ліндон X. Ларуш (американський економіст): «Якщо 6 не Існувало зростан­ня економії праці, населення Землі складало 6 близько 10 млн чоловік або менше, які жили 6 у повній злиденності... Слід чітко усвідомити, що спроби повернутися до мисливсько-збиральницького укладу життя (як вимагають деякі найрадикальніші сьогоднішні евайронменталісти) загрожують зникнен­ням із Землі близько 4,5 млрд чоловік, що було 6 найбільш диким масовим убивством в Історн. Якщо станеться повернення до більш низького техноло­гічного рівня, то спричинений цим геноцид скоїться головним чином через ланцюгову реакцію вибухів голоду і епідемії - найжахливішого і найактивні­шого зі способів масових убивств, які будь-коли були винайдені людством» (Ларуш, 1992).

Звичайно, напрямок прогресивних змін має і свій власний арсенал мотиваційних методів. Це перш за все економічні інстру­менти (пільгове оподаткування, заохочувальне кредитування, сприятливе ціноутворення для екологічно спрямованої про­дукції). На завдання екологічно спрямованого переозброєння працюють також суспільна думка, сприяння преси, адміністра­тивні важелі та моральні стимули. Втім, навіть увесь арсенал негативної мотивації забороняючи, обмежуючи та відвертаючи екодеструктивну діяльність, починає діяти в напрямку заохо­чення прогресивних змін.

Сфери розв'язання проблем. Проблема забезпечення стійко­го розвитку безпосередньо пов'язана з цілим комплексом еко­номічних і соціально-економічних характеристик (виробництво національного доходу на душу населення; зайнятість населен­ня; чисельність населення, що живе за межею бідності; рівень захворюваності; середня тривалість життя та ін.). Це означає, що параметри, які характеризують стійкий розвиток, мають охоплювати як соціальний, так і економічний вектори. Причо­му в кожному з них надзвичайно важливу роль для підтриман­ня фізіологічних функцій людини відіграють екологічні факто-

Ві*?


ри (якість продуктів харчування і питної води, чистота повітря для дихання та ін.) або формування особистісних властивостей «соціо-» (інформаційний контакт із цілісними природними сис­темами). Однак цим роль природного середовища не вичерпу­ється. Є всі підстави для виділення самостійного екологічного блоку серед факторів, що формують уявлення про стійкий роз­виток. Цей блок складають власне екологічні, тобто життєзабез-печувальні функції природи.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що проблема забезпечення стійкого розвитку лежить у площині трьох базо­вих сфер: соціальної, економічної та екологічної.

Не випадково для графічного зображення стійкого розвитку звичайно використовуються фігури, які тією чи іншою мірою нагадують тріади: трикутник (де вершини символізують три ба­зові сфери, а сторони між ними відповідають проміжним підсфе-рам) чи сполучення трьох перетинних окружностей (рис 18.2).

При цьому цілі, що характеризують стан сфер і підсфер, можуть передбачати:

• в економічній сфері: середньостатистичний дохід на одного жителя, економічне зростання; економічну ефективність; ста­більність економічних систем, ін.;

Часткове поєднання

Повне

поєднання

Рис. 18.2. Стійкий розвиток: поєднання економічних, соціальних

і екологічних цілей


• у соціальній сфері: матеріальну забезпеченість населення; рівень освіти; стан здоров'я; рівень розвитку мистецтв, спо­рту, культури, ін.;

• в екологічній сфері: екологічну ємність (асиміляційний по­тенціал) природних систем; рівновагу і цілісність екосистем; біорізноманіття; якість природних ресурсів; ступінь впливу на екосистеми, ін.;

• у соціально-економічній підсфері: рівень зайнятості населен­ня; соціальну справедливість у розподілі доходів і матері­альних благ; соціально-економічну мотивацію; співвідношен­ня між максимальною і мінімальною зарплатою, ін.;

• в еколого-економічній підсфері'. природоємність виробничих систем; питоме екологічне навантаження процесів виробни­цтва і споживання продукції; ступінь мотивації природоохо­ронної діяльності, ін.;

• у соціально-екологічній підсфері: якість середовища існуван­ня людини; можливості інформаційного контакту людини з природними системами; рівень розвитку екологічної етики; ступінь соціальної справедливості в розподілі екологічних благ у суспільстві, включаючи взаємини між поколіннями. Стійкий розвиток може розглядатися як один зі станів най­складнішої системи, якою є цивілізація, що розвивається на планеті в просторі і часі. Складність цієї системи колосальна, адже вона сполучає складності підпорядкованих їй підсистем -природи, суспільства, економіки. Більш того, згідно з принци­пом емерджентності («ціле більше суми його частин»), симбі­оз розглянутих трьох підсистем є більш складним утворенням, яке набуває принципово нових властивостей.

Завдання, яке вимагає відповіді на питання: «Що таке стій­кий розвиток?», - так само до кінця нерозв'язне, як до кінця непізнаванний світ. У цьому мінливому та імовірнісному світі відповідь на це питання має шукатися і знаходитися постійно і нескінченно - кожним новим поколінням, поки існує на Землі людство. І людство її шукає: інколи «навмання», у мороці абсо­лютного нерозуміння, останнім часом все частіше шляхом не­ухильного наближення до істини по траєкторії фундаменталь­них знань, які закладаються поколіннями, що торували прой­дену путь добутими фактами й набутими навичками.

432


18.4. Стійкий розвиток: підсумки і проблеми реалізації

Концепція стійкого розвитку вже добре відома у світі. Вона при­сутня майже у всіх національних екологічних програмах. З нею змушені рахуватися навіть її супротивники, тому що більшість розвинених країн схвалює політику, спрямовану на досягнення стійкого розвитку в масштабах міст, країн і світу в цілому. Кра­їнам, що розвиваються, значно важче позитивно оцінити всі переваги концепції стійкого розвитку, перебуваючи у важких економічних, політичних і соціальних умовах. Однак навіть у цих країнах науковці та фахівці намагаються надати стійкий вектор усім видам екологічної діяльності.

Сьогодні, на початку XXI століття, саме час озирнутися на­зад, у минуле сторіччя, і оцінити результати нашої спільної діяльності як населення Землі. Природно, ми помітимо і пози­тивні, і негативні зміни в нашому житті. Дати їм однозначну оцінку не можна, ставлення до цих змін залежить від самої людини. Однак існують об'єктивні дані (Кайзингер, 1998; Гор, 2001; Дейлі, 2002), що можуть допомогти кожному визначити­ся з власною точкою зору на досягнення XX століття.

Позитивні зміни. Ті, хто перш за все акцентує на значних прогресивних досягненнях останніх ЗО років, зможе довести це, серед іншого спираючись на такі факти.

Соціальний вимір.

• Середня тривалість життя у світі зросла більш ніж на трети­ну. Сьогодні як мінімум 120 країн із сукупним населенням більш ніж 5 мільярдів чоловік мають тривалість життя по­над 60 років. Загальний середній показник у світі - 66 років порівняно із 48 роками в 1955 р. Передбачається, що серед­ня тривалість життя людей на Землі до 2025 року зросте до 73 років.

• Дитяча смертність знизилася в розвинених країнах більш ніж у два рази (зі 149 чол. на 1000 немовлят до 64).

• Кількість людей, що страждають від хронічного недоїдання, у розвинених країнах зменшилася з 40% до 20%.

• Частка населення, що має доступ до чистої води, стано­вить 70%.

• Значний прогрес спостерігається щодо можливості конт­ролювати більшість інфекційний хвороб, таких, як

433


поліомієліт, проказа, ришта (підшкірний паразит), а також багато інших.

• За офіційними даними кількість людей із середньою освітою збільшилася приблизно на дві третини, а грамотність серед дорослого населення збільшилася у два рази. Економічний вимір,

• За останні 50 років кількість бідних скоротилося так само, як за попередні 500 років. Тому довгоочікуване викорінення бідності як такої здається реальним за умови, що це стане узгодженою метою всіх політиків.

• 3 1980 р. спостерігається різке економічне зростання у про­відних країнах світу (їх близько 15), що веде до швидкого збільшення доходів населення цих країн, яке складає май­же чверть населення Землі (близько 1,5 млрд чол.).

• Докладаються зусилля для здійснення економічних реформ, результатом чого є стабільне поліпшення економічної ситу­ації, принаймні у розвинених країнах. Однак країни Афри­ки також відчули зростання економіки починаючи з 1996 року, що виразилося в збільшенні випуску, зростанні експо­рту і зниженні інфляції.

Екологічний вимір,

• Світовий екологічний прогрес спостерігався в галузі інсти-туціонального розвитку, міжнародного співробітництва, су­спільної участі, а також виразився в зростанні впливу при­ватного сектору на всі процеси, що відбуваються в країнах.

• За останні 25 років екологічний спосіб життя набув значно­го поширення в розвинених країнах, довівши, що може бути ефективною політикою. Внаслідок цього деякі індустріальні країни провели ряд змін у своїй політиці, подавши іншим країнам приклад найкращої практики.

• Зокрема, в розвинених країнах були розроблені і впрова­джені нові системи господарювання, економічні інструмен­ти, екологічно чисті технології і виробничі процеси.

• Рівень забруднення води і повітря в розвинених країнах зни­зився за останні роки, так само як знизилися й інші показ­ники забруднення.

• Внаслідок впровадження нових технологій рівень екологіч­ної недосконалості країн, які розвиваються, знижується, що повторює історію розвинених країн на аналогічному етапі розвитку економіки.

434


Політичний вимір.

Можливо, найвидатніші досягнення і найбільш радикальні зміни за останні ЗО років можна спостерігати на політичній арені.

• Кількість (відносно) плюралістичних і демократичних ре­жимів неухильно зростає з 1989 р.

• Принципи «гарного правління» стали основним питанням відкритого обговорення у сфері міжнародного розвитку.

• Роль держави трактується не стільки як домінанта розвит­ку і творець багатства, скільки як каталізатор, що доповнює і заохочує дії приватних осіб.

• Інституціональний розвиток більше не являє собою процес нарощування потужності тільки суспільних інститутів (які посилюються домінуванням держави і слабкістю суспільної участі), а також являє собою процес розвитку приватного сектору і недержавних організацій.

• Посилення ролі жінок у досягненні стійкого розвитку ви­знається більш глобально і на практиці береться до уваги частіше, ніж раніш.

Сучасний світ за останні ЗО років подолав такий шлях, на який індустріальному світові знадобилося б близько століття. Усі ці позитивні зміни відбулися незважаючи на безупинне збі­льшення чисельності населення (більш ніж на 2500 млн чол.). Значна частина людей живе довше і живе настільки повним життям, як ніколи раніше за всю історію.

Нерозв'язані проблеми. Однак, незважаючи на значні дося­гнення у всіх важливих вимірах стійкого розвитку, існують ве­личезні недоліки, що неодмінно мають бути усунуті.

Соціальний вимір.

• Різниця в тривалості життя людей у розвинених країнах і в найбідніших дотепер становить близько 45 років (люди в Японії живуть у середньому майже 80 років, тоді як люди в Сьєрра-Леоне живуть у середньому 33,6 років). Три з чоти­рьох жителів найбідніших країн вмирають у віці молодше 50 років, що є показником середньої тривалості, життя XIX століття.

• Смертність серед немовлят у найбідніших країнах усе ще в 50 разів перевищує цей показник у найбільш розвинених (у Фінляндії він становить 3,9 смертей на 1 тис. народжува­них, а в Сьєрра-Леоне - 200).

435


• Близько 800 мільйонів чоловік у світі недоїдають, а близько 500 мільйонів чоловік хронічно голодують. Голод притуп­ляє інтелектуальні і фізіологічні здібності цілих суспільств.

• Понад 840 мільйонів дорослих людей дотепер неписьменні; близько двох третин із них - жінки (538 мільйонів).

• Все ще спостерігається значна статева диференціація в якості життя; відхилення від природної рівності в деяких країнах приводить до того, що близько 100 мільйонів жінок зазна­ють утисків у своїх правах.

• В африканських країнах катастрофічних масштабів набуває епідемія СНІДу. В останні роки у тварин і людей почали з'являтися нові й нові, небачені до цього хвороби (коров'я­чий сказ, курячий грип, азійська пневмонія, ін.). Економічний вимір.

• Світ став більш поляризований в економічному сенсі. Полю­си створені як між країнами (у найбагатших спостерігається зростання добробуту з 70% до 85%, доходи найбідніших країн зменшилися з 2,3% до 1,4%), так і між окремими верства­ми населення (капітали 358 найбільш багатих мільярдерів перевищують сукупний щорічний дохід 45% землян).

• Розрив у доходах на душу населення в розвинених країнах і країнах, що розвиваються, майже потроївся з 1960 по 1995 pp. (з 5700 до 16 168 доларів). З 1990 р. середній рівень доходів зменшився у п'ять разів у 21 країні, включаючи країни ко­лишнього СРСР (у деяких з них певне економічне пожвав­лення почалося лише після 2000 p.).

• Приблизно 1,3 млрд чол. (близько третини населення країн, що розвиваються) живуть менш як на 1 долар у день. Близь­ко 3 млрд чол. живуть менш ніж на 2 долари в день. Екологічний вимір.

• Використання невідновних ресурсів (землі, лісів, чистої води, прибережних зон, міського повітря) у багатьох регіонах пе­ревищує природні можливості з їх відновленням.

• Енергетичний сектор у глобальному вимірі розвивається не­рівномірно. Споживання енергії у світовому масштабі виро­сло на 70% з 1971 року, і передбачається подальше зростан­ня споживання енергії на 2% щорічно протягом наступних 15 років. Менше чверті населення планети споживає три чверті її ресурсів і створює 70% усіх твердих відходів.

436


Парникові гази дотепер викидаються в атмосферу в кілько­стях, що перевищують граничні значення, прийняті на між­народному рівні. З часу конференції в Ріо-де-Жанейро (1992) викиди карбонатів збільшилися на 4%. Концентрація вуг­лекислого газу в атмосфері досягла найвищого показника за 160 000 років.

Середня температура на Землі досягла найвищої оцінки з часу початку вимірювань у 1866 році.

Природні зони та їх біорізноманіття скорочуються через втру­чання людини, зокрема внаслідок проведення сільськогос­подарських робіт і створення нових поселень. Продовжуєть­ся знищення лісів на Землі. Величезних збитків завдають пожежі.

Зростає споживання води; передбачається, що забезпеченість водними ресурсами стане основною проблемою XXI століт­тя. Вже сьогодні спостерігається серйозний дефіцит води: понад 1,2 мільярдів чоловік відчувають нестачу питної води і понад 500 млн бідних людей живуть в екологічно неприда­тних регіонах.

Проблема кислотних дощів загострилася в Азії. Передбача­ється, що опади діоксиду сірки збільшаться втричі до 2010 року при збереженні нинішньої тенденції викидів газу в ат­мосферу.

Недостатнє розуміння взаємозв'язку глобальних біогеохімі­чних циклів привело до поширення окислювання, перепадів клімату, змін у гідрологічних циклах, а також до скорочен­ня біорізноманіття, біомаси і біопродуктивності, до змін у кліматі планети і збільшення кількості природних катаклі-змів (повені, цунамі, землетруси). Політичний вимір.

Незважаючи на всі позитивні зрушення у світовій політич­ній культурі десятки мільйонів людей дотепер страждають від гніту і насильства через етнічні, релігійні і політичні суперечності.

Недоліки методів правління залишаються найбільш значни­ми перешкодами для досягнення стійкого розвитку в біль­шості країн, що розвиваються. Стійкий розвиток не може бути досягнутий у країнах, де панує корупція, авторитаризм і егоїзм. В усьому світі зберігаються ознаки бідності поряд з екологічною деградацією.

437


Звичайно, це далеко не повний підсумок останніх десяти­літь, але навіть він показує, що надати однозначну оцінку отри­маних результатів неможливо. Кожний може вибрати свою то­чку зору - песимістичну чи оптимістичну. А позиція країни складається з поглядів її громадян щодо основних економіч­них, соціальних, екологічних і політичних питань; і вже вихо­дячи зі своєї позиції країна здійснює вибір політики в новому столітті.

Світові рубежі.За десять років, що минули після Ріо-конфе-ренції, людство намагалося реалізувати основні цілі концепції стійкого розвитку. У 2001 році нова Всесвітня конференція з проблем довкілля і розвитку була проведена в Йоганнесбурзі (ПАР). Результатом саміту в Йоганнесбурзі було визначення п'яти головних напрямків екологоорієнтованої діяльності: 1) вода і санітарія; 2) енергія; 3) здоров'я; 4) сільське господарство; 5) біорізноманіття. Напрацювання стратегічних екологічних ці­лей людства велося не тільки на самому саміті, а й протягом підготовчого періоду, включаючи проведення 5 підготовчих ре­гіональних конференцій, що відбулися у 2001 році (Женева, Найробі, Ріо-де-Жанейро, Каїр, Пномпень). Незважаючи на деякі розбіжності в регіональних пріоритетах, консенсус був досягну­тий у ряді галузей (Priorities, 2001; Ріо-де-Жанейро, 2002).

Зазначені пріоритети спираються на конкретні цільові пока­зники і терміни виконання:

1. До 2015 року зменшити вдвоє частку людей, чий дохід ста­новить менше 1 долара в день.

2. Створити спільний Світовий фонд для ліквідації бідності та сприяння соціальному і людському розвитку в країнах, що розвиваються.

3. До 2015 року зменшити вдвоє частку населення, яке не має доступу до ресурсів безпечної питної води.

4. До 2015 року зменшити вдвоє частку населення, яке не має доступу до санітарного забезпечення.

5. Запровадити інтегроване управління водними ресурсами та здійснити плани щодо ефективного водозабезпечення до 2005 року з підтримкою у цій сфері дій країн, що розвиваються.

6. До 2015 року реалізувати програми та ініціативи щодо зни­ження на дві третини показників смертності немовлят і ді­тей до п'яти років, материнської смертності на 75% порів­няно з базовим показником 2000 року.


7. До 2005 року зменшити розповсюдження ВІЛ серед молоді віком 15-24 років на 25% у найбільш уражених країнах та до 2010 року у всьому світі.

8. Розширити доступ до сучасних систем енергозабезпечення населенню, яке його не має.

9. Ввести в дію програми, що підвищуватимуть енергоефекти-вність і збільшуватимуть використання відновних джерел енергії.

10. Проводити політику, яка забезпечить однакові правила для застосування технологій, що ґрунтуються на використанні відновних джерел енергії та більш чистого органічного па­лива.

11. До 2015 року відновити продуктивність рибних ресурсів до їх максимально сталого значення.

12. На національному і регіональному рівнях забезпечити вико­нання міжнародного плану дій щодо управління рибними запасами до 2005 року та міжнародного плану дій із запобі­гання, стримування і ліквідації нелегального рибальства до 2004 року.

13. До 2012 року організувати зразкову мережу захищених мор­ських акваторій.